ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.03.2021Справа № 910/18029/16

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"

Компанії CFSIT, Іnc.

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (код ЄДРПОУ 38240111)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Максюк С.В. - представник

Від відповідача 1 Пісна Д.В. - представник

Від відповідача 2 Діденко Ю.О. - представник

Від ПАТ "Дельта Банк" Коновал Р.О. - представник

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Дворніченко Л.В. - представник

Від ТОВ "Основа" Павлік О.М. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/18029/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" про банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.10.2015.

25.04.2018 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" із заявою про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги № АА1 та № АА2 від 05.02.2015, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" та Компанією CFSIT, Inc.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.05.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" та зупинено провадження з розгляду даної позовної заяви до повернення матеріалів справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" до Господарського суду м. Києва.

Судом встановлено, що матеріали справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" повернулись до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.02.2020 поновлено провадження з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги в межах справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" та підготовче засідання призначено на 25.03.2020.

19.03.2020 та 25.03.2020 надійшли клопотання Компанії "CFSIT Іnc" про продовження строку на надання відзиву на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз".

25.03.2020 судове засідання не відбулось.

06.04.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.07.2020 розгляд справи призначено на 16.09.2020.

11.08.2020 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив Компанії "CFSIT Іnc" на заяву про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

16.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Компанії "CFSIT Іnc" про повернення заяви про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2020 задоволено заяву Компанії "CFSIT Іnc" та повернуто без розгляду заяву позивача про зміну підстав позову.

Крім того, ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2020 задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та відкладено розгляд справи на 30.09.2020.

24.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну підстав позову.

29.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про витребування доказів.

30.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання Компанії "CFSIT Іnc" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.09.2020 підготовче засідання відкладено на 12.10.2020.

12.10.2020 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення відповідача на позовну заяву позивача.

12.10.2020 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача 2 позовну заяву позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.10.2020 підготовче засідання відкладено на 18.11.2020.

18.11.2020 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на позов про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Також 18.11.2020 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення відповідача 1 на заяву про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.11.2020 залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та відкладено розгляд справи відкладено на 30.11.2020.

27.11.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення Компанії "CFSIT Іnc" на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" із заявою про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

30.11.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло пояснення Компанії "CFSIT Іnc" на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" із заявою про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

У судовому засіданні 30.11.2020 було оголошено перерву до 09.12.2020.

09.12.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання Компанії "CFSIT Іnc" про відкладення розгляду справи.

09.12.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло пояснення позивача до заяви про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2020 задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 13.01.2021.

13.01.2021 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Матущака В.І. про розгляд справи без його участі.

Судове засідання 13.01.2021 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Чеберяка П.П. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.01.2021 розгляд справи призначено на 15.02.2021.

12.02.2021 до Господарського суду м. Києва надійшли пояснення Компанії "CFSIT Іnc".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" та Компанії "CFSIT Іnc" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги в межах справи № 910/18029/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" до розгляду по суті на 01.03.2021.

У судовому засіданні 01.03.2021 оголошено перерву до 24.03.2021.

У судовому засіданні 24.03.2021 представник позивача надав пояснення по суті поданої заяви та підтримав заявлені вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскоммодитиз» підтримав, зазначивши, що боржник не отримав дійсного права вимоги за вказаними договорами, натомість вказані правочини завдали значних збитків господарській діяльності підприємства. Відповідач 1 також не заперечував, що саме в результаті укладення таких договорів у останнього з`явилися ознаки неплатоспроможності і даний факт призвів до ініціювання справи про власне банкрутство.

Представник відповідача 2 щодо задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскоммодитиз» заперечив, зазначивши, що право вимоги, яке було відступлене за оспорюваними договорами, є дійсним, відповідач 1 отримав за даним договорами активи, а твердження позивача та відповідача 1, що право вимоги є недійсним у зв`язку з тим, що використати відступлене право вимоги для погашення заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» не виявилось можливим, не відповідає дійсності.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерного товариства «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транскоммодитиз» підтримали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

05.02.2015 між Компанією CFSIT, Inc., як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський зерновий порт», як новим кредитором, укладено договори відступлення прав вимоги №АА1 та № АА2 (далі - Договори відступлення права вимоги).

У відповідності до п. 1.1. Договорів відступлення прав вимоги кредитор передає, а новий кредитор одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступним документарним інструментом та іншими пов`язаними з ним документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступним документарним інструментом, випущеним ПАТ «Дельта Банк» («боржник») на користь первісного кредитора, як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до нього: безвідкличний резервний акредитив №LC/SB/025/042014 на суму 28 654 844, 95 доларів США та безвідкличний резервний акредитив № LC/SB/021/042014 на суму 1 283 378, 86 доларів США та безвідкличний резервний акредитив №LC/SB/017/042014 на суму 1 710 035, 00 доларів США.

У відповідності до п. 2.1.2. Договорів відступлення прав вимоги первісний кредитор зобов`язаний повідомити боржника про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати набрання цим Договором чинності шляхом надсилання боржнику спільного повідомлення, підписаного первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно п. 1.3. Договорів відступлення прав вимоги в якості плати за вищезазначене відступлення прав вимоги новий кредитор погоджується сплатити на користь первісного кредитора кошти у розмірі номінальної вартості прав вимоги у доларах США (а саме 31 648 298, 81 доларів США) впродовж 5 (п`яти) років з дати укладення цього договору на умовах, що будуть погоджені сторонами в окремому договорі.

У відповідності до змісту резервних акредитивів №LC/SB/017/042014 на суму 1 710 035, 00 доларів США, №LC/SB/025/042014 на суму 28 654 844, 95 доларів США, № LC/SB/021/042014 на суму 1 283 378, 86 доларів США останні були відкриті банком емітентом - ПАТ «Дельта Банк» та авізовані Банком Креді Суісс АГ (CreditSuisse AG) на користь продавця - Компанії CFSIT, Inc. за контрактами купівлі-продажу №CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011р., №CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та №CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011, які укладені між Компанією CFSIT, Inc., як продавцем, та ТОВ «Агроновоком», як покупцем.

За умовами контрактів купівлі-продажу №CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011, №CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та №CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011, які укладені між Компанією CFSIT, Inc., як продавцем, та ТОВ «Агроновоком», як покупцем, розділом «Оплата» сторонами узгоджено, що покупець забезпечує відкриття безвідкличних резервних акредитивів, які будуть відкриті у ПАТ «Дельта Банк» у відповідності до додатків А та авізовані Кредит Суісс АГ (CreditSuisse AG) на користь продавця - Компанії CFSIT, Inc., а саме:

- за контрактом купівлі - продажу № CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011 (в редакції угоди про внесення змін від 09.12.2013) резервні акредитиви повинні бути випущені на суми 28 654 844,94 дол. США; кожний резервний акредитив набирає чинності в дату, яка є 5 робочим днем з відповідної дати платежу, та повинен діяти строком 15 робочих днів після дати набуття чинності; в свою чергу, покупець зобов`язався здійснити платіж по контракту на користь продавця: зокрема в сумі 28 654 844,94 дол. США в дату 15.05.2015 (акредитив набирає сили 22.05.2015, строк дії закінчується 16.06.2015), про що також зазначено у додатку С до даного контракту;

- за контрактом купівлі - продажу № CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011, (в редакції угоди про внесення змін від 09.12.2013) резервні акредитиви повинні бути випущені на суму 1 710 035,00 дол. США та 979 962,45 дол. США; кожний резервний акредитив набирає чинності в дату, яка є 5 робочим днем з відповідної дати платежу, та повинен діяти строком 15 робочих днів після дати набуття чинності; в свою чергу, покупець зобов`язався здійснити платіж по контракту на користь продавця зокрема в сумі 1 710 035,00 дол. США в дату 01.12.2014, акредитив набирає сили 08.12.2014, строк дії закінчується 30.12.2014, про що також зазначено у додатку А до даного контракту;

- за контрактом купівлі - продажу № CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011 (в редакції угоди про внесення змін від 09.12.2013), резервні акредитиви повинні бути випущені на суми 688 832,27 дол. США, 788 885,60 дол. США, 1 283 378,86 дол. США; кожний резервний акредитив набирає чинності в дату, яка є 5 робочим днем з відповідної дати платежу, та повинен діяти строком 15 робочих днів після дати набуття чинності; в свою чергу, покупець зобов`язався здійснити платежі по контракту на користь продавця трьома платежами: 688 832,27 дол. США - в дату 15.05.2015 (акредитив набирає сили 22.05.2015, строк дії закінчується 16.06.2015), 788 885,60 дол. США - в дату 01.12.2015 (акредитив набирає сили 08.12.2015, строк дії закінчується 30.12.2015), 1 283 378,86 дол. США - в дату 16.05.2016 (акредитив набирає сили 23.05.2016, строк дії закінчується 14.06.2016), про що також зазначено у додатках А, С, D.

Пунктом 3.4. Договорів відступлення права вимоги визначено, що Первинний кредитор заявляє, що Права вимоги є чинними та такими що можуть бути відступлені, Первісний кредитор заявляє, що ним надано Боржникові вимоги про дострокове повернення Прав вимоги, строк виконання яких знаходиться поза датою укладання цього Договору, зробивши їх такими, що настав.

У своїй заяві, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач просив суд визнати недійсними договори відступлення права вимоги № АА1 та № АА2 від 05.02.2015, укладені між Компанію CFSIT, Inc., як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський зерновий порт», як новим кредитором, так як останнім передано недійсне право вимоги (строк виконання за яким не настав), а також те, що за переконанням позивача, з укладенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Іллічівський зерновий порт» вищевказаних договорів останній взяв на себе додаткові фінансові зобов`язання, в результаті чого став неплатоспроможним. Також позивач стверджує, що вказані правочини завдали значних збитків боржнику та кредиторам, що в подальшому створило підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство відносно боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оспорюваних правочинів було відступлення права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступним документарним інструментом та іншими пов`язаними з ним документами: всі права кредитора (бенефіціара) за наступним документарним інструментом, випущеним ПАТ «Дельта Банк» («боржник») на користь первісного кредитора, як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до нього: безвідкличний резервний акредитив №LC/SB/025/042014 на суму 28 654 844, 95 доларів США та безвідкличний резервний акредитив № LC/SB/021/042014 на суму 1 283 378, 86 доларів США та безвідкличний резервний акредитив №LC/SB/017/042014 на суму 1 710 035, 00 доларів США.

У відповідності до змісту резервних акредитивів №LC/SB/017/042014 на суму 1 710 035, 00 доларів США, №LC/SB/025/042014 на суму 28 654 844, 95 доларів США, № LC/SB/021/042014 на суму 1 283 378, 86 доларів США останні були відкриті банком емітентом - ПАТ «Дельта Банк» та авізовані Банком Креді Суісс АГ (CreditSuisse AG) на користь продавця - Компанії CFSIT, Inc. за контрактами купівлі-продажу №CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011р., №CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та №CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011, які укладені між Компанією CFSIT, Inc., як продавцем, та ТОВ «Агроновоком», як покупцем.

За умовами вказаних контрактів купівлі-продажу № CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011, № CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та № CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011, окрім інших умов, сторонами було узгоджено, зокрема, дати набуття чинності і строк дії таких акредитивів:

- за контрактом купівлі-продажу № CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011 (в редакції угоди про внесення змін від 09.12.2013) резервний акредитив вступає в силу в дату, яка являється п`ятим робочим днем з відповідної дати платежу, і діє протягом п`ятнадцяти робочих днів з дати набуття чинності. Зобов`язання покупця з оплати 28 654 844,94 дол. США виникає 15.05.2015, тобто резервний акредитив №LC/SB/025/042014 набирає чинності 22.05.2015, а строк дії закінчується 14.06.2015;

- за контрактом купівлі-продажу № CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 (в редакції угоди про внесення змін від 09.12.2013) резервний акредитив вступає в силу в дату, яка являється п`ятим робочим днем з відповідної дати платежу, і діє протягом п`ятнадцяти робочих днів з дати набуття чинності. Зобов`язання покупця з оплати 1 710 035,00 дол. США виникло 01.12.2014, тобто резервний акредитив №LC/SB/017/042014 набирає чинності 08.12.2014, строк дії закінчується 30.12.2014;

- за контрактом купівлі-продажу № CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011 (в редакції угоди про внесення змін від 09.12.2013) резервний акредитив вступає в силу в дату, яка являється п`ятим робочим днем з відповідної дати платежу, і діє протягом п`ятнадцяти робочих днів з дати набуття чинності. Зобов`язання покупця з оплати 1 283 378,86 дол. США виникло 15.05.2016, тобто резервний акредитив №LC/SB/021/042014 набирає чинності 23.05.2016, строк дії закінчується 14.06.2016.

Відповідно до ч.1 ст. 1093 ЦК України у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов`язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи бенефіціара.

Згідно ст.2 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів в редакції 2007 року, розроблених Міжнародною торговою палатою, публікація Міжнародної торгівельної палати № 600, акредитив означає угоду, зобов`язання, як би воно не було названо чи означено, яке є безвідкличним і представляє собою тверде зобов`язання банка-емітента здійснити виплату в строк належного представлення.

Згідно п.1.3. Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 року № 514, акредитив - грошове зобов`язання, що надається банком-емітентом, виконати зобов`язання проти належного представлення. Належним представленням є представлення документів, що відповідає умовам акредитива, положенням Уніфікованих правил та звичаям для документарних акредитивів або міжнародним документам, затвердженим Міжнародною торгівельною палатою, та міжнародній стандартній банківській практиці.

Згідно ст. 1087 Цивільного кодексу України встановлено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1088 Цивільного кодексу України при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки, зокрема, із застосуванням акредитивів. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Статтею 1093 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов`язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Згідно статті 2 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів в редакції 2007 року, розроблених Міжнародною торговою палатою (публікація Міжнародної торгівельної палати №600), визначено, що акредитив означає угоду, зобов`язання, як би воно не було названо чи означено, яке є безвідкличним і представляє собою тверде зобов`язання банка-емітента здійснити виплату в строк належного представлення.

Відповідно до п.п. (а) ст. 3 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів в редакції 2007 року, розроблених Міжнародною торговою палатою, публікація Міжнародної торгівельної палати №600, акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов`язані й не зобов`язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт.

При цьому, оплата в строк, відповідно до ст. 9 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, означає: а) платіж по пред`явленню, якщо акредитив передбачає платіж по пред`явленню; б) здійснити платіж з розстрочкою і оплатити після настання строку, якщо акредитив передбачає розстрочку платежу; в) акцептувати вексель ("тратт"), виставлений бенефіціаром і оплатити після настання строку, якщо акредитив передбачає акцепт.

Відповідно до ч. 1 ст. 1096 Цивільного кодексу України для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, що підтверджують виконання всіх умов акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання акредитива не провадиться.

Зміст договору, як встановлено ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

З огляду на норми чинного законодавства та звичаї ділового обороту, акредитив це договір, який містить зобов`язання банку, істотні умови виконання якого узгоджені сторонами акредитиву; визначені строки набуття чинності акредитивом та строк його дії; перелік документів, необхідних для відкриття та виконання акредитиву; право на відкликання чи внесення змін до акредитиву тощо.

Згідно п.1.3. Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 514, акредитив - грошове зобов`язання, що надається банком-емітентом, виконати зобов`язання проти належного представлення. Належним представленням є представлення документів, що відповідає умовам акредитива, положенням Уніфікованих правил та звичаям для документарних акредитивів або міжнародним документам, затвердженим Міжнародною торгівельною палатою, та міжнародній стандартній банківській практиці.

Відповідно до Глави 1 п. 1.6. Розділу IV Положення, після прийняття банком - емітентом рішення про відкриття (надання) резервного акредитива та його оформлення, уповноважений банк - емітент надсилає на адресу банку бенефіціара (через авізуючий, підтверджуючий банки, якщо вони є) повідомлення про відкриття (надання) резервного акредитива на користь бенефіціара або подає текст резервного акредитива разом із супровідним листом (за потреби) безпосередньо наказодавцю акредитива для подальшого його передавання бенефіціару. Якщо резервний акредитив відкритий (наданий) на умовах підтвердження іншим банком, то він передається бенефіціару виключно через банки, у тому числі через підтверджуючий банк.

Відповідно до п. 1.7. Глави 1 Розділу IV Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 514, резервний акредитив вважається чинним з дати його відкриття (надання), якщо в ньому не зазначено інше. Датою відкриття (надання) резервного акредитива є день надсилання бенефіціару (або підтверджуючому банку, або банку бенефіціара, або авізуючому банку/ам, або банкам-кореспондентам) повідомлення із зазначенням умов резервного акредитива або дата, зазначена на поштовій квитанції, що свідчить про надсилання листа з текстом резервного акредитива поштовим зв`язком, або зафіксований у супровідному листі уповноваженого банку-емітента день передавання листа з текстом резервного акредитива представнику бенефіціара або наказодавцю акредитива для подальшого передавання його бенефіціару. Облік відкритого (наданого) резервного акредитива здійснюється в день набрання ним чинності (день відкриття (надання) акредитива) за відповідними позабалансовими рахунками.

Згідно п. 1.9 Глави 1 Розділу IV Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 514, якщо наказодавець акредитива не виконав основного зобов`язання, забезпеченого резервним акредитивом, то сплата коштів за резервним акредитивом здійснюється уповноваженим банком-емітентом або підтверджуючим/рамбурсуючим банком у разі отримання в строк дії резервного акредитива вимоги про платіж/повідомлення від бенефіціара разом з документами, підтверджуючими невиконання зобов`язань наказодавця акредитива (якщо це було обумовлено умовами резервного акредитива), за реквізитами та інструкціями, отриманими від іноземного банку. У вимозі про платіж/повідомленні (якщо інше не передбачено умовами акредитива) обов`язково має бути зазначена вимога здійснити платіж бенефіціару (його назва), дата виставлення вимоги про платіж/повідомлення, сума та назва іноземної валюти, що вимагається до сплати, підпис бенефіціара.

Відповідно до п. 1.10. Глави 1 Розділу IV Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 514, якщо умовами резервного акредитива визначено, що він виконується уповноваженим банком-емітентом за умови пред`явлення вимоги про платіж/повідомлення разом з документами до платежу, то оплата коштів за цією вимогою про платіж/повідомленням здійснюється уповноваженим банком-емітентом на умовах та в строки, передбачені резервним акредитивом, та згідно з інструкціями і реквізитами, зазначеними в умовах резервного акредитива та/або у вимозі про платіж/повідомленні, які отримані від бенефіціара, банку бенефіціара або іншого банку.

Згідно п. 1.11 Глави 1 Розділу ІІ Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 514, акредитив вважається відкритим з дати відправлення повідомлення про його відкриття. Акредитив вважається чинним з дати його відкриття, крім випадків, якщо текст акредитива містить окрему умову щодо дати або події, після якої відкритий акредитив набере чинності.

Згідно п.п.(е) ст. 6 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів в редакції 2007 року, розроблених Міжнародною торговою палатою (публікація Міжнародної торгівельної палати № 600), за виключенням положень, передбачених у підпункті (а) ст. 29, представлення документів бенефіціаром або від його імені має здійснюватися в дату або до закінчення строку.

Таким чином, моментом набуття відповідними акредитивами чинності і період строку їх дії, є саме дати визначені в самих акредитивах, що містяться однозначні відомості.

Пред`явлення бенефіціаром - CFSIT Inc. надісланих Банку КредітСуісс АГ листів про невиконання ТОВ «Агроновоком» зобов`язань по оплаті товару за контрактами купівлі-продажу № CFSIT288.11-10-S від 23.11.2011, № CFSIT288.11-7-S від 23.11.2011 та № CFSIT288.11-8-S від 23.11.2011 свідчать про те, що зобов`язання з оплати є порушеними, однак таке порушення не є підставою зміни дати набуття чинності відповідним акредитивом як платіжним інструментом, за рахунок якого відбуватиметься погашення заборгованості, і відповідно, не спричиняють дострокового набуття ним чинності, і як наслідок, настання строку його виконання, зокрема, в момент пред`явлення вимоги.

Як вбачається з пояснень АТ «Дельта Банк», згідно висновків внутрішнього службового розслідування з перевірки наявності документів на зберіганні у АТ «Дельта Банк» від 13.11.2020 - не виявлено, документів які б юридично підтверджували випуск акредитивів, також не виявлено будь-яких рішень уповноваженого банку щодо їх випуску як і договорів та і заяв на відкриття акредитивів. Окрім того, у Банку відсутні докази наявності на балансовому чи позабалансовому рахунку коштів, які були б зарезервовані для виплати за акредитивами, що вказує на їх фіктивність.

Пунктом 3.4. Договорів відступлення права вимоги визначено, що Первинний кредитор заявляє, що Права вимоги є чинними та такими що можуть бути відступлені, Первісний кредитор заявляє, що ним надано Боржникові вимоги про дострокове повернення Прав вимоги, строк виконання яких знаходиться поза датою укладання цього Договору, зробивши їх такими, що настав.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому, під час розгляду питань про заміну кредитора правонаступником, судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги)).

Таким чином, суд, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, погоджується з доводами позивача та відповідача 1, що передане право вимоги за спірними договорами відступлення права вимоги є недійсним, оскільки за акредитивами, які були передані відповідачу 1, строк виконання зобов`язань, станом на дату укладення договорів відступлення права вимоги, не наступив.

Також суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо того, що станом на момент укладення договорів відступлення права вимоги, відповідач 1 перебував у стані неплатоспроможності, зважаючи на наступне.

Як вбачається з балансу ТОВ «Іллічівський зерновий порт» станом на 2014 рік розмір непокритого збитку складав 186 589, 5 тис. грн, в той же час згідно з балансу на 2015 рік, тобто після укладення спірних договорів, розмір непокритого збитку складав 310 430,3 тис. грн., що свідчить про те, спірні договори відступлення права вимоги потягнули за собою значне збільшення збитків товариства.

Окрім того, станом на 31.12.2014, тобто на дату, що передувала укладенню спірних договорів, загальний пасив підприємства складав 885 112,8 тис. грн, в той час як актив підприємства складав 793 528, 6 тис. грн., (майно, що знаходиться в іпотеці та заставі ПАТ «Дельта Банк»), що свідчить проте, що відповідач 1 на дату укладання договорів відступлення права вимоги вже знаходився в стані неплатоспроможності. Тобто, фактично активи підприємства не могли забезпечити покриття пасиву підприємства та погасити заборгованість перед іншими кредиторами.

З наявної в матеріалах справи заяви ПАТ «Дельта Банк» з кредиторськими вимогами до ТОВ «Іллічівський зерновий порт» вбачається, що між сторонами було укладено ряд договорів кредитних ліній та договорів забезпечень згідно яких все майно боржника знаходиться в забезпеченні ПАТ «Дельта Банк».

Так, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Дельта Банк» на адресу боржника було направлено ряд вимог щодо повернення заборгованостей за договорами кредитних ліній, а саме:

- письмова вимога про усунення порушень основного зобов`язання № 2/01-17/1441 від 05.02.2015 за договором кредитної лінії № ВКЛ - 2010667/1 від 04.10.2013, яке полягає в непогашенні заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 999 615, 10 дол. США, що еквівалентно на станом дату вимоги 36 640 800, 82 грн.;

- письмова вимога про усунення порушень основного зобов`язання № 2/01-17/1442 від 05.02.2015 за договором кредитної лінії № ВКЛ - 2010667/2 від 27.02.2015, яке полягає в непогашенні заборгованості за кредитним договором у розмірі 8 458 863, 06 дол. США, що еквівалентно станом на дату вимоги 154 908 490, 64 грн.;

- письмова вимога про усунення порушень основного зобов`язання № 2/01-17/1443 від 05.02.2015 за договором кредитної лінії № ВКЛ - 2010667/3 від 06.12.2013, яке полягає в непогашенні заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 316 287, 34 дол. США, що еквівалентно станом на дату вимоги 75 319 364, 27 грн.;

- письмова вимога про усунення порушень основного зобов`язання № 2/01-17/508 від 17.01.2015 за договором кредитної лінії № ВКЛ - 2010667 від 27.06.2012, яке полягає в непогашенні заборгованості за кредитним договором у розмірі 386 876 896,54 грн.

Таким чином, з наведеного вбачається, що станом на момент укладення спірних договорів відступлення права вимоги, заборгованість боржника лише перед ПАТ «Дельта Банк» складала 653 745 551, 45 грн.

Крім того, як вбачається з балансу ТОВ «Іллічівський зерновий порт», заборгованість перед іншими кредиторами у тому числі органами ДПС складає 62 584 200,00 грн.

При цьому, маючи значну заборгованість перед кредиторами, боржник бере на себе додаткові зобов`язання за спірними договорами у розмірі 31 648 258,81 доларів США перед Компанією CFSIT, Inc. в той час, як дана заборгованість не покривається активами боржника та, в подальшому, звертається з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з надкритичною неплатоспроможністю.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

При цьому звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. У свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувана за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредиторів.

Такий правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Крім того, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17 дійшла висновку, що недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, зокрема, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржником у зв`язку з невиконанням свого обов`язку у кредитному зобов`язанні перед ПАТ «Дельта Банк», що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, та укладення в подальшому спірних договорів з Компанією CFSIT, Inc. не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами

Боржник, який взяв на себе додаткові зобов`язання (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам), аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

В матеріалах справи наявний Звіт незалежного аудитора за наслідками виконання аудиторського завдання за договором № 0112А2020 від 04.12.2020, складний приватним підприємством «Аудиторська фірма Кокорев і К» щодо впливу на фінансовий стан ТОВ «Іллічівський зерновий порт» укладення договорів з Компанією CFSIT, Inc. про відступлення права вимоги № АА1 та № АА2 від 05.02.2015 за акредитивами у поєднанні з існуючою кредитною угодою ТОВ «Іллічівський зерновий порт» та ПАТ «Дельта Банк».

З даного висновку вбачається, що ТОВ «Іллічівський зерновий порт» передчасно списав з балансу кредиторську заборгованість за кредитними договорами, укладеними між ТОВ «Іллічівський зерновий порт» та ПАТ «Дельта Банк», а також дебіторську заборгованість ПАТ «Дельта Банк», отриману на підставі договорів відступлення права вимоги за резервними акредитивами.

Фактично всі показники фінансового стану у разі правильного відображення в фінансовій звітності дебіторської та кредиторської заборгованості за зазначеними вище договорами з Компанією СFSIT, Inc свідчитимуть про нестабільний фінансовий стан, а саме - стан, наближений до загрози неплатоспроможності ТОВ «Іллічівський зерновий порт».

Укладання договорів з Компанією СFSIT, Inc про відступлення права вимоги за акредитивами, на погляд аудитора, не покращило фінансовий стан ТОВ «Іллічівський зерновий порт». За наявності заборгованості по кредитах, виданих ПАТ «Дельта Банк», які співставні з загальним розміром активів підприємства (валюта балансу на початок 2015 року - 793528,60 грн. сума кредитів на 05.02.2015 - 664745,6 грн.), укладання іще однієї угоди, вартість якої фактично дорівнює активам підприємства, без детального її вивчення та юридичного аналізу є дуже ризикованим кроком.

Договори відступлення права вимоги мають ознаки фраудаторності. Ці договори укладені в момент коли вартість майна ТОВ «Іллічівський зерновий порт» (63979,60 тис. грн.) була на порядок менше суми укладених договорів.

Таким чином, позивачем доведено, що на момент укладення договорів відступлення права вимоги з відповідачем 2 відповідач 1 вже знаходився в стані неплатоспроможності, а укладення спірних договорів та взяття на себе додаткових зобов`язань лише погіршило фінансовий стан підприємства, що призвело до відкриття провадження у справі про банкрутство відносно боржника.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази того, що на час укладення спірних договорів про відступлення права вимоги (на початку 2015 року), ТОВ «Іллічівський зерновий порт» мало ознаки неплатоспроможності, суд дійшов висновку про те, що укладання договорів відступлення права вимоги за недійсними вимогами, призвело до збільшення поточної неплатоспроможності боржника та в співвідношенні із загальною сумою грошових зобов`язань боржника збільшилась частка, в якій виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим.

Беручи до уваги, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України), а однією з основ підприємницької діяльності відповідно до ст. 44 ГК України є його здійснення на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, однак, уклавши спірні договори, за якими відповідач 1 прийняв на себе зобов`язання зі сплати відступленого права вимоги в сумі, що становить 31 648 258, 8 дол. США.), при недостатності коштів для задоволення вимог кредиторів і знаходячись в стані неплатоспроможності, в противагу меті здійснення підприємницької діяльності, відповідач 1 не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув додаткових зобов`язань зі сплатити заборгованості за недійсне право вимоги.

Наведені обставини свідчать про те, що всупереч вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з аналізу наведених норм, законодавцем передбачено пряму вимогу врахування принципу розумності при укладанні правочинів.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В ч. 1 ст. 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, недотримання принципу розумності під час укладання договору може бути підставою для визнання договору недійсним.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 912/2391/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з підстави, зокрема, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

З доводами відповідача 2 щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства суд не погоджується виходячи з наступного.

Згідно з п. 4 Перехідних положень Кодексу з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 Кодексу з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, з визначених у статті підстав.

Згідно з частинами першою - третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства.

Стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство та визначає спеціальні підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи законодавець збільшив так званий «підозрілий» період з одного року за Законом про банкрутство до трьох років за Кодексом, що сприяє більш ефективному захисту прав кредиторів та більш унеможливлює шахрайські дії боржника з майном, які призводять до його неплатоспроможності.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм Закону України «про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексу України з процедур банкрутства висловлена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Заяву задовольнити.

2. Визнати недійсним договір відступлення прав вимоги № АА1 від 05.02.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" та Компанією CFSIT, Іnc.

3. Визнати недійсним договір відступлення прав вимоги № АА2 від 05.02.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" та Компанією CFSIT, Іnc.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код 38240111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, буд. 8-В; ідентифікаційний код 40483142) 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Компанії CFSIT, Inc. (1209, Orange street, City of Wilmington, Country of New Castle, Delaware, 19801, USA; реєстраційний номер 3490518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскоммодитиз" (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, буд. 8-В; ідентифікаційний код 40483142) 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення направити сторонам, розпоряднику майна та кредиторам боржника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.04.2021.

Суддя П.П. Чеберяк