ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/22479/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ярмак О.М.

від 22.05.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мартюк А.І., Євсіков О.О., Зубець Л.П.

від 11.11.2020

за позовом Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність»

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович; 2) Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

про стягнення 6 139 524,67 грн

за участю представників:

від позивача: Олійник О. С.

від відповідача: Заплішна О. Д., Шевченко Ю. А.

від третьої особи-1: не з?явилися.

від третьої особи-2: не з?явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Відкритий недержавний пенсійний фонд «Причетність» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 6 093 791,05 грн, з яких 3 262 352,89 грн заборгованість з повернення основної суми вкладу за договором, 2 485 912,90 грн інфляційні втрати, нараховані за період неповернення основної суми вкладу, 242 129,15 грн 3% річних, нарахованих за період неповернення, 56 309,24 грн заборгованість з повернення нарахованих відсотків, на суму вкладу за договором, 42 907,64 грн інфляційні втрати, нараховані за період неповернення відсотків, 4 179,23 грн 3 % річних, нарахованих за період неповернення відсотків.

Позов обґрунтовано тим, що 10.12.2013 між Відкритим недержавним пенсійним фондом «Причетність» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу «Класичний» № Д-2016255/01/1708.

Відповідно до пункту 1.1. договору, банк відкриває вкладнику вкладний рахунок № НОМЕР_1 , а вкладник вносить на рахунок грошові кошти в розмірі 110 315,22 дол. США, на умовах та в порядку визначеним цим договором.

Вклад залучається на строк з моменту зарахування коштів на рахунок по 09.12.2014 включно (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, процентна ставка за вкладом становить 9,0% річних.

Відповідно до умов Депозитного договору відповідачем перераховано суму у розмірі 110 315,22 грн. дол. США, що підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 за 12.12.2013.

По закінченню вкладу кошти не були повернені позивачу.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» листом від 29.02.2016 № 01/36/1 звернулась до відповідача та третьої особи з вимогою повернути позивачу пенсійні активи відповідно до вимог частини другої статті 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», оскільки пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.

Однак відповідач імперативну норму закону не виконав, позивачу пенсійні активи не повернув, тобто в порушення вимог статті 1212 Цивільного кодексу України продовжує незаконне використання пенсійних активів позивача.

06.02.2018 позивачем подана заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив виключити із заявленого позову підстави, викладені у абзацах 8, 9, 10, розміщених на 5 сторінці позовної заяви від 11.12.2017, а саме: «У зв?язку з бездіяльністю відповідача та третьої особи, неналежним виконанням ними встановленого статтею 1212 Цивільного кодексу України обов?язку щодо повернення безпідставно набутих пенсійних активів позивачу, останньому нанесено значну майнову шкоду, що виразилась у знеціненні грошових коштів в період, коли ними безпідставно розпоряджається відповідач, а також у неотриманому доході, який міг отримати позивач від обов?язкового інвестування пенсійних активів відповідно до вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом».

Та доповнив підстави заявленого позову нормами міжнародного та національного права, зокрема статтями 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, статтею 41 Конституції України, статтями 1, 46 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, статтею 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

