ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3571/21 Справа № 177/1071/20 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С. А. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 року м.Кривий Ріг

справа № 177/1071/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

сторони:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Суботіною С.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначено, що 05.11.2018 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-Заяві.

Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 17.06.2020 року, утворилась заборгованість у розмірі 67507,53 грн., яка складається із заборгованості за поточним тілом кредиту - 36835,63 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13136,85 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 2786,39 грн. та заборгованості за простроченими відсотками - 14748,66 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема посилається на те, що у порушення ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано доказів, що платіжні операції з використанням кредитних коштів, були виконані без волевиявлення відповідача, не за його власним розпорядженням. Зауважає на тому, що єдиним власником, який має доступ до номеру фінансового телефону та ПІН-коду карткового рахунку є ОСОБА_1 Кредитні кошти були переведені за розпорядженням останнього, а отже і відповідальність за переведення коштів має нести відповідач. Позивач зазначає, що відповідач, в порушення вимог кредитного договору, не виконав своїх зобов`язань, тому сума заборгованості підлягає стягненню, а відповідач не позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування суми до винної особи, якщо така буде виявлена.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач та його представник просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване, на їх думку, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому залишенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 02.09.2020 року відповідач звернувся до позивача із Анкетою-заявою, відповідно до якої Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 17.06.2020 року становить 67507,53 грн. та складається із заборгованості за поточним тілом кредиту - 36835,63 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13136,85 грн., заборгованості за нарахованими відсотками - 2786,39 грн. та заборгованості за простроченими відсотками - 14748,66 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитна заборгованість виникла внаслідок списання коштів з рахунку відповідача в результаті шахрайських дій третіх осіб. Відповідач повідомив Банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку, звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. Банком не доведено, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, що дало б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.11.2018 року на ім`я відповідача ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» відкрито картковий рахунок та здійснено випуск кредитної картки № НОМЕР_1 із встановленням строку її дії до 06/22 року, тобто до 30.06.2022 року та встановлено кредитний ліміт у розмірі 1000 грн, який неодноразово змінювався, а саме: з 09.11.2018 року кредитний ліміт збільшено до 11000 грн., 09.10.2019 року кредитний ліміт збільшено до 35000,00 грн., 09.10.2019 року кредитний ліміт збільшено до 48000 грн. та 24.03.2020 року кредитний ліміт зменшено до 0 грн. (а.с.6, 7, 140).

Як вбачається з виписки за договором, відповідач не користувався кредитними коштами до 09.10.2019 року, та саме 09.10.2019 року за кредитною карткою № НОМЕР_1 двічі збільшено кредитний ліміт з 1000 грн. до 35000 грн., а потім до 48000 грн., після чого за рахунок кредитних коштів проведено оплату за товар у магазині «ELDORADO» в м. Херсоні на суму 8999 грн., зараховано суму вкладу з «Скарбнички» на суму 1069,96 грн., проведено службову операцію по зарахуванню коштів по договору НОМЕР_2 _PARTPAYS та поповнено картковий рахунок на суму 6000 грн., проведено оплату за товар в магазині «ELDORADO» в м. Херсоні на суму 7999 грн., проведено оплату телеком послуг «ТТТ» у м. Херсоні на суму 20998 грн., 899 грн., 13999 грн. (а.с.68, 118, 129, 146).

Відповідачем по справі заперечується факт проведення вищевказаних грошових операцій та відповідач стверджує, що відбулося несанкціоноване спинання грошових коштів з його кредитної карти.

10.10.2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся з заявою про злочин та відомості до ЄРДР внесено за № 12019040730002262 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Також 10.10.2019 року відповідачем подано заяву до голови правління АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зі вхідним номером 03/4446-ВБ, у якій викладено обставини події, талон-повідомлення № 26406 та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.10.2019 року про відкриття кримінального провадження №12019040730002262 за ч. 1 ст. 190 КК України (а.с.98, 99, 100).

Крім того, як вбачається з табелю обліку використання робочого часу за жовтень 2019 року АТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Придніпровська залізниця» структурний підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», ОСОБА_1 09.10.2019 року знаходився на робочому місці (а.с.102,103).

На звернення ОСОБА_1 з заявою про безпідставне списання грошових коштів з його кредитної картки, АТ КБ «ПриватБанк» 16.10.2019 року надано відповідь № 20.1.0.0/7-191010/684, у якій відповідачу рекомендовано звернутися до правоохоронних органів та змінити ПІН код платіжної картки, фінансовий телефон та пароль входу в Приват24 (а.с.118 зворот - 119, 129 зворот - 130).

У кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 12019040730002262 від 10.10.2019 року, ОСОБА_1 допитувався в якості потерпілого та надав пояснення (а.с. 163, 164).

Потерпілим ОСОБА_1 оскаржена постанова від 19.06.2020 року про закриття кримінального провадження № 12019040730002262 від 10.10.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (а.с.165, 166-167).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитна заборгованість відповідача виникла внаслідок списання коштів з рахунку відповідача в результаті шахрайських дій третіх осіб, однак колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

У п. 14.16 ст. 14 вказаного Закону передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Статтею 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб`єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи.

Згідно з пункту 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.

Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення).

Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у Постанові від 23.01.2018 року у справі № 202/10128/14-ц, Постанові від 18.04.2018 рокру у справі № 190/926/16-ц, Постанові від 20.06.2018 року у справі № 320/1169/16-ц, Постанові від 22.11.2018 року у справі № 712/2283/16-ц, Постанові від 05.12.2018 року у справі № 754/15020/15-ц, Постанові від 13.09.2019 року у справі № 501/4443/14-ц, Постанові від 02.10.2019 року у справі № 182/3171/16, Постанові від 16.10.2019 року у справі № 676/2792/16-ц, Постанові від 20.11.2019 року у справі № 210/245/18-ц, Постанові від 05.12.2019 року у справі № 168/613/16-ц, Постанові від 23.01.2020 року у справі № 179/1688/17, Постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 310/1515/17.

Як встановлено колегією суддів шляхом прослуховування аудиозапису телефонного дзвінка відповідача до кол-центру Банку, відповідач особисто повідомив оператора кол-центру Банку про те, що він розголосив особисту та контрольну інформацію, в тому числі CVV-код картки та паролі, що надходили на його фінансовий номер телефону для входу в систему Приват-24 та вчинення операцій особі, яка представилась співробітником Банку.

Кожен переказ коштів позивачем був проведений з правильним введенням логіну та паролю користувача, а також динамічних паролів, які надходили на номер мобільного телефону, який вказаний відповідачем особисто в Анкеті - заяві від 05.11.2018 року.

Тобто, у зв`язку з розголошенням відповідачем ОСОБА_1 особистої та контрольної інформації та номеру своїх карток, інша особа здійснила банківські операції, отже ОСОБА_1 передав особисту конфіденційну інформацію третім особам, якими в подальшому і було знято кошти з його рахунку, у зв`язку з чим наявні обставини та докази, які безспірно доводять, що користувач своїми діями сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, що є підставою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 49969,84 грн. (59326 грн. (використані кредитні кошти) - 9355,20 грн. (внесені кошти на погашення кредитної заборгованості) =49969,84 грн.).

У зв`язку з наведеним вище колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що єдиним власником, який має доступ до номеру фінансового телефону та ПІН-коду карткового рахунку є ОСОБА_1 , кредитні кошти були переведені за розпорядженням останнього, а отже і відповідальність за переведення коштів має нести відповідач.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне прийняти як доказ наданий суду апеляційної інстанції звукозапис телефонного дзвінка відповідача до кол-центру Банку.

Так, вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Висновок про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати в ухвалі постановленій після обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18, Постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 346/5603/17, провадження № 61-41031св18, Постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17, провадження № 61-35488св18, Постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року в справі № 635/4712/17, провадження № 61-14485св20.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з позовом позивач, на підтвердження заявлених позовних вимог, надав суду першої інстанції необхідні, на думку позивача, докази використання відповідачем кредитних коштів, які не могли бути використані без відома та згоди відповідача. При цьому, дізнавшись про мотиви відмови в задоволенні позовних вимог, позивач надав суду апеляційної інстанції доказ, який свідчить про необґрунтованість твердження відповідача щодо списання коштів шляхом шахрайських дій, тому колегія суддів вважає за необхідне прийняти вказаний доказ, а саме, аудиозапис телефонного дзвінка відповідача до кол-центру Банку, як належний так допустимий доказ по справі, відповідно до якого відповідач особисто повідомив оператора кол-центру Банку про те, що він розголосив особисту та контрольну інформацію, в тому числі CVV-код картки та паролі, що надходили на його фінансовий номер телефону для входу в систему Приват-24 та вчинення операцій особі, яка представилась співробітником Банку.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 2786,39 грн. та заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 14748,66 грн., які не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з огляду на наступне.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», в якій своїм підписом підтвердив, що підписанням цієї Анкети-заяви він, відповідно до статті 634 ЦПК України, у повному обсязі приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які, разом із пам`яткою клієнта і Тарифами, становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. Погодився із збільшеним строком позовної давності, зазначеним в Умовах та Правилах та з тим, що зміни до Умов та Правил вносяться банком щомісяця в односторонньому порядку, а у випадах, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє його про внесення зміни, шляхом використання визначених Умовами та Правилами каналів зв`язку. Продовження користування послугами банку після дати публікації на сайті банку змінених Умов та Правил є підтвердженням його погодження та повного і безумовного прийняття зміненої редакції Умов та Правил. Зі змінами Умов та Правил надання банківських послуг відповідач зобов`язався ознайомлюватися самостійно на офіційному сайті банку privatbank.ua (а.с.8-9).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 2.1.1.2.5. Умов та Правил надання банківських послуг, строк кредиту становить 20 років.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору відсотки за користування позиченими коштами поділяються на встановлену законом, розмір та підстави стягнення якоих визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі.

Отже, для підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 2786,39 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 14748,66 грн. позивач АТ КБ «ПриватБанк» має надати суду належні та допустимі докази щодо виду картки, наданої позичальникові.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Натомість, АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду жодного доказу щодо типу виданої відповідачу ОСОБА_1 кредитної картки, здійснивши нарахування відсотків, виходячи з відсоткової ставки 86,4 % на рік, з наданням суду Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Паспорту споживчого кредитування, які не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, щодо типу виданої відповідачеві кредитної картки.

Так, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПриватБанк», що не має правового значення для вирішення даного спору, а Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо використання кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD», порядок та умови використання яких не є тотожними.

При цьому, в Паспорті споживчого кредиту, підписаному відповідачем ОСОБА_1 05 листопада 2018 року, зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 20 листопада 2018 року та умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та можуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів (а.с.10-11).

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 2786,39 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 14748,66 грн., оскільки нарахування такої заборгованості не підтверджено належними доказами у зв`язку з чим колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність досягнення сторонами кредитного договору згоди про розмір відсотків за користування кредитом.

При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач підписав Паспорт споживчого кредитування, в якому було погоджені всі умови кредитування, у тому числі нарахування відсотків, а тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності такого погодження є помилковим, оскільки в Паспорті споживчого кредиту, підписаному 05 листопада 2018 року відповідачем ОСОБА_1 , зазначено два види кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна GOLD» з різними відсотковими ставками, в той час як АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду доказів щодо типу виданої відповідачу ОСОБА_1 кредитної картки.

Крім того зазначено, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 20 листопада 2018 року та умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та можуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором б/н від 05.11.2018 року, станом на 17.06.2020 року, в розмірі 49969,84 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту, в іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно від задоволених позовних вимог, по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 1555,92 грн. (а.с.67)

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2333,89 грн. (а.с.190).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року скасувати та постановити нове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 05 листопада 2018 року, станом на 17 червня 2020 року, в розмірі 49969 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 84 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу позову в розмірі 1555 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 92 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2333 (дві тисячі триста тридцять три) грн. 89 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2021 року.

Головуючий:

Судді: