ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2021Справа № 910/16018/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Ярошевської І.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова», м. Київ,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп», м. Київ

про визнання договору недійсним,

Представники:

від позивача: Гавкалюк В.В.;

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: Гонтарь О.М., Чекмарьов О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго»/позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транснова» (далі - ТзОВ «Транснова»/відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» (далі - ТзОВ «Баланс Груп»/відповідач-2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №11-2018 від 06.11.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин є таким, що укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним (є фіктивним); ТзОВ «Баланс Груп» не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення такого правочину, оскільки відповідач-2 за договором про відступлення права вимоги є фактором, проте не має статусу фінансової установи; договір укладений щодо арештованого майна у виконавчому провадженні згідно судового рішення про стягнення з ТзОВ «Транснова» на користь ПАТ «Київоблгаз» заборгованості, що в силу приписів ч. 6 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, в обґрунтування порушеного права, що стало підставою для звернення з позовом до суду, позивач посилається на те, що ПАТ «Центренерго» не є стороною оспорюваного правочину, однак щодо останнього порушено справу про банкрутство (конкурсними кредиторами визнано, зокрема, ТзОВ «Транснова» та ТзОВ «Баланс Груп»), і укладення оспорюваного правочину в порушення процедури, передбаченої приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013), призводить до зміни пропорційності голосів у складі комітету кредиторів позивача, оскільки ТзОВ «Баланс Груп» отримує абсолютну більшість голосів у складі комітету. Враховуючи повноваження, якими наділений комітет кредиторів позивача, зміна його складу у непередбачений законодавством спосіб, участь у комітеті кредиторів позивача одного з членів, кількість голосів якого, внаслідок укладення спірного договору, дозволяє одноособово приймати рішення за весь комітет кредиторів, безпосередньо порушує права позивача і створює загрозу порушення його майнових прав.

ТзОВ «Баланс Груп», в свою чергу, заперечує проти задоволення позову з підстав ненадання доказів, необхідних для кваліфікації дій відповідачів за ознаками «фіктивності»; укладаючи спірний договір, відповідачі керувались нормами ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, з метою переходу до нового кредитора права вимоги у зобов`язанні, а не додаткового доходу, як це передбачено за договором факторингу.

Господарський суд міста Києва (суддя Картавцева Ю.В.) рішенням від 26.02.2019 у задоволенні позову ПАТ «Центренерго» відмовив.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 27.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 у справі № 910/16018/18 залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 30.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 скасував, а справу №910/16018/18 передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Господарський суд міста Києва (суддя Сівакова В.В.) рішенням від 23.01.2020 позов ПАТ «Центренерго» задовольнив, визнав недійсним договір про відступлення права вимоги №11-2018 від 06.11.2018, укладений між ТзОВ «Транснова» та ТзОВ «Баланс Груп», присудив до стягнення з ТзОВ «Транснова» на користь ПАТ «Центренерго» 881,00 грн витрат по сплаті судового збору та з ТзОВ «Баланс Груп» на користь ПАТ «Центренерго» 881,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.05.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі № 910/16018/18 залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 08.10.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 скасував, а справу №910/16018/18 передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

13.10.2020 матеріали справи № 910/16018/18 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу судових справ між суддями передані для розгляду судді Бондарчук В.В.

Господарський суд міста Києва від 15.10.2020 (суддя Бондарчук В.В.) прийняв справу №910/16018/18 до розгляду одноособово за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 09.11.2020.

09.11.2020 суд відклав підготовче засідання на 07.12.2020 у зв`язку з неявкою сторін.

07.12.2020 суд відклав підготовче засідання на 01.02.2021 у зв`язку з повторною неявкою сторін.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.01.2021 повідомив сторін про перенесення підготовчого засідання з 01.02.2021 на 11.02.2021 у зв`язку із направленням судді Бондарчук В.В. на підготовку для підтримання кваліфікації суддів господарських судів на 2021 рік згідно з Календарним планом Національної школи суддів України.

11.02.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.03.2021.

15.03.2021 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 29.03.2021.

29.03.2021 на електрону пошту суду надійшла заява відповідача-2 про відкладення судового засідання.

29.03.2021 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12.04.2021.

12.04.2021 у судове засідання з`явились представники позивача та відповдіача-2, представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник ПАТ «Центренерго» позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники ТзОВ «Баланс Груп» проти задоволення позову заперечували.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транснова» (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баланс Груп» (далі - новий кредитор) укладено договір № 11-2018 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45 242 876, 37 грн., а новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора грошову суму у розмірі 45 242 876, 37 грн., та право вимоги всіх пов`язаних з зобов`язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

Згідно п. 1.2 договору сума переведених боргових зобов`язань, зазначена в пункті 1.1 цього договору, виникла на підставі основних договорів та підтверджується рішеннями судів у наступних розмірах:

сума 126 103,21 грн. за рішенням арбітражного суду м. Києва від 04.03.1999 у справі № 19/117;

сума 112 427,85 грн. за рішенням арбітражного суду м. Києва від 24.03.1999 у справі № 19/161;

сума 176 985,70 грн. за рішенням арбітражного суду м. Києва від 21.04.1999 у справі № 19/249;

сума 465 859,50 грн. за рішенням арбітражного суду м. Києва від 08.06.1999 у справі № 19/296;

сума 630 523,69 грн. за рішенням арбітражного суду м. Києва від 28.09.1999 у справі № 21/382;

сума 99 235,28 грн. за рішенням арбітражного суду м. Києва від 14.06.2000 у справі № 19/241;

сума 36 046 736,65 грн. за рішенням господарського суду м. Києва від 28.11.2001 у справі № 22/274 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2002;

сума 2 771 457,40 грн. за рішенням господарського суду м. Києва від 25.06.2002 у справі № 19/353;

сума 4 811 604,09 грн. за рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2004 у справі № 15/113;

сума 1 818,00 грн., яка виникла внаслідок сплати заявником державного мита та витрат по інформаційно-технічному забезпеченню у справі № 7/443, оспорювана заборгованість по якій була сплачена ПАТ «Центренерго» до вирішення справи по суті;

сума 125,00 грн., яка виникла внаслідок сплати заявником державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпеченню по поданню заяви про визнання вимоги відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» кредитором у справі № 15/76-6-43/624-6 про банкрутство.

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов`язаннями та правами, що є кредиторськими вимогами первісного кредитора до ПАТ «Центренерго» у справі про банкрутство № 15/76-б-43/624-б в обсязі, зазначеному в пункті 1.1 цього договору. Відступлені права вимоги первісного кредитора за цим договором підтверджуються ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 у справі № 15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ «Центренерго».

Пунктом 2.3 договору сторони погодили, що новий кредитор розраховується з первісним кредитором у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452 428,76 грн.; впродовж 90 банківських днів новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44 790 447, 61 грн.

Отже, позивач звертаючись до суду з цим позовом, посилається на декілька підстав недійсності договору № 11-2018 про відступлення права вимоги від 06.11.2018, зокрема:

- позивач вважає, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором факторингу, проте в порушення вимог щодо суб`єктного складу при укладенні такого договору, ТзОВ «Баланс Груп» (фактор) не мало статусу фінансової установи;

- відступлення права вимоги щодо стягнення з позивача 3% річних та інфляційних втрат порушує права позивача;

- відповідачі -1 та -2 уклали оспорюваний договір без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним (є фіктивним);

- договір про відступлення права вимоги, укладений щодо арештованого майна у виконавчому провадженні згідно судового рішення про стягнення з ТзОВ «Транснова» на користь ПАТ «Київоблгаз» заборгованості, що в силу приписів ч. 6 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для визнання його недійсним;

- оспорюваний правочин укладено в порушення процедури, передбаченої приписами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013), що призводить до зміни пропорційності голосів у складі комітету кредиторів позивача, оскільки ТзОВ «Баланс Груп» отримує абсолютну більшість голосів у складі комітету.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Господарським судом міста Києва ухвалою від 09.02.2004 порушено провадження у справі № 15/76-б-43/624-б за заявами державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного банку «Полтава-банк» про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"».

Разом із тим, Господарським судом міста Києва ухвалою від 19.08.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019, провадження у справі №15/76-б-43/624-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» закрито, дію мораторію припинено.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Судом вище встановлено, 06.11.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір про відступлення права вимоги № 11-2018, відповідно до якого відповідач-1 передає (відступає), а відповідач-2 приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45 242 876, 37 грн., а відповідач-2 зобов`язується сплатити на користь відповідача-1 грошову суму у розмірі 45 242 876, 37 грн., та право вимоги всіх пов`язаних з зобов`язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

Як зазначено вище, позивач вважає, що цей договір укладено без дотримання норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Суд зазначає, що договір № 11-2018 про відступлення права вимоги від 06.11.2018, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 і встановлює права і обов`язки саме цих осіб.

Разом з тим, частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач не є стороною договору, правомірність укладення якого ним оспорюється, однак позивач зазначає, що є боржником перед відповідачами -1 та -2 відповідно до ухвал Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та від 01.12.2015 у справі № 15/76-б-43/624-б, тоді-як відповідачі-1 та -2 входять до складу комітету кредиторів ПАТ «Центренерго», а тому, у зв`язку з укладанням оспорюваного договору кількість голосів одного з членів комітету зросла, що порушує права позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Господарським судом міста Києва ухвалою від 19.08.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019, провадження у справі № 15/76-б-43/624-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Центренерго» закрито, дію мораторію припинено.

Верховним Судом постановою від 03.12.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 15/76-б-43/624-б залишено без змін.

Отже, ураховуючи закриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Центренерго», є безпідставним посилання позивача на невідповідність оспорюваного правочину приписам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній до 19.01.2013), з обґрунтуванням на отримання ТзОВ «Баланс Груп» абсолютної більшості голосів у складі комітету кредиторів.

Щодо посилання позивача на фіктивність укладеного між відповідачами -1 та -2 правочину, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 2.3. договору новий кредитор розраховується з первісним кредитором у наступному порядку: впродовж 15 банківських днів новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора суму у розмірі 1% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 452 428,76 грн; впродовж 90 банківських днів новий кредитор передає на користь первісного кредитора акції, векселі чи інші цінні папери на суму у розмірі 99% від суми відступленого права вимоги за цим договором, що становить 44 790 447,61 грн.

При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі -1 та -2, вчиняючи оспорюваний правочин, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені оспорюваним договором, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення. Так, сторони договору у п. 2.3. фактично визначили спосіб оплати вартості відступлення права вимоги.

Крім того, позивач зазначає, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки за його умовами одна сторона - фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта), а клієнт відступає своє право грошової вимоги до боржника.

Так, судом встановлено, що згідно п. 1.1. договору первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ПАТ «Центренерго» на загальну суму 45 242 876,37 грн, а новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора грошову суму у розмірі 45 242 876,37 грн та право вимоги всіх пов`язаних із зобов`язанням платежів (3% річних, інфляційні та інші).

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

При цьому, згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Таке ж положення передбачено ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За твердженням позивача, оспорюваний договір є договором факторингу, при цьому ТзОВ «Баланс Груп», як фактор за договором, не є фінансовою установою уповноваженою на укладення такого договору.

Зокрема, за змістом п. 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06.02.2014 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року N 231», до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

З наведеного вбачається, що необхідними ознаками для кваліфікації правовідносин як факторингу є, в тому числі, здійснення фінансування клієнта та отримання фактором плати за користування клієнтом грошовими коштами, які надаються під відступлення права вимоги.

В свою чергу, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого попередній кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

Так, нормами Цивільного кодексу України не встановлено заборони щодо оплатності договору цесії, сторони самі визначають оплатний він чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу а якщо - безоплатний, то - застосовуються положення про договір дарування.

При цьому, суд зазначає, що ознакою факторингової операції є її систематичне виконання суб`єктом господарювання з метою отримання прибутку, тобто по суті здійснення підприємницької діяльності шляхом ведення фінансової діяльності, зокрема укладення факторингових договорів. Аналогічна (як між договором факторингу та оплатним договором цесії) відмінність існує між кредитним договором та договором процентної позики, при цьому остання не заборонена законом при відсутності ліцензії на здійснення фінансової діяльності, якщо така діяльність не є систематичною діяльності юридичної особи з метою отримання прибутку.

Крім того, суд зазначає, що ринкова вартість права вимоги, яке відступається за договором уступки, не обов`язково дорівнює розміру уступленого права вимоги. Так, при визначенні ринкової вартості майнового права (яким є право вимоги) можуть братись до уваги економічні та інші показники (зокрема, можливість фактичного отримання задоволення вимог кредитора боржником (його фінансовий стан), обставини спливу позовної давності щодо вимог, які будуть заявлятись до боржника, наявність способів забезпечення виконання основного зобов`язання, тощо).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, за змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

За вказаних обставин, суд зазначає, що ціна відступлення права вимоги за договором №11-2018 від 06.11.2018 відповідає номінальній ціні права вимоги, яке є предметом такого договору, з огляду на що відсутні підстави вважати, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження систематичного здійснення ТзОВ «Баланс Груп» фінансування інших юридичних осіб з метою отримання прибутку, що б свідчило про діяльність на фінансовому ринку.

Також, судом не приймаються до уваги доводи позивача з посиланням на те, що відступлення права вимоги за оспорюваним договором щодо стягнення з позивача 3% річних та інфляційних втрат є оплатою за надані послуги, з огляду на те, що нарахування цих сум здійснюється на підставі вимог закону, зокрема ст. 625 ЦК України, внаслідок неналежного виконання боржником грошового зобов`язання.

Безпідставним є посилання позивача на наявність арешту рухомого майна ТзОВ «Транснова», оскільки як зазначає сам позивач, таке обтяження №17074079 із забороною відчуження рухомого майна зареєстровано 17.09.2018 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при виконанні рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №910/21624/16 про стягнення з ТзОВ «Транснова» грошових коштів на користь ПАТ «Київоблгаз».

Отже, ці обставини, в тому числі, які заявлені позивачем як підстави позову фактично можуть стосуватись інтересу ПАТ «Київоблгаз», власне, в інтересах якого, за твердженням позивача, зареєстровано публічне обтяження, однак, позивач при цьому жодним чином не обґрунтовує, як вказана обставина порушує його права та законні інтереси.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи встановлене вище, а також приймаючи до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2019 у цій справі, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставин, викладених у позовній заяві, що має наслідком відмову у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 145, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Центренерго» відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.04.2021 у зв`язку із перебуванням судді Бондарчук В.В. у відпустці з 15.04.2021 по 23.04.2021 включно.

Суддя В.В. Бондарчук