РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2021 року м. РівнеСправа №460/1034/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.О. Дорошенко, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому просить:

1) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу:

- за періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010 включно, з 08.06.2010 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно доплати до моєї пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII);

- за періоди з 22.05.2008 по 31.07.2010, з 01.01.2014 по 02.08.2014 державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду IІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу:

- за періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010 включно, з 08.06.2010 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати;

- за періоди з 22.05.2008 по 31.07.2010, з 01.01.2014 по 02.08.2014 державну пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком щомісячно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою. Також позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та в означені періоди мала статус непрацюючого пенсіонера. Відтак, позивач зазначила, що має право на отримання: підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам; державної пенсії особі з інвалідністю, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, передбаченої статтею 54 Закону №796-XII, що дорівнює 6 мінімальним пенсіям за віком; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі з інвалідністю, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, передбаченої статтею 50 Закону №796-XII, що дорівнює 50% мінімальної пенсії за віком. Однак, нарахування та виплату позивачу вказаних доплат у визначеному розмірі відповідачем здійснено не було. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії у період з 22.05.2008 по 30.11.2010 включно, з 08.06.2010 по 22.07.2011 включно та з 01.01.2014 по 02.08.2014, а державної та додаткової пенсії у періоди з 22.05.2008 по 31.07.2010 та з 01.01.2014 по 02.08.2014, у належному розмірі, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення та є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), протиправними та такими, що порушують його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII.

Ухвалою від 24.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що у період з 22.05.2008 по 22.07.2011 перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду та отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону №796-XII. Відповідно до розпорядження № 145430 від 11.08.2011, позивач не працює з 08.06.2011. Враховуючи вищезазначене, позивач в даний період був працюючим пенсіонером, тому доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону №796-XII їй не нараховувалася та не виплачувалася, оскільки на доплату до пенсії згідно із зазначеною статтею мають право лише непрацюючі пенсіонери. У зв`язку з цим вимоги позивача щодо нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону №796-XII розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 22.05.2008 по 08.06.2011 є недоведеними та безпідставними. З 08.06.2011 по 22.07.2011 нарахування позивачу доплати до пенсії, встановленої ст.39 Закону №796-XII, здійснювалося в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836, оскільки закони про Державний бюджет України у вказаних роках надавали Кабінету Міністрів України право встановлювати абсолютні розміри соціальних виплат, що обчислюються з розміру мінімальної заробітної плати. В свою чергу, додаткова пенсія за шкоду, завдану здоров`ю, у 2008-2011 роках нараховувалася позивачу в розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", позаяк, у вказаний період така постанова залишалася чинною. Крім того, 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", від 23.11.2011 №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначені постанови були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Крім того, зазначив, що державна пенсія по інвалідності ІІІ групи та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені статтями 50, 54 Закону №796-XII, виплачувалися позивачу у періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» , від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та від 23.11.2011 №1210. Таким чином, відсутні підстави для проведення перерахунку позивачу вищевказаних державної та додаткової пенсії. Поряд з цим, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду. Вважає, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою від 24.02.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.

Ухвалою від 29.01.2021 провадження у справі поновлено.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.06.2004 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується витягами із акта огляду МСЕК до довідки серії РВН №060496*, №120954*, 0174668, виписками з акта огляду МСЕК до довідки серії АВ №0009412, №0691211 (а.с.30, 33-34, 38, 40).

З 04.06.2004 позивач перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи за нормами Закону №796-XII (а.с.7, 28-29).

У періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010, з 08.06.2011 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 ОСОБА_1 була непрацюючим пенсіонером, що стверджується відповідачем в листі від 24.01.2020 №К-5615/07.1-59 (а.с.9-11).

При цьому, відповідно до даних органу Пенсійного фонду у періоди з 01.12.2010 по 07.06.2011 позивач мала статус працюючого пенсіонера, що також стверджується відповідачем в листі від 24.01.2020 №К-5615/07.1-59 (а.с.9-11).

Позивач вказані обставини не заперечила в позовній заяві.

Враховуючи те, що зазначені обставини визнаються учасниками справи, а суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, то в силу вимог такі обставини не підлягають доказуванню.

