ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2021Справа № 910/17065/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА"

до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

про стягнення 1 444 749, 10 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Севрук В.О.;

Від відповідача: Яговдік С.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі - відповідач) про стягнення 1 444 749, 10 грн. з яких: 1 184 489, 19 грн. основний борг, 71 613, 19 грн. 3% річних, 105 732, 48 грн. інфляційні втрати та 82 914, 24 грн. 7 % штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору № УМТЗ - 17-199/2 купівлі - продажу від 25.09.2017 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.12.2020.

19.11.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

01.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та зазначив, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем умов договору належним чином та прийняття (отримання) товару відповідачем у кількості та якості відповідно до норм ст.ст. 673, 674 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано документів, які передбачені авіаційними правилами та умовами договору, що підтверджують якість, комплектність та відповідність товару вимогам підприємства-виробника та доказів надходження таких документів покупцю.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) поставленого товару, у зв`язку з чим відсутні підстави оплачувати такий товар.

01.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що товар було поставлено ним належної якості, про що свідчить відсутність з боку відповідача будь-яких зауважень щодо товару, вимог щодо усунення недоліків товару. Крім того, відповідач не висував жодних вимог з приводу неотримання будь-яких супровідних документів до товару.

Представник відповідача у підготовче засідання 02.12.2020 не з`явився, про дату та час підготовчого провадження був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105474365669.

У підготовчому засіданні 02.12.2020 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання по справі № 910/17065/20 на 23.12.2020.

У підготовчому засіданні 23.12.2020 представник позивача надав суду для огляду оригінали первинних документів.

У підготовчому засіданні 23.12.2020 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення підготовчого засідання по справі № 910/17065/20 на 20.01.2021.

04.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

04.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

11.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

12.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення.

15.02.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача у підготовче засідання 17.02.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого провадження був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105476204026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.03.2021.

Представник позивача у судовому засіданні 17.03.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.03.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У засіданні 17.03.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 14.04.2021.

22.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 14.04.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

25.09.2017 між Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (продавець) укладено Договір №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язується протягом строку дії договору поставити покупцю товари, зазначені у п. 1.3 цього договору, а покупець - прийняти і оплатити товари.

Поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою покупця, переданою факсимільним зв`язком або електронною поштою, у рамках Специфікації, які є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець повинен поставити покупцю товари, якість яких відповідає ТУ заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам держаних стандартів, встановленим для цієї групи товарів.

Відповідно до п. 2.2 Договору продавець зобов`язаний на товари, які постачаються за цим договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, бірку, тощо з мокрою печаткою відділу технічного контролю (ВТК), підтверджуючий якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ОСТи, ТУ, або інші, видаткову накладну, податкову накладну. В разі надання копій документів, що підтверджують якість та відповідність товару, продавець повинен завірити такі документи відповідним чином своєю печаткою та підписом керівника із зазначенням ПІБ, посади, дати встановлення підпису та написом "з оригіналом згідно".

У п. 3.1 Договору зазначено, що загальна ціна договору на момент укладення становить 23 287, 18 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору ціна договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Як зазначено у п. 4.1 Договору розрахунки проводяться наступним чином:

- Покупець направляє продавцю (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку поставку партії товару в рамках Специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного договору;

- Продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;

- Покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (додатку), проводить платіж, умови зазначаються в кожній специфікації окремо.

Відповідно до п. 5.5 Договору продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар).

Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від продавця до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів (п. 5.6 Договору).

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами.

В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди, яким, зокрема, вносились зміни щодо ціни Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017.

Так, 20.11.2017 між сторонами укладено Додаткову угоду №1, відповідно до якої сторонами погоджено ціну договору - 392 563, 54 грн; 25.12.2017- Додаткову угоду №2, відповідно до якої ціна договору становить 416 539, 90 грн; 26.12.2017 - Додаткову угоду №3, відповідно до якої ціна договору становить 618 272, 82 грн; 26.12.2017- Додаткову угоду №4, відповідно до якої ціна договору становить 709 468, 81 грн; 08.02.2018 - Додаткову угоду №5, відповідно до якої ціна договору становить 737 959, 22 грн.; 20.02.2018 - Додаткову угоду №6, відповідно до якої ціна договору становить 1 007 796, 49 грн; 26.02.2018 - Додаткову угоду №7, відповідно до якої ціна договору становить 1 131 784, 47 грн; 02.04.2018 - Додаткову угоду №8, відповідно до якої ціна договору становить 2 331 538, 17 грн.

При цьому, сторонами були складені Специфікації до Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017, в яких визначено вартість товару, його найменування, кількість, умови оплати.

Специфікацією №1 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 23 287, 18 грн; умови оплати - 100% оплата протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю.

Специфікацією №2 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 369 276, 36 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 15 банківських днів.

Специфікацією №3 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 17 069, 16 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №4 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 6 907, 20 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №5 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 201 732, 92 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №6 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 75 996, 66 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №7 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 23 742, 01 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №8 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 269 837, 27 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №9 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 123 987, 98 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Специфікацією №10 сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу товар загальною вартістю 1 199 753, 70 грн; умови оплати - 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю на Державному підприємству "Завод 410 ЦА" з відстрочкою платежу - 14 банківських днів.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017 не здійснив оплату за товар, поставлений позивачем, що підтверджується долученими видатковими накладними, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1 184 489, 19 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 82 914, 24 грн, 3% річних у розмірі 41 613, 19 грн та інфляційні втрати у розмірі 105 732, 48 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем умов договору належним чином та прийняття (отримання) товару відповідачем у кількості та якості відповідно до норм ст.ст. 673, 674 Цивільного кодексу України, в тому числі не надано документів, які передбачені авіаційними правилами та умовами договору, що підтверджують якість, комплектність та відповідність товару вимогам підприємства-виробника та доказів надходження таких документів покупцю.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) поставленого товару, у зв`язку з чим відсутні підстави оплачувати такий товар.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на суму 1 184 289, 19 грн, а не 1 184 489, 19 грн, оскільки за видатковою накладною № РН-0000414 від 06.03.2018 позивачем поставлено товарів на суму 3 354, 19 грн, а не 3 554, 19 грн, як вказано позивачем у розрахунку, а тому даний спір розглядається в межах суми основного боргу у розмірі 1 184 289, 19 грн.

Як вбачається із специфікацій до Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017, умовами поставки є СРТ, Нова пошта згідно з Інкотермс-2010.

Згідно з правилами Інкотермс 2010 CPT (Carriage Paid To (... named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення). Термін "фрахт/перевезення оплачено до" означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані із перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. За змістом терміна СРТ на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, у тому числі під час змішаних перевезень.

Позивачем долучено до позовної заяви відповідні копії експрес-накладних ТОВ "Нова пошта" про пересилання на адресу відповідача продукції.

У ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України зазначено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Отже, позивач, передавши товар перевізнику (TOB "Нова пошта"), фактично виконав обов`язок з поставки товару. При цьому відповідач не надав жодних доказів того, що за зазначеними позивачем експрес-накладними TOB "Нова пошта" відповідач отримав будь-який інший товар за іншим договором.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд зазначає, що належні та допустимі докази, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, а саме: видаткові накладні, експрес-накладні ТОВ "Нова пошта" та довіреності на отримання товару, підтверджують факт поставки позивачем та отримання відповідачем на умовах Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017 товару, який був погоджений сторонами у специфікаціях до договору поставки.

У ст. 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з п. 2.1 Договору продавець повинен поставити покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам державних стандартів, встановленим для цієї групи товарів.

У п. 2.2 Договору зазначено, що продавець зобов`язаний на товари, які постачаються за цим договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, бірку, тощо, з мокрою печаткою відділу технічного контролю (ВТК)), підтверджуючий якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ОСТи, ТУ або інші, видаткову накладну. В разі надання копій документів, що підтверджують якість та відповідність товару, продавець повинен завірити такі документи відповідним чином: своєю печаткою та підписом керівника із зазначенням ПІБ, посади, дати встановлення підпису та написом "з оригіналом згідно".

Відповідно до п. 5.5 Договору продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що обов`язок продавця (позивача) передати відповідачу всі документи, які стосуються товару, одночасно з поставкою товару встановлений ст. 662 Цивільного кодексу України та умовами Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017 (п.п. 2.2, 5.5 договору).

При цьому, у випадку непередання позивачем (продавцем) документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром, відповідач мав право встановити розумний строк для їх передання та відмовитись від договору (якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк).

З огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів звернення відповідача до позивача щодо ненадання (надання не у повному обсязі) документів на товар від дати поставки товару, суд вважає необгрунтованими та недоведеними твердження відповідача стосовно того, що позивачем не були передані відповідачу всі документи, які повинні були передаватись позивачем одночасно з поставкою продукції.

Щодо доводів відповідача відносно того, що позивачем не надано суду доказів проведення відповідачем ВТК (внутрішнього технічного контролю) продукції, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 674 Цивільного кодексу України відповідність товару вимогам законодавства підтверджується способом та в порядку, встановленими законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Згідно з п. 2.5 Договору у випадку виявлення невідповідності товарів при прийманні або в період гарантійного строку вимогам, передбаченим п. 2.1 цього договору, або поставки не укомплектованого товару покупець направляє повідомлення продавцю про направлення уповноваженого представника для складання Акту рекламації. Продавець зобов`язаний направити свого уповноваженого представника протягом 3-х робочих днів з моменту отримання повідомлення.

У пункті 5.7 Договору сторони встановили, що приймання товару за кількістю та якістю проводиться відповідачем відповідно до Інструкції від 15.06.195 № П-6 "О порядке прийомки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству" та Інструкції від 25.04.1966 № П-7 "О порядке прийомки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству" (далі - Інструкція П-7), затвердженими Держарбітражем, із наступними змінами та доповненнями.

Згідно з пунктом 16 Інструкції П-7 у разі виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування вхідної продукції, тари або пакування вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, зазначеним у маркуванні та у супровідних документах, на підтвердження якості продукції (пункт 14 цієї Інструкції П-7), отримувач призупиняє подальше приймання та складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених під час приймання дефектів.

Отримувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, що запобігають погіршенню її якості та змішуванню з іншою однорідною продукцією. Отримувач також зобов`язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акта представника міжміського виробника (відправника), якщо це передбачено в Основних та Особих умовах поставки, інших обов`язкових правилах або договорі.

У договорах можуть бути передбачені випадки, коли явка міжміського виробника (відправника) для участі у приманні продукції за якістю і комплектності та складанні акта є обов`язковими.

У разі поставки в межах одного міста виклик представника виробника (відправника) та його явка для участі у перевірці якості та комплектності продукції та складанні акта є обов`язковими.

У пунктах 18-20 Інструкції П-7 передбачено, що у повідомленні про виклик, направленому виробникові (відправнику), повинно бути зазначено, зокрема: а) найменування продукції, дата та номер рахунка-фактури або номер транспортного документа, якщо на момент виклику рахунок не отримано; б) основні недоліки, виявлені в продукції; в) час, на який призначено прийняття продукції за якістю або комплектністю (у межах визначеного для приймання строку); г) кількість продукції неналежної якості або некомплектної продукції.

Повідомлення про виклик представника виробника (відправника) повинно бути направлено (передано) йому телеграфом (телефоном) не пізніше 24 години, а стосовно швидкопсувної продукції - невідкладно після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або пакування визначеним вимогам, якщо інші строки не встановлені в Основних та Особливих умовах поставки, інших обов`язкових для сторін правилах або договорі.

У разі неявки представника виробника (відправника) на виклик отримувача (покупця) у визначені строки та у випадку, коли виклик представника міжміського виробника (відправника) не є обов`язковим, перевірка якості продукції проводиться представником відповідної галузевої інспекції з якості продукції, а перевірка якості товару - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції з якості.

У разі відсутності відповідної інспекції з якості або бюро товарних експертиз у місці знаходження отримувача (покупця), у разі їх відмови направити представника або у разі неявки його на виклик отримувача (покупця) перевірка проводиться: а) за участю конкретного представника іншого підприємства (організації), направленого керівником або заступником керівника підприємства (організації), або б) за участю компетентного представника громадськості підприємства-отримувача, призначеного керівником підприємства із переліку осіб, затвердженого рішенням фабричного, заводського або місцевого комітету профсоюзу цього підприємства, або в) односторонньо підприємством-отримувачем, якщо виробник (відправник) надав згоду на одностороннє приймання продукції.

Згідно з пунктами 20, 30 Інструкції П-7 за наслідками приймання продукції за якістю та комплектністю за участю представників, зазначених у пунктах 19 та 20 цієї Інструкції, складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції. Акт має бути складено у день закінчення приймання продукції за якістю та комплектністю.

Акт повинен бути підписаний всіма особами, які брали участь у перевірці якості та комплектності продукції. Особа, не згодна зі змістом акта, зобов`язана підписати його із зауваженням про свою незгоду та викласти свою позицію.

В акті перед підписом осіб, які брали участь у прийманні, повинно бути зазначено, що ці особи попереджені про те, що вони несуть відповідальність за підписання акта, який містить дані про невідповідність дійсності.

Якщо між виробником (відправником) та отримувачем виникнуть розбіжності стосовно характеру виявлених дефектів і причин їх виникнення, для визначення якості продукції отримувач зобов`язаний запросити експерта бюро товарних експертиз, представника відповідної інспекції з якості або іншої компетентної організації.

З огляду на викладене та за умовами договору передбачено обов`язок відповідача у разі виявлення факту поставки позивачем неякісного товару обов`язково письмово викликати представника позивача для участі в прийманні такого товару (повідомлення про виклик має містити певний перелік відомостей), а у випадку якщо позивач не направить представника для участі у прийманні продукції за якістю, приймання продукції (товару) необхідно проводити за участю представника відповідної галузевої інспекції з якості продукції, або експерта бюро товарних експертиз, або представника відповідної інспекції з якості, і лише у випадку відсутності відповідної інспекції з якості, або бюро товарних експертиз в місці знаходження покупця, або у випадку відмови таких осіб направити представника, або у випадку неявки такого представника на виклик перевірка проводиться за участю компетентного представника іншого підприємства або компетентного представника громадськості.

Однак, доказів вчинення вище вказаних дій відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд вважає безпідставними доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

При цьому, відповідачем не обґрунтовано, що такі докази (докази проходження ВТК) повинні бути у позивача (продавця товару) оскільки проведення внутрішнього технічного контролю є обов`язком саме відповідача, а умовами договору не обумовлено, яким саме чином оформлюється результати проведення ВТК.

Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, які б свідчили про виявлення відповідачем при прийманні товару від позивача ознак невідповідності такого товару вимогам щодо якості (відповідно до Інструкції про прядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю).

За змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву, не надано жодного належного та допустимого доказу, з огляду на що суд вважає їх необґрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, у специфікаціях до Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017 зазначено, що оплата здійснюється на наступних умовах: 100% оплата після поставки та проходження вхідного контролю з відстрочкою платежу 14 та 15 банківських днів.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги дати поставки позивачем товару за спірними видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати з поставки товару на загальну суму 1 184 289, 19 грн є таким, що настав.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 1 184 289, 19 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості у сумі 1 184 289, 19 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" в частині стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" суми основного боргу у розмірі 1 184 289, 19 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 82 914, 24 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У п. 7.3 Договору №УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017 зазначено, що за прострочення виконання зобов`язань за договором понад 30 днів з винної сторони додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

З огляду на те, що відповідачем було прострочено виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, більше ніж на 30 днів, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п. 7.3 Договору у сумі 82 914, 24 грн.

Однак, відповідачем 04.01.2021 було подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення штрафу.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду (29.10.2020- відповідно до накладної АТ "Укрпошта" на поштовому конверті, в якому позовна заява була надіслана до суду), суд дійшов висновку, що штраф можна нарахувати лише за видатковою накладною № РН-0001530 від 31.10.2019.

Щодо інших видаткових накладних, які підтверджують поставку товару за 2017- 2018 роки, то позивачем пропущено позовну давність щодо стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п. 7.3 Договору, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Доказів переривання позовної давності та/або поважності причин її пропуску позивачем суду не наведено.

За таких обставин суд частково задовольняє вимоги позивача в цій частині та нараховує штраф у розмірі 25 849, 34 грн за видатковою накладною № РН - 0001530 від 31.10.2019.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 71 613, 19 грн та інфляційні втрати у розмірі 105 732, 48 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості в частині нарахування 3% річних за видатковою накладною №РН-0000414 від 06.03.2018, оскільки позивачем в розрахунку було неправильно зазначено суму та вказано 3 554, 19 грн, замість правильної - 3 354, 19 грн.

За таких обставини суд здійснив власний розрахунок 3% річних, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" в частині стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" 3% річних у розмірі 71 613, 19 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 71 597, 84 грн.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" в частині стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" інфляційних втрат у розмірі 105 732, 48 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача адвокатські витрати у розмірі 24 800, 00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

07.05.2019 між Адвокатським бюро "Сергія Жечева" (адвокатське бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (клієнт) укладено Договір-доручення про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів.

У п. 4.2 Договору зазначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформлюється актом приймання-передачі наданої правової допомоги.

Додатковою угодою №1 від 01.10.2019 до Договору сторони погодили найменування та вартість послуг, які надаються адвокатським бюро клієнту, зокрема, вказавши, що вартість написання претензії становить 700,00 грн за 1 годину; вартість підготовки позову, відзиву, відповіді на відзив, клопотань, звернень - 800,00 грн за 1 годину; представництво інтересів в судовому засіданні - 3000,00 грн за 1 засідання в м. Запоріжжі, 4000,00 грн за 1 засідання за межами м. Запоріжжя.

19.11.2020, 11.01.2021, 15.02.2021 та 22.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заяви про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 11 000, 00 грн, 7 800, 00 грн, 3 000, 00 грн та 3 000, 00 грн.

Позивачем було долучено до матеріалів заяв: копію Акту №ОУ-000П175 приймання-передачі від 16.11.2020, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та адвокатським бюро, з якого вбачається, що вартість наданих адвокатом послуг становить 11 000, 00 грн (підготовка позовної заяви по справі № 910/17065/20 -8 000, 00 грн та участь представника у судовому засіданні 02.12.2020 - 3 000, 00 грн); копію Акту №ОУ-000П190 приймання-передачі від 29.12.2020, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та адвокатським бюро, з якого вбачається, що вартість наданих адвокатом послуг становить 7 800, 00 грн (підготовка відповіді на відзив у справі №910/17065/20 - 4800,00 грн та участь представника у судовому засіданні 20.01.2021- 3 000, 00 грн); копію Акту №ОУ-0000023 приймання-передачі від 09.02.2021, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та адвокатським бюро, з якого вбачається, що вартість наданих адвокатом послуг становить 3 000, 00 грн (участь представника у судовому засіданні 17.02.2021 - 3 000, 00 грн); копію Акту №ОУ-0000055 приймання-передачі від 17.03.2021, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" та адвокатським бюро, з якого вбачається, що вартість наданих адвокатом послуг становить 3 000, 00 грн (участь представника у судовому засіданні 14.04.2021 - 3 000, 00 грн).

Вказані послуги були оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 7641 від 16.11.2020 на суму 11 000, 00 грн; № 7746 від 29.12.2020 на суму 7 800, 00 грн; № 7835 від 09.02.2021 на суму 3 000, 00 грн; № 7969 від 17.03.2021 на суму 3 000, 00 грн.

Заперечуючи щодо розміру адвокатських витрат, заявленого позивачем, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що з наданих позивачем документів не вбачається, що заявлені витрати мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Оцінивши заперечення відповідача суд дійшов висновку, що жодними належними та допустимим доказами відповідачем не доведено суду наявності обставин, що є підставами для зменшення розміру адвокатських витрат, заявлених до відшкодування позивачем, а саме не доведено, що заявлені витрати не мають характер необхідних, їх розмір не є розумним та виправданим.

З огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності тих обставин, які є підставами (критеріями) для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі, та обов`язок відшкодування яких покладається на відповідача.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що підготовче засідання 20.01.2021 у справі № 910/17065/20 не відбулось, суд в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн (за участь в судовому засіданні 20.01.2021) за актом №ОУ-000П190 приймання-передачі від 29.12.2020 на суму 7 800, 00 грн зменшує витрати позивача на 3 000, 00 грн., а тому за висновком суду, враховуючи часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка", на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 20 935, 69 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, Проспект Повітрофлотський, буд. 94; код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕЛЕКТРОНІКА" (69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 24510970) суму основного боргу у розмірі 1 184 289 (один мільйон сто вісімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят дев`ять) грн 19 коп, 3 % річних у розмірі 71 597 (сімдесят одну тисячу п`ятсот дев`яносто сім) грн 84 коп, інфляційні втрати у розмірі 105 732 (сто п`ять тисяч сімсот тридцять дві) грн 48 коп, штраф у розмірі 25 849 (двадцять п`ять тисяч вісімсот сорок дев`ять) грн 34 коп, витрати по сплаті судового збору у розмірі 20 811 (двадцять тисяч вісімсот одинадцять тисяч) грн 90 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 935 (двадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) грн 69 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.04.2021.

Суддя М.Є.Літвінова