ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3337/20 пров. № А/857/2189/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

представник позивача: Школяр О.В.

представник відповідача: Юркевич Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 380/3337/20 за адміністративним позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівське комунальне підприємство «Старий Львів» про зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції - Гулик А.Г.,

час ухвалення рішення - 12 год. 32 хв,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 30.11.2020,-

В С Т А Н О В И В:

05.05.2020 Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Галицька РА ЛМР) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) та просила зобов`язати ОСОБА_1 - власницю квартири АДРЕСА_1 за власні кошти відновити віконне заповнення на місці самовільно влаштованого дверного на головному фасаді та демонтувати кондиціонер, самовільно влаштований на балконі біля квартири АДРЕСА_2 зі сторони головного фасаду будинку АДРЕСА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 , яка є власницею квартири АДРЕСА_4 , провела ремонтні роботи по влаштуванню дверного прорізу на місці віконного на пам`ятці культурної спадщини без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Крім того, ОСОБА_1 самовільно встановила кондиціонер на балконі квартири АДРЕСА_2 зі сторони головного фасаду будинку АДРЕСА_3 . 13.04.2020 ЛКП «Старий Львів» скерував відповідачу попередження №323, в якому зазначив про необхідність у строк до 16.04.2020 демонтувати кондиціонер на балконі квартири АДРЕСА_1 та відновити віконне заповнення вказаної квартири відповідно до розпорядження Галицької РА ЛМР від 18.03.2020 №103. Проте, ОСОБА_1 вказане розпорядження добровільно не виконала, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 - власницю квартири АДРЕСА_1 за власні кошти відновити віконне заповнення на місці самовільно влаштованого дверного на головному фасаді та демонтувати кондиціонер, самовільно влаштований на балконі біля квартири АДРЕСА_2 зі сторони головного фасаду будинку АДРЕСА_3 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач - ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято без врахування суттєвих обставин справи. Просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки факту того, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири за адресою - АДРЕСА_1 , від 12 лютого 2014 року № ВТТ 239532 дверний проріз на балконі був уже облаштований, що підтверджується технічним паспортом квартири від 3 серпня 2001 року.

Звертає увагу на те, що вказівка в рішенні на те, що відповідач факт облаштування дверного прорізу не заперечує та сам факт такої заміни сторонами визнається не відповідає дійсності, оскільки нею повідомлялося суду про те, що їй не відомо чи був самовільно влаштований балконний проріз чи існував він там завжди, з урахуванням наведених вище мотивів. Вважає, що суд першої інстанції всупереч п. 1 ч. ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, не встановив чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а саме - факт самовільного встановлення ОСОБА_1 дверного прорізу на місці віконного.

Вважає, що судом безпідставно не взято до уваги надані відповідачем докази, які підтверджують, що заміна віконного отвору на дверний проріз відповідачем не здійснювалась, квартира придбана зі змінами, а також те, що недоцільно та необґрунтовано встановлювати віконний проріз замість балконного.

Також апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано те, що про факт «самовільного встановлення дверного прорізу на місці віконного» суб`єкту владних повноважень було відомо ще у 2018 році, однак, протягом встановленого законом 3-місячного строку позивач не подав звернення до адміністративного суду, а, навпаки, констатував недоцільність відновлення віконного заповнення, що підтверджується листом Галицької районної адміністрації №4-31-3237 від 16.12.2019.

В частині судового рішення щодо зобов`язання демонтувати кондиціонер, самовільно влаштований на балконі біля квартири АДРЕСА_2 зі сторони головного фасаду будинку звертає увагу на те, що що в оскаржуваному рішенні не враховано припису п. 2.6 Положення про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова, де прямо вказано, що «демонтаж технічних елементів (пристроїв) - демонтаж технічних елементів (пристроїв) з зовнішніх частин будинків і споруд власниками цих елементів та організаціями, що їх експлуатують, приведення зовнішнього вигляду будинків і споруд у попередній стан, ремонт ушкоджених будівельних конструкцій і фасадів».

Вважає, що нормативний припис рішення ЛМР визначає демонтаж технічного пристрою як такий, що передбачає зняття таких пристроїв виключно із зовнішніх частин будівлі та відновлення конструкцій, фасадів, до яких він кріпився. Втім, кондиціонер на балконі не є та ніколи не був примонтований ані до фасаду будинку, ані до жодних конструкцій балкону. Звертає увагу суду на те, що з листа Галицької районної адміністрації ЛМР №4-31-3237 від 16 грудня 2019 року, встановлюється, що «щодо кондиціонера було кілька комісій з Галицької адміністрації і встановлено, що він стоїть на плиті балкону і фасад не пошкоджено, відтак вважає, що позивач сам попередньо констатував що кондиціонер не монтований, а у позовній заяві вимагає його демонтажу.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.12.2020 на прийом до заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства прийшла ОСОБА_2 , мешканка квартири АДРЕСА_1 , яка просила відновити віконне заповнення балкона на третьому поверсі будинку. За результатами розгляду вказаного звернення було підготовлено доповідну записку від 19.02.2020 №4-2501-5228, в якій повторно рекомендовано Галицькій РА ЛМР вжити заходів щодо приведення віконного отвору у квартирі АДРЕСА_1 до попередньо стану та здійснити демонтаж встановленого кондиціонера.

З відповіді юридичного департаменту Львівської міської ради від 31.01.2020 №4-29-390 встановлюється, що 15.05.2018 адміністративною комісією при виконавчому комітеті Львівської міської ради прийнято постанову №0066, якою на гр. ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. за самовільне проведення ремонтних робіт по влаштуванню дверного прорізу на місці віконного у пам`ятці архітектури культурної спадщини ( АДРЕСА_1 ) без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Відтак юридичний департамент вважав, що О. Костів самочинно з порушенням чинного законодавства влаштувала дверний проріз замість віконного отвору в квартиру АДРЕСА_2 та встановила кондиціонер на балконі.

Відповідно до акта обстеження технічного стану будинку (квартири) від 02.03.2020, який затверджений ЛКП «Старий Львів» комісією проведено обстеження технічного стану будинку АДРЕСА_3 та кв. АДРЕСА_2 та встановлено самовільне пробиття дверного прорізу замість віконного та встановлення кондиціонеру на балконі третього поверху вуличного фасаду.

02.03.2020 ЛКП «Старий Львів» скерувало попередження №214 ОСОБА_1 про необхідність приведення віконного заповнення до автентичного вигляду та демонтажу кондиціонера на балконі третього поверху фасаду квартири АДРЕСА_1 .

Згідно витягу із протоколу № 10 засідання міжвідомчої комісії Галицького району від 17.03.2020 вирішено зобов`язати ОСОБА_1 за власні кошти відновити віконне заповнення на місці незаконно встановленого дверного прорізу та демонтувати самовільно встановлений кондиціонер.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 18.03.2020 №103 затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району від 17.03.2020 щодо зобов`язання ОСОБА_1 у термін до 10.04.2020 відновити віконне заповнення на місці незаконно встановленого дверного прорізу та демонтувати самовільно встановлений кондиціонер на балконі біля квартири АДРЕСА_1 .

13.04.2020 ЛКП «Старий Львів» скерувало попередження №323 ОСОБА_1 про добровільний порядок приведення квартири АДРЕСА_1 до попереднього стану.

21.04.2020 ЛКП «Старий Львів» склало акт про те, що власниця квартири АДРЕСА_1 не виконала розпорядження Галицької РА ЛМР від 18.03.2020 №103.

У зв`язку з невиконанням в добровільному порядку розпорядження, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідач не отримувала дозволу районної адміністрації на розміщення вказаного кондиціонера на балконі біля квартири АДРЕСА_1 та не погоджувала таке розміщення з управлінням охорони історичного середовища, порушила вимоги п.п.3.1.2 та п.4 Положення. Відтак, відхилив доводи про те, що вказаний кондиціонер не прикріплений до фасаду будинку, а стоїть на балконі, у зв`язку з чим не може бути демонтований.