ОСОБА_1 з 1992 року по даний час зареєстрована та постійно проживає в с.Корост Сарненського району Рівненської області, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 21.12.1998 Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області на ім`я ОСОБА_1 (а.с.3-5).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, с.Корост Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 *, виданого 17.06.2004 Рівненською обласною державною адміністрацією, та вкладки № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) (а.с.6).

В січні 2020 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою щодо виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, а також пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах, визначених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII за період з 21.05.2008 по липень 2011 року, з 01.01.2014 по серпень 2014 року та з 17.07.2018 по грудень 2019 року.

Листами ГУ ПФУ в Рівненській області від 24.01.2020 №К-5615/07.1-59 на звернення ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку вищевказаних підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії, з мотивів, аналогічних наведеним у відзиві на позов (а.с.9-11).

За змістом довідки про перебування на обліку від 10.03.2020 №187/04-02-16, позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 перебувала на обліку в органі Пенсійного фонду як непрацюючий пенсіонер та отримувала пенсію по інвалідності за нормами Закону №796-XII (а.с.27). При цьому, позивачу виплачувалося:

- підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, в сумі 10,50 грн щомісячно;

- державна пенсія особі з інвалідністю, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, передбаченої статтею 54 Закону №796-XII, в сумі 1043,90 грн щомісячно;

- додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі з інвалідністю, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, передбаченої статтею 50 Закону №796-XII, в сумі 170,82 грн щомісячно.

Вважаючи протиправною відмову органу Пенсійного фонду щодо непроведення перерахунку та виплату підвищення до пенсії за періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010 включно, з 08.06.2010 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014, а також державної та додаткової пенсії за періоди з 22.05.2008 по 31.07.2010, з 01.01.2014 по 02.08.2014, в розмірі, встановленому законом, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд враховує таке.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058-ІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону №796-XII та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Статтею 49 Закону №796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону №796-XII (в редакції, чинній до 01.01.2008), пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом №1058-ІV, або спеціальним Законом №796-XII.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.06.2004 отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи на умовах Закону №796-XII (а.с.7, 28-40).

Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007), була викладена так:

1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 50 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007), була викладена так:

Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частини третя та четверта статті 54 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній з 09.07.2007), були викладені так:

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

У подальшому, дія норм статей 39, 50, 54 Закону №796-XII неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії, державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статей 39, 50, 54 Закону №796-XII, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.

Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 №107-VI (далі - Закон №107-VI) частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI статтю 50 Закону №796-XII було замінено таким змістом:

"Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Підпунктом 15 пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI частини третю і четверту статті 54 Закону №796-XII було замінено чотирма частинами такого змісту:

"У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:

по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:

по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника;

на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками.

До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

У зв`язку з цим частину п`яту вважати частиною сьомою.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.

Згідно з положеннями Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст.151-2).

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ст.152).

Відтак, зміни, внесені підпунктами 9, 12 та 15 пункту 28 розділу II Закону №107-VI, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2008.

Таким чином, з 22.05.2008 статті 39, 50, 54 Закону №796-XII діяли в редакції, чинній з 09.07.2007.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011).

Аналогічні положення були закріплені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік та 2013 рік.

Відтак, Законом №3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII, розміри доплат до пенсії непрацюючим пенсіонерам, державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 1 категорії постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання п.7 Закону №3491-VI, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745 (далі - Постанова №745), яка набрала чинності з 23.07.2011, приписами якої визначені інші розміри державної пенсії по інвалідності, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю та доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210).

Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23.07.2011, у зв`язку з набранням чинності Постановою №745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII.

Натомість, у період з 22.05.2008 по 22.07.2011 жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування доплати до пенсії, державної та додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров`ю, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо ст.39, 50, 54 Закону №796-XII.

Покликання відповідача на те, що закони про Державний бюджет України на 2008-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних виплат, що обчислюються з розміру мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону №796-XII, у періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010 та з 08.06.2011 по 22.07.2011 здійснювалася в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова №836), а державної пенсії та додаткової пенсії, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-XII, у період з 22.05.2008 по 31.07.2010 в розмірі, встановленому постановами Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі Постанова №530), від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі Постанова №654), суд оцінює критично з огляду на таке.

Згідно зі ст.73 Закону №107-VI, Кабінету Міністрів України було надане право у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Аналогічне право було надане Кабінету Міністрів України у 2009 та 2010 роках на підставі ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 №835-VI (далі - Закон №835-VI) та ст.70 "Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 №2154-VI (далі - Закон №2154-VI) відповідно.

Положення статей 73 Закону №107-VI, 71 Закону №835-VI та 70 Закону №2154-VI неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими.

При цьому, Постанова №836 в редакції, що діяла у період з 22.05.2008 по 22.07.2011, не встановлювала розміру доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні радіоактивного забруднення, а Постанови №530, №654 та №754 встановлювали значно менші розміри державної та додаткової пенсій ніж Закон №796-XII. Відтак, їх застосування при нарахуванні позивачу відповідних доплати до пенсії, державної та додаткової пенсій є безпідставним та ґрунтується на неправильному застосуванні норм права.

За таких обставин, до спірних правовідносин в частині періоду з 22.05.2008 по 22.07.2011 застосуванню підлягають безпосередньо положення статей 39, 50, 54 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007, згідно з якими, виплачується, зокрема:

- непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі дві мінімальні заробітні плати;

- щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам IІІ групи в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

- державна пенсія особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою не може бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.

Статтями 58-59 Закону №107-VI установлено, що у 2008 році мінімальний розмір пенсії за віком в місячному розмірі станом на 1 січня становить 470 гривень, з 1 квітня 481 гривень, з 1 липня 482 гривень, з 1 жовтня 498 гривень, а мінімальний розмір заробітної плати в місячному розмірі станом на 1 січня становить 515 гривень, з 1 квітня 525 гривень, з 1 жовтня 545 гривень, з 1 грудня 605 гривень.

Статтями 54-55 Закону №835-VI установлено, що у 2009 році мінімальний розмір пенсії за віком в місячному розмірі станом на 1 січня становить 498 гривень, з 1 листопада 573 гривні, а мінімальний розмір заробітної плати в місячному розмірі станом на 1 січня становить 605 гривень, з 1 квітня 625 гривень, з 1 липня 630 гривень, з 1 жовтня 650 гривень, з 1 листопада 744 гривні.

Статтями 52-53 Закону №2154-VI установлено, що у 2010 році мінімальний розмір пенсії за віком в місячному розмірі станом на 1 січня становить 695 гривень, з 1 квітня 706 гривень, з 1 липня 709 гривень, з 1 жовтня 723 гривні, з 1 грудня - 734 гривні, а мінімальний розмір заробітної плати в місячному розмірі станом на 1 січня становить 869 гривень, з 1 квітня 884 гривні, з 1 липня 888 гривень, з 1 жовтня 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.

Статтями 21-22 Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 23.12.2010 №2857-VI установлено, що у 2011 році мінімальний розмір пенсії за віком в місячному розмірі станом на 1 січня становить 750 гривень, з 1 квітня 764 гривні, з 1 жовтня 784 гривні, з 1 грудня - 800 гривень, а мінімальний розмір заробітної плати в місячному розмірі станом на 1 січня становить 941 гривня, з 1 квітня 960 гривень, з 1 жовтня 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні.

Проте, як встановлено судом, у періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 позивач отримувала підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони радіоактивного забруднення, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам IІІ групи, а також державну пенсію особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки положення статей 39, 50, 54 Закону №796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, пунктом 6-7 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік від 16.01.2014 №719-VII (далі Закон №719-VII) установлено, що, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Разом з тим, пункт 6-7 Прикінцевих положень Закону №719-VII доповнено Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014 №1622-VII, який набрав чинності 03.08.2014.

При цьому, Закон №719-VII, який набрав чинності з 01.01.2014, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 39, 50, 54 Закону №796-XII до внесення зазначених змін.

Таким чином, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 Закон №719-VII не передбачав жодних змін чи обмежень для застосування розмірів підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII.

За таких обставин, до спірних правовідносин в частині періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014 застосуванню підлягають безпосередньо положення статей 39, 50, 54 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007, згідно з якими, виплачується, зокрема:

- непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії в розмірі дві мінімальні заробітні плати;

- щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам ІIІ групи в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

- державна пенсія особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою не може бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.

Оскільки у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 був також чинний Порядок №1210, яким визначений механізм обчислення доплати до пенсії, державної та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон №719-VII в редакції Закону №1622-VII був прийнятий пізніше Закону №796-XII, то саме положення Закону №719-VII та Порядку №1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №619/2262/17, які є обов`язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Відтак, у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ГУ ПФУ в Рівненській області повинно було здійснювати виплату позивачу вказаних підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії в означеному розмірі.

Статтями 7 та 8 Закону №719-VII установлено, що у 2014 році мінімальний розмір пенсії за віком в місячному розмірі становить 949 гривень, а мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 1218 гривень.

Проте, за змістом виписки з особового рахунку № НОМЕР_4 від 06.11.2020 (а.с.37 зворот - 38) позивач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 отримував виплати, передбачені статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII, у розмірі, визначеному Порядком №1210, а саме: підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, в сумі 10,50 грн щомісячно; державну пенсію особі з інвалідністю, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, в сумі 1186,25 грн щомісячно; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі з інвалідністю, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, в сумі 227,76 грн щомісячно, що не відповідає розмірам, визначеним статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII у редакції, чинній з 09.07.2007.

Суд наголошує, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно із ч.3 ст.113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив:

-в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

Вищевикладене повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 (провадження №11-150заі19).

За таких обставин, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме статей 39, 50, 54 Закону 796-XII, а не Постанови №530, №654, №745 та Порядок №1210, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень (дій, бездіяльності) суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу за періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010, з 08.06.2011 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії, а за періоди з 22.05.2008 по 31.07.2010 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на соціальний захист, визначене Законом №796-XII.

Відтак, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу за періоди з 22.05.2008 по 30.11.2010, з 08.06.2011 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), а за періоди з 22.05.2008 по 31.07.2010 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 державної пенсії особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою, в розмірі, визначеному статтею 54 Закону №796-XII, що дорівнює 6 мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону №796-XII, 50 процентів мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Оскільки в ході судового розгляду судом встановлено, що статус непрацюючого пенсіонера позивач мала, зокрема, з «08.06.2011», яка не заперечується відповідачем, то зазначення у прохальній частині позовної заяви дати «08.06.2010», яка по тексту позовної заяви не обумовлена та не пов`язана з виникненням спірних правовідносин, суд розцінює як описку.

Щодо твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Таким чином, право особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

В ході судового розгляду судом встановлено, що у періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 були наявні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII, виплата яких здійснювалася на підставі положень, які істотно звужують обсяг, встановлених законом прав таких осіб, та на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган Пенсійного фонду мав відновити виплату таких підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії громадянам України у встановленому законом розмірі до настання змін у законодавстві щодо такої виплати.

Проте, як встановлено судом поновлення такої виплати позивачу в означені періоди відповідачем у належному розмірі не здійснено, не здійснено поновлення такої виплати і після звернення позивача з відповідними заявами в січні 2020 року. Більше того, відповідачем в листі від 24.01.2020 за №К-5615/07.1-59 та у відзиві взагалі заперечується право позивача на отримання підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії у розмірах, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі Рисовський проти України.

Очевидно, що в означених вище періодах на виконання положень чинного, на той час, законодавства державні органи, відповідальні за їх виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування щомісячної доплати до пенсії, державної та додаткової пенсії, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII, в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем виплати таких доплати до пенсії, державної та додаткової пенсії позивачу у належному розмірі в означені періоди свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання соціальної виплати в належному розмірі.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22, 64 Конституції України).

Суд зауважує, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 і у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013, суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим ст.256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти висновку, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням таких виплат з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Такий висновок також відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.11.2019 по справі №608/957/16-а.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а (№11-345апп19) відзначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення його прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що його права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність його перерахунку.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізналася про порушення своїх прав з листа ГУ ПФУ в Рівненській області від 24.01.2020 за №К-5615/07.1-59, у зв`язку з чим 20.02.2020 звернулася до суду з даним позовом за захистом таких порушених прав, тобто з дотриманням встановленого законом строку.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за періоди 22 травня 2008 року по 30 листопада 2010 року, з 8 червня 2011 року по 22 липня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за періоди 22 травня 2008 року по 30 листопада 2010 року, з 8 червня 2011 року по 22 липня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за періоди 22 травня 2008 року по 31 липня 2010 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 липня 2010 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює 6 мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 липня 2010 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює 50% мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року.

Суддя Н.О. Дорошенко