Справа № 629/3060/16-ц

Номер провадження 2/629/2/21

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретарів Андрієнко С.А., Кремінь М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України про визнання незаконних дій, витребування майна з незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в особі Лозівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ Ресурси» в особі Харківської філії, про визнання незаконних дій, витребування майна з незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що вона з 16.09.1978 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу нею було придбано автомобіль ГАЗ 2752-104, р.н. НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , який знаходився у її власності. Крім неї право управління автомобілем також належало її чоловікові. Як їй стало відомо з обвинувального висновку за кримінальною справою № 86090362, її чоловіка звинувачували у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121, п.п. 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. 05.03.2011 року під час перебування під вартою у Харківському СІЗО її чоловік помер. Під час затримання чоловіка, він знаходився на вказаному автомобілі та мав при собі свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Проте, даний автомобіль з правовстановлюючими документами на нього, не є речовим доказом у кримінальній справі. Належний їй автомобіль згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02.12.2009 року було доставлено для зберігання на спеціальний майданчик Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області. 11.04.2013 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області було задоволено клопотання позивача щодо повернення належного їй автомобіля та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, та 18.04.2013 року її представником було отримано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Позивач неодноразово через свого представника звернулася з заявою до Лозівського ВП ГУНП в Харківській області щодо повернення належного їй майна на підставі ухвали суду від 11.04.2013 року. З листа начальника Лозівського ВП ГУНП в Харківській області було встановлено, що 16.01.2013 року Лозівським МВ ГУМВС України в Харківській області затриманий транспортний засіб, а саме автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився на спеціальному майданчику для зберігання транспортних засобів переданий на зберігання Харківській філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси». Повернути належний позивачу транспортний засіб можливо лише після оплати за послуги транспортування та зберігання автомобіля. Однак, позивач з цим не погоджується, оскільки відповідачі без жодних на те підстав незаконно утримують належний їй автомобіль. В зв`язку з викладеним позивач звернулась до суду і просить визнати незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення її права володіння належним їй автомобілем в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання; витребувати з незаконного володіння ДП МВС України «Інформ Ресурси» в особі Харківської філії належний їй на праві власності ГАЗ 2752-104, р.н НОМЕР_1 , двигун 4063 НОМЕР_4 , шасі кузов № НОМЕР_3 , який знаходиться на майданчику затриманого авто-мото транспорту на території Лозівського ВП ГУ НП в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 7; зобов`язати відповідачів надати їй або її представникові можливість вилучення належного їй вищевказаного автомобіля. Також просить стягнути з відповідачів спричинену їй моральну шкоду у розмірі 100000 гривень, оскільки незаконними діями відповідачів було порушено нормальний спосіб її життя. Крім того з вини відповідачів автомобіль є непридатним до використання та фактично повністю втратив свої споживчі якості.

17 серпня 2016 року представник відповідача Лозівський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області надав заперечення на позов, в якому зазначив, що Лозівський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області не є належним відповідачем по даній справі, оскільки обов`язок щодо зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів здійснює Державне підприємство МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» на підставі укладеного договору про спільну діяльність № 3 від 28.01.2013 року між Головним Управлінням МВС України в Харківській області та Державним підприємством МВС України «Фнформ-Ресурси» в особі Харківської філії. Крім того зазначив, що кримінальне провадження розслідувалось Слідчим Управлінням ГУМВС України в Харківській області. Лозівський МВ не має даних про визнання авто ГАЗ 2752-104, р.н НОМЕР_1 речовим доказом. Вирок суду до Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області не надходив.

