СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2021 р. Справа №922/4102/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.,

без повідомлення учасників справи,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (вх.№772Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Прохоровим С.А., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - 16.02.2021, та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Прохоровим С.А., час проголошення додаткового рішення - 11:12год., дата складання повного тексту додаткового рішення - 03.03.2021, у справі №922/4102/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром", м. Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" 6 075, 02грн в порядку регресу і 2 102, 00грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідно до постанови суду водій забезпеченого транспортного засобу після вчинення дорожньо-транспортної пригоди покинув місце ДТП, позивач вважає, що у нього виникло право подати регресний позов до страхувальника - ТОВ "Котлотурбопром" на фактично виплачену потерпілій особі суму.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів притягнення судом водія страхувальника - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, визнання його винним у скоєнні ДТП, та підтвердження того, що він залишив місце ДТП, як про це зазначає позивач.

Також суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами вини водія відповідача, посилаючись на обставини та обґрунтовуючи свої вимоги виключно на припущеннях та міркуваннях, при цьому, не надаючи до суду належних та достовірних доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчинені ДТП та завдані збитків, а отже, і обов`язку відповідача відшкодувати збитки в порядку регресу.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 задоволено заяву ТОВ "Котлотурбопром" про ухвалення додаткового рішення; ухвалено витрати ТОВ "Котлотурбопром" на правничу допомогу покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС"; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" 5 700, 00грн витрат на правничу допомогу.

Додаткове рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що судові витрати відповідача, понесені у зв`язку з розглядом справи, підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Не погодившись з рішеннями місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю; скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 і покласти судові витрати на відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Як вказує апелянт, у постанові Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2020 у справі №638/5048/20 встановлені обставини щодо водія забезпеченого транспортного засобу, які мають преюдиційне значення, та його вина у настанні дорожньо-транспортної пригоди 11.11.2019 встановлена.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 у справі №922/4102/20 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк до 12.04.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 12.04.2021 для подання заяв і клопотань.

12.04.2021 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4268), зазначає, що матеріали адміністративної справи, які були складені інспекторами патрульної поліції, не містять належної кількості доказів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 10.1. та 13.1. "Правил дорожнього руху", та саме внаслідок його винних дій були нанесені механічні пошкодження автомобілю Audi Q5, номерний знак НОМЕР_1 . Відповідач також зазначає, що жодних належних доказів, як: автомеханічних експертиз, показань свідків, матеріалів відеофіксації моменту ДТП не було надано, як і не надано при розгляді даної справи.

На думку відповідача, позивач посилається на обставини та обґрунтовує свої вимоги виключно на припущеннях та хибних міркуваннях, при цьому, не надав до суду належних і достовірних доказів, які підтверджують причетність ОСОБА_1 у вчиненні ДТП та завданні збитків, а отже, і обов`язку відповідача відшкодувати збитки в порядку регресу.

З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 у справі №922/4102/20; судові витрати просить покласти на позивача.

Заяв і клопотань щодо суті спору від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, в обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що 11.11.2019 в м. Харків по вул. С. Єсеніна відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Audi, реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу Volkswagen, реєстраційний № НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Volkswagen, реєстраційний № НОМЕР_2 , була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО3830452.

Позивач зазначає, що вина водія транспортного засобу Volkswagen LT 35 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, яка сталась 11.11.2019, підтверджується постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2020 у справі №638/5048/20, однак місцевим судом встановлено, що це не відповідає дійсності.

Так, з наданих відповідачем доказів, вбачається, що, не погодившись із викладеними у протоколах про вчинення адміністративного правопорушення серії ДПР18 №371021 та ДПР18 №371022 від 19.11.2019 обставинами, ОСОБА_1 надав до Дзержинського районного суду м. Харкова під час розгляду справи №638/18457/19/20 письмові пояснення до протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП, серії ДПР18 №371022 від 19.11.2019 та протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, серії ДПР18 № 371021 від 19.11.2019, за якими зазначив, що ці протоколи є незаконними, оскільки ОСОБА_1 не вчиняв правопорушень, за фактом яких їх було складено, посилання на це є безпідставними, оскільки у діях ОСОБА_1 відсутній склад вчиненого правопорушення, а докази, які містяться у матеріалах справи не підтверджують того, що шкода, заподіяна транспортному засобу потерпілої, була заподіяна саме внаслідок винних дій ОСОБА_1 .

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.02.2020 у справі №638/18457/19 встановлено таке:

"Відповідно до вимог статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначається дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу правопорушника, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвище, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення правопорушника, інші відомості, необхідні для вирішення справи.

В порушення зазначеної норми до матеріалів адміністративної справи не додано фото- та (або) відеоматеріали на підтвердження механічних пошкоджень автомобіля Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 . Крім того, органом поліції не вжито вичерпних заходів щодо збору належних доказів, щодо встановлення, що транспортний засіб Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , причетний до дорожньо-транспортної пригоди, не встановлено наявність відеокамер зовнішнього спостереження на будівлях та спорудах в районі скоєння дорожньо-транспортної пригоди та не вжито заходів щодо їх витребування та долучення до адміністративної справи, не проведено автотехнічне дослідження автомобіля Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_1 . Крім того, потерпіла ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) зазначила в своїх поясненнях, що свідками ДТП були ОСОБА_4 та ОСОБА_5, між тим вказані свідки поліцейськими встановлені та допитані не були.(а.с.6).

