Справа № 709/359/15-ц

2/709/1/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 року смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання Кіян С.О.,

представника відповідача Лещинського О.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Колективного сільськогосподарського підприємства «Чорнобаївська міжгосподарська пересувна механізована колона № 2» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, заборгованості з середнього заробітку за час затримки заробітної плати,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з цивільним позовом до Колективного сільськогосподарського підприємства «Чорнобаївська міжгосподарська пересувна механізована колона № 2» (далі відповідач, підприємство, КСП «Чорнобаївська МПМК № 2») про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, заборгованості з середнього заробітку за час затримки заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначалося, що позивач 1 квітня 2013 року прийнята на роботу на посаду бухгалтера у Чорнобаївське МПМК № 2, правонаступником якого є КСП «Чорнобаївська МПМК № 2». З оголошення в газеті «Світлий шлях» від 4 січня 2014 року їй стало відомо, що у зв`язку з реорганізацією КСП «Чорнобаївська МПМК № 2» заплановано повне скорочення працівників через 2 календарні місяці, тобто до 4 березня 2014 року, що гарантувало їй перебування на посаді протягом вказаного терміну із збереженням заробітної плати. Станом на 1 березня 2014 року підприємство заборгувало позивачу заробітну плату у розмірі 6700,00 гривень та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1018,58 гривень. Посилаючись на норми законодавства, що регулює трудові відносини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь вказану вище заборгованість, а також середній заробіток за 11 місяців затримки виплати заробітної плати у розмірі 13511,00 гривень, інфляційні втрати на заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 2192,30 гривень, інфляційні втрати на середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 1647,49 гривень, а всього 25069,37 гривень.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області (суддя Левченко В.В.) від 10 лютого 2015 року відкрито провадження у справі.

12 березня 2015 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог та просила суду сягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 6700,00 гривень, компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 1018,58 гривень, інфляційні втрати на заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 2717,58 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 14691,00 гривень, інфляційні втрати на середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 2450,89 гривень, а всього грошові кошти у розмірі

27578,05 гривень.

В процесі розгляду справи ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області (суддя Левченко В.В.) від 9 квітня 2015 року провадження у даній справі зупинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент постановлення ухвали) до залучення до участі у справі правонаступника відповідача у зв`язку з його перебуванням у стані припинення.

Іншою ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області (суддя

Чубай В.В.) від 28 серпня 2017 року вказану цивільну справу прийнято до свого провадження за результатами повторного автоматизованого розподілу у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді Левченка В.В.

В подальшому ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від

20 січня 2021 року поновлено провадження у справі.

Від представника відповідача ОСОБА_2 до суду поштою надійшли письмові заперечення проти позову в порядку ст. 128 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі).

Вказані письмові заперечення не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (тут і надалі в редакції, яка діє на теперішній час) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1 і 4 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову; копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Пунктом 2 ч. 5 цієї статті Кодексу передбачено, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Всупереч вказаним вимогам процесуального закону до поданих письмових заперечень проти позову, які суд розцінює як відзив, представником відповідача

ОСОБА_2 не додано документів на підтвердження їх надсилання позивачу, а тому суд при розгляді справи їх не враховує.

У судове засідання позивач не з`явилася, у поданому до суду клопотанні у разі її неявки до суду розгляд справи просила проводити за її відсутності (а.с. 127).

Присутній у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечив та пояснив, що твердження позивача про її звільнення з роботи не відповідають дійсності. На теперішній час позивач фактично не вивільнена зі штату, оскільки відповідний наказ не видавався, а вимоги, передбачені приписами КЗпП України при вивільненні працівників у зв`язку з реорганізацією підприємства, не виконані. При цьому остання не з`являється на роботу, у зв`язку з чим заробітна плата їй не нараховується. Водночас трудова книжка позивача на підприємстві відсутня. З приводу наданої позивачем у якості доказу копії довідки від 6 березня 2014 року про заборгованість по заробітній платі зазначив, що вона підписана неповноважною особою, оскільки начальник підприємства ОСОБА_4 станом на момент її підписання був відсторонений від посади на підставі протоколу загальних зборів від 23 грудня

2013 року. За таких обставин, представник відповідача ОСОБА_3 стверджував, що позивачем не доведено належними і допустимим доказами як факт її звільнення, так і наявність будь-якої заборгованості підприємства перед нею.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_3 , суд встановив наступні обставини справи та визначив відповідні їм правовідносини.

Згідно з п. 2 копії наказу від 29 березня 2013 року № 10 призначено на посаду головного бухгалтера Чорнобаївської МПМК-2 ОСОБА_1 (позивача) з 1 квітня 2013 року (а.с. 5).

Зі змісту інформації про юридичну особу КСП «Чорнобаївська МПМК-2» вбачається, що вказане підприємство є правонаступником Чорнобаївської МПМК-2 (а.с. 7-8).

У газеті «Світлий шлях» від 4 січня 2014 року було розміщено повідомлення № 70 наступного змісту: «Витяг із протоколу № 1 Загальних зборів уповноважених представників учасників Чорнобаївської МПМК-2 п. 4 «Питання працівників». Вирішили: в зв`язку з реорганізацією Чорнбаївської МПМК-2 провести повне скорочення чисельності та штату працівників МПМК-2. Звільнити всіх працівників ЧМПМК-2 за ч. 1 ст. 40 КЗпП України через 2 календарних місяці, рахуючи з дня попередження їх про таке рішення. Голова комісії ОСОБА_5 » (а.с. 9).

Згідно з доданим до позовної заяви документом «Розрахунок заборгованості з виплати заробітної плати працівнику підприємства» посадовий оклад позивача становить 2200,00 гривень; заробітна плата за 11 місяців склала 15325,31 гривень; станом на 1 березня 2014 року заборгованість з виплати заробітної плати становить 6700,00 гривень та компенсація за невикористану відпустку у сумі 1018,58 гривень (а.с. 10). Зазначений документ виготовлено на бланку, він містить підпис «Гол. Бухгалтер МПМК-2

Сушко Н.М.», тобто позивача, не містить відбитка печатки підприємства.

З копій податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ) за 2, 3 і 4 квартал

2013 року вбачається, що у 2 кварталі 2013 року сума нарахованого позивачу доходу становить 4151,58 гривень, у 3 4282,69 гривень, у 4 4132,81 гривень (а.с. 11-13).

Відповідно до копії виписки Пенсійного фонду України з індивідуальних відомостей про застраховану особу стосовно позивача від 6 лютого 2015 року у 2013 році позивачу зараховано для нарахування пенсії 14625,27 гривень, а у 2014 році 0,00 гривень (а.с. 14).

До позову також додано копії додатків № 4 (Таблиця 6. Відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам), з яких вбачається, що за квітень

2013 року позивачу нараховано заробітну плату 1382,86 гривень (а.с. 25), за травень

2013 року 1384,10 гривень (а.с. 24), за червень 2013 року 1384,62 гривень (а.с. 23), за липень 2013 року 478,26 гривень (а.с. 22), за серпень 2013 року 1243,80 гривень (а.с. 21), за вересень 2013 року 1375,00 гривень (а.с. 20), за жовтень 2013 року 1375,00 гривень (а.с. 19), за листопад 2013 року 1375,00 гривень (а.с. 18), за грудень 2013 року

1382,81 гривень (а.с. 17), за січень 2014 року 1383,23 гривень (а.с. 16), за лютий 2014 року 1375,00 гривень (а.с. 15).

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача, в якій останній запис про прийняття на роботу в Чорнобаївську МПМК-2 на посаду головного бухгалтера на підставі наказу № 10 від 29 березня 2013 року датований 1 квітня 2013 року (а.с. 58-59).

Згідно з копіями табелів обліку робочого часу підприємства за січень і лютий 2014 року позивач у вказані місяці була відсутня на роботі (а.с. 60-61).

В матеріалах справи також міститься копія довідки від 6 березня 2014 року

№ 20-03/14, підписана начальником МПМК-2 Колєсніковим В.М., згідно з якою заборгованість по заробітній платі перед позивачем станом на вказану дату становить 6700,00 гривень (а.с. 67).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач 17 березня 2014 року зверталася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, у розмірі 6700,00 гривень (а.с. 73), у задоволенні якої ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 березня 2014 року у справі № 709/804/14-ц, яка в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили, відмовлено у зв`язку з тим, що надана заявником ( ОСОБА_1 ) довідка про заборгованість по заробітній платі датована 6 березня 2014 року і підписана начальником Колєсніковим В.М., а повинна бути підписана головою ліквідаційної комісії, оскільки підприємство з 25 грудня 2013 року перебуває в стадії ліквідації (а.с. 74).

Відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13 лютого 2014 року щодо Чорнобаївської МПМК № 2 особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, є ОСОБА_5 як голова комісії з припинення або ліквідатор (а.с. 75)

Згідно з копією витягу з протоколу № 1 загальних зборів уповноважених представників учасників Чорнобаївської МПМК № 2 від 23 грудня 2013 року начальника ОСОБА_4 усунуто від виконання його обов`язків з 23 грудня 2013 року (а.с. 76).

Зі змісту копій листів прокуратури Черкаської області від 26 вересня 2014 року

№ 07/1-2131вих14 та Управління МВС України в Черкаській області від 12 червня

2014 року № 5/К-49 вбачається, що по факту підробки вказаного вище протоколу загальних зборів відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове розслідування

(а.с. 77, 78).

У матеріалах справи на аркуші 79 міститься копія заяви позивача на адресу керівника КСП «ЧМПМК-2» від 16 березня 2015 року з вимого погасити заборгованість по заробітній платі у розмірі 6700,00 гривень. При цьому вказана копія не містить жодних відміток про її отримання адресатом.

З копії акту від 16 січня 2015 року № 03-23/1 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності КСП «Чорнобаївська МПМК-2» за період з 1 січня 2010 року по 18 грудня 2014 року вбачається, що в період з 24 грудня 2013 року по 18 грудня 2014 року та на час проведення ревізії головний бухгалтер на підприємстві відсутній (а.с. 80-84).

5 квітня 2021 року позивачем через канцелярію суду подано клопотання про долучення доказів (а.с. 127-139). Вказане клопотання приєднано до матеріалів справи разом з долученими до нього документами, які оглянуті судом у судовому засіданні у присутності представника відповідача ОСОБА_3 .

Водночас у ч. 9 ст. 83 ЦПК України вказано, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Позивачем не надано суду документів на підтвердження того, що вказані докази заздалегідь надавались відповідачу, а тому суд не бере їх до уваги при прийнятті рішення.

У ст. 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.ч. 4, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Зі змісту ч.ч. 1 і 2 ст. 47 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу; у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи; в інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ч. 1 ст. 83 КЗпП України)

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Разом з тим позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт звільнення її з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема в матеріалах справи відсутній відповідний наказ. Водночас позивачем не надавалися суду будь-які відомості щодо відмови відповідача у видачі такого наказу позивачу, клопотань про його витребування на заявлялося. При цьому оголошення в газеті про наступне вивільнення працівників не може бути розцінене судом як належний і достатній доказ звільнення позивача з підприємства.

Отже твердження представника відповідача ОСОБА_3 про те, що позивач на теперішній час фактично не звільнена та рахується в штаті підприємства також позивачем не спростовано.

Крім того, позивачем надано неналежним чином оформлені документи на підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі, зокрема документ «Розрахунок заборгованості з виплати заробітної плати працівнику підприємства», який підписаний позивачем як головним бухгалтером підприємства, в ньому не вказано дату складання і відсутній відтиск печатки (а.с. 10). За вказаних обставин суд не може розцінювати зазначений документ як офіційний, виданий підприємством. Аналогічної позиції суд притримується при оцінці копії довідки від 6 березня 2014 року № 20-03/14, яка підписана начальником МПМК-2 Колєсніковим В.М. При цьому оцінка вказаному документу вже надавалася судом в ухвалі Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 березня 2014 року у справі № 709/804/14-ц, яка набрала законної сили.

Таким чином матеріали справи не містять належних, допустимих та у своїй сукупності достатніх доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем у розмірі 6700,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 129 Конституції України гарантована реалізація принципу змагальності сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На переконання суду, позивачем всупереч вказаним вище вимогам цивільного процесуального закону щодо обов`язку доказування обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх позовних вимог, належними, допустимими та достатніми доказами не доведено факт її звільнення, наявність заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Колективного сільськогосподарського підприємства «Чорнобаївська міжгосподарська пересувна механізована колона № 2» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, заборгованості з середнього заробітку за час затримки заробітної плати відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Повне рішення суду складено 12 квітня 2021 року.

Суддя В.В. Чубай