ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року Справа № 160/17705/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії начальника Нікопольського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Жаринової Л.І. щодо відмови поновити пенсійну справу ОСОБА_1 , встановлених ст. 4, 5, 6 Закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

- зобов`язати начальника Нікопольського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Жарінову Л.І. виконати вимоги ст. 4, 5, 6 Закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 роки» та поновити ОСОБА_1 , 1936 р.н. пенсійні права: перерахувати пенсію, пільгове підвищення пенсії, виплати надбавки пенсії з 01 квітня 2020 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що Пенсійний орган не виконує вимоги заяви від 16.11.2020 «Про поновлення пенсійних прав»,при нарахуванні пенсії не здійснює пільгове її підвищення не виплачує надбавки та пенсії з 01.04.2020, не виконує вимогу Закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 позовну заяву залишено без руху надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні відповідно до ст. 263 КАС України.

26.03.2021 засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що на цей час на адресу Пенсійного органу заяви про перерахунок пенсії встановленого зразка з оригіналами документів не надавалась, таким чином жодні права позивача не були порушені, а листи Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області носять інформаційний та рекомендований характер, і не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яким відмовлено у перерахунку пенсії.

30.03.2021 на адресу суду засобами електронного зв`язку надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що Управлінням соціальної політики Нікопольської міської ради Дніпропетровської області за рішенням видана довідка № 7579 від 06.10.2020 про визнання позивача реабілітованою особою, яка має право на пільги, встановлені ст. 4, 5, 6 закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», з огляду на викладене позивач просить зобов`язати відповідача відновити пенсійні права, втрачені із застосуванням до першого репресій в формі поміщення до психіатричної лікарні, навмисного каліцтва що призвело до другої групи інвалідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч. 2 ст. 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, та отримує пенсію по інвалідності 2-ї групи від загального захворювання.

У довідці «Про визнання постраждалим від політичних репресій» від 22.03.1995 виданою Прокуратурою Орловської області РФ зазначено, що ОСОБА_1 1936 р.н., є сином репресованого у 1944 році ОСОБА_2 та реабілітованого у 1989 році. Відповідно до ч. 2 ст. 2-1 Закону РРФСР «О реабилитации жертв политических репрессий» від 18.10.1991 ОСОБА_1 визнається постраждалим від політичних репресій.

ОСОБА_1 1936 року народження, відповідно до довідки «Про реабілітацію» № 13-58-05 від 20.06.2005 року виданою Прокуратурою Орловської області РФ на підставі ст. 2-1 Закону РФ «О реабилитации жертв политических репрессий» визнаний постраждалим від політичних репресій, оскільки залишився в неповнолітньому віці без піклування батька необґрунтованого репресованого за політичними мотивами, який зазнав репресій та реабілітований.

Підпунктом 1 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» передбачено, що довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України.

Таким чином, особи, яких було визнано реабілітованими у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, мають в Україні статус реабілітованих осіб згідно з Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Довідки, посвідчення або інші документи про реабілітацію таких осіб, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, незалежно від дати видачі, є чинними та підтверджують факт визнання зазначених осіб реабілітованими.

З довідки від 06.10.2020 № 7579 виданою Управлінням соціальної політики Нікопольської міської ради Дніпропетровської області вбачається, що ОСОБА_1 є реабілітованою особою та має право на пільги відповідно до ст. 4, 5, 6 Закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 року ». Довідка видана замість посвідчення, безтермінова та діє на всій території України.

Отже з аналізу вищевикладеного судом встановлено, що позивач має пільги передбачені положеннями ст. 4, 5, 6 Закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 року».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму1917-1991 років", який до 13.03.2018 мав назву Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Метою зазначеного закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.

Суд звертає увагу на те, що частина шоста статті 6 Закону № 962-XII надає право вибору соціальних гарантій, які передбачені різними законодавчими актами, окремим категоріям осіб, а саме особам, реабілітованим відповідно до цього Закону, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, за їх вибором надаються пільги та інші соціальні гарантії, передбачені цією статтею або статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а особам із числа таких осіб, яким встановлено інвалідність, - статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" або пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", або статтею 47 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

З системного аналізу вищевикладеної норми можна зробити висновок, що реабілітована особа має право на пільги та інші соціальні гарантії встановлені ч. 6 ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 року», якщо остання піддана репресіям у такій формі (формах):

- позбавлення волі (ув`язнення);

- обмеження волі;

- примусового та безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Пенсійного органу з вимогою підвищити пенсію та зарахувати у потрійному розмірі в стаж роботи час перебування на примусовому лікуванні у зв`язку із застосуванням до нього репресій в формі поміщення до психіатричної лікарні, навмисного каліцтва що призвело до другої групи інвалідності.

Згідно зі ст. 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

В обґрунтування вимог позивачем надано до суду рішення Мегіонського міського народного суду Тюменської області від 23.09.1985. З описової, мотивувальної та резолютивної частини рішення встановлено, що до суду звернувся прокурор м. Мегіона із заявою про визнання ОСОБА_1 , недієздатним у зв`язку з душевною хворобою. Заява прокурора складена на підставі заяви адміністрації та громадських організацій управління «Мегионэнергонефть». Оскільки управління «Мегионэнергонефть» на час ухвалення рішення реорганізовано, а сам ОСОБА_1 постійно мешкає в м. Нікополь, Дніпропетровської області, на ухвалу суду про призначення психіатричної експертизи комісія обласної психіатричної лікарні м. Нікополя будь-якого висновку не надала окрім рекомендацій пройти відповідачу обстеження в умовах психіатричної лікарні м. Харкова, суд вирішив справу за позовом прокурор м. Мегіона про визнання ОСОБА_1 недієздатним припинити.

Разом з тим позивачем надано довідку від 05.09.2001 № 8490 виданою за підписом головного лікаря Психоневрологічного диспансеру розташованого у м. Нікополь, Дніпропетровської області про те, що він проходив стаціонарне лікування в медичних психіатричних закладах, а саме:

- у Нікопольському психоневрологічного диспансері з 14.03.1983 по 08.04.1983, з 15.02.1985 по 21.03.1985 року.

- у Тюменській обласній клініці для психічно - хворих з 07.07.1982 по 12.08.1982, Нижньовартівському ПНД з 08.05.1982 по 07.07.1982 року.

- у Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні з 21.03.1985 по 08.05.1985, з 27.09.1984 по 25.10.1984

- у Гейківській обласній психіатричній лікарні з 04.05.1985 по 13.08.1985, з 15.10.1987 по 15.12.1987, з 30.06.1988 по 08.09.1988, з 31.01.1989 по 12.04.1989, з 09.02.1990 по 15.08.1990 роки.

Окрім цього, позивачем надано медичний висновок від 02.08.1982 р.н. (складений та проведений для вирішення питання працездатності) з викладеними результатами психічного здоров`я позивача, згідно якого встановлено що ОСОБА_1 є працездатним в якості майстра дільниці, на керівних посадах працювати не може.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З системного аналізу наданих письмових документів, суд дійшов висновку про встановленим факту перебування позивача у психоневрологічних медичних закладах, проте суду не надано будь-яких доказів підтверджуючих безпідставність та примусовість поміщення позивача до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

Під час розгляду даної категорії справ, необхідною та достатньою умовою є встановлення безпідставності (протиправність підстав) поміщення особи до психіатричного закладу.

Будь-яких підтверджень про наявність рішень позасудових або інших репресивних органів в обґрунтування вимог, позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій (рішення) та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку, що встановлені у справі обставини спростовують позицію позивача в частині вимог підвищити пенсію у зв`язку з перебуванням останнього безпідставно та примусово у психоневрологічних медичних закладах, оскільки, позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, отже у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з тим у пункті «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Глазуновського районного суду Орловської області у справі 2-22 від 1997 року, встановлено факт насильницького виселення з с. Озьорки, Глазуновського району, Орловської області сім`ї ОСОБА_1 в Золотухінський район, Курської області у 1943 році в складі, зокрема, ОСОБА_1 , 1936 р.н. Окрім цього рішенням суду встановлено, що підставою такого насильницького виселенні сім`ї ОСОБА_3 є арешт батька та подальше його засудження за політичними мотивами.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спец поселення; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Оцінюючи надані позивачем докази у сукупності суд дійшов висновку що ОСОБА_1 , 1936 р.н. було примусово переселено з постійного місця проживання у зв`язку з тим що він був членом сім`ї (сином), ОСОБА_2 , необґрунтованого репресованого за політичними мотивами, який зазнав репресій у формі позбавлення волі та в подальшому реабілітований.

Отже на підставі пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач має право на підвищення призначеної пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, а отже відмова Пенсійного органу підвищити розмір пенсії позивачу згідно підстав передбачених законом є протиправною.

Відповідно до пункту 6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом (частина четверта статті 28 Закону № 1058-IV).

Відповідно до чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами статті 28 Закону № 1058-IV. Однак, згідно з статтею 28 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Водночас, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення Закону № 1788-ХІІІ, а не Постанова № 654.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.11.2018 у справі № 446/1563/16-а, від 14.02.2019 у справі №345/1416/17, а тому відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, підвищення відповідно до пункту "г" статті 77 Закону № 1788-ХІІІ в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV, має бути встановлено з часу звернення особи про встановлення надбавки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до Пенсійного органу з вимогами підвищити пенсію, проте доказів звернення до позивача з вимогою підвищити пенсію саме з 01.04.2020 року суду не надано, натомість з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою 06.04.2020.

Днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (розділ IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року.

Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись ч.2 ст. 9 КАС України, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправні дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у підвищенні пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити підвищення ОСОБА_1 до призначеної пенсії на 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з часу початкового звернення з заявою від 06.04.2020 про перерахунок.

Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови у підвищенні пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 % від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити підвищення ОСОБА_1 до призначеної пенсії на 25 % від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з часу початкового звернення з заявою про перерахунок від 06.04.2020

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко