Справа № 366/564/21

Провадження № 2/366/372/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2021 року смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді - Слободян Н.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Потопальської О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Науменка М.П.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

17.03.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення у порядку регресу грошових коштів на загальну суму 132204.49 грн., з яких 117304.49 грн. - відшкодування шкоди, 14900 грн. за надання юридичних послуг та судові витрати на суму 1322.04 грн., посилаючись на те, що відповідач з 05.01.2016 року був прийнятий на роботу водієм до ФО-ПП ОСОБА_1 .

Згідно з вироком Вишгородського районного суду від 01.06.2018 року, ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавленні волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду в розмірі 106304,99 грн. та 50 000 грн., відповідно; стягнуто з ПАТ «СК Скайд» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 14 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.08.2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди, ухвалено стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000 грн. В решті вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 17.03.2020 апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задоволено частково: вирок Вишгородського районного суду від 01.06.2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08.08.2018 року щодо ОСОБА_2 змінено. Застосовано до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки. Покладено на засудженого ОСОБА_2 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. В решті судові рішення залишено без змін.

На виконання вказаного рішення Вишгородським районним судом видано виконавчий лист №363/4792/16-к від 04.11.2020, який потерпілим було пред`явлено на примусове виконання до Іванківського міжрайонного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ). 09.11.2020 відкрито виконавче провадження, яке 04.02.2021 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду (стягнуто 117304.49 грн., з яких: 106 304,99 грн. - сума стягнення, 10 630.50 грн. - виконавчий збір та 369 грн. - витрати виконавчого провадження, які сплачено ФОП ОСОБА_1 згідно з платіжними дорученнями від 17.12.2020 № 168 на суму 10 000 грн., від 01.02.2021 № 200 на суму 5 000 грн., від 03 лютого 2021 № 628 на суму 102304,49 грн.).

Вважає, що у зв`язку зі завданням винними діями ОСОБА_2 , які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, він несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди і відповідає перед позивачем в порядку регресу.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 24.03.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом в судове засідання сторін.

В ході розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Пояснив, що відповідач, будучи працівником ПП-ФО ОСОБА_1 , вчинив дії, які мають ознаки діяння, переслідуваного у кримінальному порядку і в подальшому був винесений вирок суду, згідно з яким відповідача визнано винним за вчинення злочину згідно з Кримінальним кодексом України, і ці дії призвели до завдання шкоди потерпілому, у зв`язку з чим ОСОБА_2 має нести повну матеріальну відповідальність згідно зі ст. 134 КЗпП України.

В судовому засіданні відповідач позовні вимоги визнав.

Факт перебування відповідача в трудових відносинах з ФО-ПП ОСОБА_1 сторонами не оспорюється.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При розгляді судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 05 січня 2016 року працював на посаді водія у ФО-ПП ОСОБА_1 , що підтверджується трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю № 15 від 05.01.2016, зареєстрованим Іванківським районним центром зайнятості.

Згідно з вироком Вишгородського районного суду від 01.06.2018 року, 13 січня 2016 року, о 18-30 годині, ОСОБА_2 керував рейсовим автобусом марки «Галаз 3209.602, д.н.з. НОМЕР_1 , та рухався по автодорозі «Київ-Овруч» з с.Демидів у напрямку с. Лютіж Вишгородського району, на 34 км+800 м вказаної дороги, де в порушення п.п. «б» п. 2.3 ПДР, маючи технічну можливість виявити биття пари задніх коліс одне об одне та об інші елементи автобуса, а також розхитування задньої частини автобуса, належним чином не стежив за технічним станом керованого ним транспортного засобу, своєчасно не вжив заходів для його зупинки та перевірки технічного тану, забезпечення безпеки дорожнього руху, що призвело до поступового відкручування за рахунок послаблення усіх гайок кріплення й самовільного сходження на зустрічну смугу руху задніх лівих коліс з матиці під час руху автобуса, унаслідок чого стався наїзд на відокремлене від автобуса колесо автомобілем «Мітсубусі Лансер», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням потерпілого ОСОБА_4 , який рухався зустрічною смугою руху, що призвело до втрати керування та виїзду за межі дороги й зіткнення з деревом. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру ОСОБА_3 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а водію автомобіля ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавленні волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну та моральну шкоду в розмірі 106304,99 грн. та 50 000 грн., відповідно; стягнуто з ПАТ «СК Скайд» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 14 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.08.2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілого про відшкодування моральної шкоди, ухвалено стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000 грн. В решті вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 17.03.2020 апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задоволено частково: вирок Вишгородського районного суду від 01.06.2018 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 08.08.2018 року щодо ОСОБА_2 змінено. Застосовано до ОСОБА_2 положення ст. 75 КК України, його звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки. Покладено на засудженого ОСОБА_2 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. В решті судові рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, які набрали законної сили, є обов"язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вироку Вишгородського районного суду Київської області від 01.06.2018 року видано виконавчий лист № 363/4792/16-к від 04.11.2020, на підставі якого 09.11.2020 року заступником начальника Іванківського міжрайонного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) відкрито виконавче провадження № 63547044 про примусове виконання вказаного рішення, яке 04.02.2021 закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду: стягнуто 117304.49 грн., з яких: 106 304,99 грн. - сума стягнення, 10 630,50 грн. - виконавчий збір та 369 грн. - витрати виконавчого провадження, які сплачено ФО-ПП ОСОБА_1 згідно з платіжними дорученнями від 17.12.2020 № 168 на суму 10 000 грн., від 01.02.2021 № 200 на суму 5 000 грн., від 03 лютого 2021 № 628 на суму 102304,49 грн.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2021 заступника начальника Іванківського міжрайонного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) вказане виконавче провадження було закінчено.

ОСОБА_2 звільнений з займаної посади водія ФО-ПП ОСОБА_1 за закінченням терміну трудового договору.

При зверненні до суду з даним позовом позивач посилається на норму ст. 1191 ЦК України, згідно з якою «особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування», а також на норми ст. ст. 130, 134 Кодексу законів про працю України.

Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Право зворотної вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред`явлення регресного позову.

Такий позов може бути пред`явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За змістом ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Вказані правові позиції містяться в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року N 6-1654цс15 та в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковим для судів України.

Нормою ч. 1 ст. 1191 ЦК України дійсно передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, проте, як вже зазначалось, відповідач ОСОБА_2 на час події (ДТП), у результаті якої було завдано матеріальної шкоди, перебував із позивачем у трудових відносинах, з огляду на що, застосуванню підлягає спеціальна норма КЗпП України.

Так, статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

У Постанові від 29 січня 2018 року у справі № 743/1641/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема зазначив, що ст. 135-1 КЗпП України визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з цим Переліком, затвердженим чинною до цього часу постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Разом з тим, випадки повної матеріальної відповідальності регламентовані ст. 134 КЗпП України, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП України передбачена можливість покладення на відповідача (працівника) повної матеріальної відповідальності за завдану шкоду у випадку, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 на момент ДТП був найманим працівником ФО-ПП ОСОБА_1 та вироком Вишгородського районного суду Київської області його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку позовні вимоги позивача грунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, з урахуванням встановлених судом обставин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12-13, 76-82, 89, 141, 223, 258-259, 263, 263, 265-266, 273, 354-355 ЦПК України ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення у порядку регресу грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 117304,49 грн. за відшкодування шкоди, 13500 грн. за надання юридичних послуг та судовий збір в розмірі 1322,04 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та їх місцезнаходження

Сторона позивача:

ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

Сторона відповідача:

ОСОБА_2 (ідент.номер: НОМЕР_4 , проживає: АДРЕСА_2 ).

Суддя Н.П. Слободян