ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2713/21 Справа № 195/1321/20 Суддя у 1-й інстанції - Омеко М.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участюсекретаря -Солодової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Томаківської селищної ради, треті особи : Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі відділу у Томаківському районі, Приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович про визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтування якого посилався на те, що відповідно до свідоцтва про власність на житло від 17.01.1997 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2011 серія ЯЯЯ № 948143- є власником квартири АДРЕСА_1 . Позивач вказав, що є користувачем земельної ділянки прилеглої до багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 з 19 листопада 1982 року, якою він добросовісно, відкрито і безперервно користується протягом 38 років. Відповідач, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 . В 2020 році позивачу стало відомо про існування Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП № 034837 від 05.03.2005 на вищевказану земельну ділянку, який видавався попередньому власнику ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Томаківської селищної ради від 13.03.1998 № 38 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010513400185 від 05.03.2005. Проте позивач вказав на те, що будь-якого акту про встановлення меж зазначеної земельної ділянки позивач гр. ОСОБА_3 не підписував, не погоджував меж суміжних земельних ділянок. Крім цього стверджує, що спірна земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером 1225455000:03:001:0037 площею 0.1082 га, на якій розташований будинок АДРЕСА_2 об`єднанню співвласників вищезазначеного будинку у власність не передавалася, а можливість передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований цей багатоквартирний жилий будинок, або її частини чинним законодавством не передбачено. Тому позивач вважає, що набуття права власності на земельну ділянку під будинком АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , яка на законних підставах перебуває в спільній сумісній власності в нього, є прямим порушенням його прав на належне користування землею.

У зв`язку з цим позивач просив суд визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП № 034837 від 05.03.2005, площею 0.1082 га, розташованого по АДРЕСА_4 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий 05 березня 2005 року згідно рішення виконкому Томаківської селищної ради від 130.03.1998 № 38 на ім`я ОСОБА_3 .

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ОСОБА_2 відповідно до ст. 360 ЦПК України подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст.360ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється співвласником квартири АДРЕСА_1 , в якому знаходиться три квартири, що зокрема підтверджується свідоцтвом про власність на житло від 17.01.1997 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.11.2011 року серія НОМЕР_1 .

Згідно інформаційної довідки наданої відділом у Томаківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельна ділянка з кадастровим номером 1225455000:03:001:0037 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП № 034837 від 05.03.2005 року, який було видано відповідно до рішення виконкому Томаківської селищної ради від 13.03.1998 року № 38 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010513400185 від 05.03.2005.

Згідно договору купівлі-продажу квартири № 916 від 26.12.2017 року, виданого приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В., ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 02.06.2020 № 211084593.

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.12.2017 року приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В., ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер земельної ділянки 1225455100:03:001:0037, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_4 .

Відповідно до листа Томаківської районної державної адміністрації від 23.09.2020 № 01-34-1398/0/377-20, архівним сектором Томаківської РДА у протоколі № 3 засідання виконавчого комітету Томаківської селищної ради відсутнє рішення № 38 від 13.03.1998 року, на підставі якого було видано Державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 034837 від 05.03.2005 року.

Відповідно до землевпорядної справи № 172 про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_4 , яка має акт встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність від 28.04.2004 року, в якій вказані суміжні землекористувачі, позивач ОСОБА_1 підписав даний акт, як суміжний землекористувач.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості та недоведеності позовних вимог, зокрема, позивачем не надано доказів, спірного державного акту, а також не доведено як саме Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП № 034837 від 05.03.2005року, який виданий на ім`я ОСОБА_3 , порушує його права; не надано належних документів, що підтверджують факт користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1225455000:03:001:0037); позов поданий до неналежного відповідача ОСОБА_2 , а не до ОСОБА_3 , котрий є власником державного акту згідно інформаційної довідки відділу у Томаківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; наявність підпису в Акті фіксує факт обізнаності ОСОБА_1 про встановлення в натурі межі земельної ділянки гр. ОСОБА_3 у розмірі 0,11 га.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності до позовних вимог, суд зазначив, що відповідачем не надано доказів та не доведено факт обізнаності ОСОБА_1 ще у 2005 році про існування спірного Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП № 034837 від 05.03.2005року, який виданий на ім`я ОСОБА_3 , а тому суд прийшов до висновку про відмову в застосуванні строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

В своїй апеляційній скарзі апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку на підставі посвідченого нотаріально договору купівлі-продажу, а не на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, оскільки вважає, що саме на підставі Державного акту відповідач набула право власності на земельну ділянку. Апелянт вважає, що позов поданий до належного відповідача, оскільки саме відповідачу разом із складеним та посвідченим приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В. Договором купівлі-продажу земельної ділянки № 917 від 26.12.2017, було передано Державний акт на право приватної власності на землю серії ДП №034837 від 05.03.2005 та здійснено перехід права власності на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Статею 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.9. 10 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Як було встановлено судом першої інстанції, згідно інформаційної довідки, наданої відділом у Томаківському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, земельна ділянка з кадастровим номером 1225455000:03:001:0037 була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП № 034837 від 05.03.2005 року, який було видано відповідно до рішення виконкому Томаківської селищної ради від 13.03.1998 року № 38 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010513400185 від 05.03.2005.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 ніякого відношення не має до прийняття 13.03.1998 р. рішення Томаківською селищною радою про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки та видачі на його ім`я Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №034837 від 05.03.2005 р.

Так, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26.12.2017 року приватним нотаріусом Корнієнко Ю.В., ОСОБА_2 є власником квартири земельної ділянки кадастровий номер 1225455100:03:001:0037, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_4 .

Тобто, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, яка набула право власності на земельну ділянку на підставі посвідченого нотаріального договору купівлі-продажу, а не на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, як помилково вважає апелянт.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення Томаківської селищної ради від 13.03.1998 року № 38 ОСОБА_1 не оскаржував, дії представників селищної ради та відділу земельних ресурсів, які складали акт від 28.04.2004 р., також не оскаржував, а навпаки погодив межі земельної ділянки своїм підписом в акті встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність від 28.04.2004 року, в якій вказані суміжні землекористувачі , зокрема позивач ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність підпису в Акті підтверджує факт обізнаності ОСОБА_1 про встановлення в натурі межі земельної ділянки гр. ОСОБА_3 у розмірі 0,11 га, а також надання згоди на встановлення меж вищевказаної земельної ділянки та підтверджує факт відсутності будь-яких претензій щодо цього.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта стосовно того, що на вказаному вище акті стоїть не його підпис, оскільки це не підтверджено належними та допустимими доказами.

Крім того, апелянтом не надано належних доказів та не доведено, чим саме відповідачами було порушено його права, та не доведено як може вплинути на його права скасування Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП №034837 від 05.03.2005 р., виданого на ім`я ОСОБА_3 .

Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова