П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2117/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

22 квітня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Стаднік Л. В.,

представників позивача - Семка Ю.А. та Гончар Н.Б.,

представника відповідача - Андріюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001651401 та № 0001641401,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.02.2019 року № 0001641401, прийняте Головним управлінням ДФС у Вінницькій області в частинні стягнення 21885576 гривень, з яких 14590384 гривень - сума податкового зобов`язання та 7295192 гривень - сума штрафних санкцій.

Стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Хмільницьке" судові витрати із сплати судового збору у розмірі 19210,00 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасуватиоскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судомпершої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Хмільницьке з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.05.2016 року по 30.09.2018 року, валютного законодавства за період з 01.05.2016 року по 30.09.2018 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податку на доходи фізичних осіб за період з 01.05.2016 року по 30.09.2018 року.

За результатом проведеної перевірки податковим органом складено акт від 28.01.2019 року №172/1401/00692245, у якому зафіксовано порушення, зокрема:

- пп.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість по деклараціях за якими здійснюються розрахунки з бюджетом на загальну суму 9605831 грн, у тому числі за: червень 2016 року в сумі 4740 грн, листопад 2016 року в сумі 684682 грн, січень 2017 року в сумі 1829574 грн, березень 2017 року в сумі 1569064 грн, серпень 2017 року в сумі 60052 грн, вересень 2017 року в сумі 3459 грн, жовтень 2017 року в сумі 5317852 грн, листопад 2017 року в сумі 19561 грн, грудень 2017 року в сумі 31385 грн, січень 2018 року в сумі 32985 грн, лютий 2018 року в сумі 26293 грн, березень 2018 року в сумі 6031 грн, вересень 2018 року в сумі 20153 грн.

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по деклараціях з позначкою 0121 (спеціальні) всього у сумі 5029525 грн., в т.ч. за листопад 2016 року в сумі 5029525 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 28.01.2019 року №172/1401/00692245, позивач подав заперечення на акт до Головного управління ДФС у Вінницькій області, однак такі висновки акту перевірки Головним управлінням залишені без змін.

За результатами виявлених порушень, на підставі акту перевірки від 28.01.2019 року №172/1401/00692245, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення:

- № 0001641401 від 25.02.2019 року, яким збільшено суму грошових зобов`язань за платежем податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт та послуг) в сумі 14635356 грн та нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7317678 грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням № 0001641401 від 25.02.2019 року позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу від 14.03.2019 року № 14/03/2018-1.

Рішенням ДФС України від 26.04.2019 року № 20198/6/99-99-11-04-01-25 податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області № 0001641401 від 25.02.2019 року залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вимогами про його скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За визначенням статті 1 Закону № 996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до пп.44.1 та 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням у сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У відповідності до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу та пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за №137/28267 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 23 лютого 2017 року № 276), податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Пунктом 16 Порядку № 1307 визначено, що до розділу Б податкової накладної вносяться дані у розрізі номенклатури постачання товарів/послуг, зокрема, до графи 2 - номенклатура товарів/послуг постачальника (продавця), а саме - повинен бути відображений перелік товарів згідно з укладеним договором, який після фактичного постачання товару може бути відкоригований. У графі 6 податкової накладної відображаються дані щодо кількості (об`єму, обсягу) постачання товарів/послуг.

Із матеріалів справи слідує, що з 01.01.2009 року до 01.01.2017 року ТОВ Хмільницьке було суб`єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ, що підтверджується свідоцтвом №200073249 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб`єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

З метою реалізації власно вирощеної сільськогосподарської продукції, між позивачем (Постачальник) та ТОВ Зерно-Агротрейд (Покупець) укладено Договір поставки №73А/1215/19 від 01.12.2015 року (надалі - Договір поставки).

Згідно умов даного договору, з урахуванням угоди № 1 від 26.10.2016року позивач зобов`язався поставити ТОВ Зерно-Агротрейд сільськогосподарську продукцію. При цьому, кількість, ціна та загальна вартість товару, строки, умови і місце поставки товару, а також умови та порядок оплати товару визначалися в додатках (специфікаціях) до Договору поставки.

Взаєморозрахунки за Договором поставки відображені в Акті звірки взаємних розрахунків за період грудень 2015 року - вересень 2018 року.

Згідно Додатку від 29.11.2016 року до Договору поставки, сторони погодили, що позивач в строк до 31.12.2017 року здійснює на користь ТОВ Зерно-Агротрей поставку кукурудзи 3 класу в кількості 81150,000 (=/-5%), за ціною 3900,00 грн в т.ч. ПДВ за одну тонну, загальною вартістю 316845 000,00 грн (=/-5%) в т.ч. ПДВ, в строк до 31.12.2017 року. Крім того ТОВ Зерно-Агротрейд прийняло на себе зобов`язання сплатити 100% вартості товару (кукурудзи) на умовах попередньої оплати в строк до 31.12.2016 року.

На виконання умов вищезазначеного Додатку до Договору поставки від 29.11.2016 року в період з 30.11.2016 року по 27.12.2016 року ТОВ Хмільницьке поставив на користь ТОВ Зерно-Агротрейд кукурудзу 3 класу в кількості 53307,692 тони загальною вартістю 207900000,00 грн в т.ч. ПДВ, а ТОВ Зерно-Агротрейд сплатило вартість поставленої кукурудзи та перерахувало в період з 30.11.2016 року по 27.12.2016 року на користь ТОВ Хмільницьке грошові кошти в сумі 207900000,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Ці факти відповідачем не заперечуються та не оспорюються.

27.12.2016 року на підставі Договору поставки та Додатку від 29.11.2016 року до нього, ТОВ Зерно-Агротрейд також перерахувало на користь ТОВ Хмільницьке попередню оплату у розмірі 108600000,00 грн в т.ч. ПДВ 18100000,00 грн в якості оплати за поставку кукурудзи.

Відповідно до приписів Податкового кодексу, позивач 27.12.2016 року склав та зареєстрував у ЄРПН податкову накладну №184/2 від 27.12.2016 року на суму отриманої попередньої оплати 108600000,00 грн. в т.ч. ПДВ 18100000,00 грн.

Таким чином станом на 01.01.2017 року в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке обліковувалась попередня оплата за кукурудзу в сумі 108600000,00 грн в т.ч. ПДВ - 18100000,00 грн, здійснена ТОВ Зерно-Агротрейд за Договором поставки.

Податкові зобов`язання з податку на додану вартість, згідно податкової накладної № 184/2 від 27.12.2016 року в сумі 18100000,00 грн, включені позивачем до складу податкових зобов`язань спеціальної декларації сільгоспвиробника з податку на додану вартість за грудень 2016 року.

Згідно умов Додаткової угоди від 16.01.2017 року сторони узгодили, що кількість та загальна вартість товару по додатковій угоді від 29.11.2016 року зменшується до 51307+/- 5% тон, виходячи з ціни за одиницю 3900 грн з ПДВ, загальна вартість партії поставки складає 200097300,00 грн +/- 5%, в т.ч. ПДВ 33349550,00 грн +/- 5%, та Постачальник (ТОВ Хмільницьке) повертає Покупцю (ТОВ Зерно-Агротрейд) попередню оплату, або поставляє іншу сільськогосподарську продукцію номенклатуру, умови поставки якої сторони узгодять додатково. Строк поставки до 31.12.2017 року.

З урахуванням таких змін ТОВ Хмільницьке повернув ТОВ Зерно-Агротрей частину грошових коштів, отриманих як попередня оплата в сумі 84600000,00 грн в т.ч. ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями № С8-400 від 16.01.2017 року, № С8-401 від 16.01.2017 року, № С8-402 від 16.01.2017 року, № С8-403 від 16.01.2017 року, № С8-404 від 16.01.2017 року (т. 6 а.с. 58-62).

16.01.2017 року ТОВ Хмільницьке складено та зареєстровано розрахунок коригування №3 від 16.01.2017 року до податкової накладної № 184/2 від 27.12.2016 року (зареєстровано в ЄРПН за №9007336979 від 30.01.2017 року) на зменшення податкових зобов`язань, в зв`язку з поверненням грошових коштів на суму 84600000,00 грн в т.ч. ПДВ 14100000,00 грн.

20.10.2017 року між ТОВ Хмільницьке та ТОВ Зерно-Агротрей укладено Додаткову угоду до Договору поставки № 73А/1215/19 від 01.12.2015 року згідно умов якої, у зв`язку із відсутності у останнього можливості здійснити реалізацію на вигідних умовах частини товару (кукурудзи 3 класу), ТОВ Зерно-Агротрейд повертає частину товару в кількості 2000,0 т. При цьому, сторони дійшли згоди, що позивач не здійснює повернення грошових коштів у зв`язку з поверненням товару, а зобов`язується на суму 7800000,00 грн в т.ч. ПДВ, поставити ТОВ Зерно-Агротрейд іншу сільськогосподарську продукцію на умовах визначених в окремому додатку.

На виконання Додаткової угоди від 20.02.2017 року ТОВ Зерно-Агрогтрейд здійснив повернення товару - кукурудзи в кількості 2000 т. Таке повернення товару Позивачем в кількості 2000 т. підтверджується видатковою накладною № 1 від 28.02.2017 року та складською квитанцією від 28.02.2017 року №130699.

При цьому, оскільки на підставі Додаткової угоди від 20.02.2017 року не відбулось руху грошових коштів, то будь-яких коригувань податкових зобов`язань з ПДВ позивачем не здійснювалось та не реєструвалось.

Таким чином, станом на 01.03.2017 року, тобто після повернення позивачем попередньої оплати та повернення ТОВ Зерно-Агротрейд частини товару (кукурудзи 3 класу), в бухгалтерському обліку позивача рахувалась попередня оплата в розмірі 31800000 грн т.ч. ПДВ 6360000 грн.

Після збору урожаю 2017 року, 20.10.2017 року позивач та ТОВ Зерно-Агротрейд уклали додаток до Договору поставки, в якому визначили, що в рахунок залишку попередньої оплати, яку отримав подавець згідно додатку від 29.11.2016 року до Договору поставки в сумі 31800000,00 гри в т.ч. ПДВ, позивач на користь ТОВ Зерно-Агротрейд здійснює поставку пшениці озимої 6 класу в кількості 7300,00 (=/- 5%) т. за ціною 4350,00 грн в т.ч. ПДВ за одну тонну загальною вартістю 31755000,00 грн (=/- 5 %) в т.ч. ПДВ.

При цьому, позивач 23.10.2017 року склав розрахунок коригування №76 до податкової накладної № 184/2 від 27.12.2017 року щодо зміни номенклатури товару з кукурудзи 3 класу на пшеницю 6 класу.

Факт складання та направлення саме 25.10.2017 року зазначеного розрахунку коригування №76 від 23.10.2017 року у ЄРПН підтверджується роздруківкою сторінки програми M.E.Doc.

Судом встановлено, що протягом 25.10.2017 року ТОВ Хмільницьке не отримав будь-якої квитанції ані про реєстрацію зазначеного розрахунку коригування, ані про його неприйняття, ані про зупинення його реєстрації.

Разом з тим, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз викладених правових норм та первинні документи дають підстави для висновку, що оскільки квитанція про прийняття розрахунку коригування №76 від 23.10.2017 року не була надіслана ТОВ Хмільницьке протягом того ж операційного дня - 25.10.2017 року, то зазначений розрахунок коригування № 76 від 23.10.2017 року вважається зареєстрований в ЄРПН 25.10.2017 року, тобто в день його надіслання на реєстрацію.

Квитанцію, якою не прийнято до реєстрації розрахунку коригування кількісних і вартістних показників №76 від 23.10.2017 року до податкової накладної №184/2 від 27.12.2016 року ТОВ Хмільницьке отримав лише через 2 дні - 27.10.2017 року.

Виходячи з імперативної норми щодо строку на відмову в реєстрації розрахунку коригування до податкової накладної, викладеної в пункті 201.10 статті 201 ПК України, розрахунок коригування №76 від 23.10.2017 року до податкової накладної №184/2 від 27.12.2016 року є зареєстрованим в ЄРПН.

Таким чином, суд доходить висновку про належне виконання позивачем вимог, передбачених статтею 192 Податкового кодексу України щодо реєстрації розрахунку коригування кількісних і вартісних показників №76 від 23.10.2017 року до податкової накладної №184/2 від 27.12.2016 року.

Також суд зазначає, що зміна сторонами правочину його умов, зокрема, предмету постачання, передбачена цивільним законодавством України та підтверджується передбаченою у податковому законодавстві можливістю відображення зміни номенклатури товару у податкових накладних шляхом складання відповідного розрахунку коригування.

З огляду на викладене, не відповідають дійсності та спростовуються належними доказами доводи відповідача про те, що податкове зобов`язання, що виникло по ПН №184/2 від 27.12.2016 року, як оплата за кукурудзу не можна вважати податковим зобов`язанням за реалізовану пшеницю, оскільки позивач не склав та не зареєстрував розрахунок коригування до податкової накладної №184/2 від 27.12.2016 року щодо зміни номенклатури товару на пшеницю.

Також в обґрунтування своїх висновків, відповідач в Акті перевірки, посилається на пункт 49 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України відповідно якого не передбачено можливість реєстрації в ЄРПН після 15 січня 2017року розрахунку коригування до податкової накладної яка була складена, в межах спеціального режиму оподаткування відповідно до статті 209 Кодексу.

У підпунктах 4.1.2, 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Статтею 209 ПК України до 31.12.2016 року було регламентовано спеціальний режим оподаткування операцій з постачання сільськогосподарських товарів/послуг.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації.

Підпунктом 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 ПК України передбачено, що якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок.

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов`язань лише після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної.

Відповідно до пункту 49 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення ПК України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, складених платниками - сільськогосподарськими підприємствами, що до 1 січня 2017 року застосовували спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, визначених відповідно до пункту 209.7 статті 209 цього Кодексу, має бути здійснена не пізніше 15 січня 2017 року.

Реєстрація зазначених в абзаці першому цього пункту податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних не може здійснюватися з порушенням строку, визначеного абзацом першим цього пункту.

Таким чином, вищенаведеною нормою передбачено, що не пізніше 15 січня 2017 року повинна бути здійснена реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування, складених платниками-сільськогосподарськими підприємствами, що до 01.01.2017 року застосовували спеціальний режим оподаткування. Отже приписи зазначеної норми не розповсюджуються на податкові накладні та розраухнки коригування складені після 01.01.2017 року, незалежно від того, чи складений такий розрахунок коригування до податкової наклданої, яка в свою чергу була складена до 01.01.2017 року. Словосполучення "складених платниками - сільськогосподарськими підприємствами, що до 1 січня 2017 року застосовували спеціальний режим оподаткування" у вищенаведеній нормі вжито саме щодо "податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних" при цьому не вжито прикметник "таких" і відповідно не вжито словосполучення "розрахунків коригування до таких податкових накладних".

Вищезазначений висновок суду також підтверджує той факт, що фізично неможливо зареєструвати до 15.01.2017 розрахунки коригування, складені після цієї дати, хоча приписами ПК України встановлений обов`язок платника складати у відповідних випадках розрахунки коригування.

Також у зв`язку із тим, що після 01.01.2017 спеціальний режим оподаткування вже не застосовувався, відповідні податкові зобов`язання після цієї дати підлягали сплаті до бюджету, і контрагент позивача зобов`язаний зменшити податковий кредит на відповідну суму, то відповідне коригування зобов`язань відповідає приписами чинного законодавства і не призведе до втрат бюджету.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до 31.12.2016 року податкове законодавство встановлювало спеціальний режим оподаткування у сфері сільського господарства та надавало можливість здійснити за таким режимом реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування до 15.01.2017 року.

Тобто до вказаної граничної дати суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері сільського господарства, мали певне пільгове податкове становище, а після 15.01.2017 року - підлягають оподаткуванню за загальними правилами.

У свою чергу, статтею 192 ПК України регламентовано загальний для всіх платників обов`язок щодо подачі розрахунку коригування до податкової накладної у випадку, зокрема, повернення суми попередньої оплати товару.

Таким чином, трактування податковим органом пункту 49 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, як заборону складати розрахунки коригування до податкових накладних, які складені під час дії спеціального режиму після 01.01.2017 року, в разі виникнення передбачених законом підстав для коригування податкових зобов`язань, є помилковим.

З урахуванням зазначених обставин справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки відповідача про заниження ТОВ Хмільницьке податкових зобов`язань з податку на додану вартість є такими, що не ґрунтуються на належних доказах та зроблені всупереч чинного законодавства, а збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість є безпідставним та незаконним.

Щодо списання безнадійної кредиторської заборгованості ПАТ Жданівське, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Акті перевірки від 28.01.2019 року № 172/1401/00692245, відповідач обґрунтовує свою позицію щодо визначення податкових зобов`язань з ПДВ в розмірі 18550 грн по взаємовідносинах з ПАТ Жданівське виходячи з того, що позивачу необхідно визначити зобов`язання з ПДВ у зв`язку із списанням безнадійної кредиторської заборгованості, що набула статусу безнадійної через припинення контрагента-кредитора. Як нормативну підставу такого донарахування відповідач зазначив приписи пункту 198.5 статті 198 ПК України.

Судом встановлено, що в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке станом 29.12.2016 року існувала кредиторська заборгованість на загальну суму 111302,09 грн, з яких ПДВ 18550,35 грн.

Зазначена заборгованість утворилася на підставі договорів оренди майна та землі та купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (т. 6 а.с. 92-159).

Під час постачання послуг ПАТ Жданівське складено та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні на суму ПДВ в розмірі 20684,84 грн, який включено до складу податкового кредиту ТОВ Хмільницьке.

На підставі Рішення №11791110016003380 від 29.12.2016 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - ПАТ Жданівське за рішенням засновників, про що в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

В зв`язку з припиненням ПАТ Жданівське кредиторська заборгованість, яка обліковувалась в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке станом на 29.12.2016 року в сумі 111302,09 грн в т.ч. ПДВ 18550,35 грн була списана ТОВ Хмільницьке 29.12.2016 року на підставі бухгалтерських довідок №ХМЦ00004328 від 29.12.2016 року, №ХМЦ00004327 від 29.12.2016 року, №ХМЦ00004329 від 29.12.2016 року, №ХМЦ00004331 від 29.12.2016 року, №ХМЦ00004325 від 29.12.2016 року, №ХМЦ00004326 від 29.12.2016 року.

Виходячи з юридичного факту списання безнадійної кредиторської заборгованості податковий орган прийшов до висновку щодо виникнення у ТОВ Хмільницьке обов`язку відкоригувати суму податкового кредиту, шляхом нарахування в грудні 2016 року податкових зобов`язань з ПДВ в сумі 18550 грн.

Водночас суд зазначає про таке, відповідно до пункту 14.1.11 статті 14 Податкового кодексу України безнадійною є заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно пункту 198.5. статті 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Таким чином законодавець передбачив лише чотири випадки, а саме пп. а, б, в та г пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, коли платник податків зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, а також скласти та зареєструвати податкову накладну.

При цьому, пункт 198.5 статті 198 Податкового кодексу України не містить такої підстави для нарахування податкових зобов`язань як списання кредиторської заборгованості.

Також стаття 192 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для коригування податкового кредиту, серед якого також відсутня така підстава як списання безнадійної кредиторської заборгованості.

З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки відповідача про заниження ТОВ Хмільницьке податкових зобов`язань з податку на додану вартість під час списання безнадійної кредиторської заборгованості хибними та таким, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Щодо списання поліпшень об`єкта оренди при його поверненні орендодавцю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 14.1.185, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема, є постачання послуг іншій особі на безоплатній основі. А постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому, постачанням товарів також вважається ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є: операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг регламентовано статтею 188 цього Кодексу. А саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до пункту 189.9 статті 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Згідно з підпунктом 14.1.9 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності регулюються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - П(С)БО 14), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 року № 181, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби (далі - ІІ(С)БО 7), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92, Методичними рекомендаціями в бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Міністерства фінансів країни від 30.09.2003 року № 561 (далі - Методичні рекомендації № 561).

Згідно пункту 8 П(С)БО 14 затрати орендаря на поліпшення об`єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Такі затрати зараховуються до складу основних засобів як первісна вартість нового об`єкта підгрупи 2.7 класифікації основних засобів, наведеної в пункті 7 Методичних рекомендацій № 561 (абзац другий пункту 8 П(С)БО 14, пункту 21 Методичних рекомендацій № 561). Тобто як інші необоротні матеріальні активи (субрахунок 117).

При цьому перелік підгруп основних засобів, які належать до складу групи інші необоротні матеріальні активи, наведено у підпункті 5.2 пункту 5 П(С)БО 7.

Вартість поліпшення орендованого об`єкта не безпосередньо потрапляє до витрат, а формує окремий об`єкт необоротних активів і включається до витрат лише в міру його амортизації.

Крім того відповідно до пункту 31 Методичних рекомендацій № 561, підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов`язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок здійснення цих витрат очікуваного терміну корисного використання об`єкта оренди, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом.

Згідно з пунктом 27 П(С)БО 7 амортизація об`єктів необоротних активів нараховується за методами, наведеними в підпунктах 1 і 5 пункту 26 ПБО 7.

Таким чином створені внаслідок поліпшень орендованого майна необоротні матеріальні активи підлягають амортизації як основні засоби.

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 7, амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуватимуться підприємством або з їх використанням виготовлятиметься (виконуватиметься) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Таким чином амортизація - це процес поступового зносу обладнання, основних виробничих фондів, нерухомості та інших матеріальних об`єктів, які використовуються у виробництві товарів або послуг та відповідно поступового перенесення їх вартості на вартість продукції, що виготовляється в рамках підприємства продукції.

Тобто амортизують об`єкт необоротних матеріальних активів упродовж строку корисного використання, який визначено відповідно до підпункту 138.3.4. пункту 138.3. статті 138 Податкового кодексу України, а саме: відповідно до правовстановлюючого документу, а якщо в правовстановлюючому документі такий строк відсутній за рішенням платника податків але менше двох та більше 10 років.

Відповідно Акту перевірки, відповідач дійшов висновку, що ТОВ Хмільницьке порушено приписи пункту 185.1. статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України та занижено податкове зобов`язання по податку на додану вартість в загальній сумі 1569064 грн в т.ч. за березень 2017 року при списанні поліпшень об`єкта оренди при його поверненні, визичивши вартість понесених поліпшення, виходячи з собівартості робіт та матеріалів як безоплатно надані послуги.

Судом встановлено, що 01.12.2014 року між ТОВ Хмільницьке та ТОВ фірма Астарта-Київ укладено Договір оренди нерухомого майна №19/1214/01, згідно умов якого ТОВ фірма Астарта-Київ передало ТОВ Хмільницьке в строкове платне користування нерухоме майно комплексу цукрового заводу, що розташований за адресою 22050, с.Жданівка, Хмільницький р-н, Вінницька обл., вул.Заводська, 2; вул. Зої Космодем`янської, 2, вартість якого становить 5711561,99 грн (т.6 а.с. 170-192).

Зазначене нерухоме майно було передане ТОВ Хмільницьке 01.12.2014 року на підставі Акту прийому-передачі. (т.6 а.с. 177-180).

Протягом строку користування предмет оренди в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке відображався по позабалансовому рахунку 012 Орендовані необоротні активи.

Протягом строку оренди ТОВ Хмільницьке використовував орендоване майно з метою здійснення власної господарської діяльності з виробництва цукру.

Нерухоме майно, що було предметом оренди згідно Договору оренди нерухомого майна №19/1214/01 від 01.12.2014 року, повернуто ТОВ Хмільницьке Орендодавцю 28.02.2017 року згідно акту приймання-передачі.

Також, з метою забезпечення процесу виробництва, між ТОВ Хмільницьке та ТОВ фірма Астарта-Київ 28.12.2011 року укладено Договір оренди майна №4/1211/68. (т.6 а.с. 193-223, т. 7 а.с. 1-50).

Згідно умов даного договору, ТОВ фірма Астарта-Київ передало позивачу як орендарю в тимчасове платне користування майно-обладнання цукрового заводу, що знаходиться за адресою 22050, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Жданівка, вул. Заводська, 2, а ТОВ Хмільницьке прийняв на себе зобов`язання використовувати орендоване майно відповідно до умов договору в своїй господарській діяльності та сплачувати орендну плату.

На підставі Договору оренди майна, ТОВ фірма Астарта-Київ 01.01.2012 року передало Позивачу рухоме майно, перелік, кількість та первинна вартість якого визначені в Акті прийому-передачі до Договору оренди майна №4/1211/68 від 28.12.2011року на загальну первинну вартість 31401021,29 грн (т.6 а.с. 196-210).

Згідно Додаткової угоди №15/10/12-1 від 15.10.2012 року до Договору оренди майна, сторони уточнили перелік, кількість та первинну вартість рухомого майна, переданого в оренду ТОВ Хмільницьке та визначили, що в оренду ТОВ Хмільницьке передано рухоме майно загальною первинною вартістю - 34478537,22 грн.

В подальшому сторони у Додаткових угодах уточнювали перелік, кількість та первинну вартість рухомого майна, переданого в оренду ТОВ Хмільницьке.

Протягом строку оренди ТОВ Хмільницьке використовував орендоване майно з метою здійснення власної господарської діяльності з виробництва цукру, що не заперечується відповідачем.

Станом на 01.05.2016 року в оренді у ТОВ Хмільницьке перебувало нерухоме майно комплексу цукрового зводу та обладнання цукрового заводу загальною первинною вартістю, що визначена в договорі оренди майна №4/1211/68 від 12.2011 року в сумі 39420771,32 грн, яке в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке відображалось по позабалансовому рахунку 012 Орендовані необоротні активи.

Протягом строку користування предметами оренди ТОВ Хмільницьке, відповідно до умов договорів оренди майна, належно виконував свої зобов`язання та підтримував орендоване майно у належному робочому стані, а також несло витрати на ремонт та поліпшення предмета оренди, які відображені в бухгалтерському обліку наступними проводками ДТ 156 КТ 20,631, Дт субрахунку 117 Кт156.

Вартість проведених поліпшень орендованого майна накопичувалась на субрахунку 117 Інші необоротні матеріальні активи, (т.7 а.с. 151-152).

Відповідач в Акті перевірки не заперечує реальність господарських операцій Позивача з контрагентами протягом 2011-2017 років у зв`язку з проведенням ремонту, обслуговування та технічного покращення орендованого майна та правомірність понесених Позивачем сум витрат за результатами вказаних господарських операцій на загальну суму - 34174547,73 гри.

Майно загальною вартістю 39420771,32 грн, що було предметом оренди згідно Договору оренди майна №4/1211/68 від 28.12.2011 року, повернуто ТОВ Хмільницьке Орендодавцю на підставі акту приймання-передачі майна (повернення) від 28.02.2017 року (т.7 а.с. 41-49).

При цьому повернення майна в 2017 році відбулось за вартістю, яка відповідала вартості отримання цього майна ТОВ Хмільницьке в оренду в 2011 році з урахуванням додатково переданого майна протягом строку дії договорів.

Таким чином, ТОВ Хмільницьке не передавав будь яких послуг чи поліпшень проведених протягом дії договору оренди. Так само як і ТОВ фірма Астарта-Київ не здійснювало будь-якої компенсації Позивачу вартості витрат на технічне обслуговування та поліпшення предметів оренди.

Згідно з Додатковою угодою №01/01/12-1 від 01.01.2012 року до Договору оренди майна № 4/1211/68 від 28.12.2011 року та Додаткової угоди сторони визначили, що орендар має право самостійно здійснювати поліпшення прийнятого в оренду майна, здійснювати амортизаційні відрахування на здійснені поліпшення та використовувати такі відрахування відповідно до законодавства.(т.6 а.с.211).

За даними оборотно-сальдової відомості по субрахунку 117 Інші необоротні матеріальні активи в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке зафіксовано за період 2011-2017 років оплату вартості ремонтних робіт па загальну суму 34174547,73 грн. Сума амортизації нематеріального активу (поліпшень) склала 7845320 грн.

Суми нарахованої амортизації відображаються за дебетом рахунку 132 Знос інших необоротних активів.

Дані щодо обліку необоротних активів та їх амортизації наведені у Таблиці щодо ремонту, реконструкції та модернізації орендованого майна, яка наведена у позові (т.2 а.с.25-30).

На підтвердження даних наведених у зазначеній Таблиці щодо обліку орендованого майна та проведеного ремонту і поліпшень ТОВ Хмільницьке надає до суду роздруківки оборотно-сальдових відомостей по субрахункам рахунків бухгалтерського обліку 1321 "Знос інших необоротних матеріальних активів" (рахунку 13 "Знос (амортизація) необоротних активів" т. 8 а.с. 1 -2).

Згідно даних бухгалтерського обліку наведених у Таблиці накопичена за цей період сума амортизації предметів оренди на дату їх повернення ТОВ Хмільницьке Орендодавцю становила 7845320 грн.

Наведені обставини щодо нарахування ТОВ Хмільницьке амортизаційних відрахувань на групу інших необоротних активів (поліпшення предметів оренди) у сумі 7845320 грн відповідачем не заперечується, про що також зазначено в Акті перевірки.

Станом на момент повернення майна - 01.03.2017 року сума нарахованої у бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке амортизації необоротного активу (поліпшення предмету оренди) відображена в бухгалтерському обліку проводками Дт. 132 Знос інших необоротних активів Кт. 117 Інші необоротні матеріальні активи в розмірі 7845320 грн на підтвердження чого також подано картку рахунку 117 (т.7 а.с. 149), в результаті чого балансова вартість поліпшень активу станом на 01.03.2017 року склала 26329229,52 грн та була списана згідно Акту списання від 01.03.2017 року, що відображено в бухгалтерському обліку ТОВ Хмільницьке за Дт рах. 976 Списання необоротних активів, Кт рах. 117 Інші необоротні матеріальні активи.(т.9 а.с. 13-16).

Відповідно до пункту 4 ПБО 7 залишкова вартість - різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу і сумою його накопиченої амортизації (зносу). Саме за залишковою вартістю нематеріальні активи включаються до валюти балансу.

При цьому відповідно до пункту 4 ПБО 7, первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Виходячи з викладеного, станом на дату повернення предмету оренди залишкова вартість необоротних активів становила різницю між їх вартістю, витраченою ТОВ Хмільницьке на їх проведення та сумою накопиченої амортизації, що має наступний вигляд: (34174547,73 - 7845318,21)*20%= 5265845,90 гри.

Саме на суму залишкової вартості необоротних активів в розмірі 26329229,52 грн позивачем визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 5265845,90 грн та складено і належним чином зареєстровано податкову накладну №219 від 31.03.2017 року (т.9 а.с. 11,12).

Сума податкових зобов`язань була включена ТОВ Хмільницьке до податкових зобов`язань в Декларацію з податку на додану вартість за березень місць 2017 року (т. 9 а.с. 1-10).

Такі операції ТОВ Хмільницьке відповідають позиції, що викладена в листі ДФСУ від 05.11.2015 року № 23622/6/99-99-19-03-02-15, а саме: пунктом 188.1 статті 188 Кодексу визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Враховуючи те, що витрати на поліпшення об`єкта операційної оренди відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних активів, то при поверненні орендарем об`єкта оперативної оренди/лізингу орендодавцю на вартість здійснених поліпшень (в неамортизованій частині) такий орендар нараховує податкові зобов`язання з ПДВ виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 188.1 статті 188 Кодексу.

Редакція абзацу другого п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України зазнавала змін, але положення, що база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни) було і є чинним станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин.

Таким чином, ТОВ Хмільницьке виконав вимоги пункту 185.1 статті 185 та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України та визначив податкові зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 5265845,90 грн на балансову (залишкову) вартість поліпшених об`єктів оренди.

Відтак, доводи відповідача щодо заниження ТОВ Хмільницьке бази оподаткування податком на додану вартість не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Також, перевіркою встановлено, що у перевіряючий період позивач здійснював реалізацію (транспортування) зернових культур та здійснював списання товару у зв`язку з убутком зерна (природніми втратами) під час транспортування та зберігання зерна.

Так, вказані списання зерна були віднесені до складу інших витрат операційної діяльності (Д-т 947 К-т 271, К-т 281) та оформлювались первинним документами у вигляду актів списання.

Відповідно до пункту 1.13. розділу VIII інструкції Про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах (що діяла на момент виникнення спірних правовідносин до 21.05.2017 року), списання убутку за формулою (4) може проводитися тільки в розмірі не більше 0,2%. Списання втрат понад 0,2 % може бути проведено тільки з дозволу керівника підприємства та згідно з висновком комісії із зачистки партій зерна і продукції. За партіями зерна, що не підлягали доопрацюванню чи переміщенням механізмами в процесі зберігання, списання за рахунок зниження смітної домішки не допускається.

Згідно пункту 1.14. розділу VIII інструкції Про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, природний убуток зерна при зберіганні розраховується згідно з нормами природного убутку, затвердженими постановою Державного комітету СРСР по матеріально-технічному забезпеченню від 07.01.1986 №4 (v0004400-86) та введеними в дію наказом Міністерства хлібопродуктів СРСР від 28.01.1986 № 23 (v0023400-86) Об утверждениии норм естественной убыли зерна, продуктов его переработки, семян трав, кормов травяных, искусственно высушенных и семян масличных культур при хранении на предприятиях системы Министерства хлебопродуктов СССР.

Разом з цим, в рамках проведення дерегуляції 23.11.2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1066 Про визнання деяких актів Української РСР такими, що втратили чинність, та актів Союзу РСР такими, що не застосовуються на території України, якою скасовано зокрема постанову Держпостачу СРСР від 18.12.1987 року № 152 Норми природного убутку зерна під час перевезення у вагонах-зерновозах, постанову Держпостачу СРСР від 31.01.1985 року № 12 Про затвердження норм природного убутку окремих видів сільськогосподарської продукції при зберіганні та транспортуванні та наказ Міністерства хлібопродуктів СРСР від 28.01.1986 року № 23 Про затвердження норм природного убутку зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав`яних, штучно висушених, та насіння олійних культур при зберіганні на підприємствах системи Міністерства хлібопродуктів СРСР.

Так, за наслідками скасування основних актів, які визначали природній убуток зерна, залишились чинними наступні нормативно-правові акти, які регулюють норми природного убутку зерна при транспортування залізничним транспортом, автомобільним транспортом та при зберіганні, а саме: Правила видачі вантажів, затверджена наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року № 644, Норми природнього убутку зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав`яних, штучно висушених, та насіння олійних культур при зберіганні на підприємствах системи Міністерства хлібопродуктів СРСР, затверджені постановою Держпостачу СРСР 07.01.1986 року № 4 Про затвердження норм природнього убутку зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав`яних, штучно висушених, та насіння олійних культур при зберіганні на підприємствах системи Міністерства хлібопродуктів СРСР, затверджені постановою Держпостачу СРСР та норми природнього убутку окремих видів вантажів при перевезенні автомобільним транспортом, затверджені постановою Держпостачу СРСР 02.06.1986 року № 63.

Відтак, необґрунтованими є доводи контролюючого органу, що нормативні акти, котрі визначали норми природнього убутку зерна скасовані, у зв`язку із чим товариство при визначенні зазначених норм користувалось виключно своїм внутрішнім наказом та не мало право самостійно визначати нормативи природніх втрат.

Колегія суддів зазначає, що втрати товарів у процесі зберігання/транспортування є об`єктивно існуючими природніми та невідворотними процесами, що знаходяться поза межами контролю та впливу підприємства і є невід`ємною частиною господарської діяльності, а, у разі, якщо контролюючий орган стверджує про списання ТОВ Хмільницьке зернових поза межами норм природного убутку, то він мав би у акті перевірки довести понаднормове списання, яке провів сільгоспвиробник, визначивши кількісні показники у відсотковому співвідношенні у межах

яких здійснювалося списання товарів та по кожній конкретно вирощеній культурі за маркетинговий період.

Відтак, суд погоджується з позицією позивача, що при списанні товарів в межах норм природного убутку (при прийомні, накопиченню, відвантаженні, зберіганні) податкові зобов`язання з ПДВ не враховуються.

Разом з тим, із поданих до позовної заяви первинних документів, вбачається, що кожне списання ТМЦ ТОВ Хмільницьке не перевищує - 0,5% тобто здійснено в межах норм природного убутку, передбачених Правилами видачі вантажів, затверджених Міністерством транспорту України від 21.11.2000 року № 644, Нормами природного убутку окремих видів вантажів при перевезеннях автомобільним транспортом, затвердженими Постановою Держпостачу СРСР від 02.06.1986 року № 63, Постановою № 4 від 07.01.1986 року Про затвердження норм природного убутку зерна, продуктів його переробки, насіння трав, кормів трав`яних, штучно висушених, і насіння олійних культур при зберіганні на підприємствах системи Міністерства хлібопродуктів СССР, Договором №514/НК-17 від 15.11.2017 року, укладеного між ТОВ Хмільницьке та ТОВ Морський спеціалізований порт Ніка-Тера, Наказу ТОВ Хмільницьке № 136 від 17.03.2018 року.

З урахуванням зазначених обставин колегія суддів вважає твердження Головного управління ДПС у Вінницькій області про списання втрат, що виникли при зберіганні і транспортуванні виробленої сільськогосподарської продукції понад норми природного убутку - безпідставними.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ Скіон Трейд та ТОВ Грін-Авто-Транс, реальність яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

Так, підставою за якої відповідач дійшов висновку про нереальність господарських операцій є посилання на відсутність у ТОВ Скіон Трейд та ТОВ Грін-Авто-Транс достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів, основних фондів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а також те, що контрагенти виступають фігурантами кримінальних проваджень за ознаками правопорушень передбачених статтею 205 Кримінального кодексу України.

Також свою позицію стосовно нереальності господарських операцій з ТОВ Скіон Трейд та ТОВ Грін-Авто-Транс, Головне управління підтверджує аналітичною інформацією, відповідно якої контролюючий орган дійшов висновку про можливе порушення товариством вимог податкового законодавства з формування податкового кредиту.

У справі №826/11397/14 Верховний Суд України зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів (робіт, послуг). Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким керівника підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, підлягає врахуванню адміністративним судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України, з нереабілітуючих підстав.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема в постановах від 26.02.2020 року у справі №826/1308/18, від 28.10.2019 року у справі №280/5058/18, від 16.01.2018 року у справі № 2а-7075/12/2670, від 28.10.2019 року у справі №280/5058/18, від 11.09.2019 року у справі №814/1932/17, від 06.05.2020 року у справі №640/4687/19.

Між тим, доводи контролюючого органу про нереальність господарських операцій ТОВ Хмільницьке з ТОВ Скіон Трейд та ТОВ Грін-Авто-Транс, які фігурують у кримінальних провадженнях, не є беззаперечним фактом, що підтверджують відсутність реальних правових наслідків господарських операцій позивача та цими контрагентами.

Такий висновок кореспондується з нормою частини 6 статті 78 КАС України, згідно з якою вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, матеріали досудового розслідування не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 року у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 року у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14.

Правову позицію з аналогічного питання Верховний Суд висловив у постанові від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17 та у постанові від 05.06.2018 року у справі № 809/1139/17. Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.

Суд зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (покупцями) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань.

Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Під час судового розгляду даної справи, Головне управління ДПС у Вінницькій області не наводить доводів того, що в кримінальному провадженні зібрані всі необхідні докази, які підтверджують нереальність операцій позивача його контрагентами, так само, як і доводів про ухвалення судами вироків у кримінальних провадженнях, які б мали преюдиційне значення для цієї адміністративної справи відносно позивача чи його контрагентів про нереальність операцій з якими відповідач зазначає у акті перевірки. Фактично доводи, наведені під час розгляду справи, обґрунтовані тільки посиланням на наявність кримінальних проваджень відносно зазначених вище контрагентів позивача.

Відповідальність за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, передбачена статтею 205 КК України.

При цьому, відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, фіктивне підприємництво є кримінальним злочином, вину у здійсненні якого може бути встановлено лише вироком суду.

Між тим, як вже зазначалося вище, вироків суду, які би підтверджували фіктивне підприємництво ТОВ Скіон Трейд та ТОВ Грін-Авто-Транс відсутні.

Також згідно акту перевірки, контролюючий орган вказує на відсутність у постачальників позивача сертифікатів якості, паспортів відповідності, на відсутність основних засобів, трудових ресурсів, транспортних засобів, що необхідні для здійснення господарських операцій з постачання та транспортування товарів у задекларованих обсягах.

Разом з тим реальність господарських операцій товариства позивача з контрагентами/постачальниками ТОВ Скіон Трейд та ТОВ Грін-Авто-Транс підтверджують наявні у матеріалах справи первинні документи.

Відповідно до пункту 5 наказу Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 року Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначає відповідач у акті перевірки, платником податку були надані первинні документи по контрагентам постачальниках і покупцях.

Суд зауважує, що всі первинні документи (Договори, видаткові накладні, прибуткові накладні, платіжні документи, товарно-транспортні накладні тощо) були надані до перевірки та відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону № 996-XIV стосовно їх змісту. Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України, відтак, належно підтверджують здійснення господарських операцій.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості, як на підставу для винесення оспорюваного рішення суд вважає безпідставним, оскільки сертифікат (паспорт та ін.) якості товару ніяким чином не підтверджує рух товарів, вартість, сплату в їх ціні податку на додану вартість, а тому не є документом, що надає право на податковий кредит.

Застосовуючи правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд на підставі зібраних у справі доказів встановив, що вони є реальними та підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та проведення розрахунків, а саме: договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення тощо.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Загалом, як встановлено судом в ході розгляду справи, позиція податкового органу ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагентів з іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення робиться висновок про нереальність господарських операцій.

З цього приводу слід зазначити, що можливі порушення податкового законодавства зі сторони постачальників контрагента, не можуть за встановлених у даній справі обставин й відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства бути достатнім аргументом для позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

У свою чергу, податкова інформація щодо контрагента по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №813/1497/17.

Верховний Суд визнає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02.04.2019 року у справі №826/6245/18.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 викладену правову позицію, згідно з якою податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року у справі №811/217/17 вказав, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (постанова Верховного Суду від 09.03.2019 року у справі №810/302/15).

Також, відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладеним ним договорам.

Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 826/1398/14, від 15.05.2018 у справі №810/4391/16, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16.

Крім цього, норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 27.03.2018 по справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/17).

На підстав викладеного суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано показники податкової звітності з податку на додану вартість, у зв`язку з чим твердження контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та недоведеними. Висновки перевірки про те, що ТОВ Хмільницьке тільки документувалось господарські взаємовідносини, що дало їм змогу скористатись податковим кредитом, є припущенням відповідача, а не достовірно встановленим фактом, підтвердженим належними доказами.

З урахуванням зазначених обставин колегія суддів вважає помилковим доводи відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість, та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, щодо задоволення адміністративного позову.

При цьому, апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені ст.317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Натомість оскаржуване рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 квітня 2021 року.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.