Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м.Київ

справа № 760/28829/19

провадження №61-15482св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Синельникова Є.В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: військова частина НОМЕР_1 , Київське квартирно-експлуатаційне управління,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління та військової частини НОМЕР_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В., від 07 жовтня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України, про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він проходить службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_2 м. Васильків, яка підпорядкована військовим частинам НОМЕР_1 м. Васильків та НОМЕР_3 м.Васильків, на посаді заступника командира батальйону. З 12 липня 1993 року він із сім`єю перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_1 у загальній черзі, а з 06 вересня 2017 року у списках осіб, які мають право на першочергове отримання житлових приміщень. 18 жовтня 2018 року житлова комісія військової частини НОМЕР_1 проінформувала його про настання його черги на отримання жилого приміщення у поточному році і про його право на отримання у 2018 році компенсації та її орієнтовний розмір, у зв`язку з чим ним було подано до житлової комісії заяву та відповідний пакет документів. 19 жовтня 2018 року житлова комісія Васильківського району Київської області прийняла рішення про надання компенсації за неотримане житлове приміщення у розмірі 646084, 40 грн.

26 листопада 2018 року на адресу голови житлової комісії військової частини НОМЕР_1 надійшов лист Київського квартирно-експлуатаційного управління № 303/25-7103 від 22 листопада 2018 року, згідно якого подані позивачем заяву та документи на отримання грошової компенсації вирішено повернути на доопрацювання. 28 листопада 2018 року житлова комісія військової частини НОМЕР_1 прийняла рішення №170 про скасування рішення щодо надання компенсації за належне позивачу житлове приміщення. Того ж дня командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ № 572 «Про втрату чинності наказу № 520 від 25 жовтня 2018 року». Позивач посилався на те, що житлова комісія військової частини НОМЕР_1 рішенням № 170 та командир військової частини НОМЕР_1 наказом № 572 позбавили його права на отримання у поточному 2018 році компенсації. Вказані дії позивач вважав незаконними та протиправними.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконними дії Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо незатвердження його заяви про надання компенсації та повернення документів, визнати незаконними та припинити дію рішення військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 170 щодо скасування попереднього рішення про надання компенсації. Визнати незаконним та припинити дію наказу військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 572 «Про втрату чинності наказу № 520 від 25 жовтня 2018 року». Відновити становище, яке існувало до порушення, а саме, залишити у силі рішення військової частини НОМЕР_1 від 25 жовтня 2018 року № 168 та від 25 жовтня 2018 року № 520.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва, у складі судді Оксюти Т. Г., від 20 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 була пройдена процедура, передбачена розділом VІІІ Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил Україні та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року за № 1020/32472, для можливості отримання останнім грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення. Також районний суд виходив із того, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували зарахування на квартирний облік за місцем служби із збереженням попереднього часу перебування на такому обліку саме з 12 липня 1993 року, що впливає на черговість надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 березня

2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнано незаконними дії Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо незатвердження рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 про надання компенсації та повернення документів. Визнано незаконними та припинено дію рішення військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 170 щодо скасування рішення про надання компенсації. Визнано незаконним та припинено дію наказу військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 572 «Про втрату чинності наказу № 520 від 25 жовтня 2018 року». Відновлено становище, яке існувало до порушення прав ОСОБА_1 на отримання компенсації.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підставою для скасування наказу військової частини НОМЕР_1 № 520 від 25 жовтня 2018 року стало відсутність підтвердження дати зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріли справи містять достатньо доказів, які підтверджують зарахування позивача на квартирний облік у військовій частині НОМЕР_1 з урахуванням попереднього часу перебування на такому обліку саме з 12 липня 1993 року, перебування у житловій черзі з 12 липня 1993 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

21 жовтня 2020 року до Верховного Суду Київське квартирно-експлуатаційне управління подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення Київське квартирно-експлуатаційне управління зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року № 826/8803/15, від 18 липня 2019 року у справі №826/2426/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на відсутність висновку ВерховногоСуду

щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних

у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Київське квартирно-експлуатаційне управліннястверджує, що системний аналіз положень Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380, постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728 «Про деякі питання забезпечення житлом

військовослужбовців та інших громадян», якою затверджено порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, свідчить про відсутність обов`язку начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо затвердження заяви з приводу виплати грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення. Окрім того, вирішення питання про надання житла не відноситься до виключної компетенції Київського квартирно-експлуатаційного управління.

Заявник звертає увагу на те, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення та надавати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених повноважень. Також вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, в той же час вказує на те, що позовні вимоги є необґрунтованими.

27 листопада 2020 року до Верховного Суду військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення військова частина НОМЕР_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №826/2426/16(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо

питання застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що лист військової частини НОМЕР_1 від 22 листопада 2018 року № 303/25-7103 не носить зобов`язального характеру, а лише інформує про наявність недоліків в обліковій справі. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися рішенням про відмову у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.

Заявник вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявності підстав для зарахування його житловою комісією військової частини на облік із збереженням попереднього часу перебування на обліку, не враховано, що житлова комісія не приймає рішення про виплату грошової компенсації.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 18 листопада 2020 року та від 12 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами Київського квартирно-експлуатаційного управління та військової частини НОМЕР_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України, про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У поданих відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 посилається на те, що заявники належним чином не обґрунтували касаційні скарги, доводи яких не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду. Вказує, що заявники у касаційних скаргах помилково намагаються надати пріоритет у застосуванні внутрішньовідомчому наказу Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, яким затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, перед постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728 «Про деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян», якою затверджено порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 серпня 1989 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, на час розгляду справи у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).

Згідно витягу з протоколу № 152 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 06 вересня 2017 року, ОСОБА_1 зараховано в списки першочергового отримання житла з 06 вересня 2017 року. В загальній черзі з 12 липня 1993 року.

У відповідності до протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 жовтня 2018 року № 168 вирішено надати компенсацію за належне для отримання житлове приміщення майору ОСОБА_1 , який складом сім`ї три особи з 12 липня 1993 року перебуває у загальній черзі на отримання житла та з 06 вересня 2017 року у списках осіб, що мають першочергове право на отримання житла (як учасники бойових дій).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 520 від 25 жовтня 2018 року та витягу з протоколу № 66 засідання житлової комісії Васильківського гарнізону від 19 жовтня 2018 року визначено розмір компенсації майору ОСОБА_1 складом сім`ї три особи, який перебуває у загальній черзі з 12 липня 1993 року, у сумі 646084, 55 грн.

Листом № 303/4/1616 від 10 серпня 2017 року Київське квартирно-експлуатаційне управління повідомило ОСОБА_1 про те, що на момент дії наказу № 737 від 30 листопада 2011 року останній тричі переміщався по службі в інші гарнізони України. Згідно з обліковими даними ОСОБА_1 був зарахований на квартирний облік в Збройних Силах України з 12 липня 1993 року, при цьому перша відмітка у його паспорті щодо прописки в с. Малинівка Чугуївського району Харківської області зазначена датою 03 липня 1996 року. В зв`язку з вищевикладеним та з метою приведення у відповідність до вимог законодавства квартирного обліку ОСОБА_1 посадовими особами Київського квартино-експлуатаційного управління у червні 2017 року було ініційовано перед житловою комісією військової частини НОМЕР_1 розгляд питання стосовно перенесення дати зарахування його на квартирний облік у Васильківському гарнізоні з 12 липня 1993 року на 03 березня 1995 рік.

Протоколом засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 170 відмінено рішення житлової комісії, відображене у протоколі № 168 від 25 жовтня 2018 року, щодо надання майору ОСОБА_1 грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; надано протокол засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 170 від 28 листопада 2018 року до житлової комісії Васильківського гарнізону; надано можливість майору ОСОБА_1 у місячний термін надати на розгляд до житлової комісії документи, визначені у листі начальника Київського квартино-експлуатаційного управління від 22 листопада 2018 року № 303/25-7103, для підтвердження зарахування на квартирний облік.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 572 від 28 листопада 2018 року наказ № 520 від 25 жовтня 2018 року визнано таким, що втратив свою чинність, у зв`язку з переглядом рішення житловою комісією військової частини НОМЕР_1 , відображеного у протоколі № 168 від 25 жовтня 2018 року щодо надання майору ОСОБА_1 грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення.

У відповідності до довідок квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ від 20 липня 2007 року № 48 та від 22 квітня 2008 року № 71 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з липня 1993 року.

Згідно з витягом з протоколу № 57 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 20 березня 2009 року, майора ОСОБА_1 складом сім`ї три особи зараховано на облік для отримання житла в загальну чергу з 12 липня 1993 року, як безквартирного.

Згідно довідки Київського квартирно-експлуатаційного управління від 31 грудня 2008 року № 357 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у військовій часині НОМЕР_4 з 12 липня 1993 року у складі сім`ї з трьох осіб.

У відповідності до листа військової часини НОМЕР_4 від 15 липня 2019 року № 820 станом на 15 липня 2019 рік грошову компенсацію за належне не отримане житло майор ОСОБА_1 не отримував.

Згідно довідки Київського квартино-експлуатаційного управління № 346 від 31 грудня 2008 року, ОСОБА_1 за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_4 з 26 жовтня 2006 року по 26 грудня 2008 року житловою площею з фондів Міністерства оборони не забезпечувався.

У довідці, виданій військовою частиною НОМЕР_1 від 25 липня 2017 року № 48, зазначено, що ОСОБА_1 житлову площу не отримував.

Витяг з протоколу № 10 засідання об`єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 від 01 жовтня 2020 року і витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 349/ад від 01 жовтня 2020 року підтверджують, що ОСОБА_1 зарахований на квартирний облік у липні 1993 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень визнається орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС Українисправи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту,пільгсуд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановленихЖитловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При розгляді справи суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги порушенням його права як військовослужбовця на отримання компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення. Така гарантія соціального захисту як вказана компенсація є однією з передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільг для осіб, які проходять військову, тобто публічну службу. Позивач вважав дії та рішення відповідачів протиправними.

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_5 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на наведене, оскільки спір у цій справі стосується проходження позивачем публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), гарантувала право військовослужбовцям на отримання компенсації за належні для отримання жилі приміщення, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У відповідності до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначенихстаттями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи не встановив природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, а тому судове рішення щодо задоволення позовних вимог підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК Україниколегія суддів роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд справи за заявленими ним позовними вимогами віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Вказана норма передбачає право позивача протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до відповідного адміністративного суду.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління та військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року щодо вирішення позовних вимог скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство оборони України, про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. ОсіянН. Ю. Сакара В. В. Шипович