ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 340/2214/19

адміністративне провадження № К/9901/7750/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Віра» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року (суддя Момонт Г.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року (судді: Дурасова Ю.В., Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі № 340/2214/19 за позовом Фермерського господарства «Віра» до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Фермерське господарство «Віра» (далі - позивач, ФГ «Віра») звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, м. Кропивницький (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича про арешт майна боржника - накладення арешту корпоративних прав на корпоративні права ОСОБА_1 у Фермерському господарстві «Віра»;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з рухомого майна, а саме невизначене майно, корпоративні права боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника-накладення арешту корпоративних прав №59408094 від 16 серпня 2019 року.

Позов обґрунтовано тим, що Законом України «Про фермерське господарство» не визначено порядку та механізму звернення стягнення на частку (частину частки) члена такого господарства, а застосування положень Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» в цьому випадку є категорично неспроможним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Вказує, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови не надав правової оцінки встановленим обставинам на відповідність вимогам чинного законодавства, залишивши поза увагою правове регулювання цих відносин, вийшовши при цьому за межі встановлених законодавством повноважень. Також зауважує, що з огляду на заявлену вимогу про визнання протиправною постанови існує потреба і у вирішенні похідної вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити дії щодо припинення обтяження шляхом вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про арешт, накладений постановою державного виконавця про арешт майна від 16 серпня 2019 року №26907273.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року в позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що звернення стягнення на корпоративні права є одним із заходів примусового виконання рішення, які державний виконавець зобов`язаний вживати в силу частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII. З огляду на наявність у боржника ОСОБА_1 корпоративних прав державним виконавцем правомірно застосовано такий захід процесуального впливу як арешт його корпоративних прав, який є співмірним до обсягу вимог за виконавчим документом. При цьому, невизначеність в Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV, не може бути перешкодою для застосування такого заходу процесуального примусу, оскільки зважаючи на правову сутність корпоративних прав (їх майновий аспект), підлягають застосуванню приписи частини першої статті 48, частин першої, другої статті 56 Закону №1404.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій застосовано положення Закону, який не підлягав застосуванню у цьому випадку Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII та подальше не застосування в співставленні з фактичними обставинами цієї справи Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV.

Також скаржником вказано на те, що положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII набрали чинності 05 жовтня 2016 року, проте відсутні рішення Верховного Суду з питань застосування норм права у подібних правовідносинах, щодо права державного виконавця здійснювати арешт корпоративних прав фермерського господарства.

Позиція інших учасників справи.

До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі суддя - доповідач Шишов О.О., судді: Дашутін І. В., Яковенко М.М.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства «Віра» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року № 1846/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шишова О.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., суддів: Єресько Л.О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 квітня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Бабенко Марини Василівни від 25 червня 2019 року відкрито виконавче провадження №59408094 щодо виконання виконавчого листа №404/333/19, виданого 24 червня 2019 року Кіровським районним судом м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в сумі 563 076,84 грн, три відсотки річних - 43 781 грн та 6 068,58 грн судового збору, всього 612 926,42 грн (а.с.76).

Постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Бабенко Марини Василівни від 25 червня 2019 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.79).

Також постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Бабенко Марини Василівни від 26 червня 2019 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (а.с. 83).

Водночас, постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Бабенко Марини Василівни від 18 липня 2019 року оголошено в розшук майно боржника: ГАЗ 2752 304, 2006 року випуску, об`єм двигуна 2134 см3, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 20 березня 2007 року (а.с.88).

Постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Бабенко Марини Василівни від 12 серпня 2019 року відповідно до постанови заступника начальника з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 08 серпня 2019 року передано матеріали виконавчого провадження№59408094 щодо виконання виконавчого листа №404/333/19, виданого 24 червня 2019 року Кіровським районним судом м. Кіровограда до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (а.с.91).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича від 13 серпня 2019 року прийнято виконавче провадження №59408094 з примусового виконання виконавчого листа №404/333/19, виданого 24 червня 2019 року Кіровським районним судом м. Кіровограда (а.с. 93-94).

При виконанні виконавчого листа №404/333/19, виданого 24 червня 2019 року Кіровським районним судом м. Кіровограда державним виконавцем Улюшевим Б.В. сформовано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с.97-111), в ІС ДП «НАІС» направлено запит до Державної прикордонної служби України про перетин боржником державного кордону України (а.с.112), запит до Міністерства внутрішніх справ України про зареєстровані за боржником транспортні засоби (а.с.113), запит до Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які отримують пенсії (а.с.114), запит до Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами (а.с.115), запит до Державної фіскальної служби України про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями (а.с.116), сформовано Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.117), а також запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.118-121).

Зі змісту Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (а.с.117), а також запит з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_1 є засновником та керівником Фермерського господарства «Віра» (а.с.118-121).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича від 16 серпня 2019 року накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору у розмірі 674 219,06 грн та заборонено відчуження будь-якого майна (у тому числі корпоративних прав), яке належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.19-22, 124-127).

Не погоджуючись із вказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час прийняття спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерські господарства» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною п`ятою статті 1 Закону України «Про фермерські господарства» фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

Фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується на основі діяльності фізичної особи - підприємця і має статус сімейного фермерського господарства, за умови використання праці членів такого господарства, якими є виключно фізична особа - підприємець та члени її сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України. Особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства без набуття статусу юридичної особи регулюються положеннями статті 8-1 цього Закону.

Головою сімейного фермерського господарства може бути лише член відповідної сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про фермерські господарства» головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Статтею 8 цього закону визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерські господарства» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно з статтею 20 Закону України «Про фермерські господарства» майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про фермерські господарства» фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

За порушення кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності, голова фермерського господарства несе відповідальність, передбачену законом.

Статтею 32 Закону України «Про фермерські господарства» встановлено, що держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю фермерського господарства у випадках, передбачених законом.

Незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб забороняється. Збитки, заподіяні фермерському господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до закону. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Предметом судового контролю у цій справі є постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича про арешт майна боржника - накладення арешту корпоративних прав на корпоративні права ОСОБА_1 у Фермерському господарстві «Віра».

Як встановлено судами, оскаржуваною постановою накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору у розмірі 674 219,06 грн та заборонено відчуження будь-якого майна (у тому числі корпоративних прав), яке належить боржнику ОСОБА_1 , тобто така постанова не покладає відповідальність на ФГ «Віра» за зобов`язання його члена та стосується виключно прав боржника ОСОБА_1 .

Проаналізувавши зазначені норми Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд зазначає, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, у тому числі накладати арешт на корпоративні права боржника у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах.

Верховний Суд звертає увагу, що в порядку виконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 77 КАС України, позивачем, як боржником за виконавчим провадження № 59408094, не надано суду доказів наявності у нього коштів на рахунках у банку або інших фінансових установах.

Зі змісту Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним засновником Фермерського господарства «Віра» із розміром внеску до статутного фонду - 100,00 грн, а також керівником цього господарства (а.с.11-17).

Відповідно до пункту 1.2 Статуту Фермерського господарства «Віра» (далі - Статут) господарство є юридичною особою з дня його державної реєстрації, є самостійним суб`єктом господарювання, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, в тому числі і закордонних, штампи, печатки зі своїм найменуванням.

Згідно із пунктом 2.1 Статуту метою діяльності Господарства є отримання прибутку шляхом вирощування сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації, а також ведення іншої діяльності.

Верховний Суд вказує на те, що арешт накладається виключно на корпоративні права особи, частка якої у статутному капіталі господарської організації надає такій особі отримання прибутку, передбаченого статутними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавче провадження №59408094, в межах якого відповідачем прийнято постанову про арешт корпоративних прав боржника від 16 серпня 2019 року, відкрито на підставі виконавчого листа №404/333/19, виданого 24 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в сумі 563076, 84 грн, три відсотки річних - 43781, 00 грн та 6068, 58 грн судового збору, всього 612926,42 грн.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що постанова від 16 серпня 2019 року № 59408094, у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», є виконавчим документом, з огляду на, що Верховний Суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо прийняття постанови від 16 серпня 2019 року № 59408094, якою накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику ОСОБА_1 , який є засновником Фермерського господарства «Віра», відповідають заходам примусового виконання рішень, передбачених частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

Також колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що невизначеність в Законі України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII порядку та механізму накладення арешту на корпоративні права фермерського господарства, а також неурегульованість процедури звернення стягнення на корпоративні права члена фермерського господарства Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV, не може бути перешкодою для застосування такого заходу процесуального примусу, оскільки зважаючи на правову сутність корпоративних прав (їх майновий аспект), підлягають застосуванню приписи частини першої статті 48, частин першої, другої статті 56 Закону №1404.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

За цих обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Віра» залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов