КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А

Справа № 759/5799/ 16 Головуючий у 1 інстанції - Ул`яновська О.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1006/2021 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2021 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гаврюшенко К.О.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного

суду в порядку спрощеного позовного провадження

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року

в справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є

ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної казначейської

служби України, Київської міської державної адміністрації, Міністерства оборони України

про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування та відшкодування

моральної шкоди

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної казначейської служби України, Київської міської державної адміністрації, Міністерства оборони України про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування та відшкодування моральної шкоди.

Справа слухалася судами неодноразово.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постановою Верховного Суду від 9.09.2020 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20.03.2019 р. в частині позовних вимог про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування скасовано, справу в цій частині направлено до апеляційного суду на новий апеляційний розгляд; в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди вказану постанову - залишено без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 21.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного військового клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» з письмовою заявою про надання дозволу на госпіталізацію сина ОСОБА_3 , 1992 р.н., у відділення гематології з діагнозом лімфогранулематоз, II А ст. варіант нодулярного склерозу, з 50 % вартістю лікування. Також ОСОБА_1 просив дозволити, у разі відсутності у госпіталі, купувати самостійно ліки для сина (а.с.137).

Також встановлено, що ОСОБА_3 був інвалідом першої групи загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням від 04.11.2015 (а.с.3).

Головний медичний клінічний ордена Червоної зірки центр «ГВКГ» (Виконавець) в особі начальника ГВМКЦ «ГВКГ» та ОСОБА_1 (Замовник) уклали договір про здійснення медичної практики суб`єктом господарської діяльності у збройних силах України на платній основі (а.с.136), відповідно до п.1.1. якого замовник звернувся із заявою про прийняття на лікування до ГВМКЦ «ГВКГ» на платній основі, а виконавець зобов`язується забезпечити надання усіх видів медичних послуг особі, яка цього потребує за життєвими показниками. Замовник зобов`язується в довільному порядку оплатити вартість лікування згідно з прейскурантом цін центру.

13.11.2014 р. аналогічний договір було укладено з ОСОБА_3 (а.с.141).

Відповідно до п.2.5 договору замовник зобов`язується понад вартості ліжко-дня сплатити дослідження, послуги, медикаменти, які не входять у вартість ліжко-дня і підлягають додатковій оплаті відповідно з прейскурантом цін.

В період з 21.07.2014 р. по 24.07.2014 р., 13.11.2014 р. по 15.11.2014 р. ОСОБА_3 знаходився на лікуванні в гематологічному відділенні Головного військово-медичного клінічного ордену червоної зірки центру «ГВКГ» (а.с. 135, 140).

В період з 01.03.2015 р. по 22.03.2016 р. ОСОБА_3 проходив стаціонарне лікування у Київському центрі трансплантації кісткового мозку, де йому було проведено високодозову хіміотерапію та аутотрансплантацію кісткового мозку. Наведена обставина підтверджується випискою епікризи до історії хвороби, в якому також зазначено, що маніфестація захворювання розпочалась з 2014 р., коли збільшився лімфовузел в надключичній області зліва (а.с.4). ).

Листом Департаменту хорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.03.2016 повідомлено, що ОСОБА_3 09.03.2016 р. було проведено аутологічну трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин. Медичне забезпечення здійснювалось за власні кошти пацієнта та частково за рахунок закладу, оскільки високовартісні лікарські засоби за бюджетні кошти вказаний заклад не отримував. 22.03.2016 р. ОСОБА_3 виписано зі стаціонару у задовільному стані (а.с.38).

Відповідно до виписки з протоколу №8 Міністерства охорони здоров`я України від 16.06.2016 р. ОСОБА_3 з діагнозом Лімфома Ходжкіна , 2 А ст. варіант нодулярного склерозу, первинно-рефракторний перебіг захворювання, направлено за кордон для лікування через неможливість лікування захворювання в Україні (а.с.83).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 1100 від 19.10.2016 р. було вирішено направити ОСОБА_3 на лікування до Республіки Білорусь (а.с.151).

20.10.2016 р. платіжним дорученням №96 Міністерство охорони здоров`я України здійснило перерахунок коштів у сумі 115600 дол. США на рахунок лікувального закладу в Республіці Білорусь (а.с.152).

23.02.2017 р. після повернення з Мінська, хворий був госпіталізований до КЦТКМ у тяжкому стані, обумовленому гострою РТПХ, кишкова форма IV ст., різким зневодненням (діарея понад 6 л. на добу), поліорганною недостатністю. Хворому розпочато інтенсивну інфузійну терапію, парентеральні харчування, симптоматичну терапію, імуносупресивну терапію. З метою боротьби з інфекційними ускладненнями хворий отримував антибактеріальну, протигрибкову та противірусну терапію. Стан хворого прогресивно погіршувався, наростала поліорганна недостатність. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Лікування хворого здійснювалось частково за кошти КЦТКМ та кошти пацієнта. Вказані обставини наведені у листі Головного лікаря КЦТКМ від 24.04.2017 №01-435/01 (а.с.208).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 звертався з листом до Міністерства охорони здоров`я України стосовно компенсації коштів, витрачених на лікування.

Листом Міністерства охорони здоров`я України № 3.14-К/14771-зв від 14.12.2015 р. повідомлено, що Київський центр трансплантації кісткового мозку є комунальною власністю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), питання щодо фінансового забезпечення відносяться до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування. Головний військовий клінічний госпіталь підпорядкований Міністерству оборони України, а тому щодо компенсації витрат необхідно звертатись до даного Міністерства (а.с.36).

Правонаступник позивача зазначає, що понесені витрати на лікування, наведені в таблицях, із зазначенням назви ліків та їх вартості (а.с.5-11, 104-109, 160-161), підлягають відшкодуванню, оскільки законодавство України передбачає, що під час лікування у державних, комунальних закладах охорони здоров`я, медична допомога надається безоплатно, проте на лікування витрачались особисті кошти хворого та його сім`ї.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача посилалася на ст.49 Конституції України, ст.38 ЗУ від 21.03.1991 р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», ст.38 ЗУ від 19.11.1992 р. №2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та рішення Конституційний Суд України від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002.

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно.

Згідно ч.1 ст. 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Конституційний Суд України в рішенні від 29 травня 2002 року № 10-рп/2002 роз`яснив, що положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров`я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Також Конституційний Суд України зазначав, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров`я не виключає можливості солідарної участі населення у додатковому фінансуванні галузі охорони здоров`я через фінансування цієї галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів. Джерелами таких додаткових надходжень на фінансування галузі охорони здоров`я в цілому можуть бути і встановлені законом офіційні прямі платежі населення за медичні послуги другорядного значення.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Згідно ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що, зокрема, включає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дії працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до ст.8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава визнає право кожного громадянина на охорону здоров`я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров`я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога; паліативна допомога.

Згідно ч.4 цієї статті встановлено, що держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат, забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами.

Згідно ч.1 ст.38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що особам з інвалідністю і дітям з інвалідністю надаються безоплатно або на пільгових умовах на підставі індивідуальної програми реабілітації послуги із соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації, вироби медичного призначення, а також автомобілі, крісла колісні з електроприводом-за наявності відповідного медичного висновку.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» від 17.08.1998 № 1303, безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування провадиться групам населення та за категоріями захворювань згідно з додатками 1 і 2 (інваліди І та II групи).

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 467/2011, МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров`я, йому, як головному розпоряднику коштів, щороку передбачаються видатки на централізовану закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення за бюджетними програмами.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку закладів охорони здоров`я та програм у галузі охорони здоров`я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету та визнання такими, що втратили чинність деяких постанов КМ України» від 16.05.2011 р. № 501 затверджено, що до сфери управління МОЗ України належить Національний інститут раку.

Відповідно до статуту Київського центру трансплантації кісткового мозку (нова редакція) від 07.07.2016 р. - установа є бюджетною неприбутковою установою, заснованою на комунальній власності територіальної громади м.Києва, підпорядкованою Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Положенням про Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки Центр «Головний військовий клінічний госпіталь» від 16.09.2008 р. визначено, що Центр підпорядкований Департаменту охорони здоров`я Міністерства оборони України. Центр є бюджетним, багатопрофільним, лікувально-профілактичним та експертним закладом Збройних сил України (а.с.144-149, т. ).

Судом встановлено, що в період з липня 2014 р. ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в клініці гематології ГВ МКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України з діагнозом «Лімфома Ходжкіна», у період з 09.09.2015 р. по 17.11.2015 р., з 01.03.2016 р. по 23.03.2016 р. ОСОБА_3 проходив лікування в Київському центрі трансплантації кісткового мозку, також проходив лікування в Київській міській клінічній лікарні №9 Національному інституті раку.

19.06.2016 р. хворого вирішено направити на лікування до Республіки Білорусь. 23.02.2017 р. після повернення з Мінська, ОСОБА_3 госпіталізовано до КЦТКМ у тяжкому стані, де йому надавалась медична допомога, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Позивач, а в подальшому його правонаступник зазначали, що кошти на придбання ліків хворий та його родина сплачувала самостійно, з власних доходів, заощаджень, в той час, коли медична допомога у державних закладах охорони здоров`я надається безоплатно, а тому правомірним є отримання компенсаційних витрат за рахунок державних органів.

Так, скасовуючи попередні рішення Верховний Суд у постанові від 9 .09.2020 р. звертав увагу суду на необхідність з`ясування правової природи та підстав позову.

Правова природа коштів та правові підстави їх стягнення повинні визначатися судом в залежності від встановлених фактичних обставин справи.

Стягнення соціальної допомоги або відшкодування шкоди за зайві витрати є різними по суті правовідносинами. Такі спори підлягають вирішенню у зв`язку із встановленими правовідносинами, фактичними обставинами справи, підставами витрати коштів та доказами, наданими сторонами на їх обґрунтування та підтвердження.

Оскільки, ОСОБА_3 як інвалід 1-гр. мав право на безоплатне забезпечення ліками, то суд першої інстанції відповідно до вимог ст.55 ЦПК України обґрунтовано дійшов висновку щодо залучення до участі у справі правонаступника.

В судовому засіданні першої інстанції 15.09.2017 р. правонаступник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути компенсацію понесених витрат без урахування розміру моральної шкоди, про що заявив усне клопотання (а.с.211, т.1).

Так, заперечуючи проти позову представник МОЗ України, зокрема, зазначав, що МОЗ України діє відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я

країни, яке затверджено Кабінетом міністрів України від 25.03.2015 №267, відповідно до якого Положення МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.8 пункту 4 вказаного Положення, МОЗ України готує пропозиції

стосовно визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров`я, розробляє та

організовує виконання державних комплексних та цільових програм охорони здоров`я.

МОЗ України як головному розпоряднику бюджетних коштів щороку

передбачаються видатки на централізовану закупівлю лікарських засобів та

виробів медичного призначення за бюджетними програмами.

Бюджетні призначення на централізовану закупівлю лікарських засобів та виробів

медичного призначення в розрізі бюджетних програм передбачені Законом України

Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Інших джерел фінансування

МОЗ України не має.

Також зазначав, що до сфери управління МОЗ України із зазначених у позовній заяві закладів охорони здоров`я, відповідно до переліку закладів охорони здоров`я та програм у галузі охорони здоров`я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, було затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2011 року №501, належить лише клініка Національного інституту раку.

Фінансове забезпечення діяльності клініки Національного інституту раку, відповідно до функцій та завдань, покладених на інститут, здійснюється за бюджетною програмою 2301170 «Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у клініках науково-дослідних установ та в вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров`я України».

МОЗ України здійснює закупівлі та розподіл централізовано закуплених товарів і послуг в межах бюджетних призначень, згідно з розрахунками, що проводяться з врахуванням потреби відповідно до заявок територіальних органів охорони здоров`я та закладів охорони здоров`я.

Уточненим кошторисом на 2015 рік Національному інституту раку за бюджетною програмою 2301170 «Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у клініках науково-дослідних установ та в вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров`я України» на придбання медикаментів та перев`язувального матеріалу затверджено видатки у сумі 80 767,6 тис.грн., що забезпечують обраховану закладом потребу на 49,9 відсотка.

У державному бюджеті на 2016 р. для Національного інституту раку 2301170 «Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у клініках науково-дослідних установ та в вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров`я України» на придбання медикаментів та перев`язувального матеріалу затверджено видатки у сумі 79 767,6 тис.грн., що забезпечують обраховану закладом потребу на 38,2 відсотка.

Розподіл препаратів закуплених за бюджетними програмами належить до компетенції структурних підрозділів з питань охорони здоров`я та закладів охорони здоров`я, що підвідомчі МОЗ України.

Тому, вважає що вина МОЗ України у завданні шкоди позивачу щодо безоплатного забезпечення лікарськими засобами відсутня, оскільки відсутність таких лікарських засобів спричинив дефіцит коштів державного бюджету.

Таким чином, у зв`язку з вкрай обмеженим фінансуванням централізованої закупівлі лікарських засобів та відсутності відповідних асигнувань з державного бюджету, МОЗ України не в змозі забезпечити необхідними лікарськими засобами усі лікувально-профілактичні заклади системи охорони здоров`я України, що не свідчить про наявність вини МОЗ України у вказаних правовідносинах.

Таким чином незаконних дій з боку відповідача МОЗ України не встановлено.

Згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

Як зазначав суд першої інстанції, з матеріалів справи вбачається відсутність належних доказів порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, його правонаступника саме Міністерством охорони здоров`я України, Київською міською державною адміністрацією, Міністерством оборони України щодо придбання лікарських засобів під час проходження лікуванні у Київському центрі трансплантації кісткового мозку, Київській міській клінічній лікарні № 9, Національному інституті раку.

Судом встановлено, що матеріали справи містять відомості проте, що під час лікування в Київському центрі трансплантації кісткового мозку лікування хворого здійснювалось за кошти як центру так і пацієнта. Під час перебування хворого в Головному військовому клінічному ордена Червоної зірки центрі «ГВКГ», вартість за медикаменти підлягала додатковій оплаті, про що сторони обумовили у відповідному договорі.

Так, згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України №1100 від 19.10.2016 р. хворого було направлено на лікування до Республіки Білорусь та оплачено його лікування.

Крім того, стороною позивача не надано рецептів ліків, виписаних лікарями вказаних медичних установ, за якими може бути здійснено безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів.

У зв`язку з наведеним, суд дійшов висновку, що позивач не довів, що саме дії відповідачів є протиправними та призвели до порушення прав позивача, заподіяння матеріальної шкоди. Не встановлено і винних дій відповідачів, що призвели до таких збитків, відсутній причинний зв`язок у неотриманні позивачем лікарських засобів на пільгових умовах через дії відповідачів, на які вказує сторона позивача.

Таким чином, суд розглянувши справу в межах визначених правонаступником позивача позовних вимог, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач на підставу для задоволення позовних вимог щодо стягнення компенсації за понесені витрати на лікування, дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, арішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 19.04.2021 р.

Головуючий :

Судді :