Щодо аргументів позивача про протиправність влаштування дверного прорізу замість віконного на пам`ятці культурної спадщини суд зазначив, що на поверховому плані будинку АДРЕСА_3 від 29.09.1977 під літ.6-3 позначений віконний проріз, проте, згідно з актом обстеження технічного стану будинку (квартири) АДРЕСА_1 від 02.03.2020 на вказаному місці встановлено двері на балкон з квартири АДРЕСА_2 .

Також суд дійшов висновку, що у квартирі, належній ОСОБА_1 , самовільно влаштований дверний проріз замість віконного, оскільки проектна документація по заміні віконного прорізу на дверний у встановленому порядку відповідачем не погоджувалась.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до розділу 3 рішення міської ради від 09.09.2011 №833 (зі змінами та доповненнями) «Про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова» заборонено розміщувати та встановлювати пристрої та устаткування систем опалення, вентиляції і кондиціонування повітря на видимих зі сторони вулиць та площ фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд, які знаходяться на території історичного ареалу, а також на усіх фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд-пам`ятках архітектури.

Порядок розгляду питань щодо розміщення технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд у м. Львові, уповноваженими на це виконавчими органами міської ради регулює «Положенням про порядок розміщення у м. Львові технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд», затверджене рішенням виконавчого комітету Міської ради від 01.02.2002 №028 «Про впорядкування розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах будинків на території м. Львова», із врахуванням внесених змін (далі - Положення №028).

Зокрема, згідно з підпунктом 2.8.5. пункту 2.8. Положення №028 технічними елементами (пристроями), що розміщуються ззовні на будівельних конструкціях житлової, громадської і виробничої забудови є, зокрема, пристрої і устаткування систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря.

Відповідно до пункту 3.1 цього ж Положення забороняється розміщення та встановлення технічних елементів (пристроїв), перелічених у пунктах 2.8.4. та 2.8.5., на видимих зі сторони вулиць та площ фасадах, стінах будинків і споруд , які знаходяться на території історичної забудови, включеної у Список світової спадщини ЮНЕСКО, а також на видимих зі сторони вулиць (площ) фасадах, стінах будинків і споруд - пам`ятках архітектури.

Також, підпунктом 3.3.2 пункту 3.3 Положення №028 передбачено заборону встановлення без відповідного дозволу технічних елементів (пристроїв), перелічених у підпунктах 2.8.3, 2.8.4. та 2.8.5 пункту 2.8 на видимих зі сторони вулиць (площ) фасадах, стінах будинків і споруд - у межах історико-культурної заповідної території м. Львова.

Питання відповідальності за порушення порядку розміщення технічних елементів (пристроїв), врегульовано пунктом 5 Положення №028.

Так, вищеназваним пунктом встановлено, що у випадках виявлення розміщення технічних елементів (пристроїв), що не відповідають вимогам цього Положення відповідальні житлово-експлуатаційні контори, комунальні підприємства з експлуатації житлового фонду і житлово-експлуатаційні контори інших відомств видають особі, що встановила технічний елемент (пристій), припис про усунення у місячний термін порушень.

У випадках зволікання з усуненням порушень та випадках самовільного встановлення технічних елементів (пристроїв), перелічених у підпунктах 2.8.1, 2.8.2, 2.8.3, 2.8.4, 2.8.5 житлово-експлуатаційні контори, комунальні підприємства з експлуатації житлового фонду і відомчі житлово-експлуатаційні контори передають у районну адміністрацію акт обстеження технічного елементу (пристрою) та матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності фізичної чи юридичної особи для подальшого розгляду цього питання на міжвідомчій комісії районної адміністрації.

Міжвідомча комісія у двотижневий термін готує висновок про відповідність чи невідповідність розміщення технічного елементу (пристрою) для підготовки відповідного розпорядження голови районної адміністрації;

Голова районної адміністрації у двотижневий термін на підставі підготовлених матеріалів приймає розпорядження про демонтаж технічного елементу (пристрою) чи його подальше розміщення; копія розпорядження голови районної адміністрації про демонтаж технічного елементу (пристрою) надсилається юридичній чи фізичній особі, яка вчинила правопорушення.

З аналізу наведених вище норм законодавства випливає, що до повноважень районних у місті Львові адміністрацій належить, окрім іншого, затвердження висновків міжвідомчої комісії при відповідній районній адміністрації про впорядкування розміщення технічних елементів на фасадах будинків, в тому числі з питань, які стосуються демонтажу таких елементів.

Поряд із цим, варто зауважити, що право на реалізацію таких повноважень виникає у позивача лише у разі виявлення самовільно встановлених елементів на фасадах будинків.

За визначенням пункту 2.2 Положення №028 самовільним встановленням технічних елементів (пристроїв) визнається встановлення технічних елементів (пристроїв) ззовні будинків і споруд без оформлення у встановленому порядку дозволу на їх розміщення та без дотримання вимог цього Положення.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що п.3.1.2 Положення передбачає заборону розміщення та встановлення технічних елементів (пристроїв) кондиціонування на видимих зі сторони вулиць та площ фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд, які знаходяться на території історичного ареалу, а також на усіх фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд - пам`ятках архітектури.

При цьому вказане Положення не деталізує спосіб кріплення таких елементів, що означає заборону будь-якого встановлення та розміщення.

Однак, слід зазначити, що пунктом 2.6 Положення про порядок розміщення технічних елементів (пристроїв) на фасадах та зовнішніх частинах будинків і споруд на території м. Львова, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 833 від 09.09.2011 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 1 лютого 2002 року № 28 визначено, що демонтаж технічних елементів (пристроїв) - це демонтаж технічних елементів (пристроїв) з зовнішніх частин будинків і споруд власниками цих елементів та організаціями, що їх експлуатують, приведення зовнішнього вигляду будинків і споруд у попередній стан, ремонт ушкоджених будівельних конструкцій і фасадів.

Тобто демонтаж технічного пристрою передбачає зняття таких пристроїв із зовнішніх частин будівлі та відновлення конструкцій, фасадів, до яких він кріпився.

Зобов`язуючи відповідача демонтувати кондиціонер, суд першої інстанції зазначив, що відповідач встановила пристрій для вентиляції і кондиціонування повітря (кондиціонер) на балконі біля квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується, актом обстеження технічного стану будинку (квартири) АДРЕСА_1 на пл.Ринок від 02.03.2020 та визнається сторонами.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що питання встановлення кондиціонера розглядалось управліннями Львівської міської ради. Зокрема з листа Галицької районної адміністрації від 16.12.2019 № 4-31-3237 за підписом голови, встановлено, що відповідно до резолюції міського голови на звернення гр. ОСОБА_2 , голові районної адміністрації було доручено розглянути варіант встановлення кондиціонера з мінімальним рівнем шуму або його демонтажем, а питання заміни віконного прорізу на дверний було доручено розглянути раднику міського голови.

При комісійному обстеженні за участю радника міського голови, голови районної адміністрації, представників житлового відділу та ЛКП «Старий Львів» проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 та встановлено, що власницею квартири АДРЕСА_1 на балконі ІІІ-ого поверху, біля вікон своєї квартири, встановлено кондиціонер. Встановлено, що візуально наявність кондиціонера не помітна, оскільки він служить як тумба для квітів. Зазначений кондиціонер з двох сторін огороджений тумбами з квітами (фото додається), на балконі шум від роботи кондиціонера не прослуховувався.

Також зазначено, що власниця квартири АДРЕСА_1 звернулась у Львівський міський відділ ДУ «ЛОЛЦ МОЗ України» щодо проведення замірів шуму від роботи кондиціонера встановленого на балконі ІІІ-ого поверху зазначеного будинку. Відповідно до протоколу Львівського міського відділу «ЛОЛЦ МОЗ України» від 30.08.2019 №61 проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку в період з 06-30 - 8-00 год. в житловій кімнаті квартири АДРЕСА_1 на відстані 1,5 м від вікна та посередині кімнати було проведено заміри шуму від кондиціонера та встановлено, що у житловій кімнаті квартири АДРЕСА_1 еквівалентний та максимальний рівні шуму не перевищують допустимі рівні в нічний період доби.

Доцільно зауважити, що позивач у листі від 16.12.2019 № 4-31-3237 вказує на те, що кондиціонер не примонтований до фасаду, наявний стан балкону жодним чином не шкодить пам`ятці архітектури національного значення, та не зазначає про те, що відповідач повинна отримати дозвіл районної адміністрації на розміщення вказаного кондиціонера на балконі біля квартири АДРЕСА_1 та погодити таке розміщення з управлінням охорони історичного середовища.

Крім того, з позиції колегії суддів, судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою закриття провадження у справі щодо самовільного встановлення ОСОБА_1 кондиціонеру через сплив строку накладення адміністративного стягнення за постановою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №46 від 17.03.2020.

Підсумовуючи викладене у сукупності позивачем не доведено фактів самовільного встановлення кондиціонеру, обов`язку погодити його розміщення за фактичного його розташування (фотокопії додано) та необхідності отримання відповідного дозволу.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач ОСОБА_1 самовільно, без отримання дозволу від районної адміністрації та без погодження з управлінням охорони історичного середовища встановила кондиціонер на балконі біля квартири АДРЕСА_1 .

Що стосується влаштування дверного прорізу замість віконного на пам`ятці культурної спадщини слід зазначити таке.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном;

Частина 5 ст.319 ЦК України визначає, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

При цьому, в силу ч.2 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно з ч.2 ст.139 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із рішенням виконкому Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» пл. Ринок знаходиться у межах історичного ареалу м. Львова.

Пунктом 1 Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31.08.2007 № 643 «Про впорядкування заміни та встановлення віконних і дверних заповнень фасадів на території історичного ареалу м. Львова» (із наступними змінами) (далі Рішення № 643) заміна та встановлення віконних і дверних заповнень фасадів будинків усіх форм власності, які розміщені в історичному ареалі міста, виконуються за наявності погодженої у встановленому порядку проектної документації.

Відповідно до пп.3.1. згаданого Рішення № 643 у випадку бажання власників, користувачів квартир чи нежитлових приміщень позапланово самостійно виконати заміну віконних та дверних заповнень фасаду, вони зобов`язані виготовити і погодити проектну документацію у встановленому порядку та виконати роботи за власні кошти.

Відповідно до п. 20.2.3 Правил благоустрою м. Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 №376 (з наступними змінами та доповненнями), незадовільний стан утримання та ремонту фасадів, цоколів, будинкових вказівників у КУпАП кваліфікується як порушення правил експлуатації житлових будинків, житлових приміщень та інженерного обладнання. Псування житлових будинків, житлових приміщень, їх обладнання та елементів.

Колегія суддів проаналізувавши підстави позову, відзиву, апеляційної скарги, дійшла висновку, що задоволенню вимоги про зобов`язання відповідача відновити віконне заповнення на місці самовільно влаштованого дверного на головному фасаді у даній справі передує необхідність встановлення фактів та обставин щодо здійснення перепланування/переобладнання та можливості приведення відповідних змін до попереднього стану.

Відповідно до термінів, що наводяться у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 (далі - Правила), власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване в установленому законом порядку.

Внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які розміщені в межах будинку, споруди, системи протипожежного захисту.

Перепланування - до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Згідно з підпунктом 1.4.1 Правил переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Підпунктами 1.4.1, 1.4.2 Правил передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків (підпункт 1.4.3 Правил).

Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається (підпункт 1.4.4 Правил).

Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.

Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, подаються документи за переліком, визначених у Правилах (підпункт 1.4.5 Правил).

Підпункт 1.4.6. Правил зазначає, що власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне -переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов`язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

За змістом викладених норм встановлюється, що саме власник, що припустив самовільне переобладнання чи перепланування зобов`язаний привести це приміщення до попереднього стану.

Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкт нерухомого майна від 17.03.2020 №204419147 ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.02.2014 №10866152).

Дану квартиру позивач придбала згідно договору купівлі-продажу від 12.02.2014 № 239532. На момент укладення договору, згідно технічного паспорту на приватизовану квартиру АДРЕСА_1 від 03.08.2001, реєстраціний номер 52965, дверний проріз на балконі облаштований.

Тобто перепланування вказаного дверного прорізу здійснено не відповідачем у справі, а ще попереднім власником до 2001 року.

Згідно листа ЛКП «Археологічно-архітектурна служба м. Львова» Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради встановлено, що ситуацію, за яких обставин попередній власник квартири АДРЕСА_2 змонтував на місці вікна - двері, що зараз слугують виходом на балкон, дослідити неможливо, але оглянувши дверне полотно, що було змонтоване попереднім власником, можна стверджувати, що його членування, матеріал з якого воно виконане та пофарбування майже цілком відповідає автентичному взірцю, що знаходиться; на куті будівлі.

Згідно листа за підписом голови Галицької районної адміністрації від 16.12.2019 № 4-31-3237, який скеровувався департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради встановлюється, що при комісійному обстеженні за участю радника міського голови, голови районної адміністрації, представників житлового відділу та ЛКП «Старий Львів» проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 та підтверджено, що переобладнання дверей на вікно, буде недоцільним з точки зору вигляду і функціональності даного балкону та недоцільності повернення попереднього стану.

Відповідно до листа Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 01.06.2020 за вих.№ 0004-вих-40653, ЛКП «Бюро спадщини» розглянуло звернення ОСОБА_3 , скероване в управління охорони історичного середовища за № З-К-ЗПИ073-0004 від 21.05.2020 №3-Б-13520- 8ІД 30.03.2020 щодо обстеження вікна і балконних дверей квартири АДРЕСА_1 та повідомило, що при візуальному обстеженні працівниками ЛКП «Бюро спадщини» встановлено, що вікно і балконні двері квартири АДРЕСА_1 - сучасного виготовлення, дерев`яні, за характером членування відповідають збереженим історичним заповнення. Технічний стан віконного та дверного заповнення - добрий. Одночасно проінформували ОСОБА_1 , що у разі демонтажу вікна і дверей балкону квартири будуть пошкоджені відкоси віконного та дверного прорізів.

Судом першої інстанції встановлено, що проектна документація по заміні віконного прорізу на дверний у встановленому порядку не погоджувалась, а відтак у квартирі, належній відповідачу ОСОБА_1 , самовільно влаштований дверний проріз замість віконного. Оскільки відповідач не виконала у добровільному порядку розпорядження позивача то слід зобов`язати відповідача ОСОБА_1 - власницю квартири АДРЕСА_1 за власні кошти відновити віконне заповнення на місці самовільно влаштованого дверного на головному фасаді.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно вважав доведеним факт здійснення ОСОБА_1 порушення, зокрема вважав належним доказом постанову адміністративної комісія при виконавчому комітеті Львівської міської ради 15.05.2018 №0066, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн за самовільне проведення ремонтних робіт по влаштуванню дверного прорізу на місці віконного у пам`ятці архітектури культурної спадщини ( АДРЕСА_1 ).

Слід звернути увагу на те, що у даній постанові паспортні дані, які зазначені у постанові не співпадають із даними ОСОБА_1 .. Більше того, постанову про накладення адміністративного стягнення ніби то і винесено стосовно позивачки, однак реквізити вказані у ній (які стосуються ОСОБА_1 ) їй не належать, а тому не створили обов`язку для її виконання.

Покликаючись на такі обставини, апелянт зауважила, що у зв`язку з цим і не оскаржила відповідної постанови.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що однозначні покликання позивача на те, що ОСОБА_1 здійснено перепланування та допущено порушення, які полягають у руйнуванні чи пошкодженні несучих конструкцій будинку, погіршенні цілісності фасаду не підтверджуються доказами, долученими до матеріалів справи та спростовані в ході апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при прийнятті розпорядження відповідач зобов`язаний дотримуватися наступних принципів: діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 380/3337/20 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Львівське комунальне підприємство «Старий Львів» про зобов`язання вчинити дії- відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року