ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 187/1358/20 Номер провадження 22-ц/814/727/21Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів:Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.

розглянула в порядку письмового провадження в апеляційному суді в м. Полтаві цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 січня 2021 року, ухвалене суддею Шаповал Т.В., повний текст рішення складено 12.01.2021 року, у справіза позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

ВСТАНОВИЛА:

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області звернулося до Петриківського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на те, що 07.08.2018 року близько 18 год. 20 хв. ОСОБА_1 керуючи джерелом підвищеної небезпеки автомобілем AUDI А8, під час руху, грубо порушив ПДР та допустив зіткнення на нерівнозначному перехресті автодороги Т-0415 «Кам`янське Петриківка Магдалинівка» та автодороги Н-31 «Дніпропетровськ Царичанка Кобеляки Решетилівка» із автобусом «Mercedes Benz O345» внаслідок чого автобус виїхав за межі правого узбіччя та перекинувся на лівий бік. У салоні автобуса знаходилась ОСОБА_2 .

Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України. Зазначили, що ОСОБА_2 , яка є застрахованою особою, видано листи непрацездатності, їй призначено та виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності, сума виплаченої допомоги за рахунок коштів позивача склала 21528,48 гривень.

Відповідач, як особа, винна в заподіянні шкоди здоров`ю ОСОБА_2 , витрати позивачу у добровільному порядку не відшкодував.

У зв`язку з чим просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь матеріальну шкоду у розмірі 21528,48 грн.

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12.10.2020 року справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди передано на розгляд за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 11.11.2020 року відкрито провадження у цій справі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 січня 2021 року позовні вимоги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області матеріальну шкоду в розмірі 21528 грн.48 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2102 гривень.

З рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення внаслідок неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права прохає скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідно до закону право регресу виникає лише у разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Фонд соціального страхування України як страховик за обов`язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому.

Здійснювані та відшкодовані Фондом соціальні послуги та виплати є його обов`язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою у розумінні ст. 1166 ЦК України, та відповідно, Управління Фонду не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та не набула права зворотної вимоги до винної особи згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Розгляд справи проводиться апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно вимогст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирок набрав законної сили.

Вказаним вироком встановлено, що 07 серпня 2018 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «AUDI A8» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та автобуса «Mercedes-Benz O345» реєстраційний номер НОМЕР_2 , в салоні якого знаходилась ОСОБА_2 та інші пасажири. Внаслідок ДТП ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Також установлено, що водієм ОСОБА_1 порушено правила дорожнього руху, а саме вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3б), 16.11ПДРУкраїни та дорожнього знаку 2.1, що призвело до настання даної ДТП.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, медичними закладами ОСОБА_2 видано листи непрацездатності серії АДС № 557573 на 17 днів з 07.08.2018 року по 28.08.2018 року та серії № АГЦ № 019845 на 31 днів з 29.08.2018 року по 28.09.2018 року.

Оскільки потерпіла ОСОБА_2 є застрахованою особою, відповідно дост. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», КП «Обласний центр екстреної допомоги та медицини катастроф» ДОР, як страхувальником було призначено допомогу по тимчасовій непрацездатності та направлено до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпровській області розрахунок.

Сума виплаченої ОСОБА_2 допомоги за рахунок коштів Фонду за період непрацездатності з 07.08.2018 року по 28.08.2018 року та з 29.08.2018 року по 28.09.2018 року становить 21528,48 гривень, що підтверджується заявою - розрахунком ( а.с.14-15).

Вина ОСОБА_1 у заподіянні шкоди підтверджена вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року, вирок набрав законної сили.

За вказанихобставин,на підставіположеньЗаконуУкраїни «Прозагальнообов`язковедержавне соціальнестрахування» та ч. 2 ст. 1166 ЦК України місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 21528,48 гривень.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини першоїстатті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 1187 ЦК Україниджерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першоїстатті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

При цьому правовідносини, пов`язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормамиглави 67 ЦК України.

Згідно з частиною першоюстатті 980 ЦК Українипредметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);2)володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);3)відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до частин першої-другої статтістаттею 999 ЦК Українизаконом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цьогоКодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Статтею 993 ЦК Українипередбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування шкоди переходить до страховика лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров`я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Такий висновок ґрунтується на системному аналізі норм ст.ст. 993,999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року та Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Вказані нормативні акти визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до ст.ст. 6, 20 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов`язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців та застрахованих осіб.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування України.

Статтею третьою цього Закону визначено основні принципи страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Статтею першою Закону визначено суб`єкти страхування; об`єкти страхування.

Відповідно до ст. 18 вказаного Закону страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Таким чином, страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є обов`язковим особистим страхуванням.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 10 цього Закону, Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення , страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом, який поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика та не містить регулювання правовідносин Фонду як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоровю застрахованої особи.

З урахуванням вищенаведеного, та з огляду на положення ст.ст. 993, 999 ЦК України, Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Фонд соціального страхування України як страховик за обов`язковим особистим страхуванням не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди потерпілому.

Крім того, здійснювані та відшкодовані Фондом соціальні послуги та виплати є його обов`язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою у розумінні ст. 1166 ЦК України, та відповідно, Управління Фонду не є особою, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та не набула права зворотної вимоги до винної особи згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ч. 2 ст. 1166 ЦК України, та дійшов помилкового висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 21528,48 грн.

Зазначені обставини на переконання колегії суддів є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки колегії суддів узгоджуються з правовими висновками у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 р. у справі № 335/14116/14-ц.

Керуючись ст.ст.367,374ч. 1 п. 2, ст.376ч. 1 п. 3,4, ст.ст.382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районногосудум.Полтави11січня 2021рокускасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді Ю.В.Дряниця

Т.О.Кривчун