ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.04.2021Справа № 910/19379/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" вул. Левченка,буд.1, м.Маріуполь, Донецька область,87504

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, місто Київ, 03150

про стягнення 13 685,73 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 13 685,73 грн. збитків внаслідок незбереження вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на понесення останнім збитків в загальній сумі 13 685,73 грн. внаслідок незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагону № 53545430 (накладна № 42734079) цілісності майна (вантажу), які підлягають стягненню з відповідача на підставі ст.ст. 110, 114, 115 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/19379/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/19379/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До Господарського суду міста Києва через канцелярію суду 28.12.2020 надійшло клопотання позивача № 09/238 від 23.12.2020 про витребування доказів в Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2020 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про витребування доказів.

Так, 11.01.2021 до Господарського суду міста Києва через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, з доказами направлення зазначених документів на адресу відповідача.

В свою чергу через канцелярію суду 21.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву у зв`язку із запровадженням карантину та необхідності отримання додаткової інформації від різних причетних структурних підрозділів АТ "Укрзалізниця" разом з відзивом на позовну заяву.

У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 поновлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву Приватного акціонерного товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча". Відзив разом з доказами надсилання його копії на адресу позивача судом долучений до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, 03 липня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець за договором, позивач у справі) та "BASIS Trade AG " (продавець за договором) укладено Контракт № BASIS-ILYICH 01-19 (далі - Контракт), за умовами якого продавець зобов`язується передати товар, а покупець - прийняти та оплатити товар згідно з вказаними умовами, а саме: вугілля антрацит навалом в кількості та якості, та за ціною, яка зазначена в додатках до доданого контракту.

Розділами 2 - 20 Контракту сторони узгодили умови оплати та продажу, транспортні умови, відповідальність, форс-мажор, витрати, повідомлення тощо.

Вказаний Договір підписано представниками продавця, покупця та засвідчено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, в матеріалах справи наявна узгоджена та підписана сторонами Контракту Специфікація (додаток № 9 від 31.03.2020), умовами якої передбачена поставка позивачу вугілля антрацит навалом сорт АМ (13-25), сорт АС (6-13) в кількості 10 000 000 мт, за ціною 130,00 Євро за тону загальною вартістю 1 300 000,00 Євро.

Згідно з пунктом 2 Конракту покупець здійснює 100% передплату відвантаженого товару на протязі 14 днів з дати коносаменту і тільки після отримання повного комплекту документів, зокрема, коносаменту, сертифікату походження, інвойса тощо.

Окрім цього, як свідчать матеріали справи між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (клієнт за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Шіппінг" (експедитор за договором) укладено Договір № МШ1-01/13 ЖД/180 транспортного експедирування від 01.01.2013, у відповідності до умов пункту 1.1 якого експедитор від свого імені за рахунок клієнта зобов`язується виконувати доручення з організації перевезень вантажів залізничним транспортом, а клієнт зобов`язується прийняти надані експедитором послуги та виплатити йому винагороду, а також відшкодувати всі витрати, понесені експедитором в зв`язку з виконанням зобов`язань за даним договором.

Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 вказаного договору експедитор зобов`язується за дорученням клієнта організовувати перевезення вантажів останнього залізничним транспортом, надавати клієнту інші транспортно - експедиторські послуги як самостійно, так і шляхом укладення договорів із залізницями та/або підприємствами - операторами рухомого складу, діюячи від свого імені, але за рахунок клієнта.

На виконання умов зазначеного договору експедитором - Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Шіппінг" було ввірено відповідачу здійснити доставку вантажу (вугілля анрацит марки АС (6-13) вантажоодержувачу - Приватному акціонерному товариству "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зі станції відправлення Асланове Донецької залізниці на станцію призначення Миколаїв-Вантажний (експ.) Одеської залізниці за залізничною накладною № 42734079 (вагон № 53545430).

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Згідно частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (стаття 920 Цивільного кодексу України).

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Суд зазначає, що згідно ст. 314 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, між ПАТ «Українська залізниця» як перевізником та ПАТ «ММК Ім. Ілліча» як замовником 14.02.2018 укладено Договір № 00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг, предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону до перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць, інших держав та/або вагонах замовника, і проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Судом за матеріалами справи встановлено, що зі станції Асланове Донецької залізниці вантажовідправником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" на станцію Миколаїв - Вантажний Одеської залізниці одержувач Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" здійснено відправлення вагону № 53545430 у рухомому складі за залізничною накладною № 42734079, вугілля антрацит марки АС (6-13), вантаж у вагони завантажено вантажовідправником, про що у накладній в графі 28 зроблено відповідний запис; виходячи зі змісту відомості вагонів накладної № 42734079, у вагоні № 53545430 маса нетто: становила 67 350 кг. Вантаж завантажено навалом. Вантаж марковано вапном, розміщено і закріплено згідно з пункту 3.1 глави 14 Додатку 3 до СМГС. Згідно з графою 26 "Спосіб визначення маси" - вантаж зважено на вагонних вагах (150 т) заводський номер 254.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.

У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничної накладної, як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між позивачем як експедитором, яким надаються доручення щодо організації перевезень вантажів залізничним транспортом, та відповідачем договірних зобов`язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Пунктом 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Отже, оскільки спірний вагон прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу пункту 110 Статуту, покладається на залізницю, тобто на відповідача.

Частиною 2 статті 24 Статуту залізниць України передбачено право Залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Так, на станції Асланове Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 53545430, під час якого виявлено, що маса вантажу у цьому вагоні не відповідає масі, вказаній у накладній, про що складено відповідний комерційній акт від 18.08.2020 № 41510/70/796 та відповідно до якого встановлені наступні обставини.

Розділом Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" комерційного акта від 18.08.2020 № 41510/70/796 встановлено, що при комісійному переважуванні вагону № 53545430 на 150-тонних тензометричних вагах № 2823 МЧД Миколаїв повірених 27.07.2020, за документом: брутто - 84 900 кг, нетто - 67350 кг, тара - 22000 кг, виявлено фактична маса вантажу нетто - 62 900 кг, тобто менше вантажного документу на 4450 кг. Навантаження у вагоні нижче верхнього обов`язкового бруса на 350 мм рівномірне, марковане вапном крім заглиблення. За напрямком руху поїзда зліва над 1-2-3-м розвантажувальними люками заглиблення довжиною 4500 мм, шириною вагона глибиною 500 мм, зліва над 4м5м люками заглиблення довжиною 3100 мм шириною 1700 мм глибиною 550 мм, над 6м7м лбками поглиблення довжиною 3500 мм шириною вагона глибиною 400 мм, в місцях заглиблення маркування відсутнє.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

Відповідно до статті 26 зазначеного Закону обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до пункту 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно пункту 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, складений комерційний акт від 18.08.2020 № 41510/70/796 за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, та, у свою чергу, за умови встановлення фактів наявності виїмки над люками у спірному вагоні, тобто ознак втрати вантажу під час перевезення, підтверджує факт невідповідності маси, зазначеній у накладній № 42734079 (вагон № 53545430), фактичній масі вантажу, який перевозився у вказаному вагоні.

При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акту та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

За приписами пункту 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до пункту 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Пунктом 130 Статуту визначено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов`язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у залізничній накладній № 42734079 (вагон № 53545430), що призвело до втрати частини цього вантажу, позивачу як одержувачу останнього завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 13 685,73 грн., які останній просить стягнути у позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статтей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Наразі відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Відповідно до частини 1 статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

При цьому матеріали справи не містять доказів недотримання відправником Правил перевезення вантажів, зважаючи на відсутність на станції відправлення будь-яких зауважень з боку залізниці до стану вантажу та вагону № 53545430, зокрема, після візуального огляду вагону, вантажу, його маркування та кріплення у вагонах, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, просипання вантажу не було виявлено, про наявність заглиблень у вагонах та відсутність маркування залізницею зазначено не було, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.

Господарський суд зазначає, що обов`язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Так, факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційним актом, наявним в матеріалах справи.

В свою чергу судом прийнято до уваги встановлені комерційним актом фактичні ознаки втрати вантажу під час перевезення, а саме докази наявності слідів доступу до вантажу, виїмки над люками у спірному вагоні та відсутність маркування, що, в свою чергу, свідчить про відповідальність саме відповідача, як перевізника за спірну нестачу.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів (залізничної накладної) правильної маси вантажу спірних вагонів, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв`язку з чим підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

Отже, враховуючи зазначені обставини та у зв`язку із незбереженням відповідачем як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагону № 53545430 цілісності майна (вантажу) за залізничною накладною № 42734079, позивачем нараховано відповідачу 13 685,73 грн. збитків за вирахуванням норми природної втрати, які підлягають стягненню з відповідача на підставі пунктів 110, 114, 115 Статуту.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

З огляду на зазначене судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні № 53545430, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, що свідчить про доведеність позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).

Абзацом першим пункту 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно до пункту 2.7 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (в редакції роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225) згідно зі статею 924 Цивільного кодексу України, статею 314 Господарського кодексу України і статтями 114, 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження кількості та вартості втраченого вантажу позивачем надано докази виконання своїх зобов`язань за Контрактом як покупця, а саме щодо оплати виставленого продавцем - "BASIS Trade AG" за вказаним правочином рахунку (інвойсу) № 0805-1 від 08.05.2020 на оплату вугілля антрацит, марки АС (6-13 мм) на суму 318 464,51 Євро (130 Євро за 1 тону), копія якого наявна в матеріалах справи: копії платіжних доручень № 4500059950 від 24.07.2020 на суму 368 810,00 Євро та №4500084350 від 25.09.2020 на суму 921 657,10 Євро, в реєстрах оплачуваних рахунків до яких зазначено рахунок № 0805-1 від 08.05.2020 та в призначенні платежу "платіж за контрактом № BASIS-ILYICH 01-19 від 03.07.2019".

Отже, за висновками суду, надані позивачем докази - копії рахунку та платіжних доручень відповідають ознакам належності доказів за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України, що передбачені в статті 115 Статуту залізниць, в зв`язку з чим суд розцінює вказані документи, як належні докази на підтвердження розміру вартості втраченого вантажу.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на наявність правовідносин, які виникли на підставі укладеного між вантажовідправником ТОВ «Менітвест-Шіппінг» як експедитором та позивачем як клієнтом Договору № МШ1-01/13 ЖД/180 транспортного експедирування від 01.01.2018 та за умови здійснення поставки антрациту (перевезення вантажу) за Контрактом, заперечення відповідача проти позову з посиланням на ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження отриманих збитків та оплати вантажу судом до уваги не приймаються як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Згідно пункту 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах.

Так, згідно пункту 27 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:

2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі;

овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м`ясо свіже;

1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;

1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі;

0,5 % маси всіх інших вантажів.

Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Як свідчать матеріали справи, у графі 20 залізничної накладної № 41546912 наявні відомості про те, що спірний вантаж (вугілля антрацит) був відправлений вантажовідправником вантажоодержувачу в вологому стані (5,76%).

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог (збитків) або обґрунтованих заперечень щодо наданого позивачем розрахунку.

При цьому судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що позивачем розраховано масу недостачі вантажу вугілля із застосуванням 2% норми природної втрати маси вантажу, зазначеного у перевізних документах вагону № 53545430, що відповідає Правилам видачі вантажів.

Вартість 1 тони вантажу згідно рахунку (інвойсу) постачальника вантажу "BASIS Trade AG" № 0805-1 від 08.05.2020 складає 130,00 Євро.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, згідно офіційного курсу гривні до Євро, встановленого НБУ станом на 30.11.2020 тобто на дату складення позовної заяви, офіційний курс Євро до гривні становить 33,9596 грн. за 1 Євро.

Згідно частини 3 статті 623 Цивільного кодексу України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Разом з тим, днем подання заяви до суду є не дата, вказана у позовній заяві (в даному випадку 30.11.2020), а день її реєстрації в канцелярії суду або день відправлення заяви на адресу суду поштою.

Зокрема, згідно наявного в матеріалах справи конверту, в якому позовна заява № 09/238 від 30.11.2020 надійшла поштою до Господарського суду міста Києва, датою відправки останнього є 04.12.2020.

Отже, при визначенні вартості втраченого вантажу застосуванню підлягає встановлений НБУ курс гривні до Євро станом на 04.12.2020, який становить 34,4047 грн. за 1 Євро, відповідно вартість однієї тони вантажу в національній валюті складає 4472,61 грн. (130 Євро*34,4047 грн.)

Так, за розрахунками суду, враховуючи суму норми природної втрати, граничне розходження від маси вантажу у вагоні № 53545430 складає 1347 кг (67350 кг *2%), а кількість фактичної недостачі становить 4450 кг (недостача зазначена у комерційному акті № 41510/70/796 від 18.08.2020) - 1347 кг (сума норми природної втрати 2%), отже сума втраченого вантажу масою 3103 кг (3,1т) складає 13865,09 грн. (3,1 т*4472,61 грн.), та має бути обрахована позивачем виходячи з маси недостачі саме 3,1т та вартості тони вантажу 4472,61 грн.

Натомість, як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем при визначенні суми втраченого вантажу вартість тони вантажу розрахована виходячи з курсу валют станом на 30.11.2020 та курсу валют НБУ - офіційного курсу Євро до гривні в розмірі 33,9596 грн. за 1 Євро.

Таким чином, відповідно до розрахунку суду, здійсненого на підставі вищезазначених положень Правил видачі вантажу, загальна вартість недостачі, виявленої у вагоні № 53545430, з урахуванням норми природної втрати, складає 13865,09 грн., а отже є більшими, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред`явлення позивачем до стягнення збитків, завданих внаслідок втрати вантажу відповідачем, в сумі 13 685,73 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, тому позовні вимоги про стягнення збитків, завданих внаслідок втрати вантажу відповідачем, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 13 685,73 грн.

Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов`язань за договором перевезення в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, зазначеного у залізничних накладних, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 076,50 грн. суд зазначає, що відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копії Договору про надання правничих послуг (правничої допомоги) № 845 від 30.03.2018, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" та Адвокатським Бюро "Всеукраїнська адвокатська допомога"; копії Додаткової угоди № 26 від 0.12.2019 до вказаного договору про продовження дії останнього до 31 грудня 2020 року; копії довіреності позивача № 162 від 28.10.2020 на ім`я адвоката Костікової О.О.; копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3495 від 14.07.2010 на ім`я Крстікової О.О.; попередній розрахунок суми судових витрат у даному спорі з детальним описом робіт, виконаних адвокатом на загальну суму 2 076,50 грн.; додаткову угоду № 227 від 24.11.2020 до Договору про надання правничих послуг (правничої допомоги) № 845 від 30.03.2018 про визначення порядку оплати юридичних послуг (гонорару) по даному спору, а також акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 227 від 24.11.2020 до Договору про надання правничих послуг (правничої допомоги) № 845 від 30.03.2018.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пцнкті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Наразі, позивачем не надано доказів оплати зазначених в детальному описів робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом робіт в межах даної справи на суму 2 076,50 грн., проте враховуючи наведені положення процесуального законодавства, висновки Верхового Суду та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Костіковою О.О. професійної правничої допомоги , в т.ч. актом приймання-передачі наданих послуг та враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 076,50 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Левченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 00191129) 13 685 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят п`ять) грн. 73 коп. збитків внаслідок втрати вантажу, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 2 076 (дві тисячі сімдесят шість) грн. 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 26 квітня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон