Справа № 643/18277/20

Провадження № 2/643/1832/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2021 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Мельникової І.Д.,

за участю секретаря - Петрової О.С.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гарагулі В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Турбоатом» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати, як незаконний, наказ АТ «ТУРБОАТОМ» від 29.10.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП з посади начальника відділу МТЗ AT «ТУРБОАТОМ», згідно поданої заяви від 29.10.2020 року. Поновити його на посаді начальника відділу МТЗ АТ «ТУРБОАТОМ» з 29.10.2020 року. Стягнути з АТ «ТУРБОАТОМ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням, з 29.10.2020 року по день ухвалення судового рішення. Стягнути з АТ «ТУРБОАТОМ» на його користь у відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 25.08.2020 року наказом генерального директора АТ «ТУРБОАТОМ» за безстроковим трудовим договором позивач прийнятий на роботу на посаду заступника начальника управління МТЗ АТ «ТУРБОАТОМ». Протягом вересня 2020 року на підставі наказу генерального директора АТ «ТУРБОАТОМ» він виконував обов`язки заступника генерального директора АТ «ТУРБОАТОМ». За насліками проведеної реорганізації підприємства (скорочення штату) з 12.10.2020 року позивача призначено на посаду начальника відділу МТЗ АТ «ТУРБОАТОМ». 29.10.2020 позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням із займаної посади начальника відділу МТЗ «АТ «ТУРБОАТОМ» на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, тобто написав попередження про можливе розірвання трудового договору, укладеного між ним та АТ «ТУРБОАТОМ» на невизначений строк, після закінчення двотижневого строку, визначеного ч. 1 ст. 38 КЗпП України. При цьому, у заяві ним не визначено дату звільнення та не зазначено поважних причин для звільнення до закінчення двотижневого строку попередження. Цього ж дня, 29.10.2020 року, приблизно через дві години після написання заяви, начальником відділу кадрів АТ «ТУРБОАТОМ» ОСОБА_2 без будь-яких розумних пояснень у ОСОБА_1 примусово відібраний електронний пропуск на підприємство і ключ від кабінету, не дозволено забрати особисті речі та змушено покинути приміщення AT «ТУРБОАТОМ».30.10.2020 о 07:50 годині, прибувши на прохідну підприємства для виконання робочих обов`язків в межах двотижневого строку попередження, передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП, а також подання відділу кадрів заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, з причини відсутності у нього електронного пропуску та розпоряджень щодо оформлення тимчасового пропуску, через прохідну підприємства його не пропустили. Зазначив, що під час телефонного спілкування із начальником відділу кадрів АТ «ТУРБОАТОМ» ОСОБА_2 , останній у категоричній формі відмовив у оформленні тимчасового пропуску, а також відмовив у пропуску через прохідну підприємства, що вочевидь свідчить про навмисний не допуск позивача до робочого місця. Підставою такої відмови слугувала обставина того, що він написав заяву на звільнення. Зважаючи на таку поведінку відповідача, 30.10.2020 року ОСОБА_1 направив заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 29.10.2020 року кур`єрською доставкою на адресу АТ «ТУРБОАТОМ», втім, як посвідчується інформацією з пошукової системи ТОВ «НОВА ПОШТА» відправлення №59000576516603, начальник відділу кадрів AT «ТУРБОАТОМ» ОСОБА_2 особисто відмовився отримати вказане поштове відправлення, що підтверджується довідкою поштового відділення з позначкою «Відмова». Також, 30.10.2020 року кур`єрською доставкою на адресу AT «ТУРБОАТОМ» позивач направив заяву про вчинення перешкод у допуску його до робочого місця, яка особисто отримана начальником відділу кадрів AT «ТУРБОАТОМ» ОСОБА_2 31.10.2020 року, що підтверджується довідкою поштового відділення (відправлення № 59000576636533) з позначкою «Отримано». В подальшому, у зв`язку із суттєвим погіршенням стану здоров`я (гіпертонічний криз), пригніченим самопочуттям, загостренням хронічних захворювань, з 30.10.2020 року до 06.11.2020 року він знаходився на лікарняному. Не вручену відповідачу заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 29.10.2020 року, позивач 04.11.2020 року перенаправив на адресу генерального директора АТ «ТУРБОАТОМ» засобами рекомендованого поштового зв`язку, та відповідно до даних пошукової системи АТ «УКРПОШТА», заява отримана представником підприємства 06.11.2020 року з позначкою «Відправлення вручено: за довіреністю». В подальшому, 09.11.2020 року ОСОБА_1 повторно навмисно не допущено до робочого місця, а саме: під час телефонного спілкування із начальником відділу кадрів АТ «ТУРБОАТОМ» ОСОБА_2 , він у категоричній формі відмовив йому у оформленні тимчасового пропуску та прийнятті до відділу кадрів листка непрацездатності, а також відмовив у пропуску через прохідну підприємства. Зазначені обставини вочевидь свідчать про повторний навмисний не допуск його до робочого місця. Цього ж дня, 09.11.2020 року на адресу АТ «ТУРБОАТОМ» позивачем засобами рекомендованого поштового зв`язку направлені: заява (повторна) про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 09.11.2020 року; заява про повторне вчинення перешкод у допуску до робочого місця від 09.11.2020 року; заява про досудове врегулювання спору від 09.11.2020 року. Вважає, що зазначеними вище діями відповідач АТ «ТУРБОАТОМ» грубо порушує чинне трудове законодавство

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову. Суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 21 серпня 2020 року ОСОБА_1 було прийнято до АТ «Турбоатом» на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення. 12 жовтня 2020 року згідно поданої ним заяви його було переведено на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення. 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 вільно, без будь-якого впливу та тиску з боку АТ «Турбоатом», подав особисту заяву про звільнення його за власним бажанням з займаної посади з 29.10.2020 року. Тобто, в заяві про звільнення, підписаною ним 29.10.2020 р., він особисто зазначив бажану для нього дату звільнення - 29 жовтня 2020 року. Таким чином, з його боку це не була заява про попередження роботодавця про заплановане звільнення за два тижні (оскільки він зазначив дату, з якої просив його звільнити). Це була заява про звільнення позивача за власним бажанням саме з 29 жовтня 2020 року.Одночасно з цим, 29 жовтня 2020 року будь-яких заяв, листів та клопотань про відкликання або скасування заяви про звільнення з 29.10.2020 позивач відповідачу не надавав. У зв`язку з зазначеним, на підставі заяви позивача про звільнення його саме в цей день, відповідачем було видано наказ про припинення трудових відносин між сторонами та звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з 29.10.2020. Представник відповідача зазначив, що діюче трудове законодавство України не забороняє звільняти працівника за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) з тієї дати, з якої просить працівник. Напроти, всі діючі коментарі провідних наукових установ України встановлюють, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення (власник не вправі лише звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить). ОСОБА_1 , зазначивши дату про звільнення, відповідно, просив звільнити його без застосування двотижневої процедури попередження про звільнення. Таким чином, викладені вище обставини відверто свідчать про необґрунтованість доводів позивача, у зв`язку з чим АТ «Турбоатом» вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та фактичні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 12.10.2020 року позивача призначено на посаду начальника відділу МТЗ АТ «ТУРБОАТОМ».

29.10.2020 позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням із займаної посади начальника відділу МТЗ «АТ «ТУРБОАТОМ» на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України з 29.10.2020.

Наказом №583-К від 29.10.2020 ОСОБА_1 звільнено з 29.10.2020 за власним бажанням з посади начальника відділу матеріально-технічного постачання.

30.10.2020 позивач поштою направив заяву про відкликання заяви про звільнення, яка не була вручена.

Згідно листка непрацездатності ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 30.10.2020 по 04.11.2020.

04.11.2020 позивач повторно направив на адресу відповідача заяву про відкликання заяви про звільнення, яка 06.11.2020 отримана представником підприємства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, пунктом 4 якої передбачено, що підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що роботодавець, при звільненні за статтею 38 КЗпП України, вправі звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та працедавцем, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Тобто, працівника можна звільнити навіть у день подання заяви про звільнення, але лише за його проханням.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, та доказів наданих сторонами, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки звільнення ОСОБА_1 було здійснено за ініціативою працівника з проханням звільнити його у визначену ним дату 29.10.2020, а тому право на відкликання своєї заяви про звільнення у позивача було лише до моменту звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.11.2020 р. у справі № 753/1181/18.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 23.04.2021.

Суддя І.Д. Мельникова