ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3582/21 Справа № 206/1658/20 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Кравченко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2020 року до Самарського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю.

Рішенням Самарськогорайонного судум.Дніпропетровськавід 21грудня 2020року узадоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа-Управління Державногоархітектурно-будівельногоконтролю Дніпровськоїміської радипро усуненняперешкод укористуванні власністю відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року по цивільній справі №206/1658/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року та рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:09:381:0021, що підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2012 року, копією витягу з Державного реєстру правочинів від 21.05.2012 року, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності від 15.07.2014 року та копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.06.2019 року (т. 1 а.с. 12-13, 14, 15, 20-24).

Згідно копії відповіді від 05.06.2019 року Г-21 на звернення ОСОБА_3 щодо встановлення паркану між домоволодіннями за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , повідомлено, що 05.06.2019 року відбулось засідання комісії з питань розгляду земельних спорів, на якому сусіди не дійшли згоди щодо межі між володінням (т. 1 а.с. 32, 65).

Згідно копії технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по виносу точок кутів повороту меж земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 та додатками до нього вбачається, що в ході виконання робіт було закріплено точки кутів повороту меж земельних ділянок суміжних з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , що відображено у відповідних схемах (т. 1 а.с. 33-50).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.12.2019 року встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку А-1, прибудови а-1, житлового будинку В-1, прибудови в-1, господарського блоку Д за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 51-52).

20 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління державного архітектурно-будівельного контролю ДМР та йому було надано відповідь від 11.10.2018 року № Х-11/1, в якій було зазначено, що 08.10.2018 року управлінням було здійснено виїзд для проведення позапланової перевірки на об`єкт містобудування за адресою: АДРЕСА_2 . Перевірку не вдалося провести через відсутність на момент перевірки суб`єкта містобудування або його представника (т. 1 а.с. 68, 69).

15 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління державного архітектурно-будівельного контролю ДМР та йому було надано відповідь від 21.05.2019 року № Х-1/1, в якій було зазначено, що посадовою особою Управління, було здійснено виїзд для проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою: АДРЕСА_2 . Перевірку не вдалося провести через відсутність на момент перевірки суб`єкта містобудування або його представника (т. 1 а.с. 66, 67).

30 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління державного архітектурно-будівельного контролю ДМР та йому було надано відповідь від 19.06.2019 року № Х-2/1, в якій було зазначено, що під час виїзду уповноважених осіб управління у травні 2019 року за адресою: вул. Іларіонівська, 42, ознак будівництва не виявлено, будівельна техніка відсутня. В Управління відсутні підстави для здійснення заходів державного архітектурно-будівльеного контролю за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 70, 71).

25 червня 2019 року ОСОБА_1 звертався до Департаменту державної Архітектурно-будівельної інспекції в Дніпропетровській області із заявою про порушення права володіння земельною ділянкою та самовільне будівництво (т. 1 а.с. 55).

Згідно копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 20.03.2019 року №ДЛ 181190790711, житловий будинок В-1, прибудова в-1, господарський блоку Д (погріб) за адресою: АДРЕСА_2 введено в експлуатацію як об`єкт з незначними наслідками (СС1). Початок будівництва 15.09.2009 року, кінець 25.06.2011 року (т. 1 а.с. 140-141).

Відповідно до копії державного акту на право приватної власності на землю серії ДП № 167425 та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.03.2019 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0628 га., що розташована по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 142, 143).

Згідно копії акту встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 14.03.2004 року проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки землекористувача ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Суміжними землекористувачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ніяких претензій при встановленні існуючих меж землекористування не заявлено (т. 1 а.с. 144).

Із технічного паспорту на садибний індивідуальний будинок, виготовленого станом на 06 лютого 2019 року виданого ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2 , вбачається, що в дійсності за зазначеною адресою було збудоване нерухоме майно: житловий будинок В-1, прибудова в-1, господарський блоку Д (погріб) (т. 1 а.с. 145-151).

Згідно копії сертифікату інженера-геодезиста № 010565 винесення в натурі меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та додаткам до нього, було виявлено зміщення кадастрових меж земельної ділянки відносно фактичного положення огорож, яке наведено у схемі. Зміщення може носити систематичний характер на ділянках по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 152-159).

10 грудня 2019 року ОСОБА_2 звертався до керівника Виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради з проханням вжити заходів щодо вирішення земельного спору, що виник по АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 164-165).

В судовому засіданні суду першої інстанції експерт ОСОБА_7 пояснив, що ним було проведено експертне дослідження на замовлення ОСОБА_1 за його участі та за участі геодезистів. Геодезистами через супутник було встановлено межі згідно акту. За цими даними експертом було встановлено порушення протипожежних розривів на земельній ділянці ОСОБА_1 , свій висновок повністю підтримав.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_8 підтвердила обставини, зазначені ОСОБА_2 у документах, наданих для оформлення технічного паспорту відповідали дійсності. До її повноважень входить здійснити геометричні заміри будинку, встановити технічний стан, що і було зроблено. До її повноважень не входить встановлення відповідності нормам ДБН. Дата спорудження вона не визначає, це вписується зі слів замовника.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов`язані співпрацювати при вчиненні дiй, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (ст.ст. 91, 96, 103 ЗК України).

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осiб на земельнi дiлянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способів.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (стаття 103 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

За змістом частини першої статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав на земельну ділянку є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів (стаття 152 ЗК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій», межування земель - це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка. План земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об`єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

У спірних правовідносинах питання щодо визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки потребуть спеціальних знань і мають бути підтверджені висновком судової земельно-технічної експертизи.

З урахуванням того, що відповідних клопотань зі сторони позивача про її призначення заявлено не було, тому ОСОБА_1 не доведено порушення меж земельних ділянок (відстань, розміри та інше) належними засобами доказування.

Щодо позовних вимог про перенесення існуючої стіни будинку літ. В-1 та бетонної підмостки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на межі суміжного землекористування між земельними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 на відстань 1,0 м до межі суміжної земельної ділянки для відновлення стану, що існував до її захоплення слід зазначити наступне.

Зміст права власності, яке полягає в праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він свідчить, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до цієї статті, власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном - негаторний позов.

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, де відповідач перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження майном. При цьому, суду мають бути подані докази, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним правомочностей щодо належного йому майна.

Необхідно також звернути увагу, що негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому.

У відповідності до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. Замовником робіт із знесення зазначеного об`єкта є інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, за позовом якої прийнято відповідне рішення суду.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до п. «д» ч. 1 ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що знесення самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку допускається тільки у тому разі, якщо зазначене майно збудовано з істотним порушення будівельних норм і правил, з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, у разі неможливості провести відповідну перебудову цього майна або відмови особи від проведення цієї перебудови.

Крім того, відповідно до п.п. 5, 17, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», право на звернення до суду, згідно до вимог статті 376 ЦК, з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 Земельного кодексу України. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.04.2019 по справі № 206/6229/15-ц дійшов висновку, що право на звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва на підставі статті 376 ЦК України сусідній землекористувач не має, таке право належить зокрема відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №522/5487/17, вбачається наступне: «Проаналізувавши зміст ч. 1 ст. 38 та п. 3 ч. 4 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об`єкта. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі ч. 1 ст. 38 вказаного Закону у зв`язку з його невиконання.

Отже, згідно вимог ст. 38, ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і ст. 376 ЦК України, орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абзацом першим частини першої статті 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов`язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об`єкта особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з його невиконанням.

Однак, Управлінням ДАБК Дніпровської міської ради жодного припису про усунення порушень за адресою: АДРЕСА_2 видано не було.

Згідно п. 1.4.1., 1.4.3. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 927/11207 переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Такого ж висновку можна дійти і щодо перенесення існуючої стіни будинку літ. В-1 та бетонної підмостки, оскільки перенесення існуючої стіни є фактично перебудовою, при якій частину будинку прийдеться знести та побудувати заново, а право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудови будівництва на підставі статті 376 ЦК України позивач ОСОБА_1 не має, як було зазначено вище.

Також, з матеріалів справи вбачається порушення прав ОСОБА_1 самочинним будівництвом будинку літ. В-1 та бетонної підмостки.

При цьому, позивачем не було доведено, що взагалі існує технічна можливість здійснити таку перебудову, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Між тим, на відміну від дій по звільненню земельної ділянки від паркану, знесення самочинного об`єкта нерухомості (в даному випадку - прибудови), відповідно до статті 376 ЦК України, є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Отже, позивач зобов`язаний був довести факт самочинності предмета спору, порушення його прав як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб, як знесення.

Крім того, позивачем не надано доказів технічної можливості демонтажу без пошкодження конструкції споруди в цілому, а отже така вимога є передчасною.

А тому, позовні вимоги ОСОБА_1 є втручанням у право на мирне володіння майном ОСОБА_2 не є пропорційним визначеним цілям та за своїми наслідками призведуть до втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що призведе до руйнування житла та надмірних витрат відповідача, отже необхідного балансу між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються не буде дотримано.

Окрім цього, слід зазначити, що з колишнім власником земельної ділянки по АДРЕСА_3 було встановлено в натурі існуючі межі землекористування та ніяких претензій колишній власник земельної ділянки ОСОБА_4 при встановлені існуючих меж землекористування не заявила, а згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

До того ж, інженером-геодезистом при винесенні в натурі меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 було встановлено систематичний характер зміщення на ділянках по АДРЕСА_4 , отже земельна ділянка ОСОБА_1 також фактично зміщена на іншу земельну ділянку сусіда, однак її розмір фактично залишається таким же, а у випадку перенесення існуючої стіни будинку літ. В-1 та бетонної підмостки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на межі суміжного землекористування між земельними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 на відстань 1,0 м до межі суміжної земельної ділянки для відновлення стану, що існував до її захоплення та шляхом перенесення існуючої частини паркану на встановлену межу, ОСОБА_1 фактично збільшить розмір своєї земельної ділянки за рахунок сусідньої земельної ділянки, тобто таким чином позивач безпідставно може збільшити розмір своєї ділянки, що є неприпустимим.

Таким чином, наявність технічного зміщення меж земельних ділянок по всій АДРЕСА_4 , в тому числі накладення земельної ділянки № НОМЕР_1 на земельну ділянку № НОМЕР_2 було не з вини відповідача, а тому підстав для усунення перешкод у користуванні власністю не має.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення існуючої стіни будинку літ. В-1 та бетонної підмостки, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивач просив вжити крайніх заходів по усуненню порушень його прав, які так і не було доведено в судовому засіданні.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що існують всі підстави для задоволення його позовних вимог про перенесення існуючої стіни будинку літ. В-1 та бетонної підмостки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на межі суміжного землекористування між земельними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 на відстань 1,0 м до межі суміжної земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що у спірних правовідносинах питання щодо визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки потребують спеціальних знань і мають бути підтверджені висновком судової земельно-технічної експертизи.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, дана експертиза проведена не була та відповідних клопотань зі сторони позивача про її призначення заявлено не було.

Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам зазначеним у позові, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

Висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи позивача необхідності немає.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Самарського районногосуду м.Дніпропетровськавід 21грудня 2020року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова