ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2021 року

Київ

справа №520/11812/18

адміністративне провадження №К/9901/193/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/11812/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТПРОЕКТ» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року (суддя Шляхова О.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року (головуючий суддя - Бартош Н.С., судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г.),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТПРОЕКТ» (далі у тексті - позивач, ТОВ «АРТПРОЕКТ») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, яке було замінено судом апеляційної інстанції на правонаступника Головне управління ДПС у Харківській області (далі у тексті - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року № 00003631401, № 00003641401, № 00003661401, № 00003691401, № 00003681401, № 00001611316.

За вказаною позовною заявою Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 грудня 2018 року відкрив провадження та адміністративну справу №520/11821/18 призначив до судового розгляду.

Крім того, у січні 2019 року ТОВ «АРТПРОЕКТ» звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2018 року № 00004261401.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року за вказаною позовною заявою було відкрито провадження та адміністративну справу №520/198/19 призначено до судового розгляду.

Відповідно до ухвали від 6 лютого 2019 року Харківський окружний адміністративний суд вищевказані адміністративні справи об`єднав в одне провадження, а справі присвоєно №520/11812/18.

Позовні вимоги вмотивовано помилковістю висновків контролюючого органу про заниження показників доходу за І квартал 2018 року на 462 грн, оскільки строк позовної давності, з урахуванням обставин його переривання, сплив лише 1 липня 2018 року і відповідно відображений у складі доходів в ІІІ кварталі 2018 року. Позивач вважає, що підстави для віднесення господарських операцій з Linkpower Limited (Кіпр) до контрольованих відсутні, оскільки за наслідками співставлення зазначеної операції із зіставною - з ОАО «НК «Роснефть», сума витрат відповідає цінам, визначеним за принципом «витягнутої руки» згідно з процедурою, встановленою статтею 39 ПК України. Відтак, відсутні підстави для коригування фінансового результату до оподаткування згідно з підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

ТОВ «АРТПРОЕКТ» також не погодилось з твердженням контролюючого органу про реалізацію позивачем товару (газу вуглеводневого скрапленого побутового) на адресу невстановлених осіб, оскільки належним чином оформленими первинними документами, які не мають дефектів форми, в повній мірі підтверджено реалізацію позивачем зазначеного товару на користь ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж». У вироку суду щодо директора ТОВ «Лімна-Груп» встановлено лише об`єктивну сторону складу злочину, але не встановлено жодних обставин, які б свідчили про здійснення господарських операцій з підприємством позивача. Щодо реалізації газу в деяких випадках за цінами, нижчими за вартість придбання, позивач зазначив, що висновок контролюючого органу про збитковість господарських операцій є припущеннями та ґрунтуються виключно на співставленні рахунків бухгалтерського обліку 70 (дохід від реалізації) та 90 (собівартість реалізації). Водночас, в цілому господарська діяльність підприємства була прибутковою, відповідно до поданих ним декларацій про прибуток, тоді як збитковість окремої господарської операції не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської та/або направленої на ухилення від оподаткування. Враховуючи відсутність порушень зі сторони позивача в частині заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість, помилковим є і застосування відповідачем штрафних санкцій за нереєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН). З огляду на неузгодженість податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2018 року №00003661401, №00003641401 безпідставним є прийняття податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2018 року №00004261401.

З приводу штрафних санкцій, застосованих на підставі статті 4 Закону України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР), позивач зазначив, що граничним строком отримання товару за операцією із перерахування грошових коштів від 31 липня 2015 року було 28 січня 2016 року. Крім того, указані штрафні санкції є адміністративно-господарськими, тому їх застосування після спливу шести місяців з моменту виявлення такого порушення є протиправним та суперечить положенням частини першої статті 250 ГК України. Позивач також зазначає, що не є суб`єктом подання декларації про валютні цінності, у зв`язку з чим застосування штрафних санкцій за таке неподання є безпідставним. Враховуючи, що невідображення суми поворотної фінансової допомоги не призвело до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку, в діях позивача відсутній склад правопорушення, визначений пунктом 192.2 статті 192 ПК України, а тому нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 27 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року, адміністративний позов задовольнив. Здійснив розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що посадовими особами ГУ ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «АРТПРОЕКТ» щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, з урахуванням пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено акт № 3536/20-40-14-01-08/32677583 від 22 серпня 2018 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.5.4. пункту 140.5 статті 140, підпункту 39.3.3.3 пункту 39.3 статті 39 ПК України, пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №290 від 29 листопада 1999 року (далі - П(С)БО 15 «Дохід»), внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 48532 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, пункту 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20 жовтня 1999 року (далі - П(С)БО 9 «Запаси»), внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість у загальній сумі у сумі 1 541 059 грн та завищення показника по рядку 21 декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень 2018 року у сумі 41 грн;

- пункту 201.10 статті 201 ПК України, а саме: не виписано та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму ПДВ 335733 грн;

- підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, наказу Міністерства Фінансів України №4 від 13 січня 2015 року «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум з утриманого з них податку» податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ)» (далі - Наказ №4), а саме надано недостовірні відомості за формою 1ДФ за І квартал 2017 року, І квартал 2018 року;

- Закону № 185/94-ВР в частині порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом №100015/02390К від 27 березня 2015 року, укладеного з ОАО «НК «РОСНЕФТЬ»;

- статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет №15-93), пункту 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за межами України» від 18 червня 1994 року № 319/94 (далі - Указ №319/94), пункту 3 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить нерезиденту України і знаходиться за її межами» від 25 грудня 1995 року № 2017 (далі - Наказ №2017), пункту 5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2019 року № 419 (далі - Порядок №419).

Таких висновків контролюючий орган дійшов з огляду на наступне:

- згідно з даними бухгалтерського обліку у ТОВ «АРТПРОЕКТ» існувала безнадійна кредиторська заборгованість у розмірі 462 грн по ТОВ «Європейські технології обладнання» (станом на 1 січня 2015 року та залишилась без руху станом на 31 березня 2018 року). Документального підтвердження для визначення дати кредиторської заборгованості до перевірки надано не було;

- ТОВ «АРТПРОЕКТ» безпідставно не здійснило коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до вимог підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України на 269181 грн за наслідками господарських операцій з нерезидентом Linkpower Limited (Кіпр). При цьому при визначенні ціни за принципом «витягнутої руки» не було дотримано критеріїв зіставності, передбачених підпунктом 39.3.3.3 підпункту 39.3.3 пункту 39.3 статті 39 ПК України, а саме було здійснено порівняння операцій, здійснених підприємством у різні податкові періоди. При цьому умови порівнюваних договорів є відмінними;

- позивач не нарахував податкові зобов`язання з ПДВ за операціями з реалізації товарів на адресу невстановлених осіб в сумі 1 169 609 грн. При цьому відображення зазначеного розміру податкових зобов`язань за наслідками господарських операцій з ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж» є безпідставним, враховуючи наявність кримінальних проваджень, в яких фігурують обидва зазначених контрагента, а також вироку Дарницького районного суду м. Києва від 7 травня 2018 року (справа №753/3503/18), яким визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України, засновника ТОВ «Лімна-Груп» ОСОБА_1 . Крім того, указані контрагенти у періоді, що перевірявся, фінансову звітність не подавали, придбаний товар по ланцюгу постачання не реалізовували, акцизних складів для зберігання підакцизного товару не мали. У долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних перевізником зазначено ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж» відповідно, проте, вказані підприємства транспортних засобів не мали, як і не укладали відповідних договорів з третіми особами;

- позивач занизив базу оподаткування ПДВ на різницю між ціною придбання товарно-матеріальних цінностей та договірною вартістю на 371491 грн. З огляду на допущення цього порушення, а також ненарахування податкових зобов`язань за наслідками постачання товару на користь невстановлених осіб, за позицією відповідача, до позивача підлягали застосуванню штрафні санкції за порушення термінів реєстрації податкових накладних за період з 1 січня 2017 року;

- ТОВ «АРТПРОЕКТ» було перераховано на адресу нерезидента ОАО «НК «Роснефть» грошові кошти на загальну суму 112459,88 дол. США (платіжні доручення від 29 липня 2015 року, 30 липня 2015 року, 31 липня 2015 року), проте товар отримано на загальну суму 110319,03 дол. США (15 липня 2015 року, 10 серпня 2015 року). В подальшому постачання товару за контрактом від 27 березня 2015 року №100015/02390К від нерезидента ОАО «НК «Роснефть» відбулось лише 14 квітня 2016 року. Відтак, позивачем порушено законодавчо встановлені строки розрахунків в іноземні валюті на 168 днів. Враховуючи, що за межами митної території України знаходились валютні цінності протягом зазначеного строку, у позивача також виник обов`язок із подання декларації про валютні цінності.

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем 14 вересня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00003631401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 60665 грн, в т.ч. за основним зобов`язанням - на 48532 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 12133 грн;

- №00003641401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 926 323,75 грн, в т.ч. за основним зобов`язанням - на 1 541 059 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 385 264,75 грн;

- №00003661401, відповідно до якого на підставі статті 120-1 ПК України застосовано штраф у розмірі 167866,50 грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничних строків, встановлених статтею 201 ПК України, податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 335733 грн;

- №00003681401, яким до позивача на підставі пункту 16 Декрету №15-93 застосовано штраф у розмірі 340 грн;

- №00003691401, яким позивачу на підставі статті 4 Закону №185/94-ВР нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 24694,26 грн;

- № 00001611316, яким до позивача на підставі підпункту 119.2 статті 119 ПК України застосовано штраф у розмірі 510 грн.

За наслідками оскарження указаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку Державна фіскальна служба України рішенням від 5 грудня 2018 року № 39402/6/99-99-11-04-01-25 скаргу ТОВ «АРТПРОЕКТ» залишила без задоволення, а зазначені рішення - без змін.

Крім того, 22 жовтня 2018 року ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №00004261401, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 167866,50 грн за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абзацем другим пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України, податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 335733 грн після отримання податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003661401.

За наслідками його оскарження в адміністративному порядку рішенням № 41546/6/99-99-11-06-01-25 від 22 грудня 2018 року Державна фіскальна служба України залишила без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу позивача- без задоволення.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди попередніх інстанцій вказали, що твердження контролюючого органу про ненадання на запит від 13 серпня 2018 року документального підтвердження для визначення дати виникнення кредиторської заборгованості, є помилковим, оскільки у вказаному запиті був відсутній контрагент ТОВ «Європейські технології обладнання». Водночас, за наслідками розгляду справи суди встановили, що строки перебігу позовної давності були перервані визнанням ТОВ «АРТПРОЕКТ» свого боргу, у зв`язку з чим зазначена кредиторська заборгованість згідно з вимогами чинного законодавства була правильно визнана безнадійною у ІІІ кварталі 2018 року.

Щодо господарських операцій з Linkpower Limited (Кіпр) суди дійшли висновку, що останні не є контрольованими у розумінні приписів підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України. З метою визначення необхідності застосування положень підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України позивачем проведено аналіз витрат за вказаною господарською операцією на відповідність вимогам принципу «витягнутої руки», у зв`язку з чим правильно було обрано метод порівняльної неконтрольованої ціни та застосовано його у порівнянні цін із зіставною неконтрольованою операцією, здійсненою з ОАО «НК «Роснефть». При цьому надані до перевірки документи в повній мірі відображали основні критерії зіставності фінансових та комерційних умов господарських операцій.

За наслідками дослідження долучених до матеріалів справи первинних документів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що останні слугують належними доказами реальності вчинення господарських операцій з ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж». Суди відхилили посилання відповідача на податкову інформацію щодо зазначених контрагентів та наявні кримінальні провадження, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податку на формування показників податкової звітності від дотримання податкової дисципліни контрагентами. Сам факт наявності вироку щодо директора ТОВ «Лімна-Груп» не дає правових підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Суди зауважили, що указані контрагенти були виключно споживачами продукції позивача.

Суди погодились з позицією позивача, що збитковість окремої господарської операції не може бути підставою для визначення усієї діяльності як негосподарської та/або направленої на ухилення від сплати податків, тому довід контролюючого органу про заниження бази оподаткування податком на додану вартість на різницю між ціною придбання товарно-матеріальних цінностей та договірною вартістю є безпідставним. З огляду на недоведеність указаного порушення неправомірним, за висновком судів, було і застосування до позивача штрафних санкцій за порушення строків складення та реєстрації податкових накладних. Враховуючи неузгодженість податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2018 року №00003641401, №00003661401, у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2018 року №00004261401, яке за своєю суттю є похідним.

З приводу пені та штрафу, застосованих за порушення строків валютних розрахунків, суди зазначили, що порушення вимог статті 2 Закону №185/94-ВР не відбулось, оскільки граничним строком отримання товару за операцією було 28 січня 2016 року, а не 29 жовтня 2015 року. Суд першої інстанції також врахував висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 4 листопада 2014 року (справа №21-469а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-126а14), від 10 липня 2012 року (справа №21-147а12), від 4 липня 2011 року (справа №21-163а11), що пеня за порушення строків валютних розрахунків відноситься до адміністративно-господарських санкцій та на неї поширюються строки застосування, визначені частиною першою статті 250 ГК України. При цьому у періоді, що перевірявся, позивач не був суб`єктом подання декларації про валютні цінності, оскільки не мав об`єктів, що підлягали декларуванню. Невідображення суми доходів, виплачених фізичним особам-підприємцям за придбані товарно-матеріальні цінності та отримані послуги, не призвело до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку, тому суди погодились з позивачем про відсутність в його діях складу порушення, передбаченого пунктом 192.2 статті 192 ПК України.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга вмотивована наступними доводами:

- скаржник не згоден із врахуванням судами листа про визнання кредиторської заборгованості та проханням відстрочити терміни оплати, оскільки зазначений документ до перевірки не надавався, у зв`язку з чим мають бути застосовані наслідки, визначені пунктом 44.6 статті 44 ПК України;

- помилковим є висновок судів про зіставність операцій з Linkpower Limited (Кіпр) та ОАО «НК «Роснефть», оскільки вони відбувались у різний період та відрізняються за умовами здійснення поставок, чому не була надана відповідна правова оцінка;

- суди проігнорували наявність вироку щодо посадової особи ТОВ «Лімна-Груп» за статтею 205 КК України, наявність відкритих кримінальних проваджень, в яких фігурує ТОВ «Гранітбудмонтаж», неподання указаними контрагентами податкової звітності, що позбавляє надані позивачем первинні документи доказової сили;

- положення пункту 188.1 статті 188 ПК України (в редакції, чинній станом на 2016 рік) зобов`язують платників податків визначати базу оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не нижче ціни придбання. При цьому ціна придбання є первісною вартістю товарів, до якої включено акцизний податок та мито та за якою їх зарахували на субрахунок 281 «Товари на складі» при придбанні. З огляду на відсутність складання та реєстрації податкових накладних на суму ПДВ 335 773 грн правильним є і застосування штрафних санкцій на підставі статті 120-1 ПК України;

- відповідно до статті 2 Закону №185/94-ВР з урахуванням приписів відповідних постанов Правління Національного Банку України товар від нерезидента на загальну суму 2140,85 дол. США надійшов з простроченням у 168 днів (останнім днем граничного строку було 28 жовтня 2015 року, а товар надійшов 14 квітня 2016 року). Натомість, судами попередніх інстанцій всупереч приписів статей 2, 4 Закону №185/94-ВР зроблений протилежний висновок про відсутність порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на вказане існуюча у позивача протермінована дебіторська заборгованість підлягала обов`язковому декларуванню станом на 1 січня 2016 року, на 1 квітня 2016 року у розмірі 2140,85 дол. США;

- невідображення суми доходів, виплачених фізичним особам-підприємцям за придбані товарно-матеріальні цінності та отримані послуги, невідображення суми поворотної фінансової допомоги утворює склад правопорушення, відповідальність за яке встановлена положеннями пункту 119.2 статті 119 ПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як законні та обґрунтовані. Позивач вказує на безпідставність тверджень скаржника про ненадання листа про визнання кредиторської заборгованості до перевірки, оскільки останній був долучений під час розгляду заперечень на акт перевірки, що передбачено положеннями пункту 44.7 статті 44 ПК України. Наголошує, що вимоги підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України не можуть бути застосовані до операції, яка не є контрольованою, а сума відповідних витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України, але без подання звіту.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж» позивач зауважує, що дійсність спірних правовідносин підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а наявність вироку та кримінального провадження не змінює цього, оскільки питання здійснення господарських операцій саме між ТОВ «АРТПРОЕКТ» та указаними контрагентами не досліджувалось. На переконання позивача, для кваліфікації господарської операції як об`єкта оподаткування ПДВ, окрім встановлення ознак дійсності цієї операції, необхідно також ідентифікувати набувача відповідного товару/послуги, чого відповідачем дотримано не було при формулюванні в акті перевірки висновку про реалізацію товару (газу скрапленого) на адресу невстановлених осіб. Окремо позивач звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» №101-ІХ від 18 вересня 2019 року статтю 205 було виключено з Кримінального кодексу України. У зв`язку з декриміналізацією вказаного порушення, враховуючи положення статті 5 КК України, докази, використані контролюючим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003641401 є неналежними.

Приписи пункту 188.1 статті 188 ПК України під ціною придбання розуміється договірна ціна купівлі (при ввезенні на територію України - контрактна вартість) без урахування митних зборів та платежів, сплачених при ввезенні товару на митну територію України. Посилання скаржника на положення пункту 190.1 статті 190 ПК України як на підставу для включення акцизного податку і мита до бази оподаткування при реалізації товарів є помилковими.

Решта доводів відзиву на касаційну скаргу є аналогічними викладеним у позові та наведеним судами у мотивувальній частині судових рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

За змістом частини першої статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для винесення ППР від 14 вересня 2019 року № 00003631401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 60665 грн, в т.ч. за основним зобов`язанням - на 48532 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 12133 грн, стало наступне:

1) невідображення у складі доходу кредиторської заборгованості по ТОВ «Європейські технології обладнання» в сумі 462 грн, за якою станом на 31 березня 2018 року сплив строк позовної давності;

2) нездійснення коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до вимог підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України на 269181 грн за наслідками господарських операцій з нерезидентом Linkpower Limited (Кіпр).

Щодо кредиторської заборгованості колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійна заборгованість, зокрема, це заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Сума заборгованості одного платника податку перед іншим платником податку, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою (підпункт 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31 січня 2000 року № 20, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Таким чином, у разі настання на дату балансу обставин, які свідчать, що раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, відповідні суми повинні бути відображені у складі доходу за звітний період.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 11 березня 2013 року на банківський рахунок ТОВ «Європейські технології обладнання» позивач перерахував суму у розмірі 6097,12 грн. В свою чергу, цього ж дня постачальник реалізував на адресу ТОВ «АРТПРОЕКТ» товар на загальну суму 6559,30 грн, в т.ч ПДВ 1093,20 грн. Таким чином, кредиторська заборгованість у розмірі 462 грн виникла 11 березня 2013 року, що підтверджується видатковою накладною № 170.

1 липня 2015 року на юридичну адресу ТОВ «Європейські технології обладнання» засобами поштового зв`язку позивач направив лист із визнанням кредиторської заборгованості та проханням відстрочити оплату у зв`язку із скрутним матеріальним становищем.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що строк позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України було перервано визнанням боргу. Враховуючи ці обставини, ТОВ «АРТПРОЕКТ» правомірно відобразило спірну суму у складі доходу за ІІІ квартал 2018 року, а не І квартал 2018 року, на чому наполягав відповідач.

Разом з тим, позиція контролюючого органу в частині зазначеного порушення полягала у ненаданні позивачем до перевірки документального підтвердження дати виникнення спірної кредиторської заборгованості, у зв`язку наданий до суду лист із визнанням кредиторської заборгованості є неприйнятним відповідно до приписів пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Натомість, позивач в ході судового розгляду справи стверджував, що долучив зазначений лист відповідно до вимог пункту 44.7 статті 44 ПК України до заперечень на акт перевірки.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду ненадання платником податків контролюючому органу первинних документів у встановлені законом строки має наслідком встановлення відсутності таких документів на час складення податкової звітності.

Крім того, наданий позивачем лист суди оцінили як належний доказ для встановлення обставини переривання строку позовної давності. Проте, відповідач фактично оспорює належність і допустимість цього доказу як такого, що не був фактично направлений та спричинив юридичні наслідки, що має важливе значення для вирішення справи.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не дослідили питання надання згаданої документації до перевірки чи до заперечень на акт перевірки, не надали оцінки доводам учасників справи в цій частині. Водночас, предметом доказування в частині зазначеного порушення є саме встановлення обставин наявності спірного листа у позивача станом на час проведення перевірки та розгляду заперечень на акт перевірки, а також його направлення адресату і результат розгляду.

Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції, що у запиті від 13 серпня 2018 року в частині вимог щодо документального підтвердження для визначення дати виникнення кредиторської заборгованості був відсутній контрагент ТОВ «Європейські технології обладнання», оскільки такі висновки суперечать матеріалам справи (том 2 а.с.53 зворот).

Щодо наявності підстав для коригування фінансового результату до оподаткування за наслідками вчинення господарських операцій з нерезидентом Linkpower Limited (Кіпр), колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у, зокрема нерезидентів (у тому числі пов`язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

При цьому, якщо ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг перевищує їх ціну, визначену за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю придбання та вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом "витягнутої руки".

Згідно з підпунктом 39.1.2 пункту 39.1 статті 39 ПК України обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого платником податку, який бере участь в одній чи більше контрольованих операціях, вважається таким, що відповідає принципу "витягнутої руки", якщо умови зазначених операцій не відрізняються від умов, що застосовуються між непов`язаними особами у співставних неконтрольованих операціях.

Підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України встановлено засади визначення операцій контрольованими. Так, контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, а саме господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав (підпункт «в» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України).

Для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є господарські операції, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 млн. гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 млн. гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік (підпункт 39.2.1.7 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України).

З аналізу наведених норм права слідує, що обов`язок платника податків збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму 30 відсотків вартості товарів за наслідками їх придбання у нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України, виникає за сукупності наступних умов: операції не є контрольованими; сума таких витрат не підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки».

Відтак, предметом доказування у спірних правовідносинах є встановлення відповідності господарської операції критеріям, встановленим підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України, та відповідності вартості товару цінам, визначеним за принципом «витягнутої руки».

Аналогічна позиція при вирішенні питання необхідності збільшення фінансового результату до оподаткування звітного податкового періоду на суму 30% вартості товару висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року (справа № 620/1040/19), від 9 грудня 2020 року (справа №824/1276/18-а).

Суди попередніх інстанцій встановили і це не є спірним між сторонами, що відповідно до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям встановленим підпунктом 39.2.1.1. підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1045 від 27 грудня 2017 року, до таких держав віднесено Республіку Кіпр. Проте, операція між позивачем та нерезидентом Linkpower Limited (Кіпр) не набула статусу контрольованої у розумінні підпунктів 39.2.1.1-39.2.1.7 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України.

Відтак, у позивача як учасника неконтрольованої операції з нерезидентом, зареєстрованим у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України, виник обов`язок із підтвердження суми витрат за процедурою, встановленою, статтею 39 ПК України.

За позицією контролюючого органу, позивачем не доведено, що сума витрат, понесених за наслідками зазначеної операції, відповідає принципу «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України.

Встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" проводиться за методами, визначеними пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств (підпункт 39.1.4 пункту 39.1 статті 39 ПК України).

Методологія проведення такого співставлення та застосування принципу "витягнутої руки", викладена у статті 39 Кодексу, та передбачає проведення зіставлення комерційних та фінансових умов операцій (підпункт 39.2.2 пункту 39.2), використання одного із методів, передбачених підпунктом 39.3.1 пункту 39.3, проведення економічного та порівняльного аналізу (підпункт "и" підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК України).

Згідно з підпунктом 39.2.2.1 підпункту 39.2.2 пункту 39.2 статті 39 ПК України для цілей цього Кодексу контрольовані операції визнаються зіставними з неконтрольованими, якщо:

немає значних відмінностей між ними, що можуть істотно вплинути на фінансовий результат під час застосування відповідного методу трансфертного ціноутворення;

такі відмінності можуть бути усунені шляхом коригування умов та фінансових результатів контрольованої або неконтрольованої операції для уникнення впливу таких відмінностей на зіставність.

Підпункт 39.2.2.2 підпункту 39.2.2 пункту 39.2 статті 39 ПК України встановлено, що під час визначення зіставності операцій аналізуються такі елементи контрольованої та зіставних операцій:

характеристика товарів (робіт, послуг), які є предметом операції;

функції, які виконуються сторонами операції, активи, що ними використовуються, умови розподілу між сторонами операції ризиків та вигод, розподіл відповідальності між сторонами операції та інші умови операції (далі - функціональний аналіз);

стала практика відносин та умови договорів, укладених між сторонами операції, які істотно впливають на ціни товарів (робіт, послуг);

економічні умови діяльності сторін операції, включаючи аналіз відповідних ринків товарів (робіт, послуг), які істотно впливають на ціни товарів (робіт, послуг);

бізнес-стратегії сторін операції (за наявності), які істотно впливають на ціни товарів (робіт, послуг).

У разі відсутності або недостатності інформації про окремі неконтрольовані операції для визначення показників рентабельності може використовуватися фінансова інформація юридичних осіб, які здійснюють діяльність, зіставну із контрольованою операцією, за умови наявності інформації про те, що зазначені юридичні особи не здійснюють операції з пов`язаними особами.

Визначення зіставності юридичних осіб здійснюється з урахуванням їх галузевої специфіки та відповідних видів діяльності, що здійснюються ними в зіставних з контрольованою операцією економічних (комерційних) умовах.

Підпунктом 39.5.3.1 підпункту 39.5.3 пункту 39.5 статті 39 ПК України встановлено, що платник податків та контролюючий орган використовують джерела інформації, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій згідно з підпунктом 39.2.2 пункту 39.2 цієї статті, зокрема:

а) інформацію про зіставні неконтрольовані операції платника податків, а також інформацію про зіставні неконтрольовані операції його контрагента - сторони контрольованої операції з непов`язаними особами;

б) будь-які інформаційні джерела, що містять відкриту інформацію та надають інформацію про зіставні операції та осіб;

в) інші джерела інформації, з яких інформація отримана платником податків з дотриманням вимог законодавства та які надають інформацію про зіставні операції та осіб, за умови що платник податків надасть таку інформацію контролюючому органу;

г) інформацію, отриману контролюючим органом у рамках укладених Україною міжнародних угод.

Відтак, для визначення операцій, зіставними із досліджуваною, слід порівнювати саме комерційні та фінансові умови таких операцій. Для порівняння не обов`язково, щоб дві операції були ідентичними, але жодна з відмінностей між ними не має істотно впливати на ринкову ціну або прибуток. Якщо ж існують такі відмінності, то слід внести досить точні поправки (коригування), які виключать їх вплив. При цьому у підпункті 39.2.2.2 підпункту 39.2.2 пункту 39.2 статті 39 ПК України наведено перелік елементів, що підлягають аналізу при визначенні зіставності операцій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що контролюючим органом було надано запит від 15 серпня 2018 року, в якому вказувалося про необхідність надати у термін до 18 год 00 хв цього ж дня для огляду оригінали наступних документів: письмову інформацію, якою відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України підтверджуються витрати за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України. Суди зауважили, що у вказаному запиті відповідач не конкретизував, про яку саме письмову інформацію йде мова, як вона має виглядати та які критерії до такої інформації висуваються.

ТОВ «АРТПРОЕКТ» було надано ГУ ДПС для аналізу та порівняння копії контрактів, додатків, змін, інвойсів, заявок та інших документів, які супроводжували господарські операції між нерезидентом Linkpower Limited, зареєстрованим у Республіці Кіпр, яка включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України, та з нерезидентом ОАО «НК «Роснефть» (Російська Федерація), господарські операції з яким не визнаються контрольованими.

Позивач обрав метод «порівняльної неконтрольованої ціни» та застосував його у порівнянні цін, застосованих у контрольованій операції, з цінами зіставної неконтрольованої операції, фактично здійсненої ТОВ «АРТПРОЕКТ» з ОАО «НК «Роснефть» у період з 1 січня 2017 року по 31 січня 2018 року. Суди погодились з доцільністю обрання саме зазначеного методу трансфертного ціноутворення.

Суди встановили, що основним критерієм обрання зіставною саме операції з ОАО «НК «Роснефть» стало те, що в обох господарських операціях ціна є формульною, тобто не фіксованою та залежною від котирувань, які склались на міжнародному ринку ідентичних товарів. Формула ціни визначається як середнє арифметичне із середніх значень котирувань за місяць відвантаження, вказаних у Platt's Еur MRTS Naptha CIF NWE/ARA, плюс премія до формули ціни, визначена у відповідному додатку. Тобто, щоб об`єктивно порівняти ціни, слід брати вибірку цін, яка складається із середніх арифметичних цін за конкретний календарний місяць відвантаження.

Суди вказали, що ціна нафтового розчиннику НЕФРАС в операціях між позивачем та Linkpower Limited (Кіпр) знаходилась в межах діапазону цін на момент здійснення операції.

Водночас, як в акті перевірки, так і в ході судового розгляду справи контролюючий орган зазначав, що указані вище операції не можуть бути визнані зіставними з огляду на те, що позивач здійснив порівняння операцій, вчинених у різні податкові періоди та з відмінними умовами договорів. Так, операції з Linkpower Limited (Кіпр) щодо поставки товару «Інші спеціальні бензини, бензин-розчинник НЕФРАС С2-80/120» відбулися 21 березня 2018 року, тоді як операції щодо поставки ОАО «НК «Роснефть» товару «Газ вуглеводневий скраплений паливний, технічна суміш пропана-бутана» відбулись у період з 13 жовтня 2017 року по 14 грудня 2017 року. Крім того, контракт з Linkpower Limited (Кіпр) було укладено 15 лютого 2018 року, а з ОАО «НК «Роснефть» - 27 березня 2015 року.

Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій відповідно до мотивувальних частин судових рішень взагалі залишили поза увагою та правовою оцінкою зазначені доводи, наведені контролюючим органом. Разом з тим, з`ясування та надання оцінки указаним обставинам входять до предмета доказування при вирішенні питання правильності обрання зіставних операцій, оскільки товар, який постачався, та період здійснення поставки належать до комерційних та фінансових умов, що підлягають обов`язковому аналізу відповідно до підпункту 39.2.2.2 підпункту 39.2.2 пункту 39.2 статті 39 ПК України (з урахуванням встановлених судами обставин формульного ціноутворення за результатами котирувального місяця, а також обставин остаточного визначення ціни на товар лише у квітні 2018 року).

Посилання судів на те, що у запиті про надання інформації відповідачем не було конкретизовано, яку інформацію він вимагає, в якій формі та за якими критеріями, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки приписи підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК встановлюють чіткий перелік відомостей, які повинна містити документація з трансфертного ціноутворення (як сукупність документів або єдиний документ, складений у довільній формі).

Висновок судів попередніх інстанцій, що оскільки вартісні критерії для визнання операції контрольованою відповідно до вимог статті 39 ПК України обраховуються за результатами податкового (звітного) року, то коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до вимог підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України також здійснюється лише за результатами податкового (звітного) року, колегія судів вважає помилковим. Так, в постанові від 3 квітня 2020 року (справа №820/821/17) Верховний Суд вказав, що зазначення в підпункті 140.5.7 пункту 140.5 статті 140 ПК України, що у разі, якщо операція не є контрольованою, то сума роялті підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 ПК України, однак лише застосування правил та процедури цієї статті, але не строки. Колегія суддів вважає зазначений підхід застосовним до правовідносин при вирішенні питання про наявність підстав для коригування фінансового результату за підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

Таким чином, в частині зазначеного порушення суди попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясували всі обставини справи та не дотримались встановленого КАС України обов`язку із мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Підставою для прийняття ППР від 14 вересня 2018 року № 00003641401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 926 323,75 грн, стали наступні висновки контролюючого органу:

- неправомірність віднесення позивачем до податкових зобов`язань ПДВ за наслідками господарських операцій з ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж» на суму 1 169 609 грн з огляду на непідтвердження реальності їх вчинення. За таких обставин контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ «АРТПРОЕКТ» реалізувало відповідний товар на адресу невстановлених осіб, проте не нарахувало у зв`язку з цим податкові зобов`язання;

- заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість на різницю між ціною придбання товарно-матеріальних цінностей та договірною вартістю у сумі 371491 грн.

З приводу господарських відносин позивача з ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Отже, Податковим кодексом України передбачено право платника податків на формування податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг у разі здійснення господарської операції, основною первинною ознакою якої є її реальність, що підтверджена первинними документами відповідно до змісту такої операції. При цьому згідно з нормами чинного податкового законодавства платники податку зобов`язані самостійно декларувати свої податкові зобов`язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Податковим кодексом України. Якщо ж господарська операція відсутня як така, платник податків позбавлений права на формування податкових зобов`язань.

У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 6 березня 2020 року (справа №803/13/16) тощо викладена правова позиція, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності.

Отже, фактичне постачання товарів в межах відповідної угоди повинне розглядатися судами як самостійний предмет дослідження. При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з положень частини шостої статті 78 КАС України, межі обов`язковості вироку для адміністративного суду встановлюються лише щодо питань, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Колегія суддів враховує, що в певних випадках через підприємство, при створенні якого були допущені порушення вимог законодавства, в подальшому може вестися цілком правомірна юридична діяльність, яка має відповідні правові наслідки, якщо у вироку не встановлено факт фіктивного підприємництва. Більш того, з`ясуванню підлягають обставини, чи була особа, стосовно якої прийнято обвинувальний вирок, тією самою особою, яка підписувала документи від імені контрагента позивача, на підставі яких останній відобразив господарську операцію в бухгалтерському обліку, а також чи збігається період вчинення злочину з періодом, у який було підписано відповідні документи.

Відхиляючи посилання контролюючого органу на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 7 травня 2018 року (справа №753/3503/18), суди попередніх інстанцій не встановили, ким були підписані первинні документи, надані в підтвердження реальності спірних господарських операцій.

Більш того, у матеріалах справи відсутня засвідчена копія вироку Дарницького районного суду м. Києва від 7 травня 2018 року у справі №753/3503/18, а судами попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи таку копію витребувано не було.

При цьому колегія суддів критично сприймає висновки судів, що у наведеному вироку щодо посадової особи ТОВ «Лімна-Груп» не досліджувались господарські відносини між указаним підприємством та ТОВ «АРТПРОЕКТ», а також не перевірявся фактичний рух активів між ними, оскільки звільнення від доказування, закріплене у частині четвертій статті 78 КАС України, не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року (справа №6-327цс15), та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа №234/1116/16-а), від 6 березня 2019 року (справа №813/4924/13-а), від 15 листопада 2019 року (справа №826/198/16).

Поза увагою та правовою оцінкою судів залишились доводи контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача акцизних складів для зберігання газу, хоча чинне законодавство вимагає зберігати зазначений підакцизний товар лише на акцизному складі. Мотивувальні частини судових рішень також не містять оцінки посилань відповідача на неможливість здійснення зазначеними контрагентами самостійного перевезення товару (газу скрапленого).

Посилаючись у мотивувальній частині судових рішень на обґрунтування своєї позиції на постанови Верховного Суду від 10 вересня 2018 року (справи № 826/8016/13-а, №826/25442/15), від 11 вересня 2018 року (справа № 810/2677/17), від 19 вересня 2018 року (справа №809/2438/15), суди попередніх інстанцій не врахували, що у вказаних справах судом надана правова оцінка конкретним повно та всебічно встановленим обставинам справи. Натомість, у межах даної справи суди не дотримались обов`язку із з`ясування всіх обставин справи, тому посилання на указані рішення Верховного Суду є передчасними.

Колегія суддів критично сприймає посилання апеляційного суду, що дефектність та фіктивність контрагента платника податків не свідчить про те, що цей платник знав про протиправний характер його діяльності, оскільки формування показників податкової звітності може здійснюватись лише між суб`єктами господарювання, діяльність яких спрямована на дійсне настання податкових наслідків. При провадженні господарської діяльності до обох контрагентів у відповідній операції встановлюються вимоги щодо належного оформлення первинних документів, складених на підставі реальної господарської операції. У разі нехтування платником податків своїм обов`язком щодо ретельної перевірки наданих йому від контрагента первинних документів останній не може претендувати на формування показників податкової звітності за таких обставин.

Щодо висновків судів про визначення податкових зобов`язань на адресу невстановлених осіб, що суперечить правилам кваліфікації господарської операції як об`єкта оподаткування ПДВ, колегія суддів зазначає, що надання оцінки правильності формулювання висновків акта перевірки в частині визначення норм ПК України, які було порушено, не може передувати всебічному та повному встановленню обставин справи щодо дійсності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лімна-груп» і ТОВ «Гранітбудмонтаж».

З приводу висновків контролюючого органу про заниження позивачем бази оподаткування податком на додану вартість на різницю між ціною придбання товарно-матеріальних цінностей та договірною вартістю, колегія суддів зазначає наступне.

За позицією контролюючого органу, базою оподаткування ПДВ при постачанні товарів є договірна ціна, яка не може бути нижчою за ціну придбання. Водночас, у періоді, що перевірявся, позивач реалізував товар на суму 1857488 грн за ціною, нижчою за ціну придбання.

Натомість, позивач вважав, що до ціни придбання не входять акцизний податок та мито, тому претензії контролюючого органу є безпідставними.

Положення пункту 23.1 статті 23 ПК України передбачають, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Стаття 188 ПК України встановлює порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Частиною першою статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Враховуючи приписи наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що до ціни придбання, нижче якої не може бути база оподаткування ПДВ, не включаються податки і збори, сплачені у зв`язку із придбанням відповідного товару.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на положення статті 190 ПК України, оскільки зазначеною нормою права врегульовано порядок визначення бази оподаткування для товарів, які ввозяться на митну територію України.

Колегія суддів погоджується із зауваженнями судів, що при збільшенні податкового зобов`язання з ПДВ та застосуванні у зв`язку з цим штрафних санкцій контролюючий орган здійснював співставлення виключно рахунків бухгалтерського обліку, не досліджуючи при цьому відповідні первинні документи. Невчинення дій щодо співставлення ціни придбання з ціною реалізації по кожній окремо взятій операції не може свідчити про достовірне встановлення значення заниження бази оподаткування ПДВ при реалізації продукції. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 23 травня 2018 року (справа №822/1571/17).

При цьому колегія суддів вважає недоречним посилання судів попередній інстанцій в контексті спірних правовідносин на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27 листопада 2018 року (справа №804/8024/14), а саме, що збитковість окремої господарської операції не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської операції та/або направленої на ухилення від оподаткування. У наведеній судами справі спір між сторонами виник не з огляду на обставини недотримання платником податку вимог пункту 188.1 статті 188 ПК України в частині правильності визначення бази оподаткування, а у зв`язку з дотриманням порядку формування платником податку на прибуток витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

Колегія суддів зазначає, що незалежно від обставин збитковості господарської операції, приписи пункту 188.1 статті 188 ПК встановлюють обов`язок для платника податків донарахувати ПДВ у разі постачання товару за ціною, нижчою за ціну придбання. Відтак, визначальним в таких правовідносинах є саме розмір ціни придбання безвідносно до обставин прибутковості відповідної господарської операції.

Разом з тим, помилковість зазначених посилань судів не вплинула на правильність вирішення спору в частині наявності підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003641401 на 371450 грн (на суму 41 грн за вказаним порушенням було зменшено від`ємне значення ПДВ, що не є предметом розгляду у даному спорі).

За встановленими судами обставинами підставою для винесення ППР від 14 вересня 2018 року № 00003661401, а в подальшому і ППР від 22 жовтня 2018 року № 00004261401 (на підставі положень абзацу другого пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України) стало відсутність складення та реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суми ПДВ, які, на думку контролюючого органу, мав би донарахувати позивач у зв`язку з постачанням товару за ціною, нижчою за ціну придбання, а також у зв`язку з постачанням товару на адресу невстановлених осіб.

З огляду на встановлену у судовому процесі безпідставність визначення позивачу податкового зобов`язання на суму 371450 грн, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неправомірність указаних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування в частині, що стосується зазначеного порушення.

Так, за нереєстрацію податкових накладних внаслідок заниження бази оподаткування всупереч вимог підпункту 188.1 статті 188 ПК України на суму 152400 грн (з 1 січня 2017 року) штрафні санкції згідно з підпунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК були застосовані до ТОВ «АРТПРОЕКТ» вперше і повторно в розмірі 76200 грн. Відтак, ППР від 14 вересня 2018 року № 00003661401, від 22 жовтня 2018 року № 00004261401 правильно були визнані протиправними та скасовані судами в частині наведеної суми.

Разом з тим, питання правомірності застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 91666,50 грн за кожним із згаданих ППР підлягає оцінці лише за наслідками вирішення питання щодо обґрунтованості висновків контролюючого органу в частині донарахування податкового зобов`язання з ПДВ.

Щодо ППР від 14 вересня 2018 року №00003681401, №00003691401, якими позивачу нараховано пеню та застосовано штрафні санкції за порушення законодавства щодо розрахунків у валюті в сфері зовнішньоекономічної діяльності, а саме несвоєчасне отримання товару за імпортним контрактом від 27 березня 2015 року № 100015/02390К колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №185/94-ВР (втратив чинність з 7 лютого 2019 року) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті (частина четверта статті 2 Закону №185/94-ВР.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Пунктом 1 постанов Правління Національного банку України від 3 березня 2015 року № 160, від 3 червня 2015 року № 354, від 3 вересня 2015 року № 581, від 4 грудня 2015 року № 863 установлювалось, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Частиною першою статті 9 Декрету №15-93 (втратив чинність з 7 лютого 2019 року) встановлено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов`язковому декларуванню у Національному банку України.

За встановленими судами обставинами, скаржником було укладено імпортний контракт з нерезидентом - компанією ОАО «НК «РОСНЕФТЬ» від 27 березня 2015 року № 100015/02390К (далі - Контракт) на поставку газу вуглеводневого скрапленого паливного, технічної суміші пропана-бутана.

За позицією контролюючого органу, у спірний період у позивача існувала прострочена дебіторська заборгованість, яка підлягала обов`язковому декларуванню станом на 1 січня 2016 року та 1 квітня 2016 року в сумі 2140,85 дол. США.

Натомість, позивач доводив відсутність залишку валютних цінностей, сплачених за Контрактом, за якими не відбулось би постачання товару у строки, встановлені для розрахунків у валюті за операціями з експорту та імпорту товарів.

Суди попередніх інстанцій, погоджуючись з позицією позивача, виходили виключно з дослідження наданих ТОВ «АРТПРОЕКТ» листів від банків, у яких Товариство знаходилось на обслуговуванні у спірний період: ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Ощадбанк». Під час обслуговування в ПАТ «ВТБ БАНК» позивачем було придбано за Контрактом за попередньою оплатою (авансовий платіж) та перераховано 122500 дол. США. Після цього Контракт був переданий на обслуговування в ПАТ «Ощадбанк». Сума не знятої з валютного контролю попередньої оплати на момент передачі в ПАТ «Ощадбанк» складала 19263,88 дол. США та була частково погашена поставкою товару по ВМД 903010003/2015/000041 від 1 липня 2015 року (загальна фактурна вартість 91744,34 дол. США). Для використання у валютному контролі до АТ «Ощадбанк» була передана вказана ВМД на суму 72480,46 дол. США. Відповідно до листа ПАТ «Ощадбанк» від 28 вересня 2015 року № 16-35/425 станом на 10 вересня 2015 була куплена та перерахована іноземна валюта в сумі 184940,30 дол.США, для зняття з валютного контролю за Контрактом була використана сума у розмірі 184940,30 дол. США.

Разом з тим, предметом доказування при вирішенні спірного питання є саме дослідження первинних документів (платіжних доручень та митних декларацій) з метою співставлення сум, сплачених позивачем за Контрактом у відповідний період, та сум, на які відбулась поставка товару із врахуванням дати такої поставки. Так, у матеріалах справи міститься додаток 14 до акта перевірки (том 1 а.с.133), в якому міститься перелік усіх платіжних доручень та відповідних митних декларацій із зазначенням дат і номерів останніх, з огляду на аналіз яких відповідач дійшов висновку про наявність залишку валютних цінностей, за яким поставка товару відбулось через 168 днів після здійснення оплати. Водночас, суди попередніх інстанцій не досліджували ні указаний додаток до акта перевірки, ні первинні документи, які підтверджують факт оплати та поставки за спірним Контрактом.

Листи банків, на які послались суди при задоволенні позову в цій частині, не є належним засобом доказування, оскільки із змісту останніх слідує, що банками надавалась інформація про обставини купівлі та зняття з валютного контролю іноземної валюти, придбаної саме в конкретному банку. Проте, означені листи не містять належної інформації щодо руху і зняття з валютного контролю валюти, що передавалась на контроль при переведенні на обслуговування, а суди, всупереч принципу офіційного з`ясування обставин справи, таку інформацію не витребували.

Посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 4 листопада 2014 року (справа №21-469а14), від 10 липня 2012 року (справа №21-147а12), суд першої інстанції не врахував, що цей висновок зумовлений відмінністю редакції статі 250 Господарського кодексу України до набрання 1 січня 2011 року чинності Податковим кодексом України, тобто постановлений за різного правового регулювання розглядуваних правовідносин. Разом з тим, з набранням 1 січня 2011 року чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» зі сфери дії статті 250 ГК України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

У постанові від 27 травня 2014 року (справа №21-126а14) Верховний Суд України надавав оцінку правомірності застосування адміністративно-господарські санкції за порушення вимог містобудівного законодавства, а у постанові від 4 липня 2011 року (справа №21-163а11) - досліджувалось питання порушення суб`єктом господарювання вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відтак, ці постанови не є релевантними до спірних правовідносин.

Водночас, у постановах Верховного Суду від 10 липня 2020 року (справа №824/1062/18-а), від 5 листопада 2018 року (справа № 803/780/17), від 20 лютого 2018 року (справа № 808/2535/17), від 6 лютого 2018 року (справа №809/951/17) сформовано правову позицію, що положення частини першої статті 250 ГК України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій на нарахування штрафних санкцій (пені) за порушення валютного законодавства, в тому числі на нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не розповсюджуються.

Отже, при наданні оцінки правомірності ППР від 14 вересня 2018 року №00003681401, №00003691401 судами попередніх інстанцій не було встановлено усі фактичні обставини справи, які мають істотне значення, що є перешкодою для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.

В частині правомірності прийняття ППР від 14 вересня 2018 року №00001611316 доводи касаційної скарги зводяться до цитування акта перевірки та положень пункту 119.2 статті 119 ПК України без зазначення, в чому судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що не узгоджується з вимогами статті 341 КАС України.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна в повній мірі вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За наслідками касаційного перегляду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі встановили фактичні обставини справи під час вирішення питання про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2018 року №00003631401, №00003681401, №00003691401 - в повному обсязі, №00003641401 - в частині нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1169609 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 292402,29 грн (щодо господарських операцій ТОВ «АРТПРОЕКТ» з ТОВ «Лімна-Груп» та ТОВ «Гранітбудмонтаж»), №00003661401 - в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 91666,50 грн, від 22 жовтня 2018 року №00004261401 - в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 91666,50 грн, тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Статтею 139 КАС України визначено порядок розподілу судових витрат. Згідно з частиною шостою наведеної статті, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року в частині позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно, питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках визначених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 139, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року у справі №520/11812/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2018 року №00003631401, №00003681401, №00003691401 - в повному обсязі, №00003641401 - в частині нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1169609 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 292402,29 грн, №00003661401 - в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 91666,50 грн, від 22 жовтня 2018 року №00004261401 - в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 91666,50 грн, а також в частині розподілу судових витрат.

Справу №520/11812/18 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду в цій частині позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2019 року у справі №520/11812/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.В. Дашутін М.М. Яковенко