08.02.2018 позивачем подано заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої позивач знову просив виключити із заявленого позову підстави, викладені у абзацах 8, 9, 10, розміщених на 5 сторінці, які зазначені вище, а також в абзаці 7, розміщеному на восьмій сторінці позовної заяви від 11.12.2017, а саме: «Також Статутом визначено, що позивач створений з метою здійснення діяльності з недержавного пенсійного забезпечення у встановленому законодавством порядку. Предметом діяльності позивача є здійснення недержавного пенсійного забезпечення з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників Недержавного пенсійного фонду «ВСІ» з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснення пенсійних виплат учасникам Недержавного пенсійного фонду «ВСІ» у визначеному законом порядку. Діяльність з недержавного пенсійного забезпечення є для позивача виключним видом діяльності. Аналогічна за змістом норма закріплена і в статті 6 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Та доповнив підстави заявленого позову нормами міжнародного та національного права, зокрема статтями 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, статтею 41 Конституції України, статтями 1, 46 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, статтею 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначені заяви позивача про зміну підстав позову прийняті судом до розгляду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказував, що він не є стороною договору, укладеного між позивачем та третьою особою. Грошові кошти позивача ні на підставі договору, ні в будь-який інший порядок і спосіб йому ніколи не передавалися та ним не набувалися, тому застосування до спірних відносин статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставним. Відповідач не завдавав позивачу шкоди, а діяв згідно з нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», отже, стягнення з відповідача шкоди та застосування статті 625 Цивільного кодексу України є необґрунтованим. Позовні вимоги позивача ґрунтуються на помилковому ототожненні здійснюваних відповідачем функцій органу управління банку з можливістю набуття прав та обов`язків, не передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Відповідно до пункту 2.1 розділу 1 статуту Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність», затвердженого рішенням зборів засновників фонду, останній створений з метою провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, шляхом накопичення пенсійних внесків на користь учасників Фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійсненням пенсійних виплат учасникам Фонду у встановленому законом порядку.

Предметом діяльності Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» є сукупність організаційних, юридичних та інших передбачених законом дій, спрямованих на здійснення недержавного пенсійного забезпечення фізичних осіб: акумулювання, збереження і примноження пенсійних коштів з метою забезпечення прав учасників Фонду щодо отримання ними пенсійних виплат відповідно до вимог Закону (пункт 2.2 статуту Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність»).

Відповідно до пункту 2.3 статуту Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» діяльність з недержавного пенсійного забезпечення є виключним видом його діяльності.

Згідно з пунктом 22.2 статуту Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» пенсійні активи фонду складаються з: активів у грошових коштах; активів у цінних паперах; інших активів згідно із законодавством.

Активи фонду за положеннями пунктів 22.7, 22.8 статуту Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» можуть формуватися виключно внаслідок операцій, пов`язаних з провадженням фондом діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, відповідно до Закону. Інвестиційна діяльність з активами фонду здійснюється згідно із законом та інвестиційною декларацією Фонду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.12.2013 між Відкритим недержавним пенсійним фондом «Причетність», від імені якого на підставі договору про управління активами недержавного пенсійного фонду від 19.04.2005 № 01/КУА, виступило Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» (ліцензія АГ № 572009, видана 13.12.2010 строком дії з 29.01.2010 до 29.01.2015), та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу «Класичний» № Д-2016255/01/1708.

Відповідно до пункту 1.1. договору, банк відкриває вкладнику вкладний рахунок № НОМЕР_1 , а вкладник вносить на рахунок грошові кошти в розмірі 110 315,22 дол. США, на умовах та в порядку визначеним цим договором.

Вклад залучається на строк з моменту зарахування коштів на рахунок по 09.12.2014 включно (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору процентна ставка за вкладом становить 9,0% річних.

Відповідно до умов Депозитного договору відповідачем перераховано суму у розмірі 110 315,22 дол. США, що підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_2 за 12.12.2013.

По закінченню вкладу кошти не були повернені позивачу.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» призначено Кадирова В.В. строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 від 08.04.2015 тимчасову адміністрацію в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 строки здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» та повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича продовжено до 02.10.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20.02.2017 № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на два роки до 04.10.2019. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активам Кадирова В.В. на два роки до 04 жовтня 2019 року.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі Інтернет (www.fg.gov.ua), є загальновідомою та сторонами не заперечується.

Залишок коштів по рахунках позивача станом на день оголошення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» становив депозит в сумі 154 224,30 дол. США, відсотки по депозиту в сумі 2 623,93 дол. США.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» листом від 29.02.2016 № 01/36/1 звернулось до ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення ліквідаційної процедури Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про повернення пенсійних активів Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» у сумі 156 886,26 дол США відповідно до вимог частини другої статті 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та частини другої статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка не була задоволена відповідачем.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.05.2018 у справі № 910/22479/17, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020, у задоволенні позову відмовив повністю.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має грошове зобов`язання перед Відкритим недержавним пенсійним фондом «Причетність». Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не отримував пенсійні активи Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність», у зв`язку із чим не має законних підстав та правового механізму для повернення цих пенсійних активів за рахунок власних коштів.

Єдиним джерелом та способом повернення коштів позивача є задоволення його вимог у межах процедури ліквідації Банку за рахунок активів останнього.

Також суди зазначили про неможливість застосування до спірних відносин норм статті 1212 Цивільного кодексу України оскільки норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна. У цій справі депозитні кошти були передані позивачем третій особі на підставі договору, отже, набуті нею на правовій підставі. У третьої особи виникло невиконане нею договірне зобов`язання повернути зазначені вище кошти, обставин заволодіння цими коштами відповідачем судами не встановлено, що виключає застосування до спірних відносин норм статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судами відхилені аргументи позивача щодо порушення відповідачем його права на мирне володіння майном, передбачене статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на час прийняття рішення невиконані договірні зобов`язання третьої особи перед позивачем з повернення депозитних коштів (пенсійних активів) продовжували існувати, при цьому у справі відсутні докази звернення позивача до суду щодо примусового виконання третьою особою цього зобов`язання. У свою чергу уповноважена особа відповідача у право на мирне володіння позивачем своїм майном не втручалась, а відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконувала функції органу управління третьої особи, діючи від її імені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Відкритий недержавний пенсійний фонд «Причетність» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі №910/22479/17, у якій просив їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 2, 3 та 4 частини другої статті 287 та пунктом 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Вказує, що: - судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/22513/17 від 16.06.2020, а саме щодо застосування положень статей 1, 2, 6, 10, 47, 48, 50 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність», відповідно до яких активи недержаних пенсійних фондів (пенсійні активи), які були проінвестовані до 11 липня 2014 року, не повинні були включатись до ліквідаційної маси банку та мали повертатись банками недержавним пенсійним фондам під час проведення тимчасової адміністрації або ліквідації такого банку;

- суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 1166 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/22513/17 від 16.06.2020;

- суд апеляційної інстанції за наявності в матеріалах справи доказів наявності у потерпілого матеріальних втрат не застосував до спірних правовідносин положення статті 1166 Цивільного кодексу України. Станом на 08.02.2020 постанови Верховного Суду не містять висновків щодо застосування положень статті 1166 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у правовідносинах щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь недержавного пенсійного фонду пенсійних активів, інвестованих у банківський депозит в банк, щодо якого здійснюється процедура ліквідації - за умови наявності в матеріалах справи доказів у потерпілого матеріальних втрат;

- за умови наявності в матеріалах справи доказів факту заволодіння уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб активами позивача, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Станом на 08.02.2020 постанови Верховного Суду не містять висновків щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь недержавного пенсійного фонду пенсійних активів, інвестованих у банківський депозит в банк, щодо якого здійснюється процедура ліквідації - за умови наявності в матеріалах справи доказів факту заволодіння уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб активами позивача;

- суд апеляційної інстанції за наявності у матеріалах справи доказів у потерпілого матеріальних втрат, не застосував до спірних правовідносин приписи статті 52, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 46, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо відсутності відповідальності банку за неповернення пенсійних активів законному власнику та наявності такої відповідальності у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як контролера банку. Станом на 08.02.2020 постанови Верховного Суду не містять висновків щодо застосування цих норм у правовідносинах щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь недержавного пенсійного фонду пенсійних активів, інвестованих у банківський депозит в банк, щодо якого здійснюється процедура ліквідації - за умови наявності в матеріалах справи доказів у потерпілого матеріальних втрат;

- скаржник надав суду апеляційної інстанції докази завданої позивачу шкоди та докази припинення зобов?язання банку перед позивачем, чим вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування положень статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/22513/17 від 16.06.2020;

- суд апеляційної інстанції безпідставно не розглянув клопотання позивача №ДБ/01006-1 від 06.10.2020 про долучення документів та відмовив у прийнятті доказу, зокрема висновку експерта, який підтверджує обґрунтованість шкоди, а також відхилив клопотання позивача про витребування доказів з підстав не передбачених законом.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 у справі № 910/22479/17 залишити в силі.

Розгляд клопотань.

Відкритим недержавним пенсійним фондом «Причетність» подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що при застосуванні положень статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України у справі № 910/22479/17 необхідно відступити від викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/22513/17 висновків про застосування положень статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, з таких підстав:

1) практика застосування закону не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у справі № 910/22479/17 обставини суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справі № 910/22513/17, а тому касаційний господарський суд під час розгляду справи № 910/22479/17 при застосуванні положень статті 1166, 1212 Цивільного кодексу України зобов?язаний відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду у зв?язку з тим, що обставини справи № 910/22513/17 та № 910/22479/17 мають суттєві відмінності, які унеможливлюють застосування викладених у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/22513/17 висновків щодо застосування положень статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин у справі № 910/22479/17;

2) висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України суперечить вимогам закону, якому не була надана оцінка під час формування такого висновку, а саме положенням частини другої та п?ятої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а тому касаційний господарський суд під час розгляду справи № 910/22479/17 при застосуванні положень статті 1166 Цивільного кодексу України зобов?язаний відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування цих положень та застосувати положення статті 1166 Цивільного кодексу України із врахуванням положень частин другої та п?ятої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Верховний Суд відхиляє клопотання скаржника про передачу справи № 910/22479/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з наведених ним підстав, оскільки у разі підтвердження, що практика застосування закону не є релевантною до спірних правовідносин, вона не враховується при вирішенні справи правовідносини у якій не є подібними, однак це не є підставою для відступу від висновку про застосування норми права, сформованого у раніше ухваленій постанові Верховного Суду, за встановлених у цій справі інших фактичних обставин справи.

Щодо доводів скаржника про необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду у зв?язку з тим, що застосування положень статті 1166 Цивільного кодексу України має відбуватися із врахуванням положень частин другої та п?ятої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то у справі № 910/22479/17 рішення судів не містять висновків щодо завдання відповідачем позивачу майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України. Отже, у справі № 910/22479/17 відсутні правові підстави вирішувати питання про відступ від викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/22513/17 висновків про застосування положень статей 1166 Цивільного кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги однією з підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду визначено пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з підстав передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою та другою статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи, який є доказом у справі, або змінено його властивості, не замінює сам доказ та не є підставою для звільнення від обов`язку доказування.

Висновок експерта, складений за результатами експертизи, під час якої був повністю або частково знищений об`єкт експертизи або змінено його властивості, до розгляду судом не приймається, крім випадків, коли особа, яка його подає, доведе можливість проведення додаткової та повторної експертизи з питань, досліджених у висновку експерта.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Скаржником зазначено, що він, користуючись передбаченим частиною першою статті 101 Господарського процесуального кодексу України правом, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням №ДБ/01006-1 від 06.10.2020 про долучення доказів, у якому просив долучити до матеріалів справи лист №2900/2 від 26.06.2019 (з додатками), договір про надання експертних послуг від 31.08.2020, заяву № Б/21 від 26.08.2020, лист № 31/08 від 31.08.2020, лист №ДБ/401-2 від 02.10.2020, лист № ДБ/401-2 від 02.10.2020, рахунок №31/08 від 31.08.2020, акт №171/10-2020 від 06.10.2020, лист № 06/10 від 06.10.2020, висновок експерта № 171/10-2020 від 06.10.2020, додаток №1 до висновку експерта № 171/10-2020 від 06.10.2020, додаток №2 до висновку експерта № 171/10-2020 від 06.10.2020, додаток №3 до висновку експерта № 171/10-2020 від 06.10.2020, докази направлення долучених до матеріалів справи №910/22479/17 документів.

Зазначив, що висновок експерта з додатками до нього підтверджує обґрунтованість шкоди згідно «Розрахунків втраченої вигоди та втрат, суми вкладу та відсотків Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність», внаслідок неповернення інвестованих у банківський депозит пенсійних активів, станом на 31.05.2017» у розмірі 6 878 021,30 грн. Тобто на час розгляду справи апеляційному суду були надані до матеріалів справи належні та допустимі докази тієї обставини, що позивач зазнав матеріальної шкоди у розмірі 6 878 021,30 грн внаслідок неповернення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку пенсійних активів, інвестованих у банківський депозит за договором банківського вкладу «Класичний» № Д-2016255/01/1708 від 10.12.2013. Відтак вказаний доказ підтверджував фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Інші долучені до клопотання докази були надані для підтвердження неможливості подання висновку експерта з додатками у встановлений законом строк з причин, що не залежали від позивача, відтак суд апеляційної інстанції зобов?язаний був розглянути це клопотання позивача.

У рішенні апеляційного господарського суду з даної справи відсутні будь-які відомості щодо розгляду клопотання позивача від 06.10.2020.

Необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про долучення до матеріалів справи доказів, без надання оцінки його доводам, у тому числі щодо неможливості подання висновку експерта у встановлений законом строк з причин, що не залежали від волі позивача (по суті, ігнорування такого клопотання судом апеляційної інстанції), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Посилання у постанові суду апеляційної інстанції на те, що 16.10.2020 від представника позивача вдруге надійшли додаткові пояснення по справі з урахуванням результатів експертного дослідження та висновок експерта № 171/10-2020 за результатами проведеної судової економічної експертизи, складений 06.10.2020, і що зазначений доказ не приймається апеляційною інстанцією, не свідчить про те, що судом апеляційної інстанції розглянуто клопотання позивача. У постанові суду апеляційної інстанції відсутні висновки щодо вирішення клопотання позивача від 06.10.2020 та мотиви якими суд апеляційної інстанції обґрунтовував своє рішення.

Так само, відмовляючи в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, суд апеляційної інстанції не навів мотивів таких висновків. Постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо належності доказів про витребування яких просив позивач, та чи стосуються вони предмета доказування.

Пунктами 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За змістом частин першої, другої, п?ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене у цій постанові, Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду наведеним критеріям не відповідає, оскільки її прийнято без дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів та без урахування усіх доводів учасників справи. Крім цього, в ході касаційного провадження підтвердилося, що судом апеляційної інстанції не було розглянуто клопотання позивача про залучення до матеріалів справи висновку судової економічної експертизи у даній справі.

Водночас відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 названого Кодексу, згідно з якими цей суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки за доводами позивача висновок судової економічної експертизи № 171/10-2020 від 06.10.2020 є доказом того, що Відкритий недержавний пенсійний фонд «Причетність» зазнав матеріальної шкоди у розмірі 6 878 021,30 грн внаслідок неповернення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку пенсійних активів, інвестованих у банківський депозит за договором банківського вкладу «Класичний» № Д-2016255/01/1708 від 10.12.2013, то вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо прийняття цього доказу та відповідно встановлення обставин завдання позивачу матеріальної шкоди буде впливати на визначення судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та на вирішення спору в цілому.

Враховуючи, що наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуються наявністю у позивача матеріальних втрат, доказом чого, на думку позивача, є висновок судової економічної експертизи № 171/10-2020 від 06.10.2020, суд касаційної інстанції позбавлений можливості оцінити обґрунтованість наведених позивачем підстав до тих пір поки судом апеляційної інстанції не буде вирішено питання щодо заявленого позивачем клопотання про прийняття цього доказу. Оскільки залежно від того чи буде задоволено клопотання позивача про залучення висновку експертизи, судом апеляційної інстанції має бути вирішено питання чи підтверджуються матеріалами справи обставини завдання відповідачем матеріальної шкоди позивачу, а також визначити норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини у справі № 910/22479/17.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З врахуванням викладеного, оскільки апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, це відповідно є підставою для скасування рішення апеляційного господарського суду, та передання справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1 Касаційну скаргу Відритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 910/22479/17 скасувати.

3. Справу № 910/22479/17 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець