ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/677/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області

на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2020 (суддя Кудряшова Ю. В.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 (головуючий суддя Демидюк О. О., судді Тимошенко О. М., Савченко Г. І.)

у справі № 906/677/19

за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зобов`язання повернути майно вартістю 6 500 001 грн і скасування запису в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

(у судовому засіданні взяла участь прокурор Зарудяна Н. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал" (далі - ТОВ "Обрій Діжитал", відповідач) про:

- визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Житомирської міської ради (далі - Житомирська міськрада) від 27 вересня 2018 року № 1178 "Про внесення доповнень в рішення міської ради від 26.06.2018 № 1092 та про приватизацію будівлі недіючого дошкільного навчального закладу № 54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 22" (далі - оскаржуване рішення Житомирської міськради);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року, укладеного між Житомирською міською об`єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міськради та ТОВ "Обрій Діжитал" (далі - спірний договір купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року) щодо придбання будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 (далі - Недіючий дошкільний навчальний заклад № 54) з допоміжною господарською спорудою загальною площею 761,0 кв. м за адресою: місто Житомир, бульвар Старий, 22 (далі - спірна будівля);

- зобов`язання ТОВ "Обрій Діжитал" повернути на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міськради спірну будівлю вартістю 6 500 001,00 грн;

- скасування запису від 28 січня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "Обрій Діжитал" на спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54.

2. Позовна заява мотивована тим, що прокурором встановлено, що оскаржуване рішення Житомирської міськради та спірний договір від 21 грудня 2018 року не відповідають вимогам статті 4 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-XII "Про приватизацію державного і комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про приватизацію 2018) та статті 80 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про освіту 2017). Також прокурор (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) посилається на те, що спірний об`єкт є об`єктом культурної спадщини.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2020 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваним рішенням Житомирської міськради внесене доповнення в розділ 1 додатку 1 до рішення 36 сесії Житомирської міськради 7 скликання від 26 червня 2018 року № 1092 "Про приведення у відповідність до вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" рішень міської ради від 18.12.2017 № 870 та від 01.03.2018 № 952", зокрема до переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2018 році, включено спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54.

5. Відповідно до протоколу аукціонної комісії від 18 жовтня 2018 року № 8 щодо продажу спірної будівлі Недіючого дошкільного навчального закладу № 54, затвердженого наказом начальника відділу по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міськради від 24 жовтня 2018 року № 86-П, визначено умови продажу цієї спірної будівлі, а саме з обов`язковим збереженням профілю діяльності об`єкта приватизації як дошкільного навчального закладу, визначено його вартість за результатами незалежної оцінки у сумі 3 689 532,00 грн (знижена стартова ціна - 1 844 766,00 грн) та затверджено інформаційне повідомлення про проведення аукціону з продажу цієї спірної будівлі.

6. Згідно з протоколом про результати електронного аукціону від 22 листопада 2018 року №PS-2018-11-02-000002-1 для участі в електронному аукціоні з продажу спірної будівлі Недіючого дошкільного навчального закладу № 4 заяви подали чотири учасники, серед яких було ТОВ "Обрій Діжитал". За результатами трьох раундів цього аукціону найвищу ціну за об`єкт приватизації 6 500 001,00 грн, запропонувало ТОВ "Обрій Діжитал", яке і обрано переможцем торгів.

7. 21 грудня 2018 року укладено спірний договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Житомирська міськрада передала ТОВ "Обрій Діжитал" у власність спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54 вартістю 6 500 001,00 грн. Цей договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я. та зареєстрований нотаріусом за реєстровим номером № 13123. Спірна будівля передана продавцем покупцю за актом прийому-передачі від 21 січня 2019 року. Право власності ТОВ "Обрій Діжитал" на спірну будівлю підтверджується змістом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 червня 2019 року (індексний номер витягу: 171544328).

8. Проаналізувавши статтю 19 Конституції України, статтю 327 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), положення Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про місцеве самоврядування) суд першої інстанції встановив фактичні повноваження Житомирської міськради розпоряджатися комунальним майном та процедурного оформлення відповідного розпорядження згідно вимог, передбачених цим Законом.

9. Дослідивши зміст статей 4 та 5 Закону про приватизацію 2018, частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування до спірної будівлі виключень встановлених частинами першою та другою статті 4 Закону про приватизацію 2018, але при цьому встановив, що Закон про приватизацію 2018 у статті 5 передбачає потенційну можливість приватизації об`єктів освіти. В свою чергу, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017 забороняє приватизацію об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти, що не узгоджується зі змістом статті 5 Закону про приватизацію 2018.

10. Визначивши цю неузгодженість між Законом про освіту 2017 і Законом про приватизацію 2018 суд першої інстанції взяв до уваги, що Закон про приватизацію 2018 є більш пізнім за часом прийняття, ніж Закон про освіту 2017, а тому у розв`язанні відповідного протиріччя мають застосовуватись положення Закону про приватизацію 2018. На підтвердження цього рішення суд першої інстанції послався на правову позицію Конституційного Суду України (далі - КСУ), викладену ним у рішенні від 13 березня 2012 року № 1-7/2012.

11. Також суд першої інстанції встановив, що відповідачем розроблено робочий проєкт "Капітальний ремонт дошкільного навчального закладу, за адресою: місто Житомир, Старий Бульвар, 22". Враховуючи це та те, що була зазначена чітка умова приватизації спірної будівлі з обов`язковим збереженням професійної діяльності об`єкта приватизації як дошкільного навчального закладу, суд першої інстанції дійшов висновку, що дотримано вимогу частини четвертої статті 15 Закону про приватизацію 2018.

12. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції також дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Житомирської міськради з підстав порушення положень частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 не підлягає задоволенню.

13. Дослідивши встановлені обставини справи, проаналізувавши матеріали справи, зокрема лист Управління культури і туризму Житомирської обласної державної адміністрації від 30 липня 2019 року, положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року № 1805-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про охорону культурної спадщини), Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158, суд першої інстанції встановив, що спірна будівля Недіючого дошкільного навчального закладу № 54 не набула статусу пам`ятки культурної спадщини. Також було встановлено недоведеним те, що комусь з власників спірної будівлі направлялось повідомлення щодо віднесення її до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача на момент отримання у власність спірної будівлі не виник обов`язок укладання охоронного договору щодо спірної будівлі.

14. Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив порушення спірним договором купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року вимог статті 203 ЦК України, він відмовив у задоволенні вимоги щодо визнання цього договору недійсним. Інші зазначені вимоги прокурора не підлягають задоволенню як похідні від вимоги стосовно спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року.

15. Також, проаналізувавши обставини справи, вимоги законодавства та дослідивши докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що слід відмовити в задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності.

16. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 травня 2020 року апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2020 року без змін.

17. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, оскільки місцевий господарський суд зробив правильні висновки щодо відсутності порушень оскаржуваним рішенням Житомирської міськради статті 4 Закону про приватизацію 2018 та статті 80 Закону про освіту 2017, Закону про охорону культурної спадщини.

18. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення Житомирської міськради, недійсним спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року. Інші зазначені вимоги прокурора не підлягають задоволенню як похідні від вимоги щодо визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року.

19. Додатково апеляційний господарський суд підтвердив, що ним встановлено згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що основним видом господарської діяльності ТОВ "Обрій Діжитал" є надання освітніх послуг.

20. Отже, прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів апеляційного суду прийняла зазначене судове рішення.

21. Додатково суд апеляційної інстанції послався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно того, що обґрунтованість рішення суду не може трактуватись як обов`язок суду дати детальну оцінку буквально кожному заявленому аргументу сторін. Суд має визначити розумну міру такої оцінки, яка не ставить під сумнів обґрунтованість його рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. Прокурор подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення, вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

23. У касаційній скарзі після усунення її недоліків прокурор, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 травня 2020 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача здійснені ним у цій справі судові витрати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24. Частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017 є нормою імперативного характеру, яка прямо встановлює заборону на приватизацію об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти, а частина перша статті 4 Закону про приватизацію 2018 передбачає, що заборона приватизації визначається як цим Законом так й іншими законами, які містять таку заборону. Отже положення Закону про освіту 2017 є спеціальною нормою стосовно положень Закону про приватизацію 2018. Суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку цим аргументам, що призвело до прийняття помилкових судових рішень.

25. В свою чергу воля територіальної громади як власника може виражатись лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

26. Дана справа має значний суспільний інтерес, але разом з тим відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

(2) Позиція ТОВ "Обрій Діжитал"

27. Від ТОВ "Обрій Діжитал" надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

28. Відповідач зазначає, що стаття 5 Закону про приватизацію 2018 передбачає серед об`єктів приватизації й об`єкти освіти.

29. Положення частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 слід тлумачити як таке, що дозволяє приватизацію об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти у разі їх подальшого використання за освітнім призначенням.

30. Тому відсутнє протиріччя між зазначеними законами вони доповнюють один одного, дозволяючи приватизацію спірної будівлі Недіючого дошкільного навчального закладу № 54.

31. ТОВ "Обрій Діжитал" має намір використовувати спірну будівлю для розміщення в ньому закладу дошкільної освіти, що підтверджується наданими ТОВ "Обрій Діжитал" доказами.

(3) Позиція Житомирської міськради

32. Житомирська міськрада направила до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву щодо її позиції у цій справі. Житомирська міськрада не підтримує касаційну скаргу прокурора, вважає, що її оскаржуване рішення відповідає вимогам Закону про місцеве самоврядування, статті 5 Закону про приватизацію 2018, яка встановлює серед об`єктів приватизації також об`єкти освіти, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

33. Статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності (частина третя статті 15 Закону України "Про дошкільну освіту" від 11 липня 2001 року № 2628-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закону про дошкільну освіту).

34. Цей Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим (преамбула Закону про приватизацію 2018). Основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику (частина перша статті 2 Закону про приватизацію 2018).

34.1 Приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про приватизацію 2018).

34.2 Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об`єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами (частина перша статті 3 Закону про приватизацію 2018).

34.3 До об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України (частина перша статті 4 Закону про приватизацію 2018).

34.4 Приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону (частина п`ята статті 3 Закону про приватизацію 2018). Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності (частина четверта статті 11 Закону про приватизацію 2018).

34.5 З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації поділяються на об`єкти малої приватизації та об`єкти великої приватизації (частина перша статті 5 Закону про приватизацію 2018). До об`єктів малої приватизації належать, зокрема об`єкти соціально-культурного призначення, до складу яких, в свою чергу, належать об`єкти освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об`єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об`єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств (пункт 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018).

34.6 Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема заклади освіти, що фінансуються з державного бюджету, та державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти (абзаци двадцятий та сорок п`ятий частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018).

34.7 Об`єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності (абзац п`ятий частини четвертої статті 15 Закону про приватизацію 2018).

35 Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми (абзац другий частини третьої статті 16 Закону про дошкільну освіту).

36 Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти (абзац третій преамбули Закону про освіту 2017). Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок. Порядок, умови, форми та особливості здобуття дошкільної освіти визначаються спеціальним законом (частини перша та шоста статті 11 Закону про освіту 2017).

37 Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом: формування і розвитку мережі закладів освіти; замовлення підготовки педагогічних працівників; реалізації освітніх програм неформальної освіти для батьків; проведення інших заходів (частина п`ята статті 11 Закону про освіту 2017).

38 Заклад освіти юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність (пункт 6 частини першої статті 1 Закону про освіту 2017). Юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність (абзац перший частини першої статті 22 Закону про освіту 2017).

39 Заклад дошкільної освіти навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту (частина перша статті 11 Закону про дошкільну освіту).

40 Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Заклади освіти всіх форм власності мають рівні права і обов`язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства (частини третя та сьома статті 22 Закону про освіту).

41 Систему дошкільної освіти становлять, зокрема заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності (абзац другий частини першої статті 5 Закону про дошкільну освіту).

42 Діти можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, зокрема у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти (абзаци другий та третій частини п`ятої статті 9 Закону про дошкільну освіту).

43 Районні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, зокрема: планують та забезпечують розвиток мережі закладів дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти; забезпечують доступність дошкільної та середньої освіти для всіх громадян, які проживають на відповідній території, та вживають заходів для забезпечення потреби у дошкільній та позашкільній освіті; забезпечують рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності (абзаци три, сім та одинадцять частини другої статті 66 Закону про освіту 2017). Також згідно із абзацом другим частини другої статті 19 Закону про дошкільну освіту органи місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти в межах їх компетенці забезпечують реалізацію державної політики у сфері дошкільної освіти на відповідній території, у тому числі розвиток мережі закладів дошкільної освіти всіх форм власності відповідно до потреб населення, поліпшення матеріально-технічної бази та господарське обслуговування комунальних закладів дошкільної освіти.

44 Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством (частина друга статті 78 Закону про освіту 2017). Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Держава може сприяти розвитку дошкільної та позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій (частина п`ята статті 78 Закону про освіту 2017).

45 До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти, зокрема належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо (абзац другий частини першої статті 80 Закону про освіту 2017).

46 Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 80 Закону про освіту 2017).

47 Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням (частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017).

48 Кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби. Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти (абзаци перший та третій частини п`ятої статті 80 Закону про освіту 2017).

49 Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 (державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки) цього Закону (відповідно до частини шостої статті 80 Закону про освіту 2017). Державно-приватне партнерство щодо об`єктів державної та комунальної власності здійснюється без зміни цільового призначення та форми власності цих об`єктів (частина п`ята статті 81 Закону про освіту 2017).

50 До набуття чинності Законом про освіту 2017 діяв Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII "Про освіту" (далі - Закон про освіту 1991), зміст частини п`ятої статті 63 якого за загальним змістом стосовно заборони приватизації об`єктів освіти корелюється зі змістом частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017.

51 Об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина п`ята статті 63 Закону про освіту 1991). Ця частина не змінювалась протягом всього періоду чинності Закону про освіту 1991.

52 В свою чергу, Закон України № 2163-XII "Про приватизацію державного майна", який діяв до набуття чинності Законом про приватизацію 2018, введений у дію 04 березня 1992 року (далі - Закон про приватизацію 1992), тобто в контексті принципу дії законів у часі він є більш пізнім ніж Закон про освіту 1991 року.

53 Законом України від 13 січня 2012 року № 4336-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки", який набув чинності 19 лютого 2012 року (далі - Закон про внесення змін до приватизації 2012) Закон про приватизацію 1992 було доповнено статтею 5-1, яка визначала класифікацію об`єктів приватизації та зокрема об`єкти освіти як складову частину більш широкої категорії об`єктів приватизації об`єктів соціально-культурного призначення. За змістом це відповідає пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018.

54 Також відповідно до Закону про внесення змін до приватизації 2012 частина друга статті 5 Закону про приватизацію 1992 було викладена у новій редакції, згідно із абзацом 11 пункту "б" якої приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, до яких віднесені об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема об`єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету. В свою чергу, це відповідає абзацу двадцятому частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018, який також в абзаці сорок п`ятому частини другої цієї статті додатково зазначає у якості відповідного виключення "державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

55 Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

56 Підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі, яка переглядається, скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо суті касаційної скарги

57 Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідно до частини третьої статті 15 Закону про дошкільну освіту, Недіючий дошкільний заклад № 54 є комунальним закладом дошкільної освіти, а спірне нерухоме майно - об`єктом (нерухомим майном) комунального закладу освіти.

58 Аналізуючи прийняту Верховною Радою України редакцію частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017, Суд дійшов висновку, що "приватизацію" у частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 законотворці закріпили як окрему категорію, яка не пов`язана з "освітнім призначенням". Частина шоста статті 80 та частина п`ята статті 81 Закону про освіту 2017 регулюють питання можливості використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, але не передбачають приватизацію такого майна. Інші частини цієї статті (зокрема п`ята) встановлюють порядок використання коштів від використання об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти. Про приватизацію, при цьому, нічого не зазначається. Якби приватизація розглядалась як можлива "приватизація за освітнім призначенням", то тоді ця стаття мала б містити норму про те, куди йдуть кошти від "приватизації за освітнім призначенням". Отже, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, містить абсолютну заборону приватизації об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти.

59 На підставі досліджених обставин справи суди попередніх інстанцій не встановили, що приватизація спірного майна Недіючого дошкільного закладу № 54 підпадає під виключення з приватизації, передбачене абзацами двадцятим та сороковим частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018 (пункт 34.6 цієї постанови). Касаційна скарга не містить доводів, які б спростували ці висновки судів попередніх інстанцій.

60 Отже, безпосередньо положення Закону про приватизацію 2018 не містять заборони на приватизацію спірного приміщення Недіючого дошкільного закладу № 54 як об`єкта комунального закладу дошкільної освіти, враховуючи, що суди попередніх інстанцій також встановили, що така приватизація здійснена зі збереженням профілю діяльності, тобто з дотриманням абзацу п`ятого частини четвертої статті 15 Закону про приватизацію 2018 (останній факт не оскаржується та не спростований належним чином сторонами спору). Також судами попередніх інстанцій не встановлено, а сторонами спору не доведено недотримання в результаті приватизації спірного приміщення Недіючого дошкільного закладу № 54 абзацу другого частини третьої статті 16 Закону про дошкільну освіту.

61 Одночасно зміст пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 чітко вказує на те, що є об`єкти освіти, які приватизуються.

62 Однак частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017 року містить пряму заборону приватизації об`єктів та майна комунальних закладів освіти безвідносно до положень частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018.

63 Разом з тим, Закон про приватизацію 2018 містить чітке визначення та закріплення приватизації двох окремих категорій майна - об`єктів комунальної та державної власності (пункт 22 частини першої статті 1, частина п`ята статті 3, частина четверта статті 11 Закону про приватизацію 2018).

64 Отже, відповідно до того, як з точки зору юридичної техніки та логіки сформульована частина перша статті 3 Закону про приватизацію 2018, Закон про освіту 2017 не може бути застосований як спеціальний закон в сфері освіти, який визначає галузеві особливості приватизації комунального майна спірну будівлю Недіючого дошкільного закладу № 54, оскільки ця норма чітко передбачає її поширення виключно на об`єкти державної власності. Тому заборона приватизації, яка міститься у частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 може застосовуватись до приватизації спірної будівлі Недіючого дошкільного закладу № 54 лише як загальний Закон, передбачений частиною першою статті 4 Закону про приватизацію 2018.

65 Суди попередніх інстанцій у цій справі дослідили дати редакцій Закону про освіту 2017 та Закону про приватизацію 2018 на момент прийняття оскаржуваного рішення Житомирської міськради та встановили, що положення Закону про приватизацію 2018, в конфлікт з якими вступає частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, є більш пізніми у часі за це конфліктуюче положення Закону про освіту 2017.

66 Разом з тим, 19 січня 2019 року після прийняття оскаржуваного рішення Житомирської міськради (27 вересня 2018 року) та підписання спірного договору купівлі продажу від 21 грудня 2018 року набув чинності Закон України від 20 грудня 2018 року № 2661-VIII "Про внесення зміни до статті 80 Закону України "Про освіту" щодо забезпечення освітнього процесу належними умовами для праці та здобуття освіти" (далі - Закон № 2661-VIII), яким внесені зміни до Закону про освіту 2017 шляхом викладення частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 у іншій редакції (зазначені зміни були прийняті, зокрема, у зв`язку з висновками з цього приводу Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 січня 2018 року у справі №905/1266/17). Ця зміна встановлює виключення щодо заборони використання об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням, зокрема передбачає можливість надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

67 По-перше, Закон № 2661-VIII прийнято за день до підписання спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року і він набув чинності менше ніж через місяць після підписання цього договору, по-друге, зазначена редакція частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 є вже більш пізньою за датою набуття чинності ніж зазначені конфліктуючі положення Закону про приватизацію 2018 року, по-третє, законодавець, формулюючи частину четверту статті 80 Закону про освіту 2017 у новій редакції, безпосередньо вивчав питання застосування критерія "за освітнім призначенням" в контексті заборон, які містить ця стаття 80. Жодних уточнень або змін стосовно заборони приватизації, вказаної у частині четверті статті 80 Закону про освіту 2017 при цьому зроблено не було.

68 Додатковим підтвердженням наявної заборони приватизації, яка міститься у частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017, є прийнятий у першому читанні законопроєкту № 4486 "Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу національного та ефективного управління закладами освіти і державним майном", у якому законодавцем передбачено внесення змін до частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 та визначення випадків, у яких майно державного або комунального закладу освіти може бути включене до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

69 Окрім того, необхідно звернути увагу, що редакція частини п`ятої статті 63 Закону про освіту 1991 містила заборону приватизації щодо "об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов`язаних з навчальним та науковим процесом". Частина четверта статті 80 Закону про освіту містить більш конкретне формулювання, прямо вказуючи не тільки об`єкти державних та комунальних закладів освіти, а й їх майно (пункти 50, 51 цієї постанови). Тому висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини п`ятої статті 63 Закону про освіту 1991, викладені, зокрема, у справах № 925/695/16, № 911/2280/16, № 911/2531/17, № 569,19726/14-ц, № 718/2639/14-ц, № 526/2143/17 (див. ухвалу про передачу цієї справи № 906/677/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, п. 96 - 101) не є релевантними до спірних правовідносин.

70 Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції (пункт 10 цієї постанови), з яким погодився суд апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Це є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

71 Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

72 Незалежно від статусу Закону про освіту 2017 року як спеціального чи загального стосовно Закону про приватизацію 2018, Закон про освіту 2017, враховуючи його преамбулу, та відповідно до частини першої статті 4 Закону про приватизацію 2018 (з урахуванням також його преамбули), може лише уточнювати процедури, передбачені Законом про приватизацію 2018, з метою захисту завдань та мети Закону про освіту 2017. Разом з тим Законом про освіту 2017 не можуть безпосередньо змінюватись самі ці процедури приватизації, здійснюватися пряме фактичне регулювання процедур приватизації, припинятись потенційна можливість таких процедур без внесення відповідних узгоджених змін до Закону про приватизацію 2018. Враховуючи це (в межах встановлених обставин цієї справи) надання переваги частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 у зазначеному протиріччі з положеннями Закону про приватизацію 2018 призводить саме до вищезазначеного, оскільки попри передбачену Законом про приватизацію 2018 можливість приватизації об`єктів освіти, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, яка встановлює абсолютну заборону приватизації об`єктів державних та комунальних закладів освіти, повністю виключає дію пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 щодо об`єктів освіти, а не уточнює її або визначає особливості її реалізації.

73 Окрім цього, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

74 Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

75 У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

76 Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

77 Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції?.

78 Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

79 Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

80 У постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 904/3307/19 (ухваленій після подання касаційної скарги, частина четверта статті 300 ГПК України) наведено висновок про те, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.

81 Окрім цього, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

82 Наведені висновки Верховного Суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 (до закінчення перегляду в касаційному порядку якої зупинялося провадження у цій справі, яка переглядається, частина четверта статті 300 ГПК України).

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 у правовідносинах щодо приватизації об`єкта комунальної власності вказала на необхідність надання юридичної оцінки необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

83. Таким чином, судам необхідно надати оцінку діям усіх учасників процедури приватизації Недіючого дошкільного навчального закладу № 54 в контексті висновків ЄСПЛ, а також наслідки можливого задоволення позовних вимог через призму положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

84. Окрім того, Суду звертає увагу на те, що жодну із заявлених позовних вимог за наслідками розгляду справи суди попередніх інстанцій не визнали обґрунтованою. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).

85. Висновки суду першої інстанції, які не були спростовані судом апеляційної інстанції, стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог та одночасно висновки, викладені у пункті 15 цієї постанови, не узгоджуються з наведеними висновками Верховного Суду.

86. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є таким, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

87. Разом з тим, суд касаційної інстанції не може виправити зазначені порушення судів попередніх інстанцій, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути здійснено в ході нового розгляду справи.

88. Доводи ТОВ "Обрій Діжитал" і Житомирської міськради, викладені у пунктах 27-32 цієї постанови спростовуються викладеним вище.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

90. Висновки судів першої і апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

91. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

92. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини четвертої статті 300 ГПК України і частини третьої статті 310 ГПК України оскаржувані рішення і постанова у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

93. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

94. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 906/677/19 скасувати.

3. Справу № 906/677/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил