Справа № 716/1617/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2021 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Стрільця Я.С.

за участю секретарів судових засідань - Вікторівської Д.Я., Якимик К.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів та надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів та надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона, починаючи з 30.07.2011 по 17.10.2017 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 17.10.2017 їх шлюб було розірвано та в подальшому згідно рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08.11.2018 у справі № 716/323/18 визначено місце проживання малолітніх дітей за місцем проживання матері ОСОБА_1 та вирішено стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання спільних синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 930 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з 06.03.2018 і до досягнення дітьми повноліття.

На виконання вищезазначеного рішення суду від 08.11.2018 у справі № 716/323/18 було видано виконавчий лист, який знаходиться на виконанні у Заставнівському районному відділі державної виконавчої служби південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ).

Станом на дату звернення із даною заявою заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Посилається на те, що розмір аліментів, присуджених до стягнення рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області 08.11.2018, є недостатнім на даний час для забезпечення гармонійного розвитку дітей, рівень витрат на дітей постійно зростає, а тому, враховуючи платоспроможність відповідача, матеріальний стан якого останнім часом покращився, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, який встановлений на даний час Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», рівність прав як позивача так і відповідача щодо обов`язків по вихованню та утриманню дітей, просить змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку з усіх видів заробітку (доходу), а саме стягнути з відповідача аліменти в розмірі Ѕ частини всіх видів його заробітку (доходу).

Одночасно зазначає, що 05.07.2019 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Теперішній чоловік позивачки ОСОБА_7 постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччини, є офіційно працевлаштованим техніком - мехатроніком в компанії ТОВ «Веркцойгбау унд Кунстштоффшпрітцтайле» та має у власності житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Характеризується по місцю роботи виключно позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувався.

Позивачка бажає проживати однією сім`єю разом зі своїм теперішнім чоловіком, тому періодично перебуває разом із синами по місцю проживання ОСОБА_7 , проте, у зв`язку із тим, що відповідач не надає дозвіл на виїзд дітей за кордон без його супроводу, вона вимушена повертатись в Україну через короткий термін.

Проте, у зв`язку із категоричною відмовою відповідача надати дозвіл на виїзд за кордон дітей на більш тривалий термін, позивачка має можливість перебувати за межами території України разом із синами не більше 1 місяця. Розуміючи наслідки порушення вимог закону вона усіма силами намагалася дотримуватися строків перебування за межами території України, проте у зв`язку із ситуацією, яка склалася із всесвітньою пандемією COVID 19 та заходами її протидії, виникають великі труднощі у безперешкодному перетині кордонів, які створюють додаткові неприємності і значні фінансові витрати. Крім того, постійні тривалі переїзди виснажують дітей та створюють для них додаткові неприємності та ризики для їхнього здоров`я.

Враховуючи те, що в добровільному порядку не можливо отримати дозвіл на виїзд дітей за межі України без присутності і супроводу батька, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України та тимчасове проживання в Федеративній Республіці Німеччині з малолітніми синами ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у її супроводі без згоди (нотаріально посвідченої заяви) та супроводу батька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дня набрання рішенням законної сили до 13.01.2022, з обов`язковим поверненням дітей до постійного місця проживання на час літніх канікул, а саме з 01.07.2021 по 14.07.2021.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні. Позивачка додатково зазначила, що відповідач нерегулярно сплачує аліменти, а саме 1 раз на 4 місяці, на даний час він працює далекобійником, водієм вантажівки. З приводу дітей вказала, що сини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 хочуть проживати за кордоном, для них там створені усі необхідні умови.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи своєчасно та належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не вказав, заяви про відкладення розгляду справи та заперечення до суду від нього не надходило.

Враховуючи наявність підстав, передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд зі згоди позивачки ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, вислухавши сторону позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається із копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 від 03.07.2012, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 являються батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7-8).

Шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до копії рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08.11.2018 місце проживання малолітніх дітей визначено за місцем проживання матері ОСОБА_1 , а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі, а саме по 930 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з 06.03.2018 і до досягнення дітьми повноліття.

На виконання вищезазначеного рішення суду від 08.11.2018 у справі № 716/323/18 було видано виконавчий лист, який знаходиться на виконанні у Заставнівському районному відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Станом на дату звернення із даною заявою заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд в першу чергу враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 установлений прожитковий мінімум на одну особу на 2021 рік в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 років до 18 років: з 1 січня 2021 року - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривні, з 1 грудня - 2618 гривень.

У відповідності до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином, відповідно до вищенаведених правових норм розмір аліментів на дитину віком від 6 до 18 років станом на час розгляду справи повинен становити не менше 1197,50 гривень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.89 року, яка ратифікована Постановою ВР України № 789ХІІ (78912) від 27.02.91 року та набула чинності для України 27.09.91 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч. 2 ст. 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Приписами ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей і проживання батьків окремо від них не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей.

Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.

Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманню та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Згідно ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна вимога міститься і в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року.

Тобто, зазначена законодавча норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. ст. 181,192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс-13, яка є обов`язковою для виконання в силу ст. 360-7 ЦПК України, відповідно до якої вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182 - 184 СК України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннямист. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.

Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства, суд дійшов висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак, може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

Відтак, з огляду на те, що відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження неможливості виконувати свій обов`язок по утриманню дітей у визначений позивачкою спосіб, відомостей про незадовільний його стан здоров`я, враховуючи його матеріальне становище (відповідач працює далекобійником, при цьому отримує мінливі доходи), відсутність даних про наявність у нього на утриманні інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, суд приходить до висновку, що позовна вимога про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частки заробітку (доходу) батька, підлягає задоволенню, а тому з відповідача на користь позивачки слід стягнути аліменти в розмірі Ѕ частини всіх видів його заробітку (доходу), починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення синами повноліття.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них, а також положення ст.196 СК України щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Вирішуючи питання про надання позивачці ОСОБА_1 дозволу на тимчасовий виїзд дітей за межі України без згоди та супроводу батька, суд застосовує наступні норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів.

Як встановлено судом, відповідач не надав добровільної згоди позивачу на виїзд неповнолітніх дітей за кордон, без вагомих пояснень такої відмови, що перешкоджає позивачу отримати згоду батька та порушує права дітей на вільне пересування.

Правовідносини, які виникли між сторонами по справі регулюються Сімейним кодексом України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57, Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Право на свободу пересування закріплене і у статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке включає в себе гарантію кожного вільно залишати будь-яку країну, у тому числі і свою власну.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положень ст. 151 СК України, вправі обирати самі.

Згідно з вимогами ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Стаття 154 СК України надає батькам право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини.

Відповідно до вимог статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до Конвенції «Про права дитини» батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з вимогами частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

У підп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Також необхідно зазначити, що згідно із Конвенцією про права дитини (ратифікована Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-15цс17, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Чинним законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі та передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дітей за кордон без згоди одного із батьків (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди одного з батьків на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

Отже, виходячи з аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що предметом розгляду при вирішенні вказаної категорії справ є: відповідність такої поїздки до іншої країни інтересам дітей (відпочинок, оздоровлення, розвиток, відвідування родичів тощо), ухилення батьком від надання згоди на таку поїздку, зазначення конкретної країни та конкретного періоду часу перебування у цій державі, тобто разову поїздку.

Судом встановлено, що малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час зареєстровані та проживають разом із матір`ю, позивачкою по справі, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.133).

Також встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 05.07.2019 позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 та під час реєстрації шлюбу змінила своє прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

Теперішній чоловік позивачки ОСОБА_7 постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччини, є офіційно працевлаштованим техніком - мехатроніком в компанії ТОВ «Веркцойгбау унд Кунстштоффшпрітцтайле» та має у власності житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Характеризується по місцю роботи виключно позитивно, до кримінальної відповідальності не притягувався (а.с.123 -126).

Позивачка бажає проживати однією сім`єю разом зі своїм теперішнім чоловіком, тому періодично перебуває разом із синами по місцю проживання ОСОБА_7

Встановлено, що сини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 неодноразово їздили з матір`ю до ФР Німеччина, де проживали у будинку її чоловіка. У вказаному будинку є достатньо кімнат для комфортного і безпечного проживання усіх членів сім`ї, чоловік позивачки не заперечує щодо спільного проживання її з дітьми, з цією метою була облаштована окрема кімната для хлопчиків, де є місце для сну, навчання та дозвілля.

Місце реєстрації позивачки і її дітей на період перебування на території Німеччини, у будинку її чоловіка, ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 підтвержується довідками про реєстрацію місця проживання (а.с.118-120).

Своє волевиявлення на фінансове утримання законної дружини ОСОБА_1 та її неповнолітніх синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також надання їм права на проживання у його будинковолодінні, розташованому за вищевказаною адресою ОСОБА_7 засвідчив у заяві від 15.11.2020, яка міститься у матеріалах справи (а.с.122).

Із змісту довідки Заставнівської гімназії №36 від 09.10.2020 вбачається, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 навчаються у Заставнівській гімназії за екстернатною формою навчання з 02.10.2020 по даний час (а.с.136).

Згідно довідки Вищої народної школи Майнц від 10.11.2020 діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровані на курс ХВ 53102 інтенсивного вивчення німецької мови для щоденного та професійного використання А 1/1 з 23.11.2020 по 29.01.2021.

Як позивачка так і обоє її синів мають медичну страховку (сімейна страховка) у Лікарняній спілці ремісників Зюдвест, що підтверджується картками страхування. Також для обслуговування та лікування дітей було укладено контракт із лікарем педіатричної практики та підліткової медицини Валентином Герайн, що підтверджується Висновком лікаря спеціаліста від 16.11.2020.

Відтак, заявлені вимоги позивача ґрунтуються на підставі положень Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та Конвенції про права дитини, виходять із того, що виїзд дітей за кордон сприятиме розширенню їх світогляду й забезпеченню позитивного клімату у відносинах дітей з матір`ю та її теперішньою сім`єю, добре позначиться на їх інтелектуальному розвитку як особистості,й не порушить прав відповідача батька і не позбавить останнього можливості брати участь у вихованні неповнолітніх дітей.

На думку суду відмова та зволікання відповідача надавати дозвіл на виїзд дітей за кордон, порушує право дітей на повний та гармонійний розвиток їх особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами, передбаченими Сімейним кодексом України.

Оцінюючи зібрані по справі, докази в їх сукупності, виходячи з інтересів дітей та враховуючи, що у позивачки є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дітей за кордон, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Крім того, суд звертає увагу, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дітей не може тлумачитися на шкоду інтересам останніх, а тимчасовий виїзд дітей за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі матері, з якою визначено їх місце проживання та яка здійснює забезпечення дітям рівня життя, необхідного для їх всебічного розвитку, не позбавляє відповідача ОСОБА_3 передбаченої законодавством можливості брати участь у їх вихованні та спілкуванні з ними.

На підставі викладеного та керуючись Декларацією прав дитини, ст.33 Конституції України, ст.ст. 141, 150, 153, 154, 155, 157 СК України, ст. 313 ЦК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», «Про охорону дитинства», Постановою КМ України Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України від 27.01.1995 року № 57ст. ст. 84, 180, 182-184 СК України, ст. ст.2,4,13,76-81,95174-177,258-259,263ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від всіх видів доходу та стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя с.Кулівці Заставнівського району Чернівецької області аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі Ѕ частки всіх доходів щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України з малолітніми синами ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди (нотаріально посвідченої заяви) та супроводу батька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя с.Кулівці Заставнівського району Чернівецької області, з дня набрання рішенням законної сили до 13.01.2022, з обов`язковим поверненням дітей до постійного місця проживання на час літніх канікул, а саме з 1 липня по 14 липня 2021 року.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 14-30 годину 20.05.2021 в залі судових засідань №1 Заставнівського районного суду Чернівецької області, який розташований в м. Заставна Чернівецької області, вул. Незалежності, 95.

Встановити сторонам строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до 28.04.2021 включно.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм НОМЕР_4 від 19.08.2019, код органу, що видав паспорт: 7316, РНОКПП: НОМЕР_5 ;

представник позивача - адвокат Спіжавка Анастасія Юріївна, ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №327 від 28.02.2012, ордер серії СЕ №1012356 від 29.09.2020;

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паcпорт серії НОМЕР_6 , виданий 28.03.2003 Заставнівським РВ УМВС в Чернівецькій області, РНОКПП: НОМЕР_7 .

Дата складення повного судового рішення 23.04.2021.

Суддя Стрілець Я.С.