ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1649/21 Справа № 214/6398/20 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області

розглянувши успрощеному позовномупровадженні,у порядкуч.13ст.7,ч.1ст.369ЦПКУкраїни,безповідомлення учасниківсправи,занаявнимиу справіматеріалами,апеляційні скаргипозивача ОСОБА_1 ,відіменіта вінтересахякогодіє адвокатМеланчукІгор Віталійович, та відповідача Управління виконавчої дирекціїФонду соціальногострахування Українив Дніпропетровській області на рішення Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 06 листопада 2020року, яке ухвалене суддею Євтушенко О.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 листопада 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі Фонд, Відділення Фонду, Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я.

В обґрунтуваннядоводів позовноїзаяви зазначив,що позивач ОСОБА_1 під часвиконання трудовихобов`язків внаслідокнещасного випадку,отримав тілесніушкодження увигляді компресорногопереломутілаЛ-3безпорушенняфункції спинногомозку,закритийпереломпроміння втиповомумісці.Внаслідокнещасного випадкупов`язаного звиробництвом, ОСОБА_1 висновком МСЕКвід 09грудня2004рокупозивачу впершебуло визначеноступінь втратипрофесійної працездатності40%по трудовомукаліцтву тавстановленатретя група інвалідності,визначено потребув забезпеченні медикаментозним лікуванням.При наступнихпереоглядах висновкомМСЕК підтвердженовстановлення позивачу40%втрати професійноїпрацездатності та встановленнятретьої групиінвалідності.При повторномупереогляді висновкомМСЕК від 10січня 2012року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності по трудовомукаліцтву з01січня 2012року безстроково.

У зв`язкуз вказанимнещасним випадкомпозивачу завданосильний фізичний біль, назавжди порушенонормальні життєвізв`язки.Внаслідок отриманої травми внього виникають значні труднощіта незручності в обслуговуванні себе, задоволення елементарних повсякденних побутових потреб вимагає від позивачадодаткових зусильта завдаєйому страждань. Позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, роздратованості, страху, відчуває себе неповноцінною людиною, не може змиритися з набутою інвалідністю. Оскільки позивач був застрахованою особою, то, відповідно до ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 188 920 грн., яку просить суд стягнути з відповідача на свою користь без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 95 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто зУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати в сплаті судового збору в розмірі 950 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.

Судом першої інстанції судом в достатній мірі не враховано, що у зв`язку з нещасним випадком Позивачу завдано травми, які призвели до необхідності тривалого медичного лікування, що призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжувалось больовими відчуттями та дискомфортом. З моменту травмування Позивач позбавлений можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Внаслідок трудового каліцтва позивач при пересуванні в просторі відчуває біль в травмованій області, у нього спостерігається порушення функції опори та руху, в зв`язку з чим переносить моральні страждання.

При цьому, судом не враховано Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, де колегія суддів зазначила про те, що суди, задовольняючи позовні вимоги частково мають навести мотиви, що свідчать про безпідставність суми заявленого позивачем відшкодування, чого суд першої інстанції не зробив.

В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згідно з п.2 ч.44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України від 23 вересня 1999 року у п.3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» після абзацу третього доповнено новим абзацом «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року». Представник вважає, що закріплений у ст.58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Скаржник вважає, що законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку. Згідно вимог ст. 1167 ЦК України обов`язок за відшкодування моральної шкоди покладено на роботодавця, тому відділення Фонду є неналежним відповідачем по справі.

Крім того, на думку відповідача, документи на , які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме: довідка МСЕК, акт розслідування нещасного випадку та професійного захворювання за формою Н-1 є документами, які підтверджують обставини нещасного випадку та професійного захворювання і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати професійної працездатності для відшкодування частини втраченого заробітку, але не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. Позивачем не надано доказів, які підтверджують психологічний стан потерпілого, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

09лютого 2021року відповідачемУправлінням виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській областів особіКриворізького відділенняУправління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській областінадано досуду апеляційноїінстанції клопотанняпро зупиненняпровадження уданій справідо прийняттявисновків таузагальнення судовоїпрактики ВерховнимСудом щододаної категоріїсправ , яке мотивоване тим, що в зв`язку з застосуванням судів першої та апеляційної інстанцій неоднакової судової практики, Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області звернувся зі зверненням до Верховного Суду з проханням проведення аналізу судової статистики та узагальнення судової практики та надання відповідних роз`яснень. Згідно листа Верховного Суду від 21.12.2020 року № 3423/0/2-20, з метою вирішення необхідності розгляду Пленумом Верховного Суду зазначеного у зверненні Фону соціального страхування України в Дніпропетровській області питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду запланував підготувати відповідний аналіз судової практики, для чого в апеляційні суди буде надіслано відповідні запити, що, на думку відповідача, є правовою підставою для зупинення провадження у даній справі.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно статті251ЦПКУкраїни,судзобов`язанийзупинити провадженняусправіу разі: 1)смертіабооголошення фізичноїособипомерлою,якабуластороною усправі,якщоспірніправовідносини допускаютьправонаступництво; 2)перебуваннясторониабо третьоїособи,яказаявляєсамостійні вимогищодопредметаспору,ускладіЗбройних СилУкраїниабоінших утворенихвідповіднодозакону військовихформувань,щопереведеніна воєннийстанабозалучені допроведенняантитерористичноїоперації; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбаченихстаттею 63цього Кодексу; 4)наданнясторонаму справіпророзірванняшлюбу строкудляпримирення; 5)прийняттярішенняпро врегулюванняспорузаучастю судді; 6) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Тоді як статтею 252 ЦПК України визначено випадки, у яких суд має право зупинити провадження у справі, а саме: 1)перебуванняучасникасправи наальтернативній(невійськовій)службінеза місцемпроживанняабона строковійвійськовійслужбі; 2)захворюванняучасникасправи,підтвердженогомедичноюдовідкою,щовиключаєможливість явкидосудупротягом тривалогочасу; 3)перебуванняучасникасправи удовгостроковомуслужбовомувідрядженні; 4)розшукувідповідачав разінеможливостірозглядусправи зайоговідсутності; 5)призначеннясудомекспертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленомустаттею 87цього Кодексу; 8)зверненняізсудовим дорученнямпронаданняправової допомоги,врученнявикликудо судучиіншихдокументів доіноземногосудуабо іншогокомпетентногооргануіноземної держави; 9)прийняттяухвалипро тимчасовевилученнядоказівдержавним виконавцемдлядослідженнясудом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зважаючи на те, що відповідачем не наведено жодної правової підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені статтями 251-252 ЦПК України, а планування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду проведення відповідного аналізу судової практики у подібних справах не тягне за собою можливість зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ підлягає залишенню без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що, як апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., так і апеляційна скарга відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 06 травня 1999 року по 12 квітня 2011 року працював на різних посадах на Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Кріворіжсталь», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «АрселорМітал Кривий Ріг» (а.с. 35-40)

Відповідно до змісту акта №40 форми Н-1 «Про нещасний випадок на виробництві» від 22 липня 2002 року 07 червня 2002 року приблизно о 07 год. 40 хв. ОСОБА_1 , на підставі наряду, виконуючи свої трудові обов`язки по транспортуванню гірничої породи з кар`єру №3, встановив необхідність заміни трубки компресора на автомобілі. Без отримання наряду на заміну трубки компресора, ОСОБА_1 провів її заміну та при переході по двигуну автомобіля до кабіни зпідкнувся та впав з висоти два метри на підлогу стоянки автомобілів. В результаті нещасного випадку ОСОБА_1 отримав компресорний перелом тіла Л-3 без порушення функції спинного мозку, закритий перелом проміння в типовому місці.

Відповідно до п.4 акта №40 форми Н-5 «Розслідування нещасного випадку, що стався 07 червня 2002 року, причиною нещасного випадку стало незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність систем управління охороною праці та невиконання вимог інструкції з охорони праці.

Відповідно до висновку МСЕК від 09 грудня 2002 року ОСОБА_1 вперше було встановлено 40% втрати професійної працездатності по трудовому каліцтву та встановлена третя група інвалідності, визначено потребу в забезпеченні медикаментозним лікуванням.

При повторному переогляді висновком МСЕК від 04 грудня 2003 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по трудовому каліцтву та встановлена третя група інвалідності, визначено потребу в забезпеченні медикаментозним та санітарно-курортним лікуванням.

Висновком МСЕК від 07 грудня 2005 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40% по трудовому каліцтву та встановлена третя група інвалідності, визначено потребу в забезпеченні медикаментозним та санітарно-курортному лікуванні.

При наступному переогляді висновком МСЕК від 12 грудня 2007 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по трудовому каліцтву та встановлена третя група інвалідності, визначено потребу в забезпеченні медикаментозним та санітарно-курортному лікуванні.

08 грудня 2009 року висновком МСЕК, позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% по трудовому каліцтву та встановлена третя група інвалідності, визначено потребу в забезпеченні медикаментозним лікуванням і виробах медичного призначення.

Висновком МСЕК від 10січня 2012року ОСОБА_1 встановлено ступінь втратипрофесійної працездатності40%по трудовомукаліцтву з01січня 2012року безстроково та встановлена третя група інвалідності, визначено потребу в забезпеченні медикаментозним лікуванням, виробах медичного призначення, стаціонарному та санітарно-курортному лікуванні .

Спір виник з приводу відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я від нещасного випадку на виробництві у 2002 році, що потягло за собою втрату професійної працездатності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно за трудовим каліцтвом встановлена стійка втрата професійної працездатності 09.12.2002 року, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції Українипередбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті43, частина 1 статті46 Конституції Українивстановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року№ 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом Українивід 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі йогосмерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страховавиплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зізмінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 09.12.2002 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 09.12.2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та пунктом 22статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію абзацу 4 статті1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті28та частини третьої статті34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідаютьКонституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскількистаттею 1167 ЦК Українитастаттею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положеньЦК УкраїнитаКЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки зцього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження№ 14-597цс18).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин нормиЗаконуУкраїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»у редакції, чинній на час заподіяння позивачці моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, колегія суддів визнає необґрунтованим.

Так, відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок Відділення Фонду.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми та обставини настання нещасного випадку на виробництві, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 40% який є незмінним, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Посилання позивача ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., на те, що судом першої інстанції не враховано Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, колегія суддів не приймає з огляду на наступні обставини.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.

Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40%, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (95000,00 грн.) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скаргипозивача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районногосудумістаКривого РогуДніпропетровськоїобластівід 06листопада 2020року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року.

Головуючий:

Судді: