ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4043/21 Справа № 201/9257/20 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О.

розглянувши успрощеному позовномупровадженні,без повідомленняучасників справи,в м.Дніпро апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в м.Дніпро, третя особа акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого протоколом,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», третя особа акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ ПриватБанк), про визнання незаконним та скасування рішення, оформленого протоколом, мотивуючи його тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №331-р її було призначено з 14 червня 2019 року незалежним членом наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» та затверджено умови цивільно-правового договору, який в подальшому було укладено.

Зазначала, що 31 жовтня 2019 року ОСОБА_2 (керівник профспілкової організації) надіслав звернення №415708 до АТ КБ «Приватбанк» щодо обмеження його у доступі до засобів корпоративного зв`язку та систем документообігу банку, на що йому була надана відповідь від 29 листопада 2019 року про відсутність підстав вважати обмеження у доступі до засобів корпоративного зв`язку та систем документообігу банку відстороненням від виконання службових обов`язків. Листами від 27 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року профспілкова організація також звернулася до наглядової ради із низкою запитань, зокрема щодо обмеження ОСОБА_2 у доступі до засобів корпоративного зв`язку та систем документообігу банку, на що було надані відповідні відповіді в порядку передбаченому положенням про наглядову раду АТ КБ «Приватбанк». 20 грудня 2019 року профспілковій організації було надано відповідь, у якій повідомлено ОСОБА_2 про те, що обмеження доступу до програмних комплексів банку та корпоративної поштової скриньки не слід ототожнювати з відстороненням від виконання службових обов`язків, оскільки останній мав можливість виконувати інші функції, які передбачені його посадовою інструкцією. 25 лютого 2020 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська у справі №201/11580/19 було визнано незаконним та скасовано наказ голови правління АТ КБ «Приватбанк» №3.16.0.0.0/1-6931368/ від 13 червня 2019 року «Про тимчасове відсторонення ОСОБА_2 від роботи».

Вказувала, що 10 вересня 2020 року їй стало відомо про існування вимоги профспілкової організації про розірвання з нею контракту за порушення трудового законодавства, яка базується на рішенні засідання комітету профспілкової організації, оформленого протоколом №53 від 31 серпня 2020 року про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з нею договір про виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - голови наглядової ради за порушення нею трудового законодавства, а саме ст.43 Конституції України, ст.ст.46,21 КЗпП України.

Підставою оскаржуваногорішення єнезгода ізвідповіддю наглядовоїради банку,а такожтвердження проте,що нібитовона особисто бралаучасть увиданні наказуголови правлінняАТ КБ«Приватбанк» №3.16.0,0.0/1-6931368від 13червня 2019року,який було скасовано в судовому порядку у справі № 201/11580/19.

Посилаючись на те, що рішення є незаконним, оскільки у Первинної профспілковоїорганізації співробітниківАТ КБ«Приватбанк» ум.Дніпро відсутні повноваження і права на прийняття рішення та направлення вимоги про розірвання трудового договору (контракту) із керівником банку, вона уклала з АТ КБ «ПриватБанк» цивільно-правовий договір щодо виконання обов`язків члена Наглядової ради Банку, а твердження відповідача про порушення нею законодавства є безпідставними і необґрунтованими, просила суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним і скасувати рішення засідання комітету Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «Приватбанк», оформлене протоколом №53 від 31 серпня 2020 року про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з нею договір до виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - голови наглядової ради АТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач Первинна профспілкова організація співробітників акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що а ні Закон України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, а ні Кодекс законів про працю України не містять такої умови, як обов`язкова наявність колективного договору для представництва профспілкою інтересів трудового колективу. Законодавство прямо передбачає право профспілки на прийняття рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з керівником підприємства за відсутності укладеного колективного договору. Апелянт зазначає, що усі професійні спілки мають рівні права.

30 березня 2021 року третя особа АТ КБ ПриватБанк надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначали про те, що у даному випадку до позивача не могли бути застосовані вимоги ст.45 КзпП України та ст.33 Закону про профсіплки, а отже рішення про звернення до кабміну з вимогою про розірвання договору та сама вимога про розірвання контракту незаконна. Наголошували на тому, що позивач є членом наглядової ради та саме АТ КБ Приватбанк у відповідності до статуту може приймати рішення про припинення повноважень окремого члена наглядової ради.

02 квітня 2021 року позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначала про те, що вона голова наглядової ради та керівник банку в розумінні Закону України Про банки та банківську діяльність та правомірно оскаржила незаконне рішення профспілки від 31 серпня 2020 року.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року №331-р було призначено з 14 червня 2019 року незалежним членом наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» претендента на посаду члена наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 та затверджено умови цивільно-правового договору із нею (т.1 а.с.17).

31 серпня 2020 року на засіданні комітету Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «Приватбанк» у м.Дніпро було ухвалено рішення про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою розірвати укладений з ОСОБА_1 договір про виконання нею обов`язків керівника АТ КБ «Приватбанк» - голови наглядової ради АТ КБ «Приватбанк» за порушення нею трудового законодавства, а саме ст.43 Конституції України, ст.ст.46,21 КЗпП України, оформлене протоколом №53 від 31 серпня 2020 року (т.1 а.с.37-38).

В даному рішенні відповідач посилається на протиправні дії позивача, яка у листі наглядової ради заперечила факт відсторонення профспілкового лідера ОСОБА_2 від виконання його службових обов`язків. Свій умовивід відповідач обґрунтовує фактом відключення ОСОБА_2 від системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку.

В оскаржуваному рішенні відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 брала безпосередню участь у виданні та подальшому запобіганні скасування наказу голови правління АТ КБ «Приватбанк» П. Крумханзла №3.16.0.0.0/1-6931368 від 13 червня 2019 року, яким було відсторонено від виконання службових обов`язків керівника напрямку «Credit Collection» ГО АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 , який у подальшому було скасовано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року у справі № 201/11580/19.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що жодні з перелічених порушень, які нібито вчинялись позивачем, не знайшли свого підтвердження, передумови для прийняття відповідачем осаджуваного рішення про направлення вимоги про звільнення позивача були відсутні. Крім того дії та рішення, у вчиненні яких звинувачується позивач, не є предметом регулювання трудового законодавства України та не порушують його норм. Таким чином, факти порушення позивачем законодавства, а, тим більше, Закону про профспілки, відсутні. Аналогічний висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі №309/361/17.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 45 Кодексу Законів про працю на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 247 КЗпП, виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Таким чином, законодавство містить норми, що створюють правове підґрунтя для прийняття Профспілкою рішення про звернення з вимогою про звільнення. Виходячи з буквального тлумачення ст.ст.45,247 КзПП таке рішення може бути прийняте Профспілкою виключно за умови вчинення керівником підприємства порушень законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закону про профспілки. Крім того, для прийняття такого рішення Профспілка повинна мати необхідний обсяг представницьких повноважень.

Відповідно до п.14 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при розгляді справ, пов`язаних з вимогами профспілкового чи іншого, уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі ст.45 КЗпП така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір.

Відповідно до статті 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Частина 2 статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року передбачає, що саме у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин.

Частина 1 статті 15 Закону про колективні договори визначає, що контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками.

Тобто, діюче законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 Закону про профспілки та ст.45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Такий взаємозв`язок, зокрема, проявляється у вигляді укладеного між профспілковою організацією та підприємством колективного договору.

Пред`являючи напідставі статі45КЗпП Українита статті33Закону України«Про професійніспілки,їх правата гарантіїдіяльності» вимогупро розірванняконтракту з ОСОБА_1 навиконання обов`язківголови наглядовоїради АТКБ Приватбанк відповідачпосилався нате,що голованаглядової радипорушує положеннятрудового законодавства,Закон України«Про професійніспілки,їх правата гарантіїдіяльності»,що становитьзагрозу правамта законнимінтересам банку,профспілки тадержави (т.1а.с.28-31).

Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються КЗпП України, Законами України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та іншими нормативно-правовими актами.

Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (стаття 2, частини перша, друга статті 246 КЗпП України).

Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 КЗпП України).

Згідно зі статтею 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Перелік повноважень виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації передбачений статтею 247 КЗпП України, згідно з пунктом 9 якої виборний орган первинної профспілкової організації приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

При розгляді справ, пов`язаних з вимогами профспілкового чи іншого, уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі статтею 45 КЗпП України така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір (пункт 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Установивши, між АТ КБ «ПриватБанк» і відповідачем колективний договір не укладався, у банку діє 21 організація профспілок з різним статусом, та за відсутності належних і допустимих доказі на підтвердження порушень позивачем законодавства про працю та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Такий висновок узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі №804/2581/16, від 11 грудня 2019 року у справі № 266/4331/17.

Колегія суддів звертає увагу на те, що прийняття відповідачем рішення, оформленого протоколом, з метою розірвання трудового договору з позивачем ОСОБА_1 , фактично ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах та аргументуються однаковими доводами, що й рішення про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_3 , характер таких дій свідчить про зловживання профспілкою правами, наданими Законом про профспілки та КЗпП України.

Як підставою рішення профспілки про звернення до Кабінету Иіністрів України з вимогою про розірвання договору з позивачем, так і підставою вимог про розірвання трудового договору з ОСОБА_3 , є начебто порушення ними законодавства по відношенню до однієї і тієї ж особи голови комітету профспілки ОСОБА_2 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що є слушними доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково посилався на роз`яснення п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», так як норма статті 45 КЗпП України була викладена у новій редакції згідно Закону №2343-ІІІ від 05 квітня 2001 року, однак зазначене не спростовує правильність встановлених судом першої інстанції висновків у справі.

Так, відповідно до вимог ст.10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Таким чином, відповідач під час захисту інтересів членів профспілки зобов`язаний одночасно керуватись положеннями статуту, законодавства та колективного договору.

Відповідно до ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Разом з тим, відповідач не наділений компетенцією оцінювати достатність чесності та сумлінності роботи позивача. Будь-яке оцінювання відповідачем роботи позивача, що ґрунтується на здогадках і припущеннях, не може розцінюватися як порушення керівником норм трудового законодавства та слугувати підставою для вимоги розірвання трудового договору на вимогу відповідача.

Отже, позивачем не було вчинено жодного порушення законодавства про працю чи про профспілки.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта в скарзі про те, що а ні Закон України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, а ні Кодекс законів про працю України не містять такої умови, як обов`язкова наявність колективного договору для представництва профспілкою інтересів трудового колективу, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Більш того, суд першої інстанції на вказані посилання відповідача надав чіткі, обґрунтовані та такі, що відповідають нормам чинного законодавства відповіді, які відповідачем спростовані не були.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровськавід 26листопада 2020року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2021 року.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.