Справа № 175/3240/20

Провадження № 2/175/860/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(з а о ч н е)

01 квітня 2021 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.

при секретарі Кучеренка О.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Казенне підприємство «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він з 14 листопада 2019 року працював в КП «Південукргеологія» на посаді сторожа Центру бурового обслуговування геологорозвідувальних робіт та 20 липня 2020 року звільнився з роботи за угодою сторін. При цьому, заробітна плата під час його роботи в КП «Південукргеологія» виплачувалась не регулярно. До того ж, на момент його звільнення йому не була виплачена заробітна плата за період з грудня 2019 року по день звільнення. Разом із цим, позивач після звільнення звернувся до керівництва підприємства із заявою про надання довідки про невиплачену заробітну плату, однак, отримав відповідь, що підприємство на має такої можливості. На момент його звільнення відповідач не розрахувався із ним в повному обсязі, та до теперішнього часу підприємство має перед ним заборгованість по заробітній платі у розмірі 37 258,32 грн. Також просить суд стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (на момент звернення до суду) у сумі 12 202,19 грн.

Позивач у судове засідання не з`явився, проте надав клопотання в якому підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що у справі містяться відповідні докази. Заяв, заперечень, клопотань суду не надав, у зв`язку з чим суд визнає неявку відповідача без поважних причин та вважає можливим розглянути справу у його відсутності за наявним у матеріалах справи доказам та постановити заочне рішення, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , 14 листопада 2019 року був прийнятий на роботу в КП «Південукргеологія» «Центр бурового обслуговування геологорозвідувальних робіт» на посаду сторожа, згідно наказу від 11 листопада 2019 року №169-к, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

В подальшому ОСОБА_1 сторожа Центру бурового обслуговування геологорозвідувальних робіт підприємства, було звільнено з роботи 20 липня 2020 року за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України, наказ №62-к.

Відповідно до копії індивідуальної відомості Пенсійного фонду України ОСОБА_1 , за період роботи в КП «Південукргеологія» з грудня 2019 року по червень 2020 року було нараховано 40 065,12 грн.

Також, з копії розрахункового листа за липень 2020 року ОСОБА_1 було нараховано 6 218,51 грн. Таким чином, за винятком податків, на момент звільнення ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі складає (40065,12+6218,51)-18%-1,5%=37 258,32 грн.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У статті 30 Закону України «Про оплату праці» міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Як встановлено з письмових матеріалів справи ОСОБА_1 була нарахована, однак не виплачена заробітна плата з грудня 2019 року по червень 2020 року.

Листом №01/12-501 від 18 серпня 2020 року Казенне підприємство «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» повідомило позивача, що підприємство на протязі тривалого часу працює без працівників бухгалтерії, тому по цій причині підприємство не має можливості на невизначений строк надати будь-які бухгалтерські дані відносно невиплаченої заробітної плати.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, а виплати за трудовим договором та інші виплати.

Суду не надано належних доказів щодо погашення заборгованості перед позивачем із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати на момент винесення рішення, тому позовні вимоги в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню у розмірі 37 258,32 грн., без урахування податків та обов`язкових платежів.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

Так, судом встановлено, що позивач був звільнений з посади сторожа 20 липня 2020 року, та станом на день пред`явлення позову, а так само і на дату ухвалення судового рішення заборгованість з нарахованої заробітної плати не погашена.

Також, факт не додержання законодавства про працю відповідачем підтверджується листом Відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпровському регіоні Управління з питань праці ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 03.07.2020 №ПФ-10825720-11/04, відповідно до якого була встановлена неможливість проведення інспекційного відвідування з питань своєчасності виплати заробітної плати у КАЗЕННОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ». Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 26.06.2020 №52/4.1-7 переданий на розгляд справи про накладення штрафних санкцій відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд встановив, що ОСОБА_1 не отримав розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки має місце затримка розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якого пов`язана відповідна виплата.

Через те, що остаточний розрахунок при звільненні станом на день розгляду справи з позивачем не проведено, строк затримки розрахунку при звільненні на момент подання позовної заяви становить 53 календарні дні (з 21.07.2020 по 11.09.2020).

Виплата заробітної плати позивачу мала відбутись 20 липня 2017 року, тому для розрахунку середнього заробітку слід брати останні два місяці, що передують липню.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні (травень+червень) на кількість календарних днів, та відповідно становить: (5048,92+8995,40)/61=230,23 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 53 (кількість календарних днів за період невиплати заробітної плати) * 230,23 грн. (середньоденний заробіток) = 120202,19 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку знайшла своє підтвердження при розгляді справи та з відповідача підлягає стягненню середній заробіток у сумі 12 202,19 грн. 50 коп.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення моральної шкодив сумі 5 000 грн., суд приходить до такого.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що КП «ПІВДЕНУКРГЕОЛОГІЯ» було порушено право позивача ОСОБА_1 на своєчасне отримання заробітної плати.

Отже, суд вважає, що позивач як працівник має право на відшкодування завданої моральної шкоди, яка виразилася у порушенні права, а саме: моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення законного права позивача на заробітну плату, ігнорування його прав, що виразилось у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, принизило честь, гідність, втрати у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед співробітників, родичів та друзів.

Внаслідок неправомірних дій відповідача позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови Пленум Верховного Суду України №4від 31.03.1995року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Окрім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

Згідно ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Виходячи з принципу розумності і справедливості суд вважає, що заявлена до відшкодування сума моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. відповідає глибині і ступеню перенесених моральних страждань, а тому має бути стягнута з відповідача.

В розумінні статті 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід компенсувати з відповідача в дохід держави.

При зверненні до суду з вимогою про стягнення невиплаченої заробітної плати позивач звільнений від сплати судового збору.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та коштів за невикористану відпустку під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Згідно ч. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до суду фізичної особи складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати та відшкодування моральної шкоди є майновими вимогами.

Оскільки при зверненні до суду позивача звільнено від сплати судового збору, то з відповідача в дохід держави слід стягнути 840,80 грн. (вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі), 840,80 грн. (вимога про стягнення середнього заробітку) та 840,80 грн. (вимога про відшкодування моральної шкоди), а всього 2522,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Керуючись ст.ст. 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Казенне підприємство «Південукргеологія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати та моральної шкоди - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» Державної служби геології та надр України, код ЄДРПОУ - 01432150, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 37 258,32 грн. (тридцять сім тисяч двісті п1ятдесят вісім гривень 32 коп.), середній заробіток у розмірі 12 202,19 грн. (двадцять тисяч двісті дві гривень 19 коп.) та моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень).

Стягнути з Казенного підприємства «Південукргеологія» Державної служби геології та надр України, код ЄДРПОУ - 01432150, на користь держави судовий збір у розмірі 2522,40 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 40 коп.).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України .

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Бойко