Справа № 369/1090/20

Провадження № 2/369/1954/21

РІШЕННЯ

Іменем України

26.04.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

24.01.2020 позивач звернулась до суду з даною позовною заявою, в якій просила суд виділити у власність ОСОБА_1 2/3 частини усього спільного майна подружжя шляхом виділення у приватну власність 2/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та у власність ОСОБА_2 1/3 частини усього спільного майна подружжя шляхом виділення у приватну власність 1/3 квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що між сторонами 02.12.2011 було укладено шлюб, на час подачі позову до суду в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області заходиться цивільна справа про розірвання шлюбу.

Відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано в реєстрі прав власності 03.09.2015 № 24117147, оціночна вартість становить 676 650,00 гривень.

Ухвалою судді від 09.06.2020 було відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідачем 20.10.2020 було подано відзив на позовну заяву про поділ спільного майна подружжя, в якому він частково визнав позов, зазначивши, що він погоджується на поділ квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя сторін, але у рівних частках.

Ухвалою суду від 25.11.2020 було позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини виділено в самостійне провадження.

Ухвалою суду від 25.11.2020 було закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання позивач та її представник 15.03.2021 з`явились. Позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання 15.03.2021 не з`явився. Про день час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.

В судовому засіданні 15.03.2021 була оголошена перерва до 17 год. 00 хв.. В подальшому сторони в судове засідання не з`явилися.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами у ВРАЦС Оболонського РУЮ у м. Києві було укладено 02.12.2011 шлюб за актовим записом № 2069, що вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.12.2011.

Від шлюбу у сторін є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 23.03.2015.

За час шлюбу на ім`я відповідача на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 04.09.2015 було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 21.11.2019.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

З огляду на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, підтверджено абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, як зазначено у ст.ст.76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З огляду на ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням встановлених судом обставин у справі та проаналізованих правових норм суд приходить до наступних висновків.

Право власності на спірну квартиру було набуто відповідачем за час шлюбу, обставини того, що набувалась вона у спільну сумісну власність, були визнані відповідачем.

З урахуванням презумпції набуття майна за час шлюбу у спільну сумісну власність та того, що відповідачем було даний факт визнано, суд приходить до висновку, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін.

З огляду на вказане та вимоги ст.ст. 60, 70 СК України суд задовольняє вимоги позивача частково та розподіляє спірну квартиру порівну між сторонами, оскільки не вбачає підстав для відступу від рівності часток подружжя в спільній сумісній власності.

А отже, суд задовольняє вимоги позивача частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що спірне майно оцінено в 676 650 грн. і що вимоги було задоволено частково: за позивачем визнано не 2/3, а 1/2 частину спірної квартири, тому відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог судовий збір у сумі 3 383,25 грн.

Також з урахуванням вимог ст.ст. 137, 141 ЦПК України, наданих суду доказів судових витрат (договору про надання юридичних послуг (у сфері права) від 20.11.2019, квитанції на суму 5000 грн. з призначенням платежу «за адвокатські послуги») та того, що вимоги задоволено частково, суд пропорційно розміру задоволених вимог стягує з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 750 грн.

Разом з тим, судом не було прийнято як докази підтвердження оплати за професійну правничу допомогу розписку керівника АО «Краун» про отримання 10 000 грн., оскільки з огляду на статус адвокатського об`єднання та оподаткування його доходів такий документ не може вважатись розрахунковим, а також квитанцію на суму 10 000 грн., оскільки з неї не вбачається, що ця оплата була здійснена саме за надання адвокатських послуг.

З урахуванням викладеного та правового висновку ВП ВС, викладеного у постанові від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, керуючись ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 13, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 65, 70, 71 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 19, 23, 30, 76-82, 137, 141, 206, 259, 263-268, 273, 351, 352, 354 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя- задовольнити частково.

Виділити у власність ОСОБА_1 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31,7 кв.м, житловою площею 15,0 кв.м.

Залишити у власності ОСОБА_2 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31,7 кв.м, житловою площею 15,0 кв.м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 383,25 грн. судового збору та 3 750 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т.В. Дубас