Справа № 716/465/21
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.04.2021 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді - Стрільця Я.С.,
з участю секретаря судових засідань - Якимик К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Заставна цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 05 січня 2010 року між ним та відповідачем укладено договір позики, за яким він передав останньому в борг 150 000 євро в строк до 30 жовтня 2013 року. 07 листопада 2013 року, відповідач також отримав від нього в борг ще 350 000 євро, які зобов`язався повернути в строк до 07 листопада 2016 року. При цьому, в розписці від 07.11.2013 він підтвердив факт заборгованості за розпискою від 05.01.2010 в сумі 150 000 євро, строк повернення яких за його згодою продовжено до 07 листопада 2016 року. Таким чином, загальна сума позики, яку відповідач отримав від нього в борг станом на 07.11.2013 складала 500 000 євро. В подальшому, 07 листопада 2016 року, відповідач додатково отримав від нього в борг ще 100 000 євро, які зобов`язався повернути протягом 30 днів з моменту пред`явлення ним письмової вимоги. Загальна сума отриманих відповідачем від нього коштів у борг станом на дату подання цього позову складає 600 000 євро.
27 грудня 2019 року він звернувся до відповідача із листом-вимогою в якому просив повернути йому в тридцятиденний строк з моменту отримання даної вимоги грошові кошти на загальну суму 600 000 євро, отримані на підставі розписок від 05.01.2010, 07.11.2013 та 07.11.2016. Відповідач отримав зазначену вимогу 27.12.2019, однак позичені грошові кошти до цього часу не повернув. Саме тому, позивач просить вирішити питання про стягнення з відповідача на свою користь заборгованості грошових коштів за договором позики.
В судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву в якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. При цьому зазначив, що не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання також не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку передбаченому ст.187 ч.10 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Враховуючи наявність підстав, передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд зі згоди представника позивача ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, врахувавши заяву представника позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Договір є обов`язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.
Статтями 530, 610 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
При цьому, відповідно до правових висновків Верховного суду України, викладених у постановах від 18.09.2013 року, 02.07.2014 року та 13.12.2017 року: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.»
В свою чергу, частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Судом встановлено, що між сторонами, а саме позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 склалися правовідносини в сфері боргових зобов`язань один відносно іншого внаслідок укладення договору позики. Це підтверджується тим, що 05 січня 2010 року сторони уклали договір позики, за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в борг 150 000 євро в строк до 30 жовтня 2013 року. Останній зобов`язався повернути вся суму позичених грошових коштів у вказаний строк. Дана обставина вбачається з копії розписки наданої позивачем (а.с. 11). В подальшому 07 листопада 2013 року, відповідач ОСОБА_2 вдруге отримав від ОСОБА_1 в борг ще 350 000 євро із зобов`язанням повернути їх в строк до 07 листопада 2016 року. Даний факт також підтверджується копією розписки наданою позивачем (а.с. 12-13). Крім того, в даній розписці відповідач підтвердив факт наявності непогашеної заборгованості за розпискою від 05 січня 2010 року в сумі 150 000 євро, строк повернення яких за згодою позивача продовжено до 07 листопада 2016 року. Даною розпискою відповідач також визнав, що загальна сума заборгованості перед позивачем складає 500 000 євро, які він зобов`язався повернути у вказаний строк.
Як вбачається з третьої розписки від 07 листопада 2016 року (а.с.14-15) відповідач додатково отримав від позивача в борг ще 100 000 євро, які зобов`язався повернути протягом 30 днів з моменту пред`явлення ОСОБА_1 письмової вимоги. Крім того, даною розпискою відповідач визнав, що загальна сума заборгованості перед позивачем складає 600 000 євро, повернення яких він прострочив та зобов`язується повернути протягом 30 днів з моменту пред`явлення ОСОБА_1 письмової вимоги.
Відповідно до листа позивача ОСОБА_1 від 27 грудня 2019 року (а.с. 16-17), останній звернувся до відповідача ОСОБА_2 з вимогою про повернення позичених грошових коштів в сумі 600 000 євро відповідно до розписок від 05 січня 2010 року, 07 листопада 2013 року та 07 листопада 2016 року. Даний лист отриманий відповідачем того ж дня, про що свідчить власноручний підпис останнього на цьому листі.
Таким чином, на момент звернення позивача до суду із вказаним позовом загальна сума заборгованості відповідача перед ним складає 600 000 євро та вказане боргове зобов`язання не виконане в передбачений законом та договором спосіб.
У відповідності до ст.13 ч.6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно висновку ВП ВС викладеного в постанові від 16 січня 2019 року в справі №373/2054/16-ц зазначено наступне.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
В судовому засіданні встановлено, що на виконання умов договору позики укладеного між сторонами, відповідачем власноручно вчинено розписку відповідно до змісту якої зобов`язання має бути виконано саме в іноземній валюті в грошовій одиниці євро. У зв`язку з цим, відповідач повинен був в строк визначений розпискою виконати грошове зобов`язання та повернути борг визначений в іноземній валюті. Однак останній цього не зробив, у зв`язку з чим у позивача виникло право звернутися до суду із позовом для захисту своїх порушених прав в порядку передбаченому ст.16 ЦК України. Інших даних про виконання відповідачем свого обов`язку у суду не має. Тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики з відповідача ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.6, 526, 530, 610, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.258, 259, 263- 265, 268, 273, 279, 280-283 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за договором позики в сумі 600 000 (шістсот тисяч) євро.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Представник позивача - адвокат Чепишко Дмитро Вікторович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000447 від 29 листопада 2019 року видане Радою адвокатів Чернівецької області на підставі рішення №11/40 від 25 жовтня 2019 року;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Литва, персональний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина Республіки Литва тип Р код країни LTU № паспорту НОМЕР_3, дата видачі 29.11.2019, виданий в м.Вільнюс, дійсний до 29.11.2029, останнє відоме місце проживання в Україні: АДРЕСА_2 .
СУДДЯ Ярослав СТРІЛЕЦЬ
