-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Ухвала
14 квітня 2021 року
місто Київ
справа № 757/7499/17-ц
провадження № 61-9313св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP),
відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Міністерство фінансів України, ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кабінет Міністрів України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження:
- клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
під час розгляду касаційних скарг:
- Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у складі судді Бортницької В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Поліщук Н. В., Саліхова В. В.,
- Кабінету Міністрів України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у складі судді Бортницької В. В., ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А., та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Поліщук Н. В., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2017 року Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) звернулися до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»
(далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, просили суд зобов`язати відповідачів:
- виконувати умови договору (депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т), укладеного з компанією Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_1 ;
- виконувати умови всіх договорів (депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424), укладених з компанією Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP),у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ;
- виконувати умови всіх договорів (депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K), укладених з компанією Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунках № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 ;
- виконувати умови всіх договорів (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR), укладених з компанією Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP),у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_6 ;
- виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX), укладеного з компанією Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP),у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_7 ;
- виконувати умови договору (депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5) укладеного з компанією Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), у здійсненні нею прав користування, володіння та розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, поточних, карткових, депозитних (вкладних) чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема, але не виключно, грошовими коштами, розміщеними на рахунку № НОМЕР_8 .
Позивачі обґрунтовували позовні вимоги зобов`язаннями ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» як банківської установи, Міністерства фінансів України як власника істотної частки (100 %) ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 як голови правління ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо належного виконання умов усіх депозитних договорів, які були укладені з позивачами.
Стислий виклад заяви про забезпечення позову
Позивачі подали спільну заяву про забезпечення їх позову, в якій вони просили забезпечити позов, а саме:
- встановити обов`язок, у тому числі, але не виключно, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо належного виконання умов договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), які укладені з Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP),в тому числі, але не виключно, в частині виконання зобов`язань щодо нарахування та виплати відсотків (процентів) за депозитними (вкладними) рахунками цих осіб, а також користування/розпорядження/повернення/виплати грошових коштів, розміщених на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках цих осіб у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до вирішення спору по суті;
- заборонити ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вчиняти будь-які дії щодо зупинення/блокування/припинення готівкових та/або безготівкових операцій та/або не виконання платіжних доручень/розпоряджень (документів) чи щодо будь-якого іншого обмеження користування/володіння/розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових рахунках Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP), відкритих у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», до вирішення спору по суті;
- заборонити ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» без окремої письмової згоди, платіжного доручення (документа) Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) здійснювати списання/перерахування грошових коштів чи вчиняти будь-які інші операції з грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в тому числі, але не виключно, дії щодо їх списання, обміну, зарахування, переказу, перерахування, а також внесення змін щодо їх обліку, приймати (використовувати) зазначені кошти як засіб платежу за цінні папери (акції), розпоряджатися ними в будь-який інший спосіб до вирішення спору по суті;
- заборонити ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» утримуватися від виконання договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладених з Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP),до вирішення спору по суті.
Позивачі обґрунтовували вимоги заяви тим, що існують ризики списання та втрати грошових коштів, розміщених на їхніх депозитних рахунках.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Встановлено обов`язок, у тому числі, але не виключно, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ «ПРИВАТБАНК» щодо належного виконання умов договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 квітня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), які укладені з позивачами, у тому числі, але не виключно, у частині виконання зобов`язань щодо нарахування та виплати відсотків (процентів) за депозитними (вкладними) рахунками цих осіб, а також користування/розпорядження/повернення/виплати грошових коштів, розміщених на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках цих осіб у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до вирішення по суті спору.
Заборонено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вчиняти будь-які дії щодо зупинення/блокування/припинення готівкових та/або безготівкових операцій та/або невиконання платіжних доручень/розпоряджень (документів) чи щодо будь-якого іншого обмеження користування/володіння/розпорядження грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових рахунках позивачів, відкритих у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», до вирішення по суті спору.
Заборонено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» без окремої письмової згоди, платіжного доручення (документу) позивачів здійснювати списання/ перерахування грошових коштів чи вчиняти будь-які інші операції з грошовими коштами, розміщеними на кореспондентських, депозитних, поточних, карткових чи будь-яких інших рахунках в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або у Кіпрській філії ПАТ «ПРИВАТБАНК», в тому числі, але не виключно, дії щодо їх списання, обміну, зарахування, переказу, перерахування, а також внесення змін щодо їх обліку, приймати (використовувати) вказані кошті як засіб платежу за цінні папери (акції), розпоряджатися ними в будь-який інший спосіб до вирішення по суті спору.
Заборонено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та/або Кіпрській філії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» утримуватися від виконання договорів (зокрема, але не виключно: депозитний договір від 04 червня 2014 року № 5/CY031Т, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY042K, депозитний договір від 05 квітня 2014 року № 3/CY06HR, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5), укладених з позивачами до вирішення по суті спору.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишено без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року залучено Кабінет Міністрів України як третю особу до розгляду цивільної справи за апеляційною скаргою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»
(далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2020 року про роз`яснення судового рішення, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у справі за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року залишено без змін.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», 18 червня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року щодо вирішення заяви про забезпечення позову, відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Кабінету Міністрів України
Кабінет Міністрів України 08 липня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України.
Суд зупинив виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеної без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, до закінчення касаційного провадження у справі.
Матеріали справи разом з усіма оскаржуваними судовими рішеннями надійшли до Верховного Суду 25 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Короткий зміст вимог та доводів клопотання позивачів про закриття касаційного провадження у справі
У вересні 2020 року позивачі засобами поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України.
Позивачі обґрунтовують вимоги клопотання тим, що:
- вирішення питання про віднесення ухвали Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року до переліку ухвал, які підлягають касаційному оскарженню, здійснюється відповідно до правил ЦПК України
(в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року);
- згідно з вимогами ЦПК України 2004 року, чинного на момент постановлення ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, ці акти не підлягали касаційному оскарженню відповідно до вимог статті 324 ЦПК України 2004 року;
- чинним процесуальним законодавством не передбачено право на касаційне оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, а тому касаційне провадження підлягає закриттю як помилково відкрите;
- з метою дотримання принципу правової визначеності необхідно закрити касаційне провадження у справі;
- Верховний Суд неодноразово надавав свої висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правових ситуаціях, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року у справі № 756/11485/17 (провадження № 61-17307св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 523/6070/19 (провадження № 61-5186св20).
Узагальнені аргументи інших учасників справи
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить відмовити у задоволенні клопотання позивачів про закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке:
- Верховний Суд вже встановив право Кабінету Міністрів України на касаційне оскарження судових рішень, вимоги про скасування яких містяться у його касаційній скарзі, та з`ясував той факт, що такі судові рішення підлягають касаційному оскарженню;
- у цій справі відсутні підстави для закриття касаційного провадження, визначені ЦПК України, зокрема статтею 396 цього Кодексу;
- право Кабінету Міністрів України на касаційне оскарження судових рішень виникло 10 червня 2020 року, тобто за чинності ЦПК України у такій редакції, яка надає право на касаційний перегляд ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову;
- положення пунктів 13, 14 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України не позбавляють Кабінет Міністрів України права на касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду судом апеляційної інстанції за скаргою Кабінету Міністрів України. Пункт 13 застосовується щодо строків апеляційного оскарження судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК України, а пункт 14 - строків касаційного оскарження. Враховуючи, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 10 червня 2020 року, тому відсутні підстави для застосування пункту 14 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України;
- наведені у клопотанні висновки Верховного Суду про закриття касаційного провадження сформульовані за обставин, що суттєво відрізняються від обставин у цій справі;
- на обґрунтування правової позиції щодо вирішення клопотання про закриття провадження у справі банк посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» також надало пояснення щодо врахування науково-правових висновків, підготовлених Науково-консультативною радою при Верховному Суді. Банк вважає, що науково-правові висновки не можуть бути враховані під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі, оскільки суддя-доповідач не мав права звертатися до Науково-консультативної ради для отримання таких висновків відповідно до правил частини сьомої статті 404 ЦПК України. Банк вважає, що у цій справі відсутня необхідність та доцільність в отриманні науково-правових висновків, оскільки, відкриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд дослідив питання можливості оскарження у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, постановленої за правилами ЦПК України 2004 року.
Також АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить суд долучити до матеріалів справи науково-правовий висновок від 20 січня 2021 року № 002/2021, підготовлений за зверненням до Київського регіонального центру Національної академії правових наук України, а також науково-правові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді: к. ю. н., доцента ОСОБА_2 у співавторстві з д. ю. н., професором, заслуженим юристом України ОСОБА_3 ; д. ю. н., старшого наукового співробітника ОСОБА_4 ; д. ю. н., професора Бичкової С. С.
Додатково 02 квітня 2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало суду касаційної інстанції клопотання про повернення без розгляду клопотання позивачів про закриття касаційного провадження в порядку частини четвертої статті 183 ЦПК України. Вимоги свого клопотання банк обґрунтовує тим, що позивачі усупереч правилам пункту 5 частини першої статті 183 ЦПК України не навели підстави такої заяви, зокрема підстави закриття касаційного провадження, визначені у статті 396 ЦПК України, яка містить вичерпний перелік підстав для закриття касаційного провадження у справі.
На обґрунтування доводів, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, постановлена за правилами ЦПК України 2004 року, підлягає касаційному оскарженню за правилами чинного ЦПК України, банк навів приклади судової практики Верховного Суду щодо розгляду відповідних касаційних скарг по суті у подібних обставинах (постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 359/5561/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 521/8260/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 309/3047/17, від 30 травня 2018 року у справі № 635/5268/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-941/12, від 30 травня 2018 року у справі № 372/1223/17, від01 серпня 2018 року у справі № 741/1543/17, від 11 липня 2018 року у справі № 757/22291/17-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 456/3046/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 201/16142/17-ц, від 11 березня 2019 року у справі № 754/12759/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 607/12803/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 754/13529/17-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, від 26 вересня 2018року у справі № 308/8454/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі № 695/80/17, від 12 вересня 2018 року у справі № 643/12296/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 757/67131/17, від 15 серпня 2018 року у справі № 761/30109/15-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 334/5271/17-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 753/1344/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 741/1543/17, від 30 липня 2018 року у справі № 761/38699/15-ц, від 02 липня 2018 року у справі № 756/8631/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 127/25174/17, від 06 червня 2018 року у справі № 541/2862/13-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 766/18228/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 520/4080/16-ц).
Кабінет Міністрів України також просить відмовити у задоволенні клопотання позивачів про закриття касаційного провадження у справі. Заявник на обґрунтування заперечень проти такого клопотання навів міркування, аналогічні за змістом тим, що викладені у запереченнях АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Додатково Уряд України просить не брати до уваги під час прийняття рішення у справі поданий стороною позивача науково-правовий висновок, підготовлений д. ю. н., професором, завідувачем кафедри цивільного процесу ОСОБА_5 , оскільки чинне процесуальне законодавство не визначає правовий статус, не передбачає можливості подання до суду та врахування ним документа під назвою «науково-правовий висновок з питань права». Враховуючи, що цей висновок містить конкретні питання та вказівки про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України, що прямо суперечить правилам статей 102 та 114 ЦПК України, позивачі фактично намагаються підмінити висновки суду касаційної інстанції та схилити колегію суддів до постановлення певного рішення у справі. Крім того, зазначає, що позивачі не направляли іншим учасникам справи згаданий висновок, що є порушенням правил частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, у зв`язку з чим це є підставою для неврахування судом такого доказу під час вирішення справи. Додатково Кабінет Міністрів України посилається на правила частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати, приймати та оцінювати раніше/додатково подані докази у справі, яким і є поданий позивачами науково-правовий висновок.
Міністерство фінансів України також подало заперечення на клопотання позивачів про закриття касаційного провадження у справі, просить відмовити у задоволенні цього клопотання.
4.2. Стислий зміст вимог та доводів клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У грудні 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до Верховного Суду із клопотанням, у подальшому доповненим, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми і необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявник обґрунтовує вимоги клопотання тим, що:
- застосування судами такого способу забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити дії викликає низку проблемних питань у зв`язку з неоднозначністю положень пункту 3 частини першої статті 152 ЦПК України 2004 року. Суди, встановлюючи для відповідача обов`язок вчинити певні дії, допускають таке його формулювання, що виходить за межі інституту забезпечення позову та фактично приводить до вирішення спору між сторонами без здійснення розгляду спору по суті, що фактично мало місце у цій справі;
- відповідно до висновку, викладеного у пункті 18 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 січня 2019 року у справі № 910/11906/18, встановлення обов`язку вчинити певні дії як процесуальний захід забезпечення позову має на меті обмежити пасивну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов`язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача. Натомість суд першої інстанції у справі, яка переглядається, не встановив обов`язок банку вчинити дії як процесуальний захід, а фактично примусив банк до виконання зобов`язань за депозитними договорами, що по суті є одним із способів захисту порушеного права - примусовим виконанням обов`язку в натурі;
- правовою проблемою є не лише можливість застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, що є неприпустимим без розгляду справи по суті, але і фактичне стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в порядку забезпечення позову;
- з урахуванням характеру правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності, в майбутньому існує ризик виникнення невизначеної кількості спорів, у яких позивачі намагатимуться отримати задоволення своїх грошових вимог не за результатами розгляду справи по суті, а виключно в порядку застосування судами аналогічних за своїм змістом способів забезпечення позову, як у цій справі.
У додаткових поясненнях до клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зазначає, що:
- також правовою проблемою є питання можливості оскарження у касаційному порядку за правилами чинного ЦПК України ухвали суду першої інстанції, постановленої за дії ЦПК України 2004 року;
- така проблема має міжюрисдикційний характер, що свідчить про її виключність.
4.3. Короткий зміст вимог та доводів клопотань Кабінету Міністрів України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У грудні 2020 року Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми та необхідністю забезпечення розвитку права й формування єдності правозастосовчої практики.
На обґрунтування вимог цього клопотання Уряд України наводить доводи, аналогічні тим, що викладені у клопотанні АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Додатково заявник зазначає, що існування застосовуваних ухвалою заходів забезпечення позову станом на час подання апеляційної та касаційних скарг прямо порушує приписи та принципи процесуального законодавства, ці заходи не відповідають правовій природі інституту забезпечення позову та мають бути скасовані. Заявник зазначає, що станом на час подання цього клопотання (а саме з 08 лютого 2020 року) законодавцем встановлено можливість застосування такого заходу забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, лише у спорах, які виникли із сімейних правовідносин.
У лютому 2021 року Кабінет Міністрів України також подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у порядку частини п`ятої статті 403 ЦПК України з метою вирішення питання щодо можливості Кабінету Міністрів України та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касаційному порядку оскаржити ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року.
4.4. Короткий зміст вимог та доводів клопотання Міністерства фінансів України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У грудні 2020 року Міністерство фінансів України звернулося до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Заявник зазначає, що існує правова проблема правозастосування відповідного способу забезпечення позову/захисту порушеного права. Доводи клопотання є ідентичними доводам, викладеним у клопотаннях АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Кабінету Міністрів України.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ПЕРШОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог клопотання учасників справи, за наслідками чого зробив такі висновки.
5.1. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій під час вирішення заяви позивачів про забезпечення позову
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами існують договірні правовідносини, між позивачами та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено депозитні договори, зокрема: депозитний договір № 5/CY031Т від 04 червня 2014 року, укладений ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з компанією Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP); депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY0424, депозитний договір від 20 квітня 2012 року № 2/CY0424, укладені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з компанією Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP); депозитний договір від 03 квітня 2012 року № 1/CY042K, депозитний договір від 20квітня 2012 року № 2/CY042K, укладені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з компанією Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP); депозитний договір від 05 травня 2014 року № 3/CY06HR, укладений ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з компанією Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP); депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY00MX, укладений ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з компанією Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP); депозитний договір від 05 травня 2014 року № 4/CY03J5, укладений ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з компанією Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP).
За умовами цих договорів депозитер (вкладник) розміщує на депозитному рахунку грошові кошти, а банк приймає ці грошові кошти та сплачує за кожним із цих договорів від 10 до 13 % річних без утримання податків і зборів. Будь-які зміни до договорів можуть бути здійснені лише за обопільною згодою сторін.
Відповідно до офіційного повідомлення Національного банку України, Міністерства фінансів України 21 грудня 2016 року Міністерство фінансів України набуло право власності на 100 % акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Згідно з публікаціями в засобах масової інформації Національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури націоналізації ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» протягом 19 грудня 2016 року - 21 грудня 2016 року здійснене списання грошових коштів деяких клієнтів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Позивачі 17 січня 2017 року отримали від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомлення про зупинення обслуговування рахунків.
Позивачі, вважаючи, що їх права порушені, звернулися з позовом до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке в односторонньому порядку припинило виконання укладених з ними депозитних договорів, до Міністерства фінансів України, яке набуло право власності на 100 % акцій ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 як голови правління банку, який приймає усі рішення, що стосуються діяльності ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та зобов`язаний не порушувати права клієнтів. Позивачі стверджують, що відповідачі є відповідальними за усі дії та діяльність ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Позивачі стверджували, що не розривали депозитних договорів з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та не вчиняли дій, спрямованих на відмову від депозитів.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» під час розгляду справи оголосило, що не визнає дійсність укладених з позивачами депозитних договорів.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, задоволено заяву позивачів про забезпечення позову.
У цьому касаційному провадженні Верховний Суд розглядає касаційні скарги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Кабінету Міністрів України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року про вжиття заходів забезпечення позову, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, якими ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
5.2. Оцінка аргументів клопотань позивачів про закриття касаційного провадження
Звертаючись до Верховного Суду із клопотанням про закриття касаційного провадження у справі, позивачі обґрунтовували його неможливістю зворотної дії в часі норм ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України 2017 року).
Водночас, обґрунтовуючи клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України також порушили питання щодо зворотної дії в часі норм чинного ЦПК України.
Таким чином, учасники справи вважають виключною правовою проблемою питання про дію процесуального закону в часі, зокрема про можливість оскарження у касаційному порядку за правилами нового процесуального закону таких судових рішень, які на момент їх постановлення не підлягали оскарженню в касаційному порядку.
Складність правової ситуації, на переконання сторін, полягає в тому, що процесуальні відносини розпочалися за дії одного процесуального закону та тривають за дії іншого, відмінного за змістом від попереднього процесуального закону.
Обґрунтовуючи вимоги клопотання про закриття касаційного провадження у справі, позивачі зазначали про необхідність дотримання принципу правової визначеності у разі перегляду судових рішень за спливом більше трьох років після їх постановлення, а також про те, що ЦПК України 204 року не було передбачено права на касаційне оскарження ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року та постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, а тому касаційне провадження підлягає закриттю як помилково відкрите.
Принцип правової визначеності як складова верховенства права передбачає, що судове рішення, що набрало законної сили, має бути остаточним і може бути переглянуте лише у виняткових випадках з підстав об`єктивного, а не суб`єктивного характеру і у порядку, визначеному процесуальним законом. Жодна зі сторін не може вимагати перегляду остаточного судового акта тільки з метою проведення повторного слухання та отримання нового рішення.
За правилами пункту 2 частини першої статті 324 ЦПК України 2004 року, який був чинним на момент постановлення ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, не мали права на оскарження ухвали суду про забезпечення позову.
Водночас за правилами пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України 2017 року учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, згадані у пункті 3 частини першої статті 353 цього Кодексу (зокрема про забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, за попереднього процесуального закону ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову набувала статусу остаточної після її апеляційного перегляду, оскільки ЦПК України 2004 року не було передбачено права на касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову. Проте за спливом майже трьох років заявники (АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Кабінет Міністрів України) отримали за правилами нового процесуального закону право на касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, постановленої за правилами ЦПК України 2004 року.
ЄСПЛ неодноразово визнавав безпідставне продовження строків оскарження судових рішень порушенням принципу res judicata та правової визначеності. ЄСПЛ у рішенні від 11 січня 2007 року у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» (заява № 184/02) підкреслив, що оскарження судового рішення поза встановленими процесуальними строками на оскарження означає глум над принципом правової визначеності.
Таким чином, на переконання позивачів, касаційний перегляд ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову свідчить про зворотну дію в часі нового процесуального закону, оскільки такий новий процесуальний закон створює нові підстави та умови для здійснення ревізії судових рішень, які за змістом попереднього процесуального закону набули статусу остаточних.
Верховний Суд у такій правовій ситуації, коли судове рішення за попереднім процесуальним законом не підлягало касаційному оскарженню, проте за чинним процесуальним законом таке право надано учасникам справи, не встановив наявності виключної правової проблеми, оскільки розв`язання цього правового питання здійснено Верховним Судом України у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1697цс16, де зазначено, що:
«Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Цивільне процесуальне право діє відносно осіб у часі та просторі.
Дія процесуального закону в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, чинних на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду (частина третя статті 2 ЦПК України).
Згідно з цією нормою закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Стаття 13 ЦПК України, яка була чинною на час вчинення відповідачем процесуальної дії і на час розгляду його апеляційної скарги судом, надавала право особам на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень і не передбачала винятків із цього правила.
У справі, яка переглядається, 6 листопада 2014 року відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 5 жовтня 1998 року та просив поновити строк на апеляційне оскарження цього рішення.
Таким чином, виходячи зі сформульованого в частині третій статті 2 ЦПК України загального правила дії процесуальних норм у часі, апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача, повинен був застосувати процесуальні норми, які були чинними на час вчинення зазначеної процесуальної дії, тобто на час подання ним апеляційної скарги та розгляду справи в апеляційній інстанції, а не на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного відповідачем рішення».
Тобто, право на оскарження судового рішення має визначатися не згідно з законом, чинним на час ухвалення відповідного рішення судом першої (апеляційної) інстанції, а на час подання певної скарги на таке судове рішення.
Застосовуючи наведену правову позицію до спірних правовідносин, колегія суддів зробила висновок, що право на касаційне оскарження судового рішення має вирішуватися відповідно до змісту процесуального закону, чинного на момент подання особою касаційної скарги.
У такому висновку колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховано, що зміст частини третьої статті 2 ЦПК України 2004 року та частини третьої статті 3 ЦПК України у чинній редакції щодо викладення правила про дію процесуального закону у часі є тотожними.
Враховуючи усі наведені обставини, а також наявність обґрунтованої правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1697цс16, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду дійшла висновку, що у питанні застосування процесуального закону в часі відсутня невирішена виключна правова проблема, тлумачення статті 3 ЦПК України щодо дії процесуального закону в часі є однозначним та зрозумілим.
Висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, науково-правові висновки науковців є сутнісно відмінними за своїм змістом щодо оцінки можливостей реалізації процесуальних прав третьою особою, залученою до участі у справі на стадії апеляційного перегляду справи за правилами, що діють з 08 лютого 2020 року, що свідчить про існування інших правових проблем.
5.3. Щодо прав третьої особи, залученої до участі у справі апеляційним судом
Верховний Суд встановив наявність іншої виключної правової проблеми, пов`язаної із застосуванням новели процесуального законодавства, викладеної у пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України (у редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, далі - ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Таким чином, у разі з`ясування, що судове рішення суду першої інстанції може вплинути на права та інтереси особи, апеляційний суд, застосовуючи правило пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно, третя особа, залучена апеляційним судом до участі у справі, набуває статусу учасника справи, проте автоматично ця особа не набуває право оскаржувати усі ті судові рішення, що постановлені у справі до моменту залучення її до участі у розгляді справи, враховуючи, що таке залучення нового учасника справи є можливим у разі, якщо суд дійде висновку, що рішення суду першої інстанції лише може вплинути на права та обов`язки особи - неучасника справи.
За загальним правилом, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може вступити в справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення рішення у справі у разі, якщо рішення суду може вплинути на її права та (або) обов`язки щодо однієї із сторін. Така третя особа може бути залучена до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи суду.
Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.
Таким чином, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - це особа, яка вступає у розпочатий судовий процес для охорони своїх суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, відмінних від прав, свобод та інтересів сторін у справі.
Отже, підставою залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом повинно бути існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа.
За правилами здійснення судового процесу, якому притаманний принцип стадійності, процесуальні права залученої апеляційним судом третьої особи, зокрема й права на оскарження судових рішень, поширюються на майбутнє (проспективно), а не на минуле (ретроспективно).
Відповідно, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме лише залучення нового учасника справи на стадії апеляційного розгляду у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не створює безумовних процесуальних підстав та не наділяє таку особу правом на оскарження усіх судових рішень, постановлених у справі до моменту її залучення як нового учасника справи.
Необхідно враховувати, що процесуальну процедуру залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду справи треба відрізняти від іншої процесуальної процедури - надання права на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Так, за правилами частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про те, чи стосується прав та інтересів заявника оскаржуване судове рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).
Отже, якщо суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі, то у такому разі за процесуальним законом така особа має право на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції у порядку частини другої статті 352 ЦПК України.
Таким чином, залучення третьої особи на стадії апеляційного розгляду та надання права на апеляційне оскарження особі, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є відмінними процесуальними процедурами.
Верховний Суд знаходить питання про наділення чи ненаділення нового учасника справи (третьої особи, залученої до участі у справі апеляційним судом) ретроспективним правом на оскарження судових рішень, новою актуальною правовою проблемою для права України, яка не була раніше відома ані практиці, ані науці цивільного процесу, та викликана саме запровадженням законодавчих змін до ЦПК України у січні 2020 року.
Відповідно, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду знаходить правову проблему у застосуванні нової правової норми, викладеної у пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України, що, на переконання Суду, має виключний та актуальний характер та підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду. Виключна правова проблема полягає у розмежуванні застосування правил, закріплених у частині другій статті 352 ЦПК України та у пункті 1 частини першої статті 365 ЦПК України щодо ретроспективного та проспективного права на оскарження судових рішень.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду переконана, що вирішення цієї правової проблеми має виключний характер для практики застосування норм ЦПК України, пов`язаної з необхідністю скерування судової практики у певному напрямку та унеможливленням виникнення подібних правових проблем у правозастосуванні у майбутньому.
5.4. Щодо залучення Кабінету Міністрів України як учасника справи
Також колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду визначає виключною правовою проблемою питання про участь Кабінету Міністрів України як учасника цивільного процесу.
У справі, яка переглядається, ухвалою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року Кабінет Міністрів України залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Як зазначалося, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - це особа, чиї права та інтереси опосередковано охороняються завдяки специфічній участі у процесі.
Визначення фізичних та юридичних осіб міститься у ЦК України (Розділ ІІ книги першої ЦК України).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду переконана, що третьою особою може бути залучено виключно учасників цивільних відносин, якими є фізичні та юридичні особи, а також держава.
За загальним правилом залучення органів державної влади, які не мають статусу юридичної особи, до участі у розгляді цивільних справ не допускається. В окремих випадках, прямо передбачених процесуальним законом, допускається участь у цивільному процесі окремих посадових осіб, як то прокурор та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (стаття 56 ЦПК України). Зазвичай держава бере участь у цивільних відносинах через створювані нею органи, які мають статус юридичної особи.
В той же час, за правилами частин другої та четвертої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, на відміну від правил адміністративного судочинства, цивільний процес не допускає залучення до участі у справі таких суб`єктів, які не є фізичними чи юридичними особами, або державою, а є органами державної влади без статусу юридичної особи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України не має статусу юридичної особи, є колегіальним органом, який здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на засіданнях (пункт 2 § 1 Розділу І Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 липня 2009 року № 712).
Водночас за правилом частини першої статті 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Аналіз наведеної норми права свідчить, що ця норма є бланкетною, не встановлює певних правил поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки.
Таким нормативним актом (з врахуванням правила частини першої статті 3 ЦПК України) є, зокрема і ЦПК України, яким не передбачено спеціальне право Кабінету Міністрів України брати участь у розгляді справи як самостійний учасник, на відміну від правил, зокрема, Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на наведене, виникло правове питання, чи вправі Кабінет Міністрів України як суб`єкт владних повноважень брати участь у судовому розгляді як самостійний учасник цивільного процесу, не маючи статусу юридичної особи, з огляду на вимоги статей 48, 52 ЦПК України у їх співвідношенні із правилами частини першої статті 37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», а також щодо наявності правових підстав залучення Уряду України до участі у цивільних справах, де стороною є АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
5.5. Оцінка аргументів клопотань АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою (щодо забезпечення позову)
В оцінці доводів клопотань заявників про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку наявністю виключної правової проблеми застосування такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, фактичне стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в порядку забезпечення позову, Верховний Суд врахував таке.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд встановлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Доводи заявників на обґрунтування вимог клопотань про передачу справи на розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду не підтверджують наявність виключної правової проблеми.
Верховний Суд врахував, що питання застосування такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, у тому числі фактичне вирішення спору в порядку забезпечення позову, досліджувалося Верховним Судом, а тому відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких міркувань заявників (постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 466/3327/15-ц (провадження № 61-9846св18), від 10 січня 2019 року у справі № 910/11906/18).
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність виключної правової проблеми у застосуванні такого виду забезпечення позову, як встановлення обов`язку вчинити певні дії, можливості застосування судами в порядку забезпечення позову способів захисту порушеного права, фактичного стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в порядку забезпечення позову, а тому відсутні правові підстави для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цих міркувань.
VI. ПІДСТАВИ НАПРАВЛЕННЯ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Таким чином, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновків про наявність виключної правової проблеми як єдиної та достатньої підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
6.1. Щодо наявності першої виключної правової проблеми як підстави направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновків, що запровадження законодавцем у процесуальному законі новел, зокрема щодо можливості залучення апеляційним судом третіх осіб до участі у справі, свідчить про існування виключної правової проблеми щодо прав таких нових учасників справи на оскарження судових рішень, постановлених у справі до моменту їх залучення.
На переконання колегії суддів Першої судової Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ця виключна правова проблема підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої судової практики та недопущення у майбутньому виникнення подібних правових колізій.
6.2. Щодо наявності другої виключної правової проблеми як підстави направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Другою підставою направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів встановила вирішення виключної правової проблеми щодо можливості залучення до участі у цивільному процесі органу, який не має статусу юридичної особи.
Вирішення цієї правової проблеми необхідне для визначення чіткого кола осіб (суб`єктів), які можуть бути учасниками справи у цивільному процесі.
VIІ. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Враховуючи новизну та актуальність наведених правових питань, до віднесення цієї проблеми до категорії виключних не можуть бути застосовані ані кількісні, ані якісні критерії, зазвичай використовувані Великою Палатою Верховного Суду під час вирішення питання про прийняття справи до розгляду. Надзвичайний суспільний резонанс та значущість вирішення викладених правових питань зумовлюють винятковість виявлених правових проблем.
Зважаючи на наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновків про наявність підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За правилами частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передача справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з метою забезпечення принципу правової визначеності в державі.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя.
Керуючись частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити частково.
Справу за позовом Камерін Інвестментс ЛЛП (Camerin Investments LLP), Саннекс Інвестментс ЛЛП (Sunnex Investments LLP), Таплемон Інвестментс ЛЛП (Tamplemon Investments LLP), Берліні Комершіал ЛЛП (Berlinі Commercial LLP), Луміл Інвестментс ЛЛП (Lumil Investments LLP), Софінам Інвестментс ЛЛП (Sofinam Investments LLP) до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», Міністерства фінансів України, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Кабінет Міністрів України, про зобов`язання вчинити дії, за касаційними скаргами: Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року; Кабінету Міністрів України на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
скопійовано
-
скопійовано
-