04 жовтня 2016 року представник відповідача Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» надав до суду заперечення на позов, в якому просив у задоволенні позову в частині зобов`язання Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» безоплатно передати ОСОБА_1 автомобіль ГАЗ 2752-104, р.н НОМЕР_1 відмовити, у відшкодуванні моральної шкоди у розмірі 100000 гривень відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу 02.12.2009 року слідчим СВ Лозівського МВ в зв`язку з розслідуванням кримінальної справи № 86090389 був затриманий автомобіль ГАЗ 2752-104, р.н НОМЕР_1 та доставлений на спеціальний майданчик, який на час затримання належав Лозівському МВ ГУМВС України в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Орджонікідзе,7. 16.01.2013 року Лозівський МВ ГУМВС України передав, а представник Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» прийняв транспортні засоби, які знаходилися на спеціальному майданчику для зберігання транспортних засобів, в тому числі автомобіль позивача. Для здійснення зберігання на території м. Харкова та Харківської області між Головним Управлінням МВС України в Харківській області та Державним підприємством МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії укладено договір про спільну діяльність № 3 від 28.0.2013року, відповідно до умов якого Державне підприємство МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії бере на себе зобов`язання здійснювати господарську діяльність шляхом надання фізичним та юридичним особам послуг з тимчасово відповідального зберігання затриманих відповідно до чинного законодавства транспортних засобів на спеціальних майданчиках, у тому числі на спеціальному майданчику за адресою: м. Лозова, вул. Орджонікідзе, 7. Після початку проведення реформи Національної поліції, у зв`язку з припиненням діяльності органів МВС на території м. Харкова, 19.01.2016 року укладено договір про співпрацю 19/01-16 між Головним управлінням Національної поліції в Харківській області та Державним підприємством МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії про здійснення діяльності, у тому числі надання послуг зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів в м. Лозова, вул. Орджонікідзе, 7. Таким чином транспортний засіб цілком правомірно знаходиться на зберіганні підприємства, для цього були усі законні підстави, зокрема акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу. Підприємство в особі філії не чинить перешкоди у поверненні транспортного засобу, але це повернення не може бути здійснене без стягнення плати за утримання транспортного засобу, при цьому посилався на норми закону, тарифи і розрахунок вартості зберігання транспортного засобу. Щодо стягнення моральної шкоди, то представник відповідача зазначив, що дана вимога позивачем не обґрунтована та належними доказами не підтверджена.

Крім того 04 жовтня 2016 року представник відповідача Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» надав до суду заяву, в якій просив застосувати позовну давність, оскільки вважає, що позивачу ще в 2011 році стало відомо про знаходження спірного автомобіля на спец майданчику, проте з позовом до суду щодо захисту своїх інтересів вона звернулася лише 05 серпня 2016 року, тобто після спливу строків позовної давності.

Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року клопотання представника позивача ОСОБА_3 задоволено, призначено у справі судово-автотоварознавчу експертизу.

25 серпня 2020 року провадження у справі відновлено.

29 вересня 2020 року позивач надала до суду заяву, в якій просила залучити в якості належного відповідача як територіальний орган Національної поліції України Головне управління Національної поліції в Харківській області, а також у якості співвідповідача Державну казначейську службу України. Крім того уточнила свої позовні вимоги,

06 листопада 2020 року надала суду уточнену позовну заяву, в які просила визнати незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення її права володіння належним їй автомобілем, в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання; витребувати з незаконного володіння відповідачів та повернути їй автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун 4063 НОМЕР_4 , шасі кузов № НОМЕР_3 , який знаходиться на майданчику затриманого авто-мото транспорту на території Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 7; зобов`язати відповідачів надати їй або її представникові можливість вилучення належного їй вищевказаного автомобіля з майданчику затриманого авто-мото транспорту на території Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області за адресою: Харківська область, м. Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 7; за рахунок Державного бюджету України стягнути спричинену незаконними діями відповідачів моральну шкоду шляхом списання казначейством коштів з рахунку Державного бюджету на її користь суми у розмірі 100000 гривень; стягнути з відповідачів на її користь судові витрати, понесені нею у зв`язку з проведенням по справі автотоварознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 06 листопада 2020 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 06 листопада 2020 року; залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Національної поліції в Харківській області, Державну казначейську службу України; виключено зі складу учасників справи Міністерство внутрішніх справ України в особі Лозівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та Слідче управління ГУНП в Харківські області.

11 грудня 2020 року представник Державної казначейської служби України надала суду відзив на уточнену позовну заяву, в якій просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди та не здійснено розрахунку розміру нібито заподіяної шкоди.

13 січня 2021 року представник Головного управління Національної поліції в Харківській області надала суду відзив, в якому зазначила на відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Вказала, що ГУНП в Харківській області не є правонаступником органів внутрішній справ, оскільки Головне управління МВС з 07.11.2015 року знаходиться в стані припинення. Наразі у ГУМВС України в Харківській області діє Ліквідаційна комісія. Доказів вчинення будь-яких неправомірних дій з боку ГУНП в Харківській області позивачем не наведено, оскільки затримання транспортного засобу відбувалося у період коли ще не існувало ГУНП в Харківській області. Вказала, що позов не містить доказів спричинення моральної шкоди, тим більше з боку ГУНП в Харківській області.

Позивач та її представник в судове засідання не звилися, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі та участі його довірителя.

Представник відповідача Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії в судове засідання не з`явилася, надала суду заперечення на позов.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Харківській області в судове засідання не з`явилася, надала суду відзив на позов.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На основі всебічно з`ясованих обставин, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб автомобіль марки ГАЗ, моделі 2752-104, 2005 року випуску, синього кольору, шасі № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким має право користуватися ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_5 , виданим МРЕВ м. Харкова 18.05.2006 року .

Згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02.12.2009 року слідчим СВ Лозівського РВ Сало А.С. у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи № 86090389 був затриманий автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 та доставлений для зберігання на спеціальний майданчик, розташований за адресою: м.Лозова, Харківська область, вул.Орджонікідзе, 7.

Як зазначає позивач у позові, її чоловіка ОСОБА_2 звинувачували у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121, п.п. 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Під час його затримання, останній керував належним позивачу автомобілем, також при ньому було свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Однак, ні автомобіль, ні правовстановлюючі документи на нього не визнані речовими доказами в кримінальній справі. Жодних постанов щодо затримання належного позивачу транспортного засобу або інших процесуальних документів щодо цього, вона як власник не отримувала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перебування під вартою у Харківському СІЗО чоловік помер, кримінальну справу відносно нього було закрито на підставі п.8 ст.6 КПК України.

11 квітня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області по справі №1-87/11 клопотання ОСОБА_1 задоволено, останній повернуто автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 . Визначено копію даної ухвали для виконання рішення про повернення ОСОБА_1 належного їй автомобіля направити начальнику Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області, а для відома ОСОБА_1

23 квітня 2013 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до начальника Лозівського МВ ГУМВС України в Харківській області із заявою про негайне повернення ОСОБА_1 , як власникові, належний їй транспортний засіб ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , так як підстави для його подальшого затримання відсутні. Також зазначив, що 18.04.2013 року ним, як представником заявника, отримано в Апеляційному суді Харківської області свідоцтво про реєстрацію транспортного засобі.

Оскільки автомобіль не було повернуто власнику, 17 лютого 2016 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до начальника Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з аналогічною заявою про негайне повернення заявнику, як власникові, належний їй транспортний засіб ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , так як підстави для його подальшого затримання відсутні.

Листом начальник Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16.03.2016 року за №4729/119-86/01/31-2016 повідомив, що (на той час) Лозівським МВ ГУМВС України в Харківській області затримані транспортні засоби, які знаходилися на майданчику затриманого авто-мото транспорту на виконання Рішення розширеного засідання колегії Головного управління МВС України в Харківській області від 08 листопада 2012 року, Плану розвитку співпраці ХФ ДП МВС України «Інформ-Ресурси» з підрозділами ГУ МВС України в Харківській області, Постанови Кабінету України Міністрів України «Про затвердження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках» від 17 грудня 2008 року № 1102 зі змінами та умов договору про співпрацю, згідно акту прийому-передачі транспортних засобів від 16.01.2013 року були передані Харківській філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси», в тому числі автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Для вирішення питання про повернення даного транспортного засобу необхідно звертатися до Харківській філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси».

16 квітня 2016 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до керуючого Харківської філії ДП МВС України в Харківській області з заявою про негайне повернення йому, як представнику власника транспортного засобу ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , шасі кузов № НОМЕР_3 , так як підстави для його затримання відсутні.

З листа в.о. директора Харківської філії Державного Підприємства МВС України «Інформ-Ресурси» Ярового Г.Ф. від 11 травня 2016 року за №200 вбачається, що керівництво ХФ ДП МВС України «Інформ-Ресурси» не заперечує проти повернення автомобіля ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 після оплати за послуги транспортування та зберігання автомобіля.

Представником Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії надано суду протоколи огляду транспортного засобу - автомобіля ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 від 27.11.2015 року та 16.09.2016 року.

Як зазначено представником відповідача ХФ ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в запереченні на позов, сума, яка підлягає сплаті за зберігання автомобіля ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 , станом на 04.10.2016 року становить 41762 гривні.

На момент затримання та поміщення транспортного засобу позивача на спеціальний майданчик на тимчасове відповідальне зберігання діяли положення договору про спільну співпрацю №3 від 28 січня 2013 року, укладеного між Головним управлінням МВС України в Харківській області (Сторона 1) та Державним підприємством МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії (Сторона 2), згідно якого Сторона 1 доручає, а Сторона 2 бере на себе зобов`язання здійснювати господарську діяльність шляхом надання фізичним та юридичним особам послуг з тимчасового відповідального зберігання затриманих відповідно до чинного законодавства транспортних засобів на спеціальних майданчиках, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії договору до 28.01.2015 року (п.7.5. вказаного договору).

Пунктом 2.2.2. вказаного договору Сторона-2 зобов`язана повертати тимчасово затримані транспортні засобі водіям, власникам (співвласникам) за умови пред`явлення ними відповідних документів, та оплати витрат, пов`язаних із зберіганням транспортних засобів на спеціальному майданчику, а в разі доставлення транспортного засобу за допомогою евакуатора також за умови оплати витрат, пов`язаних з транспортуванням.

Відповідно до п.2.4.3 Сторона-1 зобов`язана вживати заходів щодо своєчасного надання дозвільних документів (протокол про адміністративне правопорушення, тощо) з метою повернення власникам затриманих транспортних засобів у визначені чинним законодавством терміни.

Договором про співпрацю №19/01-16 від 19.01.2016 року, укладеним між Головним управлінням Національної поліції в Харківській області та Державним підприємством Міністерства внутрішній справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, зокрема, визначено співробітництво сторін відповідно до Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1102. Сторони в рамках даного договору зобов`язуються забезпечити функціонування спецмайданчиків та здійснювати діяльність, спрямовану та належне збереження та доставляння тимчасово затриманих транспортних засобів, у тому числі за допомогою об`єкту спеціальних автомобілів-евакуаторів. Термін дії договору до 18.01.2018 року (п.6.5. вказаного договору).

Згідно п.2.1.2. вказаного договору філія бере на себе зобов`язання здійснювати господарську діяльність шляхом надання фізичним та юридичним особам послуг з доставляння та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1 .

З п.2.2.8. вказаного договору вбачається, що повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику, здійснюється за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) за умови оплати ним витрат за зберігання такого транспортного засобу, та пред`явлення копії протоколу тимчасового затримання транспортного засобу або акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу з відміткою про дозвіл його отримати уповноваженої особи Головного управління Національної поліції у Харківській області.

ЗгідноПостанови КабінетуМіністрів Українивід 17.12.2008року №1102«Про затвердженняПорядку тимчасовогозатримання тазберігання транспортнихзасобів наспеціальних майданчикахі стоянках» (надалі Постанова) вирішено Національній поліції забезпечити функціонування спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Дозволити територіальним органам Національної поліції для доставляння та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів укладати договори з державними підприємствами, які належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ або Національної поліції. У разі потреби зазначені державні підприємства залучають на конкурсних засадах підприємства, установи та організації недержавної форми власності для надання окремих видів таких послуг. Рекомендувати органам місцевого самоврядування виділити у межах населених пунктів територіальним органам Національної поліції, земельні ділянки для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Пунктом 1 Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року №1102(надалі Порядок) визначено процедуру тимчасового затримання транспортних засобів працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції (далі - поліцейські), зберігання таких транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, а також їх повернення.

Згідно п.п.2,3 вказаного Порядку тимчасове затримання транспортного засобу проводиться поліцейським у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою, шостою і сьомоюстатті 121, частинами третьою - п`ятоюстатті 122(у частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю),статтями 1225,124,126, частинами першою - четвертоюстатті 130,статтями 1321,2061Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно достатті 36 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п.12 вказаного Порядкуповернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) за умови оплати ним витрат, пов`язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред`явлення відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення або протоколу про адміністративне правопорушення у разі їх складення. Повернення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за вимогою державного виконавця.

Розмір плати за транспортування та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках (стоянках) визначено наказом МВС від 10.10.2013 року №967/1218/869.

Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104(даліПорядок) визначено правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Згідно п.20 Порядку зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Згідно п.32 Порядку фінансування витрат, пов`язаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання.

Наведені норми свідчать про те, що чинним кримінально-процесуальним законодавством України не передбачено стягнення з власника тимчасового вилученого майна плати за зберігання цього майна органом досудового розслідування, як стороною обвинувачення.

Факт отримання Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії автомобіля ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 , належного позивачу на праві власності, знайшов своє підтвердження при розгляді справи судом та був доведений належними доказами, а також не заперечувався представником відповідача.

З протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02.12.2009 року вбачається, що старшим слідчим СВ Лозівського МВ Сало А.С. у відповідності до ст.265-2КУпАП проведено огляд та тимчасове затримання транспортного засобу ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи №86090389.

Суд звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 не є особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, останню не визнано винною в порядкуКУпАП, натомість позивач є особою, яка позбавлена можливості користуватись належним їй транспортним засобом.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії на те, щоповернення тимчасово затриманого транспортного засобу ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії здійснюється за умови оплати водієм, власником (співвласником) витрат, пов`язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, на підставі Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1102, оскільки вказаний нормативно-правовий акт застосовується до правовідносин, що регулюютьсяст.265-2 КУпАПта ст.36 ЗУПро виконавче провадження.

Надання ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії послуг з транспортування та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів у рамках кримінального провадження ні Порядком тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року №1102, ні договорами про співпрацю, на підставі яких діє підприємство, не передбачено.

Відповідно, керівництво ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії та Лозівського МВ (на той час) прийняло на зберігання вказаний автомобіль позивача поза межами договірних відносин, передбачених договором про спільну співпрацю №3 від 28 січня 2013 року.

Згідно п.13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду» (в новій редакції), затвердженої та введеної в дію наказом Генеральної Прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного суду України, Державної адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, вбачається, що витрати, пов`язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно. У випадках, коли майно передається на зберігання в інші установи, підприємства, організації як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, такі витрати покриваються за рахунок держави. У разі направлення у подальшому кримінальної справи до суду з обвинувальним висновком чи для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності такі витрати на підставі пункту другого частини першоїстатті 91 КПК Українивключаються до складу судових витрат, питання про які вирішується судом у порядку, передбаченомустаттею 93 КПК України.

З часу винесення ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року по справі №1-87/11 необхідність в триманні вказаного автомобіля на штрафному майданчику минула. Тримання належного позивачу автомобіляГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 в подальшому є безпідставним і позбавляє ОСОБА_1 можливості реалізувати своє право власності на вказане майно.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно зі ст.317ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).

Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності відбувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16ЦК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. При цьому одним зі способів захисту цивільних прав і інтересів виступає визнання права.

За змістом ст.387ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 397ЦК України встановлено, що суб`єкти права володіння чужим майном володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Визначено ст. 398 ЦК України, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна, передбачено ст.400 ЦК України.

У відповідності дост.954 ЦК Українипередбачено зберігання, яке здійснюється на підставі закону.

Отже, позивач є добросовісним володільцем майна, зокрема, транспортного засобу ГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 . Достатніх підстав для утримання відповідачем ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії вказаного транспортного засобу судом не встановлено та стороною відповідача не надано.

ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, як недобросовісний володілець, порушує законні права фактичного володільця ОСОБА_1 , а тому згідно зіст.400 ЦК Українипозивач має право на захист свого права володіння шляхом витребування спірного майна.

Суд враховує, що згідно ст.534 КПК України судове рішення,яке набралозаконної силиабо якеналежить виконатинегайно,підлягає безумовномувиконанню.

Проте судом встановлено, що ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, будучи обізнаним про наявність ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року, яка підлягає безумовномувиконанню, від виконання дій щодо повернення ОСОБА_1 належного їй автомобіля ухилилося. Натомість ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії роз`яснило позивачу право повернути належний їй автомобіль після оплати за послуги транспортування та зберігання автомобіля.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Так, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які стосуються майнових інтересів.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу і ці помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин суд приходить до висновку про недопустимість покладення на ОСОБА_1 відповідальності за недотримання органами державної влади визначеної законодавством процедури тримання транспортного засобу на спеціальному майданчику.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 p. гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність. Так само, як це передбачено відповідно до більшості інших гарантованих Конвенцією основних прав, держава може обмежити здійснення права на власність. Вона може позбавити особу її майна «в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом». Вона може також «вводити в дію такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів» або для забезпечення сплати різних штрафів, податків та ін.

Практика Європейського судусвідчить про те, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавствапрерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до переконання, що позивач довела, що всупереч наявності судового рішення - ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2013 року та її обґрунтованих звернень з метою повернення належного їй автомобіля, остання була позбавлена можливості у передбаченому законом порядку повернути належний їй транспортний засіб, який вибув з її володіння не з її вини.

Норми п.12 Порядкуповернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці не можуть бути застосовані до правовідносин, що склалися між сторонами спору, оскільки ОСОБА_1 не визнана винною у жодному адміністративному порушенні і не з її вини транспортний засіб опинився на штрафному майданчику. Тому суд не знаходить жодних правових підстав відмови у поверненні транспортного засобу власнику без сплати коштів за його утримання.

Таким чином враховуючи положення наведеної правової норми Порядку, на підставі якого діяло ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, беручи до уваги, що з 11 квітня 2013 року відсутні законні підстави тримання належного позивачу автомобіля на спеціальному майданчику, вимоги позивача про витребування транспортного засобу із володіння Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії є обґрунтованими і законними.

Разом з тим, судиприходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення позивача права володіння належним їй автомобілем в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання, з огляду на наступне.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що тримання ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії належного їй автомобіляГАЗ 2752-104, державний номер НОМЕР_1 є безпідставним і позбавляє позивача можливості реалізувати своє право власності на вказане майно.

Відповідно дост.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.2ст.5 ЦПК Україниу випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно зіст.16 ЦК Українизахист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно дост.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права подання позову про визнання відмови відповідача у повернені автомобіля протиправною, зобов`язання повернути автомобіль, позивач в силуст. 10 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу усіх своїх вимог.

Відповідно до ч. 1, 2статті 14 ЦК Україницивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Аналіз ч.2ст.14 ЦК Українисвідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Тлумачення статей14,16 ЦК Українидозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання дії відповідачів незаконними щодо протиправного позбавлення позивача права володіння належним їй автомобілем в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання, оскільки вказана вимога не передбачає відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечує відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення позивача права володіння належним їй автомобілем в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання, є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення його права.

При цьому суд зазначає, що відновлення порушених прав на володіння та розпорядження автомобілем ГАЗ 2752-104 можливо шляхом витребування цього майна без плати за зберігання на штрафмайданчику, оскільки жодних законних підстав обмеження таких прав чи встановлення обов`язку сплати за зберігання майна не існує. А тому вимога про визнання незаконними дії відповідачів щодо протиправного позбавлення позивача права володіння належним їй автомобілем, в результаті чого транспортний засіб було приведено у стан непридатний для використання, задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення за рахунок Державного бюджету України моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставістатті 1174 ЦК України.

Відповідно до ст.1174 ЦК Україниобов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

За правиламиБюджетного кодексуУкраїни в Україні застосовується казначейська форма обслуговування і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Казначейства, яке є центральним органом виконавчої влади.

Згідно зістаттею 25 Бюджетного кодексу Українивідшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України № 12/рп-2001 від 03.10.2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.

Реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення про Державну казначейську службу України п.п.5 п.4).

Таким чином, суд враховує, що моральна шкода, яка завдана позивачу незаконними діями посадових осіб ДП МВС України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, які полягають у неповерненні їй належного на праві власності майна, з урахуванням вимогст. 1174 ЦК України, повинна відшкодовуватися за рахунок держави шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів .

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВерховногоСуду України№4від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слідрозуміти втратинемайнового характеру внаслідокморальних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіянихфізичнійчиюридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідност.1167 ЦК Україниморальна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Позивач вказує, що спричинена їй моральна шкода полягала в тому, що незаконні дії відповідачів фактично змусили її, покинувши все, перейматися виключно проблемами повернення належного їй автомобілю. З боку відповідачів було принижено її людську гідність. Вона втратила нормальний сон та стала нервовою, що, в свою чергу, позбавило її можливості вести нормальне життя, та негативно позначилося на її психологічному стані та викликало постійне відчуття тривоги.

Надаючи оцінку доводам позивача, викладених у позовній заяві, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких остання зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, внаслідок неправомірних дій співробітників ДП МВС УкраїниІнформ-ресурсив особі Харківської філії щодо безоплатного повернення автомобіля із спеціального майданчика тимчасового тримання автомобілів.

Разом з тим, з наданих суду документів позивачем не було доведено обсягу моральних та фізичних страждань в заявленому розмірі - 100000,00 грн. Дана сума є значно завищеною.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, позбавлення позивача можливості реалізації свого права власності, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, стягує з відповідача ДП МВС УкраїниІнформ-ресурсив особі Харківської філії на користь позивача 25000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача представник відповідача Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» щодо пропуску позивачем строків звернення до суду, виходячи з наступного.

За положеннямист.256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому за загальним правилом, визначеним ч.1ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначенест.387 ЦК Україний усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, визначенест.391 ЦК України, тобто віндікаційний та негаторний позови.

При цьому до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена управі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом зобов`язання відповідача повернути майно без плати за зберігання на спеціальному майданчику. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Дані висновки суду повністю спростовують позицію відповідача, викладену у заяві про застосування строку позовної давності, та збігаються з позицією Верховного суду висловленою в постанові від 08.07.2020 року по справі № 686/16196/15-ц.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно дост.133 ч.1 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 133 ч. 3 п. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Висновки експертного дослідження проведеного по справі не підтверджують позовних вимог, а тому витрати понесені у зв`язку з її проведенням відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, а саме задоволенням вимоги щодо відповідача ДП МВС «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії про повернення транспортного засобу власнику без сплати коштів за його утримання, з останнього підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551,20 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди зДП МВС «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, відповідачем підлягає відшкодуванню на користь держави сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 137,80 копійок (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір заявленого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 25000,00 грн.*551,2 грн./100000,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючисьст.ст.23, 317,319,321,387,1167,1174ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81,89, 141,259,263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії, Головного управління Національної поліції в Харківській області, Державної казначейської служби України про визнання незаконних дій, витребування майна з незаконного володіння, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії повернути власнику ОСОБА_1 автомобіль ГАЗ 2752-104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , двигун 4063 НОМЕР_4 , шасі кузов № НОМЕР_3 , розташований на майданчику Лозівського ВП ГУНП в Харківській області за адресою: м.Лозова, Харківська область, вул.Ярослава Мудрого, буд.7, без оплати за його зберігання.

Стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Харківської філії на користь держави витрати пов`язанні із сплатою судового збору в сумі 689 гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Згідно п.3розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цьогоКодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_6 , виданий Лозівским МРВ УМВС України в Харківській області 11.12.2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача ОСОБА_3 , діє на підставі довіреності від 23 липня 2019 року, мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачі:

- Харківська філія Державного підприємства МВС України «Інформ-Ресурси», місцезнаходження за адресою: м.Харків, вул.Мироносицька, буд.4, код ЄДРПОУ 36320121;

- Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження за адресою: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6;

- Головне управління Національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599, місцезнаходження за адресою: 61002, м.Харків, вул.Жон.Мироносиць,5.

Повний текст рішення виготовлено 16 квітня 2021 року.

Суддя Н.А. Смірнова