Враховуючи наведене, суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124, 122-4 КУпАП не відповідає вимогам ст.256 КУпАП, тому матеріал про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не може бути розглянутий в суді.

Суд дійшов висновку, що клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Кальченко Ю.О. про повернення до патрульної поліції у Харківській області для оформлення протоколу відповідно з вимогами ст.256 КУпАП підлягає задоволенню.

Вказаний матеріал слід повернути до патрульної поліції у Харківській області для оформлення протоколу відповідно з вимогами ст.256 КУпАП".

Виходячи із викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що протоколи про вчинення адміністративного правопорушення серії ДПР18 № 371021 та ДПР18 №371022 від 19.11.2019, на які посилається позивач, не є належними та допустимими доказами скоєння ДТП саме водієм відповідача - ОСОБА_1 .

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2020 у справі №638/5048/20 закрито провадження по адміністративній справі щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за статтями 124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Вказана постанова набрала законної сили 26.05.2020 та не була оскаржена, в тому числі ОСОБА_2 - водієм транспортного засобу Audi.

При цьому, в цій постанові не були встановлені будь-які фактичні обставини ДТП, що мало місце, а лише зазначені відомості, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.

Із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла сторона; на підставі даної заяви та наданих потерпілою особою документів було складено страховий акт №ARX2526095 від 11.12.2019.

На підставі вище зазначеного страхового акту, АТ "СK "АРКС" здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 6 075, 02грн.

Як вказує позивач, оскільки відповідно до постанови суду водій забезпеченого транспортного засобу після вчинення дорожньо-транспортної пригоди покинув місце ДТП, позивач вважає, що у АТ "СК "АРКС" виникло право подати регресний позов на фактично виплачену суму до страхувальника - ТОВ "Котлотурбопром".

Однак, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не підтверджено, що у діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, що він є виним у вчинені ДТП та завдані збитків, а також, що він покинув місце ДТП, адже не доведено взагалі його причетність до ДТП, відповідним рішенням.

Судом також встановлено, що позивачем до позовної заяви було надано копію заяви про подію та на виплату за договором №АО21545490, наданого ОСОБА_2 позивачу, протокол огляду ТЗ №1123 від 28.11.2019.

При цьому, водій транспортного засобу Ауді номерний знак НОМЕР_1 , будучи обізнана про настання ДТП 11.11.2019 не вчинила дій щодо звернення до страхувальника, а звернулась із повідомленням з порушенням встановленого строку, не обґрунтовуючи неможливість надання повідомлення із дотриманням законодавства.

Вказані обставини також ставлять під сумнів встановлення страховиком достовірних даних щодо дорожньо-транспортної пригоди, за участю транспортного засобу Ауді номерний знак НОМЕР_1 та транспортного засобу відповідача.

Апеляційним господарським судом встановлено, що із заяви про подію та на виплату від 28.11.2019, поданою страховику водієм Audi Q5, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталась 11.11.2019, дата фіксації заяви про настання події - 21.11.2019.

У повідомленні ОСОБА_1 про дорожньо-транспортну пригоду від 21.11.2019 (надається водієм транспортного засобу у разі оформлення матеріалів ДТП працівниками Національної поліції України) зазначено, що керуючи автомобілем Volkswagen LT 35 д.н.з. НОМЕР_2 рухався від вулиці Отакара Яроша і повернув до вул. Есеніна, однак, проти обставини настання ДТП заперечує. 19.11.2019 отримав виклик від інспектора ВРОМ ДТП УПП в Харківській області Зацарина Д.А. про необхідність з`явитись до управління для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення.

Вказує, що транспортний засіб Volkswagen LT 35 д.н.з. НОМЕР_2 належить ТОВ "Котлотурбопром".

До повідомлення додана схема дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до полісу №АО/3830452 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим транспортним засобом вказано Volkswagen LT 35 д.н.з. НОМЕР_2 , страхувальником є Філія ХЦКБ Енергопрогрес ТОВ "Котлотурбопром", строк дії полісу з 28.07.2019 до 27.01.2020.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; - за наявності вини лише особи, якій завдано шкоду, вона їй не відшкодовується; - за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 Цивільного кодексу України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування", яка кореспондується зі статтею 354 Господарського кодексу України та статтею 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком, за умовами частини 2 статті 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За положеннями статті 9 Закону України "Про страхування", страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Франшизою є частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (стаття 25 Закону України "Про страхування").

Враховуючи наведене, заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов`язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов`язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов`язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов`язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Як вказує позивач, із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла сторона - ОСОБА_2 ; на підставі даної заяви та наданих потерпілою особою документів було складено страховий акт №ARX2526095 від 11.12.2019.

На підставі вище зазначеного страхового акту, АТ "СK "АРКС" здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 6 075, 02грн.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до частини "в" підпункту 38.1.1. пункту 38.1 частини 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" про стягнення 6 075,02 грн збитків в порядку регресу, посилаючись на те, що водій відповідача ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Однак, згідно матеріалів справи, позивачем не підтверджено, що у діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, що він є виним у вчинені ДТП та завданні збитків, а також, що він покинув місце ДТП, адже взагалі не доведено його причетність до ДТП відповідним рішенням.

Щодо доводів апелянта, що у постанові Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2020 у справі №638/5048/20 встановлені обставини щодо водія забезпеченого транспортного засобу, які мають преюдиційне значення, та його вина у настанні дорожньо-транспортної пригоди 11.11.2019 встановлена, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Позивач фактично вдався до встановлення вини водія ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, незважаючи на відсутність преюдиційного судового рішення, яке набрало законної сили, та встановлювало б у діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення.

Позивач не врахував, що при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Як свідчать матеріали справи, постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2020 у справі №638/5048/20 закрито провадження по адміністративній справі щодо притягнення до відповідальності ОСОБА_1 за статтями 124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення було закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

А постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.02.2020 справу №638/5048/20 повернуто до Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції для належного оформлення, оскільки протоколи про вчинення адміністративного правопорушення серії ДПР18 № 371021 та ДПР18 №371022 від 19.11.2019, на які посилається позивач, не є належними та допустимими доказами скоєння ДТП саме водієм відповідача - ОСОБА_1

Однак, в цій постанові не були встановлені будь-які фактичні обставини ДТП, що мало місце, а лише зазначені відомості, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.

І висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.04.2019 у справі №335/8507/16-ц, у постанові від 16.04.2019 у справі №927/623/18, від 19.08.2019 у справі №335/8507/16-ц, на які посилається апелянт, також полягають у необхідності доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Доречними є доводи відповідача, що жодних належних доказів, як: автомеханічних експертиз, показань свідків, матеріалів відеофіксації моменту ДТП позивачем суду надано не було.

Отже, зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами вини водія відповідача, посилаючись на обставини та обґрунтовуючи свої вимоги виключно на припущеннях та міркуваннях, при цьому, не надаючи до суду належних та достовірних доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у вчинені ДТП та завдані збитків, а отже, і обов`язку відповідача відшкодувати шкоду в порядку регресу.

Щодо доводів апелянта, що законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, судова колегія зазначає таке.

За змістом положень статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З аналізу наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання - є заподіяння шкоди іншій особі.

На відміну від зобов`язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов`язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою.

Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин.

Отже, фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності - є вчинення особою правопорушення.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є: склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, вина особи, яка заподіяла шкоду, презюмується та вважається встановленою, якщо такою особою не буде доведено інше.

Як роз`яснюється у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту заподіяння саме відповідачем шкоди.

Не виправданими у світлі зазначеного видаються доводи апелянта, що законодавець в деліктних зобов`язаннях закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на заподіювача шкоди, оскільки відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчинення нею процесуальних дій.

Відтак, саме позивач звертаючись до суду з позовною заявою із викладеними у ній вимогами до відповідача мав у відповідності до положень чинного господарського процесуального законодавства підготувати позовну заяву, обґрунтувати її належним чином і на підтвердження своїх доводів і вимог надати суду у передбаченому законом порядку усі належні і допустимі докази.

Проте, позивачем належних і допустимих доказів, що саме водій відповідача вчинив дорожньо-транспортну пригоду, надано не було.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 у справі № 922/4102/20 слід залишити без змін.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у прохальній частині апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 у справі №922/4102/20, однак, в мотивувальній частині апеляційної скарги не наводить жодних обґрунтувань своєї вимоги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно матеріалів справи, 23.02.2021 до суду надійшла заява відповідача про вирішення питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до якої він просить суд стягнути з позивача 5 700, 00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Матеріали справи свідчать, що у відзиві на позовну заяву відповідачем було наведено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

На підтвердження понесених відповідачем судових витрат в матеріалах справи відповідачем надані докази: копія додаткової угоди №1 до договору про надання юридичних послуг та правової допомоги б/н від 22.01.2016 про надання професійної правничої допомоги; ордер про надання правничої допомоги від 04.01.2021 АХ №1035101; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1903 від 25.05.2011, видане Настенко Марині Олексіївні, з якою було укладено договір від 22.01.2016 та додаткову угоду від 02.01.2021 до договору б/н від 22.01.2016 про надання професійної правничої допомоги, якою було узгоджено вартість робіт та послуг адвоката; копія акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 19.02.2021 на суму 5 700 грн.

Як вбачається з рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції з підстав, викладених вище, у позові Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлотурбопром" відмовлено.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача;

Враховуючи обставини справи, характер спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони.

Жодних доводів апелянтом щодо суми, неспівмірності витрат, понесених відповідачем, у зв`язку з розглядом справи, не надано.

Отже, приймаючи до уваги те, що рішенням господарського суду Харківської області від 16.02.2021 в позові відмовлено повністю, судові витрати відповідача, понесені у зв`язку з розглядом справи, підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

З огляду на викладене, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 у справі №922/4102/20 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2021 у справі №922/4102/20 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.03.2021 у справі №922/4102/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя В.В. Лакіза