ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Чернівці
справа № 727/7138/19
провадження 822/482/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотер Бокс» (далі - ТзОВ «Вотер Бокс»),
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 жовтня 2020 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Вотер Бокс»про стягнення оплати, сплаченої за договором № 5-07 від 18 травня 2018 року.
Позов обґрунтовувано тим, що 18 травня 2018 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вотер Бокс» був укладений договір №5-07, згідно умов якого ТзОВ «Вотер Бокс» взяв на себе зобов`язання забезпечити ОСОБА_1 обладнанням для очищення та реалізації питної води типу « ВОДОГРАЙ ».
Свої зобов`язання щодо проведення оплати вказаного замовлення за даним договором позивач виконав в повному обсязі.
Загальна вартість замовленого обладнання та сплачена сума коштів за поставлене обладнання склала 80 315 гривень.
Після здійснення оплати вказане обладнання було відправлено відповідачем на адресу позивача.
Поставлене обладнання було повернуто відповідачу, про що сторонами договору складено та підписано акт прийому - передачі апарата «Водограй -1 1500/200-БС» від 18 жовтня 2018 року.
З 25 листопада 2018 року ТзОВ «Вотер Бокс» повинен був повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 80 315 гривень, сплачені останнім за договором № 5-07 від 18 травня 2018 року, проте такі кошти відповідачем повернуті не були.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь оплату, сплачену за договором №5-07 від 18 травня 2018 року в сумі 80 315 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ «Вотер Бокс» про стягнення оплати, сплаченої за договором № 5-07 від 18 травня 2018 року відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факт браку обладнання придбаного останнім у відповідача ТзОВ «Вотер Бокс», а також не надано доказів звернення позивача до відповідача за фактом усунення можливих недоліків.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив усі обставини, що мають значення для справи, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта зводяться до того, що він 18 травня 2018 року придбав у відповідача обладнання, яке під час експлуатації неодноразово виходило з ладу, що підтверджує брак товару. Відповідно до договору купівлі-продажу він має право на повернення товару та отримання коштів, витрачених на придбання обладнання.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Встановлено, що 18 травня 2018 року між ОСОБА_1 (замовником) та ТзОВ «Вотер Бокс» (виконавцем) був укладений договір №5-07, згідно умов якого виконавець взяв на себе зобов`язання забезпечити замовника обладнанням для очищення та реалізації питної води типу « ВОДОГРАЙ » (а.с.20-22) .
Згідно пункту 2.2 вказаного договору вартість замовленого обладнання складає 80 315 гривень.
Позивачем було сплачено всю суму зазначену в договорі, що підтверджується копіями квитанцій № 1295-5966-2405-6760 від 19 липня 2018 року, № 1302-6399-3097-4041 від 26 липня 2018 року, № Р24А98895279847827934603 від 20 серпня 2018 року, № АС_MJY7F5FUYSLU2U106AHNL від 21 серпня 2018 року (а.с. 25-28).
Відповідно до акту прийому передачі апарату «Водограй - 1 1500/200 - БС» від 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла апрат «Водограй 1-1500/200 - БС» раніше реалізований ТзОВ «Вотер Бокс» з метою його передпродажної підготовки і подальшої підготовки і реалізації клієнту. Після реалізації апарату ТзОВ «Вотер Бокс» зобов`язалося повернути кошти отримані за апарат по договору 5-07 від 18 травня 2018 року (а.с.24).
Позивачем на адресу ТзОВ «Вотер Бокс» було направлено 26 березня 2019 року претензію, в якій вимагав від виконавця повернути йому кошти, сплачені за обладнання по договору №5-07 від 18 травня 2018 року у розмірі 80 315 гривень (а.с.29-30).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з п. 2 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням найманого працівника.
Пунктом 8 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір, укладений на відстані, визначається як договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку.
Відповідно до ч. 3 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.
За правилами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виконавця: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Проте, на підтвердження істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару клопотання про проведення експертного дослідження в суді першої інстанції не заявлялось та не проводилось.
Не заявлялось такого клопотання і в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причини, які існували до цього моменту.
Отже, умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві. Залежність настання відповідальності продавця від моменту виникнення недоліків пояснюється тим, що за загальним правилом, встановленим ч.1 ст.668 ЦК України, до моменту передання товару ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару несе продавець. При виявленні недоліків товару після переходу до покупця ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження несе останній і саме на нього покладається обов`язок доведення того, що недоліки виникли до передання йому товару.
Судом встановлено, що 18 травня 2018 року між ТзОВ «Вотер Бокс» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу обладнання для очищення та реалізації питної води типу « ВОДОГРАЙ ». Вартість вказаного обладнання складала 80315 гривень.
Відповідно до договору № 5-07 передбачено, що виконавець гарантує відповідальність поставленого обладнання. Поставлене обладнання повинно забезпечувати паспортні режими роботи і якість очищення води у відповідності до НТД на дане обладнання. У разі невідповідності поставленого обладнання паспортним режимам роботи і якості очищення води виконавець за свій рахунок забезпечує потрібну якість шляхом заміни обладнання або доведення обладнання до належного стану. При порушенні умов експлуатації (порушення графіку проведення профілактичних обслуговувань, механічних пошкоджень тощо) виконавець не гарантує відповідність експлуатаційних характеристик наведеним в НТД.
Під час отримання обладнання для очищення та реалізації питної води типу « ВОДОГРАЙ » позивачем не було зазначено зауважень з приводу перевірки якості, безпеки, комплектності та ціни товару, що придбавався, демонстрації безпечного та правильного його використання та(або) зауважень з приводу ненадання або надання покупцеві неповної інформації. Не зазначено позивачем під час придбання товару і зауважень щодо не проведення його огляду і перевірки, коли позивач мала об`єктивну можливість самостійно оглянути придбаний товар, перевірити його комплектність та якість роботи та прийняти рішення про придбання товару або відмовитись від його покупки.
Матеріали справи не містять повідомлень, звернень чи претензій позивача до відповідача про брак обладнання для очищення та реалізації питної води типу « ВОДОГРАЙ ».
Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту (ч. 1 ст. 679 ЦК України).
При цьому за змістом пункту 12 частини 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотним недоліком може бути визнаний недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення та який виник з вини виробника (продавця, виконавця).
Посилання ОСОБА_1 про існування в обладнанні браку, то вони є безпідставними та не знайшли свого підтвердження, оскільки не надано належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин.
Оскільки позивач, як покупець, мав реальну можливість оглянути товар під час купівлі та за час експлуатації мав об`єктивну можливість щоденно користуватись придбаним товаром, то тягар доведення відповідно до ч. 1 ст. 679 ЦК України покладається на позивача. Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 215/46/16-ц.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що відповідач не виконав обов`язок за договором купівлі-продажу, оскільки обладнання не забезпечувало якісної роботи під час гарантійного строку .
Посилання апелянта на те, що відповідно до акту прийому передачі апарату «Водограй - 1 1500/200 - БС» від 18 жовтня 2018 року відповідач з 25 листопада 2018 року повинен йому повернути кошти отримані за обладнання згідно договору №5-07, то вони є безпідставними.
В акті прийому передачі обладнання зазначено, що до 25 жовтня 2018 року відповідач здійснює відновлювальні роботи. В п.4 вказаного акту зазначено, що виконавець поверне кошти замовнику після реалізації апарату потенційному клієнту.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що вказане обладнання не реалізоване, отже кошти відповідно до вказаного акту поверненню не підлягають.
Помилковими є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з наступного.
Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26 лютого 2015 року, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30 березня 2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи ТзОВ «Вотер Бокс» понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги від 05 серпня 2019 року, укладений між ТзОВ «Вотер Бокс» та ОСОБА_3 (а.с.139); актом виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 14 січня 2020 року (а.с.142), розрахунком суми гонорару за надану правничу допомогу від 14 січня 2020 року (а.с.141), квитанцією до прибуткового касового ордеру від 14 січня 2020 року на суму 12000 гривень (а.с.143).
Отже, суд першої інстанції, врахувавши складність справи, витрачений адвокатом час, фінансовий стан сторін, інші істотні обставини, дійшов правильного висновку щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 12500 гривень до 4000 гривень.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, є безпідставними, оскільки докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 23 квітня 2021 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді : О.О. Одинак
Н.Ю. Половінкіна
