Згідно зі статтею 3 Закону № 236/96 відносини, пов`язані захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються цим Законом, Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.

Відповідно до статті 27 Закону № 236/96 процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (надалі Закон № 2210) доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об`єктивність).

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання є дискредитацією суб`єкта господарювання.

Відповідно до ст. 8 Закону дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під поширенням інформації необхідно розуміти - опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи '.

З наведених приписів норм конкурентного законодавства, для початку розгляду справи за ознаками порушення статті 8 Закону органам Антимонопольного комітету України необхідно:

- встановити факт поширення суб`єктом господарювання у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей;

- з`ясувати чи відповідає поширювана інформація ознакам неправдивості, неточності, неповноти;

- встановити дійсні або ймовірні наслідки у вигляді завдання шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання від поширення відповідної інформації;

- встановити причинно-наслідковий зв`язок між поширенням такої інформації і завданням шкоди діловій репутації або можливим завданням шкоди діловій репутації суб`єкту господарювання.

Відсутність доказів стосовно хоча б однієї із складових частин ознак порушення унеможливлює застосування статті 8 Закону до тих правовідносин, які виникають у зв`язку із поширенням відповідної інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

При цьому, заявник повинен надати органам Антимонопольного комітету України належні докази з питань, викладених у заяві.

Враховуючи вищезазначене, однією із обов`язкових ознак порушення ст. 8 Закону, зокрема є відповідність поширюваної інформації ознакам неправдивості, неточності, неповноти.

Відповідно до пункту 18 Правил розгляду заяв до заяви додаються наявні у заявника документи та інші матеріали, що підтверджують викладені у заяві обставини.

Так, обґрунтовуючи свою заяву щодо поширення неправдивих, неточних або неповних відомостей, заявник повинен надати зворотні дані, які б свідчили про зазначені ознаки та містили спростування відповідних тверджень на підставі належних доказів, у розумінні статті 41 Закону № 2210 та пункту 20 Правил розгляду заяв.

У ході огляду наповнення веб-сторінок ТОВ "Балістика", ТОВ "Візантія 1" та ФОП Дергунова Д. В. у соціальній мережі Facebook, з`ясовано, що зазначені особи розповсюджують відомості щодо отримання TOB «Велмет» патенту на корисну модель № 135455 « Підсумок відкритий підмагазин для набоїв », зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі від 25.06.2019 (надалі також Патент), а також про надсилання позивачем претензії № 31 від 20.05.2020 до TOB «Балістика» (далі також Претензія).

Так, зокрема, у публікації TOB «Балістика» від 25.05.2020 за посиланням https://www.facebook.com/balistyka.uа/ зазначено наступне: «Консерви вскрилась, або як Velmet блокує виробництво якісної амуніції для наших бійців. Ніколи такого не було і от знову скандал. Сьогодні отримали листа-претензію від колись поваленої організації Велмет (далі за текстом з маленької літери). Суть претензії в тому, що ми виробляємо для наших захисників підсумки під магазини, а виявляється так робити не можна. Бо компанія велмет в особі свого власника ОСОБА_3 отримали патент на корисну модель, а по факту на загально відому конструкцію відкритого підсумку під магазини, і тепер вимагає від конкурентів припинити виробництво підсумків будь-якої конструкції, та заплатити їм за це додатково 213000грн... Тут ми опублікуємо їх формулу патенту для розуміння абсурду. Зрозуміло, що і ми і всі учасники ринку докладуть зусиль, щоб покласти край таким шахрайськім діям, шляхом анулювання цього патенту...» (мова оригіналу).

При цьому до вищезазначеного тексту публікації прикріплено зображення Претензії із описом формули Патенту.

Таким чином, враховуючи зміст та спосіб викладення інформації, що розповсюджується третіми особами на власних веб-сторінках у соціальній мережі Facebook, такі особи не заперечують факту отримання ТОВ «Велмет» Патенту, а піддають критичній оцінці та висловлюють власну думку щодо отримання позивачем зазначеного охоронного документа.

У свою чергу, для кваліфікації дій на підставі статті 8 глави 3 Закону № 236/96 у вигляді дискредитації суб`єкта господарювання підлягають встановленню фактичні обставини щодо поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з пунктом 19 зазначеної постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою.

Таким чином, встановлення факту порушення немайнових прав, у тому числі встановлення оціночного характеру висловлювань, здійснюється в межах розгляду господарським судом справи про захист ділової репутації.

Натомість, Відділення згідно компетенції здійснює дослідження наявних фактичних обставин справи, та не може надавати правову оцінку судженням без посилань на фактичні дані. При цьому Відділення, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, визначає характер такої інформації та з`ясовує, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням на підставі доказів - фактичних даних. Обов`язок довести, що поширена інформація є недостовірною, покладається на заявника, у свою чергу треті особи мають право подати докази достовірності поширеної інформації.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Крім того, право на свободу вираження поглядів закріплено у статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавиш їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, з огляду на наведені вище обставини суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно встановлено, що поширення TOB «Балістика» на власній сторінці в соціальній мережі Facebook публікації (яку TOB «Велмет» вважає дискредитуючою щодо позивача) містить лише власну думку щодо дій TOB «Велмет» на ринку виробництва та реалізації елементів захисту, тактичного спорядження, не містить ознак такої, що є неправдивою, неточною та/або неповною.

Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Так, законодавство про захист економічної конкуренції не містить визначеної форми відмови у розгляді заяви. Відповідне повідомлення оформлюється листом органу, який розглядав відповідну заяву.

Таким чином, твердження позивача, що оскаржуваний лист мав містити результати проведеного Відділенням дослідження окремо по ТОВ "Балістика", ТОВ "Візантія 1" і ФОП Дергунову Д. В. є невмотивованим та такими, які не засновані на приписах конкурентного законодавства з урахуванням статті 19 Конституції України.

Стосовно доводів позивача про незаконність посилання на неприйняття до уваги фактів викладених у заяві про порушення щодо поширення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відомостей, пов`язаних з ТОВ "Велмет", його діяльністю та товарами, з огляду на неподання доказів таких обставин суд зауважує наступне.

Передумовою застосування до спірних правовідносин Закону № 236/96 є наявність відносин конкуренції між суб`єктами господарювання, яких стосується порушення. Якщо ж порушення особистих немайнових прав відбувається поза сферою конкурентних відносин, то захист таких прав здійснюється виключно за приписами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законодавчих актів, що регулюють відповідні питання, та відповідних норм процесуального права.

Як зазначалось вище, відповідно до абз. 10 пункту 18 Правил розгляду заяв до заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції додаються наявні у заявника документи та інші матеріали, що підтверджують викладені у заяві обставини.

Таким чином, Правила передбачають надання заявником підтвердних документів та матеріалів щодо обставин, на які він посилається у заяві.

При цього, з огляду на приписи статті 41 Закону № 2210 органи Антимонопольного комітету самостійно визначають джерела та засоби, які є необхідними для повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення

Проте, фізичні особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не є суб`єктами господарювання у розумінні статті 1 Закону № 2210.

Водночас, позивачем не надано жодних підтвердних документів та матеріалів, а Відділенням не встановлено, що фізичні особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розповсюджують інформацію не як споживачі на ринку елементів захисту, військового і тактичного спорядження, а діють в інтересах ТОВ "Балістика", ТОВ "Візантія 1" і ФОП Дергунова Д. В., перебувають у господарських відносинах, є уповноваженими, чи іншим чином пов`язаними із третіми особами.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 2210 органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у тому числі, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно зі статтею 37 Закону № 2210, у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Комітету приймають розпорядження про початок розгляду справи.

За змістом статі 36, 37 Закону № 2210 вирішення питань щодо прийняття розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або про відмову заявнику у розгляді справи належить до виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України та є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ у разі не виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції голова відділення відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Згідно зі ст. 8 Закону дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Зазначена правова позиція підтверджена також у постанові Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі № 917/2569/15.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

У межах визначених завдань та встановленої законодавством України компетенції, Відділенням було розглянуто заяву позивача на предмет вчинення TOB «Балістика», TOB «Візантія 1» та ФОП Дергуновим Д.М. порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді дискредитації суб`єкта господарювання, та під час направлення оспорюваного листа Відділення діяло у межах своєї компетенції, у порядок та спосіб, встановлений законодавством, з урахуванням наданої законодавством свободи розсуду щодо обрання з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (тобто, в межах закріплених за ним дискреційних повноважень).

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Велмет".

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обставини викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Велмет" в позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, а отже, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Велмет" до Антимонопольного комітету України відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 12.04.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко