Номер провадження: 22-ц/813/2778/21

Номер справи місцевого суду: 520/6824/18

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01.04.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих витребуванням майна, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Іллічівського міського суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих витребуванням майна та просила суд стягнути на її (позивачки) користь 1 436 451 (один мільйон чотириста тридцять шість тисяч чотириста пятдесят одну) грн.73 коп. солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , в якості відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 28 серпня 2012 року вона (позивачка) уклала з ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 попередній договір, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л.Г. зареєстровано в реестрі за 3185. Відповідно до п.1 попереднього договору сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу у встановленій законом формі та на умовах, визначених договором. Об`єктом купівлі-продажу попереднього договору є квартира АДРЕСА_1 .

Позивачка стверджує в позові, що 21 вересня 2012 року вона та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 3452. За квартиру, в цілому, позивачкою сплачено 658 623 грн., що за курсом Національного банку України на день посвідчення договору еквівалентно 82 400 доларів США. Договір купівлі-продажу вчинено за письмовою згодою чоловіка продавця, ОСОБА_4 . Право власності позивачки зареєстровано 01 жовтня 2012 року в державному реєстрі прав власності за реєстраційним номером 37540437.

Також, позивачка зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року по цивільній справі 522/12872/13ц за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , до неї (позивачки) про витребування майна з чужого незаконного володіння та вселення, позов задоволено та витребувано у неї 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Рішення суду оскаржувалося позивачкою в апеляційному та касаційному порядку, але залишено в силі.

Крім того, як вказує позивачка в позові, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року встановлено, що 2/3 спірної частини квартири була відчужена ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу на користь ОСОБА_5 , в подальшому ОСОБА_5 продав квартиру ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2004 року, яка на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року продала квартиру позивачці.

Позивачка зазначає, що їй стало відомо, що рішенням Київського районного суду від 22 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , за участю третіх осіб ОСОБА_11 , ОСОБА_5 про визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири, в позові ОСОБА_10 було відмовлено. Під час розгляду справи встановлено, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_10 на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції в м. Одесі А/В-11/454 від 21.11.2002 року. Також судом було встановлено, що ОСОБА_10 звертався з позовом до ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на 2/3 частин квартири, яка належала відповідачам та рішення суду від 31.10.2003 року за ним було визнано право власності на 2/3 частин квартири. Рішення суду від 31.10.2003 року було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.11.2005 року справу направлено на новий розгляд. Під час нового розгляду справи в задоволенні позову ОСОБА_10 було відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2012 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року було залишено без змін.

На підставі викладеного, позивачка стверджує, що відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були учасниками цивільної справи за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , за участю третіх осіб ОСОБА_11 , ОСОБА_5 про визнання права власності і тому їм було відомо, що рішенням Київського районного суду від 22 грудня 2011 року в позові ОСОБА_10 було відмовлено. Тобто на час, а саме 28.08.2012 року, укладення між нею (позивачкою) та ОСОБА_4 попереднього договору та 21 вересня 2012 року під час укладення договору купівлі-продажу між позивачкою та ОСОБА_1 , їм було відомо, що вони не мають право на відчуження спірної квартири в цілому. Тобто відповідач по справі ОСОБА_1 продала їй (позивачці) квартиру в цілому, хоча вже знала, що власниками 2/3 частин квартири були ОСОБА_8 , та ОСОБА_7 .

Позивачка стверджує, що вона вимушена була викупити у ОСОБА_8 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , які йому належали за законом, діями ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , під час продажу, позивачці були нанесені матеріальні збитки, які вони зобов`язані відшкодувати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих витребуванням майна - задоволено повністю.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 (місце реєстрації/проживання: АДРЕСА_2 реєстрацій номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в якості відшкодування матеріальної шкоди 1436 451 копійок гривень 73 солідарно з ОСОБА_1 (місце реестрації/проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_5 ).

Короткий зміст вимог апеляційних скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Цубенко Євген Леонідович подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі представник апелянта, обґрунтовуючи вимоги, наводить наступні доводи.

1. Висновок місцевого суду про те, що відповідачі, продаючи ОСОБА_3 квартиру та знаючи що не мають право на її відчуження в цілому, нанесли останній матеріальні збитки, і зобов`язані їх відшкодувати, апелянт вважає таким, що не відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства. Оскільки, згідно зі ст. 328 ЦК України (редакція від 13.06.2012 року станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно з пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

В рамках судового процесу по справі No2-2779/11 не розглядалось питання припинення права власності ОСОБА_1 і, відповідно, позбавлення права розпоряджатись об`єктом нерухомості. Крім того, ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року не мало наслідком виникнення права власності у ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на 2/3 житлової квартири.

Тому, керуючись ст.331 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Рішення Київського районного суду м. Одеси 22 грудня 2011 року (справа No2-2779/11) не призвело до автоматичного виникнення права власності у позивачів ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) та втрати речових прав на нерухоме майно апелянта, не вплинуло на дійсність Договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та законний характер дій ОСОБА_1 по відчуженню квартири.

2. Апелянт не погоджується із висновком районного суду про обізнаність відповідачки ОСОБА_1 про наявність прав третіх осіб станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року. Про існування претензій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на квартиру станом на дату придбання житла 23 січня 2004 року відповідачці відомо не було, продавець про такі обставини не повідомив.

Після укладення договору та державної реєстрації права власності апелянтка продовжувала протягом 8 років фактично користуватися і проживати в житловій квартирі, підтверджуючи тим i самим усвідомлення останньою правомірного характеру свого права приватної власності. Факт тривалого проживання у помешканні протягом всього часу судових спорів з приводу житла, відсутність арештів на майно або інших обтяжень щодо його відчуження та наявність правового титулу власника підтверджує законний характер Договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року та правомірність дій ОСОБА_1 з його відчуження.

3. Суд першої інстанції неправомірно визначив та стягнув із відповідачки суму збитків у розмірі 1 436 451,73 грн., що є результатом власних розрахунків позивачки, проте не є реальними збитками у розумінні ч.2 ст.22 ЦК України, якою визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

4. Апелянт наполягає на недоведеності складу цивільного правопорушення, що є єдиною та необхідною умовою покладання обов`язку з відшкодування збитків, оскільки дії відповідачки не носять протиправного характеру, відсутня вина відповідачки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідачки та завданими збитками у неаргументованому розмірі. Крім того, вимоги, виклад обставин та правова позиція позивачки по даній справі суперечать раніше заявленій позиції для правового захисту у справі № 522/12872/13-ц. Позивачка наголошувала на відсутності правомірних підстав для відчуження у неї житла, обґрунтовуючи свою позицію законністю дій продавця ОСОБА_1 та чинністю Договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року.

5. Суд першої інстанції неправомірно визнав ОСОБА_6 стороною по справі та стягнув з нього та відповідачки солідарно 1 436 451,00 грн., оскільки ОСОБА_4 не був стороною договору купівлі продажу-квартири. Зазначений договір має двосторонній характер та не створює обов`язку для третьої особи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від представника позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу Вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не містить доводів, достатніх для його скасування, представник позивачки за довіреністю ОСОБА_12 наводить наступні доводи.

1. Стосовно доводу апелянта про те, що укладений договір купівлі-продажу квартири був законним, позивачка зазначає, що зазначений договір містить пункт, де зазначено, що ОСОБА_1 гарантувала, що щодо квартири відсутні судові спори, що від покупця не приховано обставини, які мають істотне значення для цього договору, що будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає. Вважає, що відповідачі навмисне ввели її в оману.

2. Відповідачі на час укладення договору купівлі-продажу квартири перебували у шлюбі і тому вказана квартира належить відповідачам на праві спільної сумісної власності.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 27.05.2019 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Кравця Ю.І. 22.07.2019 року ухвалою Одеського апеляційного суду було відкрито апеляційне провадження.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 08.11.2019 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О.В..

Ухвалою від 27.11.2019 року суддею Князюком О.В. справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду. Розгляд справи неодноразово було відкладено за заявою сторін.

В судове засідання 25.03.2021 року з`явився представник позивача - адвокат Бузова Т.Г, заперечувала щодо задоволення вимог апеляційної скарги, зазначила. що вважає її необгрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

24 березня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Цубенко Євгеном Леонідовичем подано заяву про відкладення розгляду справи. В обгрунтування поданої заяви представник апелянта посилаєтсья на складну епідеміологічну обстановку в Україні та світі, з огляду на зазначене, та з метою надання пояснень у судовому засіданні просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

24 юерезня 2021 року представником ОСОБА_4 - адвокатом Вуж Дмитром Володимировичем також подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236" від 22 березня 2021 року № 230 у щодо посилення ряду обмежень для громадян задля запобігання зараженню від спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoC-2". Представник відповідача просив визначити причини неявки поважними та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Так, вказана цивільна справа перебуває в провадженні апеляційного суду більше двох років та упродовж цього часу справу було неодноразово відкладено.

Щодо посилань представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Цубенко Євгеном Леонідовичем, та представника ОСОБА_4 - адвоката Вуж Дмитром Володимировичем у клопотанні про відкладення розгляду справи на неможливість прибуття до судового засідання у зв`язку з запровадженням карантину, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1 з подальшими змінами, на усій території України з 12 березня/

Рада суддів України рекомендувала у період з 16 березня встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що представником ОСОБА_4 - адвокатом Вуж Дмитром Володимировичем клопотання про відкладення розгляду справи вже подавалось неодноразово, а саме 18.03.2020 року (т. 2 а.с. 23), 25.06.2020 року (т.2 а.с. 45), 19.11.2021 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє подані заяви про відкладення розгляду справи, та вважає також за необхідне зазначити наступне.

Право на судовий захист встановлене ст. 55 Конституції України не може обмежуватись навіть за умови оголошення карантину.

В тому числі, не може бути обмежено право жодної особи встановлене ч. 5 ст. 4 ЦПК України, а саме: на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексу порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 28 серпня 2012 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за 3185 (а.с.11-12).

Відповідно до п.1 попереднього договору сторони: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу у встановлений законом формі та на умовах, визначених договором.

Об`єктом купівлі-продажу, як зазначено в п.2.3 попереднього договору є квартира АДРЕСА_1 . 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурьяновою Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 3452 (а.с.13-14).

Згідно п.2 Договору, продаж здійснено за 658 623 грн., що за курсом Національного банку України на день посвідчення договору еквівалентно 82 400 (восьмидесяти двом тисячам чотирьомстам) доларів США. Відповідно до п.4.3 Договору, цей договір вчинено за письмовою згодою чоловіка продавця, ОСОБА_4 . Право власності ОСОБА_3 зареєстровано 01 жовтня 2012 року в державному реєстрі прав власності за реєстраційним номером 37540437, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 01.10.2012 р. № 35678661 (а.с.15).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року по цивільній справі №522/2872/3ц за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та вселення, позов задоволено та витребувано у ОСОБА_3 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.16-17). Вказане рішення оскаржувалось ОСОБА_3 в апеляційному порядку та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.05.2015 року залишено без змін (а.с.18-19). Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 22.11.2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , за участю третіх осіб ОСОБА_13 , ОСОБА_5 про визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири, в позові ОСОБА_10 відмовлено (а.с.20).

Згідно мотивуючої частини вказано рішення судом встановлено, що 2/3 спірної частини квартири була відчужена ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.2003року, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу на користь ОСОБА_5 , в подальшому ОСОБА_5 продав квартиру ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу від 24 січня 2004 року, яка на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року продала квартиру ОСОБА_3 (а.с.20).

Також, в рішенні вказано, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 передана ОСОБА_10 на підставі постанови державного виконавця державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції в м. Одесі А/В-1/454 від 21.11.2002 року та судом встановлено, що ОСОБА_10 звертався з позовом до ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на 2/3 частин квартири, яка належала відповідачам та рішенням суду від 31.10.2003 року за ним було визнано право власності на 2/3 частин квартири. Рішення суду від 31.10.2003 року було скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.11.2005 року і справу направлено на новий розгляд. Під час нового розгляду справи в задоволенні позову ОСОБА_10 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2012 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року залишено без змін (а.с.21).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.10.2015 касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Приморського районного суду від 04.03.2014 року по цивільній справі N522/2872/3ц за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та вселення відхилено, рішення Приморського районного суду від 04.03.2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21.05.2015 залишено без змін (а.с.22-23).

Згідно копії договору від 14.05.2018, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , вбачається що остання викупила у ОСОБА_8 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , які йому належали за законом, що підтверджується Договором купівлі продажу, якій посвідчено 14 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. (а.с.24-25).

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінкиправомірності оскаржуваногосудового рішеннявизначені встатті 263ЦПК України,відповідно дояких судоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом.При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд прийшов до висновку що на час укладення 28.08.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 попереднього договору та 21 вересня 2012 року та під час укладення договору купівлі-продажу, відповідачам було відомо, що вони не мають право на відчуження спірної квартири в цілому, оскільки власниками 2/3 частин квартири були ОСОБА_8 , та ОСОБА_7 .

Вказаними діями відповідачів під час продажу ОСОБА_3 квартири в цілому, їй були нанесені матеріальні збитки, які відповідачів зобов`язані відшкодувати позивачці.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Київського районного суду від 22 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , за участю третіх осіб ОСОБА_11 , ОСОБА_5 про визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири, в позові ОСОБА_10 відмовлено (а.с. 20).

Київським районним судом під час розгляду справи за позовом ОСОБА_10 встановлено, - 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_10 на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції в м. Одесі А/B-11/454 від 21.11.2002 року;

ОСОБА_10 звертався з позовом до ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на 2/3 частин квартири, яка належала відповідачам та рішенням суду від 31.10.2003 року за ним визнано право власності на 2/3 частин квартири; рішення суду від 31.10.2003 року скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.11.2005 року і справу направлено на новий розгляд; - під час нового розгляду справи в задоволенні позову ОСОБА_10 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2012 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2011 року було залишено без змін (а.с.21). Як вбачається з відповідних процесуальних рішень судів, копії яких є в матеріалах даної цивільної справи, відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були учасниками цивільної справи за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , за участю третіх осіб ОСОБА_15 , ОСОБА_5 про визнання права власності.

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції вірно прийшов до про необґрунтованість посилання сторони відповідача, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не було відомо про вказані обставини. Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно до ч. 1 ст.661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завданні йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Пунктом 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» було дано роз`яснення судам, що у разі якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до ст.661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

У зв`язку із зазначеним, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що діями відповідачів під час продажу ОСОБА_3 квартири в цілому останній були нанесені матеріальні збитки, які відповідачів зобов`язані відшкодувати. Разом з тим, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про розмір суми відшкодування, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивачки. Визначаючи розмір збитків, завданих витребуванням майна, суд першої інстанції, погоджуючись із доводами позивача, виходить із положень договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так, суд першої інстанції у п.п. 38-39 оскаржуваного рішення вказує, що оскільки ОСОБА_3 в цілому за усю квартиру сплачено на користь ОСОБА_4 658 623, 20 грн., що за курсом Національного банку України на день посвідчення договору еквівалентно 82 400 доларів США, то розмір 2/3 частини квартири, які не мали права відчужувати відповідачі складають 54 933,33 доларів США. Суд першої погодився з доводами позивача, що оскільки курс долара США з часу покупки квартири на 29 травня 2018 року змінився та згідно офіційного курсу НБУ складає 26,149 грн. за 1 долар США, сума до відшкодування відповідачами на користь позивачки збитків складає 1 436 451,73 грн. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції постановлений із неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, суд першої інстанції, посилаючись на положення ч.1 ст.661 ЦК України та п 31

Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», не врахував положення ст.22 ЦК України щодо визначення реальних Відповідно до п.2 ч.1 ст. 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначаючи розмір реальних збитків ОСОБА_3 , завданих витребуванням майна, суд першої інстанції повинен був виходити із тих реальних затрат, що понесла ОСОБА_3 задля відновлення свого порушеного права.

Такими реальними витратами, які ОСОБА_3 зробила для відновлення свого порушеного права права власності на квартиру в цілому, у розумінні п.2 ч.1 ст. 22 ЦК України, є сума коштів, які позивачка сплатила на користь власника 2/3 частини квартири. Як вбачається із матеріалів справи, розмір понесених втрат потрібно вираховувати із суми коштів, що були реально сплачені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 за договором купівлі продажу 2/3 частки квартири від 14.05.2018 року (а.с.24).

Згідно п.2.1 договору, продаж частки у праві власності на квартиру за домовленістю сторін було вчинено за 983 956 (дев`ятсот вісімдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень 00, що відповідно до п. 2 договору «за курсомНаціонального банкуУкраїни надень посвідченняцього договору еквівалентно 82400 (восмидесяти двом тисячам чотирьомстам) доларів США (100 доларів США = 799,30 грн). Також, з п.2.3 зазначеного договору вбачається, що оціночна вартість відчужуваної частки копійок у праві власності на квартиру згідно звіту про оцінку майна від 27 грудня 2017 року становить 983 956 (дев`ятсот вісімдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень 00 копійок. Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачка з часу купівлі квартири у відповідачів, 21 вересня 2012 року, безперешкодно здійснює своє право власності на згадану квартиру.

Таким чином, покупцем підлягає сплаті сума у національній валюті на виконання ним, яка визначається шляхом множення еквіваленту ціни договору в іноземній валюті, вказаній у договорі, на комерційний курс гривні до іноземної валюти.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги по те, що суд першої інстанції неправомірно визначив та стягнув із відповідачки суму збитків у розмірі 1 436 451,73 грн., що є результатом власних розрахунків позивачки, проте не є реальними збитками у розумінні ч.2 ст.22 ЦК України, з огляду на те, що у догові міститься відповідне застереження щодо визначення доларового еквіваленту саме за курсом Національного банку України.

Закон передбачає обов`язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «;Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Застосовуючи до спірних умов договору положення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Суд виходить з того, що правовідносини з виконання спірного договору між сторонами тривали, відповідно до них підлягають застосуванню правила статті 533 ЦК України.

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення.

Чинне на момент вчинення договору купівлі-продажу законодавство України, що є актуальним для оцінки спірних правовідносин, передбачало, що, за загальним правилом, законним засобом платежу в України між її резидентами є українська гривня.

Умови укладеного договору були зрозумілими сторонам під час його укладення, оскільки про це не заявила жодна зі сторін, відповідачі прагнули настання усіх наслідків укладення такого правочину.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Істотне значення для оцінки умов укладеного договору має врахування соціально-економічних умов, за яких відбулося досягнення такої домовленості між сторонами:

Договір укладено в умовах інфляції, падіння курсу національної валюти до іноземних валют.

Наведене свідчить, що існувала об`єктивна необхідність врахувати інтереси кредитора у існуючому грошовому зобов`язанні.

Співвідношення вартості предмета договору купівлі-продажу, визначеного в гривнях, до розміру, визначеного в умовних одиницях, свідчить про те, що умовною одиницею є саме долар США, оскільки відповідає курсу валют, встановленого НБУ станом на момент укладення договору купівлі-продажу.

Отже, істотним є саме те, що курс гривні до іноземної валюти підлягав застосуванню саме на день платежу.

Судова практика виходить послідовно з того, що під днем виконання зобов`язання, станом на який визначається курс валюти до курсу платежу у національній валюті, - є курс станом на день фактичного виконання грошового зобов`язання.

Інше розуміння призводить до того, що боржник отримуватиме вигоду від власної протиправної поведінки, яка полягає у свідомому простроченні виконання свого грошового зобов`язання перед добросовісним кредитором.

Коли предметом позову є гривневий еквівалент іноземної валюти він повинен визначатися за правилами частин другої та третьої ст.533 ЦК України.

Так, при стягненні грошових коштів в гривневому еквіваленті іноземної валюти, визначеному на дату винесення рішення суду, інфляція відновлюється курсом іноземної валюти та не підлягає стягненню.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про вірне застосування норм матеріального права судом першої інстанції в частині визначення розміру збитків, завданих витребуванням майна, що підлягають відшкодуванню, у зв`язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Апеляційний суд прийшов до висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду також і в частині визнання того, що діями відповідачів під час продажу ОСОБА_3 квартири в цілому, їй були нанесені матеріальні збитки, які відповідачі зобов`язані відшкодувати, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення у цій частині ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

Щодо доводів апелянта про відсутність обґрунтованості позовних вимог в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6 в якості відшкодування збитків, завданих витребуванням майна апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 3, та 4 статті 65 Сімейного кодексу України Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,є на час укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 перебували у шлюбі, квартира була їх спільною власністю. Та відповідно до норм чинного законодавства ОСОБА_4 була надана нотаріально посвідчена згода на укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Положеннями статті 60 СК України встанлвлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Одночасно за частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Тож правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

При цьому при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.(ВС/ВП у справі № 638/18231/15-ц від 30.06.2020)

Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку частини першої статті 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з зазначеним, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити в частині розміру відшкодування збитків, завданих витребуванням майна, в іншій частині рішення залишити без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст 367. 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 квітня 2019 року залишити без змін.

набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення буде складено 02.04.2021 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А. П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе