ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3513/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Міністерства інфраструктури України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання протиправним та нечинним рішення в частині, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства інфраструктури України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття наказу від 25.06.2019 №459 в частині підпункту 2 пункту 1, яким абзац 2 пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом відповідача від 27.05.2013 №316 "Про портові збори", викладено в новій редакції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа також звернулась з апеляційною скаргою, за змістом якої, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, за містом якого зазначено, що судом першої інстанції повно та всебічно встановлені обставини у справі, надано вірну оцінку спірним правовідносинам, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача та третьої особи підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та третьої особи, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ "СК "Укррічфлот" є транспортним підприємством, яке володіє власною транспортною інфраструктурою і надає комплексні логістичні рішення, зокрема, щодо здійснення перевезень власним флотом класу "річка-море".

Положеннями ст. 22 Закону України "Про морські порти України", визначено види портових зборів, які справляються у морському порту.

Процедуру справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів в Україні встановлено Порядком справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013 "Про портові збори" (далі - "Порядок").

Міністерством інфраструктури України 25.06.2019 видано наказ №459, відповідно до підпункту 2 пункту 1 якого, абзац 2 пункту 3.5 розділу III Порядку викладено в такій редакції: "Судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4 метри, здійснюють каботажне плавання та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору".

Судом встановлено, що позивач надає послуги з перевезення вантажів, що здійснюються річками Дніпро та Дунай, з виходом в прибережні райони морів, між річковими портами України і портами інших держав у зовнішньоторговельному сполучені.

Позивач є власником суден, що повністю відповідають вимогам (критеріям), встановленим абз. 2 п. 3.5. Порядку (у редакції до 13.08.2019) та є об`єктами справляння портових зборів відповідно до Порядку. На підтвердження вказаного Позивачем надано суду копії відповідних суднових документів, а саме: щодо судна т/х "Иван Сергиенко" (ІМО 7942128): класифікаційне свідоцтво № 104-1-02608-14, міжнародне обмірне свідоцтво від 12.01.2001, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) PF № 01712; щодо судна т/х "Володимир Шарков" (ІМО 8844062): класифікаційне свідоцтво № 104-1-08213-14, міжнародне обмірне свідоцтво від 26.05.2004, свідоцтво про право плавання під державним прапором України (судновий патент) РА № 04165.

Крім того, належність ПрАТ "СК "Укррічфлот" до суб`єктів правовідносин, що регулюються оскаржуваним актом встановлено постановою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі № 826/23214/15 (К/800/19989/16).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належить до суб`єктів, на яких поширюється дія наказу Відповідача від 25.06.2019 №459 в оскаржуваній частині.

Вважаючи протиправним наказ Відповідача від 25.06.2019 №459 в частині підпункту 2 пункту 1, яким абзац 2 пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом відповідача від 27.05.2013 №316 "Про портові збори", викладено в новій редакції, ПрАТ "СК "Укррічфлот" оскаржено даний наказ у відповідній частині до суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Мінінфраструктури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460 (далі - "Положення"), Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення про Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України, здійснює нормативно-правове регулювання у сферах, які належать до його компетенції.

Частиною першою статті 22 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об`ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди.

Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до Закону. Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом (частини друга та третя статті 22 Закону України "Про морські порти України").

Пунктом 4 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про морські порти України" встановлено, що тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Отже, Міністерством інфраструктури України видано оскаржуваний наказ №459 від 25.06.2019 у межах повноважень та відповідно до Закону України "Про морські порти України".

Відповідно до преамбули Закону України "Про морські порти України", вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 2 Закону України "Про морські порти України", цей Закон регулює відносини у сфері портової діяльності, зокрема встановлює основи державного регулювання діяльності в морських портах, порядок будівництва, відкриття, розширення та закриття морських портів в Україні, порядок провадження на їх території господарської діяльності, у тому числі надання послуг, визначає правовий режим об`єктів портової інфраструктури. Цей Закон регулює діяльність органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання, управління, державний нагляд та контроль за безпекою мореплавства, нагляд та контроль у сфері діяльності морських портів, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, адміністрації морських портів України, власників морських терміналів, стивідорних компаній, інших суб`єктів господарювання, що провадять свою діяльність у морському порту, та споживачів їхніх послуг (товарів, робіт).

Процедуру справляння портових зборів та розміри ставок портових зборів в Україні встановлено Порядком справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України №316 від 27.05.2013 "Про портові збори" (далі - "Порядок").

Відповідно до п. 1.3 Порядку, портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Згідно із п. 1.4 Порядку, сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал.

Пунктом 3.1 Порядку передбачено, що канальний збір за проходження суден каналом Дунай - Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре), Бузько-Дніпровсько-Лиманським каналом (далі - БДЛК), Херсонським морським каналом (далі - ХМК), Керч-Єнікальським каналом (далі - КЄК) справляється на користь суб`єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу І цього Порядку.

Зі змісту п. 1.2 розділу І Порядку, вбачається, що згідно з частинами третьою - п`ятою статті 22 Закону України "Про морські порти України" портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім канального збору, який справляється на користь власника каналу. Канали, як гідротехнічні споруди, перебувають у державній власності та знаходяться на балансі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Положеннями п. 3.2 Порядку встановлено, що нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна (за 1 куб. м об`єму судна) за ставками, наведеними в додатку 3 до цього Порядку.

Відповідно до п. 3.3 Порядку, нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна за ставками, наведеними в додатку 4 до цього Порядку.

За приписами п. 3.4 Порядку, судно, яке здійснює перехід між морськими портами (морськими терміналами), що розташовані на БДЛК, канальний збір за прохід по БДЛК сплачує на користь суб`єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу I цього Порядку, за ставкою, що дорівнює різниці між розмірами ставок, установленими для відповідних ділянок БДЛК (додаток 3). За проходження БДЛК і ХМК без заходження в зазначені морські порти (морські термінали) канальний збір справляється на користь суб`єкта, визначеного пунктом 1.2 розділу I цього Порядку, за ставками, які встановлені згідно з додатком 3 до цього Порядку, за прохід БДЛК 1 - 12 колін та морського порту Херсон (прохід БДЛК і ХМК) відповідно.

Додатком 3 та Додатком 4 до Порядку визначено, що ставки канального збору, як і ставки інших видів портових зборів, залежать від того, знаходиться судно в "каботажному плаванні" чи "закордонному плаванні".

Таким чином, канальний збір нараховується щодо суден, які перебувають як в "каботажному плаванні" (між портами України), так і "закордонному плаванні" (прибувають на територію України або вибувають за її межі), і підставою для нарахування канального збору є саме факт проходження судна каналом або підхідним каналом.

Згідно із абзацом 2 пункту 3.5 Порядку (в редакції до 13.08.2019 року), судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 наказу Міністерства інфраструктури України №459 від 25.06.2019 року, абзац 2 пункту 3.5 розділу III Порядку викладено в такій редакції: "Судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4 метри, здійснюють каботажне плавання та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору."

Судом встановлено, що до набрання чинності оскаржуваним актом судна позивача, що відповідали критеріям згідно абзацу 2 пункту 3.5. Порядку, підлягали звільненню від сплати канального збору, що підтверджується висновками, викладеними у постанові Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі № 826/23214/15 (К/800/19989/16), а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №910/7127/19 та від 14.05.2019 у справі № 910/17179/18.

Таким чином, оскаржуваним актом (в частині) спричинено погіршення становища позивача, оскільки накладено на останнього додаткові обтяження фінансового характеру у вигляді необхідності сплати канального збору. Оскаржувані положення наказу №459 встановлюють, що судна, зареєстровані під Державним Прапором України, які мають осадку не більш як 4 метри (з повним вантажем згідно з обмірним свідоцтвом), віднесені до суден внутрішнього або змішаного плавання (згідно з класифікаційним свідоцтвом) та здійснюють каботажне плавання, звільняються від сплати канального збору, на відміну від суден, що мають аналогічні характеристики, проте здійснюють заходи до іноземних портів (міжнародне плавання). Отже, для однакових з технічної точки зору суден під українським прапором оскаржуваним актом (в частині) встановлено більш вигідні тарифні умови виключно за одним відмінним критерієм - здійснення каботажного плавання, тобто плавання виключно між портами України (ст. 131 КТМ України). Натомість, судна під українським прапором з аналогічними технічними характеристиками, які при виконанні договорів морського перевезення здійснюють міжнародне плавання із заходом до портів в іноземних юрисдикціях (ст. 132 КТМ України), мають менш сприятливі (невигідні) тарифні умови, оскільки встановлюють необхідність справляння канального збору.

Отже, оскаржувані положення наказу №459 встановлюють дискримінаційні та нерівні умови для морських перевізників, що свідчить про недотримання норм Конституції України та законів України.

Водночас, відповідачем збуло дійснено аналіз регуляторного впливу проекту наказу Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства інфраструктури України" (а.с. 222-233 т. І).

Відповідно до вказаного аналізу, з метою забезпечення належного джерела фінансування портової інфраструктури та бюджетних відрахувань, запропоновано внести зміни до деяких нормативно-правових актів, зокрема, з метою виключення окремих положень щодо понижувальних коефіцієнтів та знижок. При цьому, відповідачем зазначено, що запропоновані зміни дозволять, зокрема, підвищити конкурентоздатність вітчизняних морських портів та українських виробників на світовому ринку товарів та послуг.

ПрАТ "СК "Укрріфлот", в свою чергу, зазначено про те, що відносно позивача відбулось збільшення фінансового навантаження, внаслідок чого собівартість перевезення зросла і спричинила зниження конкурентоздатності українського морського перевізника для виконання міжнародних перевезень.

У відповідності до частини 4 статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною 2 статті 42 Конституції України визначено, що Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до статті 5 Господарського кодексу України, правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема: забезпечення державою захисту прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; визнання усіх суб`єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України, загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів (частина 2 статті 6 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 25 Господарського кодексу України, органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 31 Господарського кодексу України, дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається, зокрема: заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

Частина 3 статті 189 Господарського кодексу України визначає, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Відповідно до статті 255 Господарського кодексу України, збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про транспорт", державне управління в галузі транспорту має забезпечувати, зокрема: захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про транспорт", державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Положеннями статті 4 названого Закону передбачено, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ відповідача №459 (в частині підпункту 2 пункту 1) прийнято з порушенням положення частини 4 статті 13, статті 42 Конституції України, статей 5, 6, 25, 31 Господарського кодексу України, частини 1 статті 3 Закону України "Про транспорт", статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки даним наказом створено дискримінаційні умови для господарської діяльності морських перевізників за ознакою (критерієм) заходу суден до іноземного порту (здійснення міжнародного плавання), необґрунтовано та протиправно встановлено для суден під українським прапором з однаковими технічними характеристиками обмеження щодо зайняття певним видом господарської діяльності, а саме - здійснення морського перевезення, що пов`язане з необхідністю заходу до іноземного порту (міжнародне плавання). Наказ відповідача №459 в оскаржуваній частині є таким, що містить ознаки дискримінації суб`єктів господарювання (встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців, надання окремим підприємцям пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання), недобросовісної конкуренції та є таким, що обмежує право позивача на здійснення міжнародних перевезень.

Крім того, в порушення частини 2 статті 25 та частини 3 статті 189 Господарського кодексу України, оскаржувані положення Наказу №459 ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання, а саме морських перевізників, судна яких здійснюють міжнародне плавання; необґрунтовано сприяє діяльності окремих суб`єктів господарської діяльності, судна яких здійснюють каботажні плавання; фактично запроваджує штучні обмеження щодо здійснення міжнародних перевезень.

Щодо порушення оскаржуваним актом (в частині) інтересів суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 377 Господарського кодексу України, зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Згідно із частиною 1 статті 380 Господарського кодексу України, державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб`єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначено принципи, якими керуються суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. До таких принципів належать, зокрема: принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом; принципом верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Відповідно до частини 1 статті 385 Господарського кодексу України, оподаткування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійснюватися за такими принципами: встановлення рівня оподаткування виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення бездефіцитності платіжного балансу України; гарантування стабільності видів і розміру податків, встановлення податків і зборів (обов`язкових платежів), а також статусу іноземних валют на території України виключно законом; рівності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності при встановленні ставок податків; заохочення експорту продукції вітчизняного виробництва.

З аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що наказ відповідача №459 (в оскаржуваній частині) створює для позивача, як суб`єкта ЗЕД, нерівні умови здійснення зовнішньо-економічної діяльності, оскільки не сприяє захисту економічних інтересів України та інтересів суб`єктів ЗЕД у галузі морських перевезень; не заохочує конкуренцію; порушує принципи юридичної рівності і недискримінації, а також верховенства закону; не заохочує експорт продукції, оскільки встановлює додаткові збори при здійсненні міжнародного перевезення; порушує принцип стабільності встановлення податків і зборів (обов`язкових платежів), що є порушенням положень частини 1 статті 380 ГК України, частини 1 статті 385 ГК України та статті 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Наведені обставини свідчать про невідповідність оскаржуваного акта положенням пункту d) частини 2 статті 1, статті 75, частини 1 статті 76 Закону України "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" (далі - "Угода про асоціацію"), оскільки Наказ № 459 (в оскаржуваній частині) не сприяє посиленню економічних та торговельних відносин з іншими країнами, зокрема, країнами ЕС та створює додаткове тарифне навантаження для суден під українським прапором, що здійснюють міжнародні плавання, що, в свою чергу, збільшує собівартість перевезення та робить український товар (продукцію) менш конкурентоздатним на світовому ринку.

Оскаржуваним наказом також порушено положення частини 1 статті 76 Угоди про асоціацію, відповідно до якої сторони домовилися, що їхнє відповідне торговельне та митне законодавство, як принципове питання, має бути стабільним та всеохоплюючим та, що положення і процедури мають бути пропорціональними, прозорими, передбачуваними, недискримінаційними, об`єктивними й мають застосовуватися уніфіковано та ефективно, а також, inter alia, забезпечать захист і сприяння законній торгівлі шляхом ефективного впровадження і дотримання вимог законодавства (підпункт a); уникнення непотрібних або дискримінаційних навантажень на економічних операторів, запобігання шахрайству і надання подальшого сприяння економічним операторам, які мають високий рівень відповідності законодавству (підпункт b).

Кабінетом Міністрів України у постанові від 07.10.2009 №1307 "Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року" (із змінами, внесеними згідно Постанови КМУ №1108 від 18.12.2018, визначено, що на сьогоднішній день українські суднохідні компанії (судновласники) здійснюють господарську діяльність за наступних негативних умов ринку міжнародних морських перевезень та недоліків державного регулювання: різке зниження обсягів виробництва у сфері морської діяльності; скорочення протягом останніх років обсягів перевезень; надмірне податковий та тарифний тягар; суттєва залежність зовнішньої торгівлі від іноземних перевізників; недосконала система оподаткування та митного регулювання, а також державна тарифна політика на морському транспорті, справляння портових зборів.

Оскаржувані положення Наказу №459 не відповідають Морській доктрині, адже оскаржуваний наказ суперечить національним інтересам України на морі, створюючи для українського судновласника, зокрема, позивача, дискримінаційні умови при здійсненні міжнародних морських перевезень, не сприяє посиленню позиції України серед провідних морських держав, розвитку українського торговельного мореплавства, а також створенню та розвитку національних судноплавних компаній і національного торговельного флоту; не створює умови для відродження конкурентоспроможного українського торговельного флоту, зокрема шляхом надання законодавчої підтримки українським судноплавним компаніям; не сприяє створенню економічних стимулів для реєстрації суден під українським прапором; має негативний вплив на розвиток портової діяльності, а також посилення економічних та торговельних відносин з іншими країнами; не забезпечує створення рівних умов для надання транспортних послуг.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк