ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2021Справа № 910/15696/20Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Управління каналу Дніпро-Донбас

до Дніпропетровської обласної ради, Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок та Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору.

Представники сторін:

від позивача: Кучерук А.В., ордер серія АЕ № 1038852;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Лучко М.О., ордер серія ДП № 000019;

від відповідача 3: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління каналу Дніпро-Донбас звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Дніпропетровської обласної ради, Петриківської районної організації Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок та Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дніпропетровської обласної ради «Про надання в користування мисливських угідь» № 451-19/VI від 21.06.2013 порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», оскільки дане рішення прийнято за відсутності відповідних погоджень з управлінням каналу Дніпро-Донбас.

В свою чергу вимоги про визнання недійсним Договору від 05.07.2013, укладеного між відповідачами 2 та 3 обґрунтовані неотриманням погодження усіма землекористувачами, землевласниками та органами місцевого самоврядування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.11.2020.

03.11.2020 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні 23.11.2020 в режимі відеоконференції, яке до розгляду судом не прийнято, у зв`язку з тим, що воно не підписано уповноваженою особою з використанням електронного цифрового підпису, який прирівнюється до власноручного підпису, враховуючи приписи ст. ст. 6, 170 ГПК України.

23.11.2020 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 23.11.2020 представник відповідача 2 з`явився та подав клопотання про витребування доказів, інші учасники судового процесу не з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 21.12.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

01.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Управління каналу Дніпро-Донбас надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 клопотання Управління каналу Дніпро-Донбас про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції повернуто без розгляду.

21.12.2020 представником позивача подано відповідь на відзив.

У судове засідання 21.12.2020 представник відповідача 2 з`явився та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, інші представники сторін не з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.01.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

28.12.2020 представником позивача електронною поштою направлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке також надійшло засобами поштового зв`язку 05.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у задоволенні клопотань Управління каналу Дніпро-Донбас про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції відмовлено.

У судове засідання 18.01.2021 представник відповідача 2 з`явився, інші представники сторін не з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 08.02.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

08.02.2021 представником відповідача 2 подано клопотання про відкладення судового засідання, яке до розгляду судом не прийнято, у зв`язку з тим, що воно не підписано уповноваженою особою з використанням електронного цифрового підпису, який прирівнюється до власноручного підпису, враховуючи приписи ст. ст. 6, 170 ГПК України.

У судове засідання 08.02.2021 представник позивача з`явився, інші представники сторін не з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 22.02.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

18.02.2021 та 19.02.2021 представником позивача подано заяви про можливість призначення справи до судового розгляду по суті.

У судове засідання 22.02.2021 представник відповідача 2 з`явився, інші учасники судового процесу не з`явились.

За результатами судового засідання 22.02.2021, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 15.03.2021 представники позивача та відповідача 2 з`явились, інші учасники судового процесу не з`явились.

За результатами судового засідання судом відкладено розгляд справи на 05.04.2021.

У судове засідання 05.04.2021 представники позивача та відповідача 2 з`явились, представники відповідачів 1 та 2 не з`явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105474868814 та № 0105477363756 відповідно.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представників відповідачів 1 та 3 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача 2 проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 05.04.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровської обласної ради (далі - відповідач 1) «Про надання в користування мисливських угідь» № 451-19/VI від 21.06.2013, відповідно до статей 9 та 22 Закону України „Про мисливське господарство та полювання", статей 15 та 16 Закону України „Про тваринний світ", ураховуючи подання Державного агентства лісових ресурсів України, облдержадміністрації, висновки й рекомендації постійної комісії обласної ради з питань використання природних ресурсів, вирішено:

1. Надати в користування з 02 серпня 2013 року мисливські угіддя, за винятком територій природно-заповідного фонду, згідно з додатком.

2. Відповідно до статті 61 Закону України „Про мисливське господарство та полювання" користувачам мисливських угідь до 31 грудня 2013 року провести роботу стосовно підписання договорів на право використання мисливських тварин та ведення мисливського господарства.

3. Дніпропетровській обласній державній адміністрації, Дніпропетровському обласному управлінню лісового та мисливського господарства забезпечити контроль за дотриманням Закону України „Про природно-заповідний фонд України" на територіях і об`єктах природно-заповідного фонду області.

4. Зобов`язати всіх землекористувачів та користувачів мисливських угідь суворо дотримуватися вимог щодо охорони, збереження, відтворення та використання державного мисливського фонду.

5. Продовжити термін дії пункту 1 розпорядження голови обласної ради від 11 серпня 1997 року № 22 „Про надання в користування мисливських угідь" до 01 серпня 2014 року мисливському господарству, зазначеному в пункті 6 додатка „Перелік спортивно-мисливських господарств обласної і районних рад Українського товариства мисливців та рибалок" до цього розпорядження.

Згідно з п. 11 Додатку до рішення Дніпропетровської обласної ради «Про надання в користування мисливських угідь» № 451-19/VI від 21.06.2013, Петриківській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок Дніпропетровської області (далі - відповідач 2) надано в користування угіддя площею 75599,8 га на 25 років.

05 липня 2013 року між Дніпропетровським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (далі - відповідач 3) та Петриківською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок укладено Типовий договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір), відповідно до якого, рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 № 451-19/VI надано Петриківській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок терміном о 02.08.2038 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 75599,8 га, у тому числі: лісові угіддя - 808 га, польові 70906,8 га, водно-болотні - 3885 га.

Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач 2 має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що відповідач 2 зобов`язується:

- використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням;

- вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України «Про мисливське господарство та полювання» № 1478-Ш від 22.02.2000, Закону України «Про мисливське господарство та полювання» із змінами та доповненнями від 16.10.2012, інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства;

- забезпечити мисливське впорядкування угідь в термін до 02.08.2015, визначити в натурі межі цих угідь та відтворюваних ділянок, єгерських обходів тощо;

- раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності;

- проводити первинний облік чисельності і використання мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають дані тварини, і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік мисливських тварин та облік їх використання;

- забезпечувати проведення комплексних заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на дані цілі з розрахунку на 1 тис. га лісових угідь не менше 30, польових - 25, водно-болотних - 20, неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- здійснювати охорону державного мисливського фонду, сформувати єгерську службу з розрахунку не менше одного єгеря на 5 тис. га лісових і 10 тис. га польових чи водно-болотних угідь, в термін до 17.08.2013 згідно з штатним розписом, який додається користувачем;

- дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні в межах наданих в користування мисливських угідь;

- негайно інформувати природоохоронні органи, органи мисливського та лісового господарства, органи ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічної служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями;

- самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворюючої здатності та чисельності, виникнення загрози їх знищення, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування;

- виконувати інші обов`язки щодо охорони і використання об`єктів тваринного світу та користування мисливськими угіддями відповідно до чинного законодавства.

Згідно з п. 2.3 Договору відповідач 3 має право:

- в міру необхідності, але не менше ніж один раз в три роки, проводити перевірку виконання відповідачем 2 умов договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного мисливського фонду;

- у разі невиконання або порушення відповідачем 2 умов договору, попередити його про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного мисливського фонду терміном до 3 (трьох) років;

- у разі систематичного невиконання відповідачем 2 умов договору подавати до відповідача 1матеріали про припинення права відповідача 2 користування мисливськими угіддями.

Як зазначає позивач, з серпня 2019 року на території Управління каналу Дніпро-Донбас у Петриківському районі полюють мисливці Петриківської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, пояснюючи своє знаходження погодженими межами Дніпропетровською обласною радою мисливських угідь і наявністю відповідного укладеного договору.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що рішенням Дніпропетровської обласної ради «Про надання в користування мисливських угідь» № 451-19/VI від 21.06.2013 порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», оскільки дане рішення прийнято за відсутності відповідних погоджень з управлінням каналу Дніпро-Донбас.

В свою чергу вимоги про визнання недійсним Договору від 05.07.2013, укладеного між відповідачами 2 та 3, обґрунтовані неотриманням погодження усіма землекористувачами, землевласниками та органами місцевого самоврядування.

Відповідач 2 в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що в оспорюване позивачем рішення відповідача 1 вже було предметом розгляду у справі № 910/12111/19, за результатами розгляду якої, було встановлено, що рішення було прийняте на підставі повідного подання Державного агентства лісових ресурсів України, облдержадміністрації, висновків й рекомендацій постійної комісії обласної ради з питань використання природних ресурсів, рішень - погоджень про закріплення мисливських угідь за відповідачем 2.

Також відповідач 2 зазначає про недоведеність позивачем наявності порушеного права позивача внаслідок укладення оспорюваного Договору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року у справі №923/466/17 вказувала, що аналіз положень ст. 21, 393 Цивільного кодексу України свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3рп/2003.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Водночас, зазначаючи про те, що з серпня 2019 року на території Управління каналу Дніпро-Донбас у Петриківському районі полюють мисливці Петриківської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, пояснюючи своє знаходження погодженими межами Дніпропетровською обласною радою мисливських угідь і наявністю відповідного укладеного договору, позивачем жодних доказів в підтвердження означених обставин до матеріалів справи не надано.

При цьому, відповідно до:

- відповіді Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства № 758 від 03.12.2020, з серпня 2019 року та по теперішній час до облуправління на розгляд та для винесення постанов щодо притягнення до адміністративної відповідальності порушників чинного природоохоронного законодавства не надходило;

- відповіді Петриківського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області № 50./Ш-20ад від 01.12.2020, до Петриківського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області починаючи з серпня 2019 року не надходило звернень від працівників та посадових осіб Управління каналу Дніпро-Донбас чи інших громадян про факти незаконного полювання на території каналу Дніпро-Донбас.

В свою чергу, не заслуговують на увагу посилання позивача на Наказ відповідача 2 № 4 від 10.03.2020, який не містить жодних умов щодо полювання на території позивача, як і не може бути підставою для визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської обласної ради «Про надання в користування мисливських угідь» № 451-19/VI від 21.06.2013.

Також суд зазначає, що посилання позивача на Довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2016, не може свідчити про наявність порушеного права позивача станом на 21.06.2013.

Натомість, наданий позивачем Акт на право користування землею на території Царичанського району Дніпропетровській області, не може бути підтвердженням порушеного права позивача, оскільки не свідчить про наявність у позивача права користування земельною ділянкою у Петриківському районні Дніпропетровської області, як і не свідчить, що надані відповідачу 2 в користування мисливські угіддя, не перебувають на території Царичанського району Дніпропетровської області.

В свою чергу, посилання позивача на те, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» відповідачем 1 не отримано у позивача погодження надання у користування мисливських угідь відповідачу 2 судом відхиляються, оскільки за приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок, натомість жодного доказу, який би свідчив про необхідність отримання у позивача погодження при наданні відповідачу 2 у користування мисливських угідь, матеріали справи не містять.

Таким чином, жодних доказів в підтвердження порушення права позивача внаслідок прийняття Дніпропетровською обласною радою рішення «Про надання в користування мисливських угідь» № 451-19/VI від 21.06.2013 матеріали справи не містять, а позивачем не надано.

В свою чергу, оскільки позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним Договору посилається на те, що Договір укладено на виконання незаконного рішення, а отже суперечить вимогам законодавства, оскільки як доказів порушення прав позивача внаслідок як прийняття рішення, так і укладення Договору, матеріали справи не містять.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19 зазначено, що відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено наявності суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.04.2021

Суддя О.А. Грєхова