ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2021 р. Справа№ 927/1067/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

Представники сторін в судове засідання не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2021 (повний текст постанови складено 03.02.2021)

у справі № 927/1067/20 (суддя Романенко А.В.)

За позовом Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат"

до Чернігівської міської ради

про визнання рішення недійсним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Дочірнє підприємство "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської міської ради про визнання рішення недійсним та зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що на земельній ділянці, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення якої позивач бажає отримати, знаходиться об`єкт нерухомості (автовагова), що належить позивачу відповідно до свідоцтва про право власності серії САА №770942, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 28.01.2005 року на підставі рішення від 23.10.2004 року №240. Як стверджує позивач, Чернігівська міська рада ухиляється від оформлення відносин користування земельною ділянкою, на якій розміщено вказаний об`єкт нерухомості, необґрунтовано відмовляючи в наданні дозволу на розроблення проєкту щодо відведення такої земельної ділянки (п.25 рішення від 25.06.2020 року №54/VII-21, що оскаржується).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в клопотанні позивач просив надати дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки, змінивши при цьому цільове призначення цієї земельної ділянки, а саме відведення її під пункт технічного обслуговування автотранспорту (землі транспорту). З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відмова Чернігівської міської ради в наданні ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0191га, за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, під пункт (станцію) технічного обслуговування автотранспорту, була правомірною та узгоджувалась з приписами частини 3 статті 123 ЗК України.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що на думку скаржника суд першої інстанції під час розгляду даної справи діяв упереджено, а також безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про відвід судді Романенко А.В. Також скаржник вважає, що місцевий господарський суд зробив абсурдні висновки в оскаржуваному рішенні, а саме суддя Романенко А.В. ототожнила такі поняття, як «пункт» та «станція», що не тільки не відповідає суті предмету позову, але і є недопустимим з огляду на вимоги ДБН. Позивач також наголошує, що лише після того, як буде надана згода Ради на розробку проекту землеустрою і такий проект буде розроблений, не у Ради і тим більше не у судді Романенко А.В., а перш за все, як зазначено в ч. 1, ст. 186-1 Земельного кодексу України, у територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин, з`явиться реальна можливість оцінити відповідність такого проекту вимогам ДБН. Також скаржник вважає, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яка стосується всіх інших об`єктів права власності ДП «ЧПК-Трейд-01», розміщених на земельній ділянці по вул. Іструментальній, 5, є вигаданою самою Радою, оскільки жодною нормою законодавства України не передбачено, що земельна ділянка не може надаватись під окремо взятий об`єкт нерухомості. Отже на думку позивача оскаржуване рішення - «це якийсь цілковитий абсурд, який не має права на своє існування.»

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2021 року, витребувано матеріали справи №927/1067/20 з Господарського суду Чернігівської області.

11.03.2021 року до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду Чернігівської області надійшли матеріали справи №927/1067/20 за позовом Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" до Чернігівської міської ради про визнання рішення недійсним та зобов`язання вчинити дії.

15.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Чернігівської міської ради, відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 року розгляд справи призначено на 21.04.2021 року.

23.03.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" надійшла відповідь на відзив.

16.04.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судове засідання 21.04.2021 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Представник позивача просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серія САА №770942, виданого 28.01.2005 року Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради на підставі рішення від 23.10.2004 року №240, Дочірнє підприємство «ЧПК-Трейд-01» Відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат» є власником об`єктів нерухомості за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 5, а саме: складського приміщення (З-1, 265,7м.кв.); автоваги (И-1, 28,9м.кв.); адміністративного приміщення, охолоджувального сховища, надбудови (К-3, К1 -1, К2, К3, К4, К5, 3270,2м.кв); будівлі засолцеху, підвалу (Л-1, Л2-1, Л3-1, Л4-1, Л1, 3235,4м.кв); будівлі навіс (М, 453,9м.кв.) (форма власності: колективна). (а.с. 20).

Також в матеріалах справи наявні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що сформовані 28.09.2020 року за номерами 225888954 та 225889634 відповідно до яких ДП «ЧПК-Трейд-01» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» є власником 1/2 частини об`єктів нерухомого майна: складського приміщення (З-1, 265,7м.кв.); автоваги (И-1, 28,9м.кв.); адміністративного приміщення, охолоджувального сховища, надбудови (К-3, К1 -1, К2, К3, К4, К5, 3270,2м.кв); складу готової продукції (Л4-1, 969,6м.кв.), підвалу (Л-1, Л2-1, Л3-1, Л1-1, 2227,8м.кв); будівлі навіс (М, 453,9м.кв.) (форма власності: колективна), розташованих за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Інструментальна, 5. Підстава: свідоцтво про право власності від 28.01.2005; видавник: Виконавчий комітет Чернігівської міської ради. (а.с. 104-107).

Також в матеріалах справи наявний державний акт серія ЧН-187 від 02.03.1994 року) відповідно до, якого землекористувачем земельною ділянкою, за адресою: вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів був ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» (засновник позивача). (а.с. 28-30).

Відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів (п.41) від 15.10.2001 року №250 на підставі п. 3, ст. 27 Земельного кодексу України та ухвали Господарського суду Чернігівської області від 11.09.2001 року припинено право постійного землекористування відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат», зокрема на земельну ділянку площею 1, 5494 га за адресою вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів та зараховано дану земельну ділянку до земель запасу міста. (а.с. 108).

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи право власності або користування цією земельною ділянкою сторонами в установленому законом порядку не оформлено, відомості про присвоєння цій земельній ділянці кадастрового номеру та включення її до Державного земельного кадастру відсутні.

Також, відповідно до довідки ГУ ДФС у Чернігівській області від 24.05.2019 року №7578/10/25-01-12-03-05 позивач податкові зобов`язання за земельну ділянку, за адресою вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, у 2015-2019 роках не декларував. (а.с. 111).

Позивач, в свою чергу 30.04.2020 року звернувся до Чернігівської міської ради з клопотанням №16/1, в якому просив надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, площею 0,0191га, розміщену по вул. Інструментальній, 5, м. Чернігів, для переобладнання та використання під пункт технічного обслуговування автотранспорту (землі автотранспорту). (а.с. 21).

До вказаного вище клопотання позивач долучив копію свідоцтва про право власності на вагову загальною площею 28,9 кв.м. (а.с. 20), кадастровий план земельної ділянки відповідно до якого площа даної земельної ділянки, де розміщено об`єкт нерухомості позивача, складає 0,0191 га (а.с. 22) та схему розміщення земельної ділянки (а.с. 23).

14.05.2020 року Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради листом №820/20/вих. повідомило, що клопотання позивача направлено на розгляд до управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради. (а.с. 102).

Листом №982/20/вих. від 01.07.2020 року Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило позивача, що рішенням Чернігівської міської ради від 25.06.2020 року №54/VІІ-21 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою юридичним та фізичним особам», зокрема пунктом 25, дочірньому підприємству «ЧПК-ТРЕЙД-01» відкритого акціонерного товариства «Чернігівський плодоовочевий комбінат» було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0191 га, по вул. Інструментальній, 5, для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу (для переобладнання та використання вагової під пункт технічного обслуговування автотранспорту). (а.с. 103).

В матеріалах справи наявний витяг з рішення Чернігівської міської ради від 25.06.2020 року №54/VІІ-21 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою юридичним та фізичним особам», пунктом 25 якого рада керуючись абзацом 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, в зв`язку з невідповідністю заявленої площі зареєстрованим за позивачем об`єктам нерухомого майна, враховуючи вимоги Державних будівельних норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», відмовила заявнику в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0191га, по вул. Інструментальній, 5, для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу (для переобладнання та використання вагової під пункт технічного обслуговування автотранспорту). (а.с. 27).

Однак, як зазначає позивач за своїм змістом абзац 1, частини 3, статті 123 Земельного кодексу України окрім, як вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, такої підстави, як невідповідність заявленою площі земельної ділянки зареєстрованим об`єктам нерухомого майна, в собі не містить, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Так, ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці щодо якої позивач звернувся з клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення.

Відповідно до ч. 1, ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 5, ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Згідно з ч. 3, ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема частиною 2, п. 2, ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка на яку позивач просить надати дозвіл щодо розроблення проекту землеустрою щодо її відведення не сформована у відповідності до ст. 791 Земельного кодексу України.

Статтею 791 Земельного кодексу України, зокрема ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до п. б, ч. 1, ст. 20 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою.

Згідно з ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 2, ст. 123 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як передбачено ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною другою статті 123 ЗК України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Положеннями частини третьої статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з приписів статей 116, 123 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Як вбачається зі змісту п. 25 рішення Чернігівської міської ради від 25.06.2020 року №54/VІІ-21 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою юридичним та фізичним особам», підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0191га, по вул. Інструментальній, 5, для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу (для переобладнання та використання вагової під пункт технічного обслуговування автотранспорту) слугувала невідповідність заявленої площі зареєстрованим за позивачем об`єктам нерухомого майна, враховуючи вимоги Державних будівельних норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Отже, колегія суддів зазначає, що вказане рішення може бути підставою для відмови у розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки підставою відмови Чернігівська міська рада зокрема визначила невідповідність іншій містобудівній документації.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд в даному випадку вірно застосував норми права щодо визнання протиправною відмови відповідача у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив намір позивача при поданні клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0191га, розміщеної по вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, під один з об`єктів нерухомості (автоваги, площею 0,00289га), що на ній розташований, змінити цільове призначення цієї земельної ділянки, а саме відведення її під пункт технічного обслуговування автотранспорту (землі транспорту).

Як вже було зазначено вище, земельна ділянка за адресою вул. Інструментальна, 5, м. Чернігів, зараховано до земель запасу міста.

Частинами 1-5 статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає в визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється зокрема в порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» унормовано, що цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою в установленому законодавством порядку.

За статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані в власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.

Виходячи зі змісту абзацу 2 частини 1 та частини 2 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельної ділянки передбачає зміну категорії землі, тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії земель в іншу; така зміна має відбуватися шляхом розроблення, погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

За частиною 1 статті 71 ЗК України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

На виконання пункту г) статті 15 та статті 19 ЗК України, пункту ґ) статті 14 ЗУ «Про землеустрій», підпункту 11 пункту 4 Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 №224, та з метою забезпечення обліку земель за видами їх цільового призначення в державному земельному кадастрі затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (надалі - Класифікатор) (наказ Держкому України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548).

За Класифікатором до секції J «землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення» віднесено за кодом 12.04. землі транспорту, які використовуються для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

В свою чергу, особою може бути подана заява на зміну виду цільового призначення земельної ділянки.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Натомість фізична особа чи юридична особа приватного права, відповідно до ч.3 ст.20 ЗК України, може бути ініціатором зміни виду цільового призначення лише тієї земельної ділянки, що перебуває у її власності, або земельної ділянки, яка на момент подання клопотання хоча і є державною власністю чи власністю територіальної громади, однак перебуває у їх користуванні. При цьому така зміна не тягне за собою зміну власника чи користувача земельної ділянки, вона й надалі залишається у власності держави/територіальної громади та на відповідному речовому праві належить користувачеві (на цьому наголошує і Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 року у справі № 809/821/17.)

Проте, норми Земельного кодексу України не надають право фізичній або юридичній особі ініціювати одночасну зміну цільового призначення земельної ділянки державної власності чи комунальної власності, щодо якої у такої особи відсутнє право користування та передачу такої земельної ділянки їй у користування на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач ініціювавши одночасну зімну цільового призначення спірної земельної ділянки не маючи прав користування нею та передачі такої земельної ділянки йому у користування на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення порушив встановлений ч.3 ст.20 Земельного кодексу України порядок.

Отже, в даному випадку колегія суддів вважає, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можливе з огляду на відсутню можливість у позивача ініціювати одночасну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не маючи прав користування нею та передачі такої земельної ділянки йому у користування на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірної відмови судом першої інстанції у задоволенні у позовних в частині зобов`язання Чернігівську міську раду надати Дочірньому підприємству "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0191га, по вул. Інструментальній, 5, м. Чернігів, для переобладнання та використання під пункт технічного обслуговування автотранспорту.

Щодо доводів скаржник про безпідставну відмову у задоволенні заяви позивача про відвід судді Романенко А.В. колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 09.12.2020 року подав заяву про відвід судді Романенко А.В. у справі №927/1067/20. (а.с. 61-64).

В обґрунтування своєї заяви про відвід позивач вказав свою незгоду з процесуальними рішеннями судді Романенко А.В. при розгляді скарги ДП «ЧПК-Трейд» ВАТ «Чернігівський плодоовочевий комбінат» на дії Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції в межах справи №6/187/17/12 (ухвала суду від 10.12.2013 року).

Право подавати заяву про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі. Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра колегії господарського суду на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Бочан проти України" (Заява № 7577/02) від 3 травня 2007 року встановлено, що "безсторонність", в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

За рішенням у справі "Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 (104) як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (i) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (її) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах "Фей проти Австрії", від 24 лютого 1993 року, Series A N 255, пп. 28 та 30, та "Веттштайн проти Швейцарії", заява N 33958/96, п. 42, ECHR 2000-XII). (105) Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі "Кіпріану проти Кіпру", заява N 73797/01, п. 119, ECHR 2005-XIII). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (див. рішення від 10 червня 1996 року у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства", п. 32, Reports 1996-III). (106) У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі "Де Куббер проти Бельгії", Series A, № 86). (107) Насамкінець, концепції незалежності та об`єктивної безсторонності тісно пов`язані між собою та залежно від обставин можуть вимагати спільного розгляду (див. рішення у справі "Сасілор-Лормін проти Франції", заява № 65411/01, п. 62, ECHR 2006-XIII).

За рішенням у справі "Білуха проти України" (Заява №33949/02) від 09.11.2006 "стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".

Згідно зі ст. 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. За змістом ст. 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивований.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі.

Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанцій, а також у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови суду касаційної інстанції.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі.

В той же час, у відповідності з положеннями частини четвертої статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Враховуючи той факт, що підставою відводу стала незгода сторони з процесуальними рішеннями судді (щодо строку на подання відповіді на відзив) та рішеннями цього судді в інших справах (ухвала суду від 10.12.2013 року у справі №6/187/17/12), колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку щодо необґрунтованості поданої позивачем заяви про відвід, оскільки наведені заявником доводи у її обґрунтування, не можуть бути підставою, в розумінні статей 35, 36 ГПК України, для відводу судді від розгляду даної справи. Заява про відвід не містить даних про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ЧПК-Трейд-01" Відкритого акціонерного товариства "Чернігівський плодоовочевий комбінат" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2021 року у справі №927/1067/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 01.02.2021 року у справі № 927/1067/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1067/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.04.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко