Справа № 369/2435/20

Провадження № 2/369/1002/21

РІШЕННЯ

Іменем України

24.03.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючого судді: Волчко А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Євдокія Юріївна про визнання шлюбного договору недійсним в частині,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві за відповідним актовим записом №1503.

Дана обставина підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого додається. Оригінал знаходиться у Позивача.

Разом з тим фактичні шлюбні відносини між сторонами виникли з 01.08.2006 року.

З вказаної дати Позивач та Відповідач почали проживати разом як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу.

Від вказаних фактичних подружніх зв`язків у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 .

Дана обставина підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_5 , копія якого додається. Оригінал знаходиться у Позивача.

За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторонами у березні 2007 року було придбано домоволодіння і земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:050:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з розташованим на ній недобудованим житловим будинком.

Право власності на вказане домоволодіння було зареєстроване за Відповідачем. Після завершення будівництва будинку на вказаній ділянці, право власності на нього також було зареєстроване за Відповідачем.

Варто зазначити, що для придбання вказаної земельної ділянки та здійснення будівництва на ній житлового будинку, сторонами були використані грошові кошти, виручені Позивачем від продажу 27.12.2006 року належної йому земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , а також кошти, отримані Позивачем у борг у загальній сумі 18 500,00 доларів США, що на той час було еквівалентно 100 000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.12.2005 року, за яким земельна ділянка була ним набута у власність, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28.12.2007 року у справі №2-1382/07, яким встановлений факт продажу 27.12.2006 року земельної ділянки та ціна такого продажу, копії яких додаються.

Напередодні укладення шлюбу - 29 листопада 2012 року між сторонами було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю., зареєстрований в реєстрі за №2273.

За умовами вказаного шлюбного договору, особистою приватною власністю чоловіка або дружини є зокрема майно, набуте чоловіком або дружиною до реєстрації шлюбу (пп. «а» п.ІІ.2 Договору: «ІІ.2. ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожного із нас, ПОДРУЖЖЯ є: а) майно (в тому числі грошові кошти), набуте ЧОЛОВІКОМ або ДРУЖИНОЮ до реєстрації шлюбу, якщо цей факт документально підтверджено;»).

Сторони договору визначили, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватною власністю кожного із подружжя, за будь-яких умов не поширюється положення гл.8 Сімейного кодексу України (у тому числі ст.ст.60, 62 СК України) та ст.369 Цивільного кодексу України (абзац 4 п.ІІ.2 Договору: «Ми погоджуємося з тим, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватною власністю кожного із нас, за будь-яких умов не поширюються положення гл.8 Сімейного кодексу України (у тому числі ст.ст.60, 62 СК України) та ст.369 Цивільного кодексу України.»).

Проте, фактично єдиним цінним майном, що було придбане сторонами для використання в спільних сімейних інтересах, є вищевказана земельна ділянка та побудований на ній житловий будинок. Вказаний будинок для Позивача є його єдиним житлом.

Окрім того, що на придбання вказаної ділянки та побудову житлового будинку були витрачені особисті грошові кошти Позивача, сторонами також залучалися кредитні кошти за кредитним договором, укладеним між Відповідачем та АТ «Укрсіббанк» у сумі 189 000,00 доларів СПІА. Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечувалося порукою Позивача. Виплата кредиту здійснювалася за рахунок спільних грошових коштів сторін протягом 2007-2014 років.

Наразі Відповідач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Також Відповідач перешкоджає Позивачу в користуванні вищезазначеним домоволодінням, що змусило останнього звертатися до правоохоронних органів та суду.

Крім того Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя на підставі ст.74 Сімейного кодексу України.

З огляду наведеного Позивач вважає, що пп. «а» та абзац 4 п.ІІ.2 шлюбного договору, укладеного між сторонами, ставить Позивача у вкрай невигідні умови.

Тому позивач просив визнати частково недійсним, з моменту вчинення, Шлюбний договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2273 від 29.11.2012 року, а саме: пп. «а» п. ІІ.2, абзац 4 п. II.2 вказаного договору.

Відповідач подала до суду відзив згідно якого просила відмовити у вимогах позову в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позову заперечував та просив в позові відмовити.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Євдокія Юріївна направила до суду заяву згідно якої просила розгляд справи проводити у її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 29 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є.Ю. було посвідчено шлюбний договір (надалі договір) укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно Розділу І п. 1 даного договору його положення стосуються виключно майнових відносин між сторонами, подружжям, і не стосуватимуться інших питань подружнього життя, у томі числі і майнових прав та обов`язків як батьків.

Відповідно п.п. 4) п. 2. Розділу ІІ особистою приватною власністю кожного із подружжя є майно (в тому числі грошові кошти), набуте чоловіком або дружиною до реєстрації шлюбу, якщо цей факт документально підтверджено.

П. 4 Розділу ІІ договору встановлено що спільною сумісною власністю подружжя є:

а) будь-яка річ, набута за час шлюбу, і не віднесена ними, до особистої приватної власності одного з них; б) будь-які майнові права (в тому числі корпоративні), набуті за час шлюбу, і не віднесені ними, до особистої приватної власності одного з них; в) майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні), передане кожним з них, до спільної сумісної власності із майна, що є їх особистою приватною власністю, за умови нотаріального посвідчення, угоди про таку передачу; г) заробітна плата, пенсія, стипендія кожного із подружжя, одержані або нараховані у період заходження у зареєстрованому шлюбі; д) інші доходи, які не віднесені цим договором до особистої приватної власності, одержані одним із подружжя, внесені до сімейно бюджету для спільного використання, або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну установу).

Розділом V.1. договору визначено що він набуває чинності у день реєстрації шлюбу.

В розділі V.2. сторони стверджують що у момент укладання цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можемо) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею , без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких для ПОДРУЖЖЯ обставин; правочин вчинюється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним); сторони володіють українською мовою, що дає їм можливість зрозуміти текст цього правочину та всі без винятку його умови.

30 листопада 2012 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , актовий запис № 1503.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що умови шлюбного договору є вкрай обтяжливим та невигідним для позивача, його умови ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому наявні підстави для визнання його пунктів недійсним.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги те, що згідно з частинами першою, дев`ятою ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій ст. 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Зважаючи на те, що договір, в тому числі шлюбний договір, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Так, частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже принцип свободи договору, відповідно до статей 6, 627 ЦК України, - є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Відповідно до ст. 92 СК України, шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Згідно із ст. 93 СК України, шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 103 СК України, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на ст. 93, 97 СК України та ч. 1 ст. 103 СК України, зазначаючи про те, що згідно з оспорюваними умовами договору, позивач позбавив себе власного майна, оскільки до реєстрації шлюбу з відповідачем ними було набуто у власність майно (будинковолодіння та земельна ділянка), які на праві власності зареєстровано за відповідачем. Позивач стверджував що на побудову житлового будинку були витрачені його кошти, та таке майно було набуто сторонами в спільних сімейних інтересах до реєстрації шлюбу.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частинах четвертій, п`ятій статті 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1статті 76ЦПК України).

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що позивачем не наведено та не доведено правових підстав для визнання недійсним умов спірного шлюбного договору, який було посвідчено нотаріально.

Доводи сторони позивача, що шлюбний договір був укладений на вкрай невигідних умовах, ставить його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, в ході розгляду справи стороною позивача не доведені, а відтак судом до уваги не приймаються.

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу від 30.03.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. зва реєстровим № 1110, згідно якого відповідач ОСОБА_4 набула у власність домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Також в матеріалах справи знаходиться копія державного акту згідно якого відповідач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1502 га, за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору-купівлі продажу від 30.03.2007 року зареєстрованому в реєстрі за № 1115.

Позивачем не надано доказу того, шо спірним пункти договору ставлять його надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки ним не було надано належних, допустимих письмових доказів того, що спірне майно у вигляді земельної ділянки та будинковолодіння було набуте відповідачем під час спільного проживання позивача та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та відповідно на так майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.

Дослідивши умови договору, суд вважає, що умови шлюбного договору не є такими, що суперечать закону та ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін.

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості, що позивач звертався до відповідача з вимогою зміни, розірвання або відмови від шлюбного договору, як то передбачено умовами договору, як і відсутні докази щодо пред`явлення вимог щодо розірвання договору та/або зміни його умов в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що із оспорюваного договору вбачається, що при укладені договору, сторони попередньо були ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчинені правочинів вимог закону, усвідомлювали природу правочину та значення своїх дій, перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, зміст його відомий, підписаний, як свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору.

Окремо слід звернути увагу на те, що сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту. Позивач на час посвідчення шлюбного договору власноруч зазначив своє ім`я, прізвище, по-батькові та поставив свій підпис, тим самим засвідчивши, що текст договору йому повністю зрозумілий і його воля була направлена саме на укладення шлюбного договору.

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що шлюбний договір, укладений на вкрай невигідних для позивача умовах, про що, останній, зазначає в обґрунтування свого позову.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимог процесуального закону позивачем не представлено суду достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про недійсність пунктів шлюбного договору, а також те, що позивач не довів з посиланням на належні, допустимі, достатні та достовірні докази те, що пункти шлюбного договору, поставили позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд приходить до висновку про безпідставність, необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, в зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст.ст. 9, 60, 93, 97, 103 СК України, ст. ст. 202-211, 215 ЦК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 12-13, 76-89, 95, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Євдокія Юріївна про визнання шлюбного договору недійсним в частині - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 1 квітня 2021 року.

Суддя: А.Я. Волчко