ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 653/2704/17 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1

Номер провадження: 11-кп/819/29/21 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія:ч.1 ст. 175, ч.1 ст. 366 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3

ОСОБА_4

при секретарі: ОСОБА_5

за участі прокурора: ОСОБА_6

обвинуваченого: ОСОБА_7

адвоката: ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12015230140001770 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 27 липня 2020 року, відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Фастів, Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 175, ч.1 ст. 366 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Іванівського районного суду Херсонської області від 27 липня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 366 КК України та призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 175 КК України у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права займати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на два роки;

- за ч. 1 ст. 366 КК України у виді штрафу у розмірі 4 250 грн. з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на один рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавлення права займати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими функціями строком на два роки.

На підставі п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання за ч. 1 ст. 175 та ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирався.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він будучи керівником Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради, умисно, безпідставно, протягом періоду з 01.01.2013 до 01.06.2015, при наявності законних підстав до виплати заробітної плати, не забезпечив її виплату та не виплачував працівникам підприємства: головному інженеру ОСОБА_9 у сумі 7 844,14 грн., сторожу ОСОБА_10 у сумі 5 639,06 грн., сторожу ОСОБА_11 у сумі 9 368,49 грн., фахівцю другої категорії ОСОБА_12 у сумі 6 107,45 грн., прибиральниці ОСОБА_13 у сумі 57,08 грн., головному фахівцю ОСОБА_14 у сумі 11 347,53 грн., оператору ОСОБА_15 у сумі 3 815,52 грн., фахівцю ОСОБА_16 у сумі 5 815.53 грн., техніку І категорії ОСОБА_17 у сумі 7 686,95 грн., фахівцю ОСОБА_18 у сумі 2 491,36 грн., фахівцю 2 категорії ОСОБА_19 у сумі 8 772 грн., головному фахівцю ОСОБА_20 у сумі 9 113,13 грн., фахівцю 2 категорії ОСОБА_21 у сумі 3 789,43 грн., фахівцю 2 категорії ОСОБА_22 у сумі 6 115 грн., фахівцю 2 категорії ОСОБА_23 у сумі 9 977,96 грн., приймальнику замовлень ОСОБА_24 у сумі 1 381,17 грн., фахівцю 2 категорії ОСОБА_25 у сумі 4 514,65 грн., фахівцю ОСОБА_26 у сумі 4 860,46 грн., техніку 2 категорії ОСОБА_27 у сумі 1 513,24 грн., головному фахівцю ОСОБА_28 у сумі 7 211,71 грн., фахівцю ОСОБА_29 у сумі 2 222,31 грн., фахівцю ОСОБА_30 у сумі 7 465,3 грн., - заробітну плату більш як за один місяць.

У зв`язку з цим, в період часу з 01.01.2013 до 01.06.2015 року на КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради виникла заборгованість із оплати праці працівникам на загальну суму 137 528,83 грн.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він будучи керівником Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради, умисно, перебуваючи на робочому місці у приміщенні, яке займає підприємство за адресою: м. Генічеськ, вул. Соборна (Воровського), 17 вніс завідомо неправдиві до офіційних документів а саме: звітів з праці за січень травень 2015 року за формою № 1-ПВ, відомості про відсутність на підприємстві заборгованості із заробітної плати працівникам, що не відповідають дійсності, після чого власноручно завірив звіти своїм підписом та поставив гербову печатку Комунального підприємства «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради (ЄДРПОУ 03355494) та в подальшому подав їх до відділу статистики у Генічеському районі Головного управління статистики в Херсонській області.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок скасувати, визнати його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 175, ч.1 ст. 366 КК України та виправдати.

Вказує, що судом не було враховано, що на момент пред`явлення обвинувачення згідно обвинувального акта від 26.07.2017 року він вже більше 2 років з червня 2015 року не обіймав посаду керівника госпрозрахункового підприємства та не був посадовою особою, а тому не міг вчиняти дії у відповідності до Статуту комунального госпрозрахункового підприємства Херсонської області ради «Генічеське БТІ».

Відповідно до положень ч. 3 ст. 175 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до такої відповідальності вона здійснить виплату заробітної плати.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент пред`явлення йому обвинувачення заборгованість із заробітної плати перед працівниками підприємства у сумі 137 528, 83 грн. була виплачена.

Здійснюючи посилання на проведену у березні 2016 року позапланову перевірку Державною службою України з питань праці Головного управління Держпраці у Херсонській області КП «Генічеське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради з питань додержання законодавства про працю, суд залишив поза увагою, що за результатами проведення вказаної перевірки, було спрямовано до суду матеріали для притягнення до адміністративної відповідальності керівника підприємства ОСОБА_31 , якого визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП.

Суд не звернув увагу на допущені прокурором порушення вимог КПК при об`єднанні матеріалів досудових розслідувань №12015230140002204 та №1201623014000511 з матеріалами досудових розслідувань в єдине кримінальне провадження за №12015230140001770 та порушення вимог КПК слідчим при винесенні постанови про зміну кваліфікації кримінального правопорушення та внесення змін до ЄРДР по об`єднаному кримінальному провадженню за №12015230140001770.

Зазначає, що суд послався на заяву ОСОБА_31 датовану 25.07.2016 року, на підставі якої 21.10.2015 року внесені відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, однак суд у вироку не надав правової оцінки маніпуляціям, пов`язаним із різницею в датах.

Суд не дав жодної оцінки тому факту, що в період з 01.01.2013 року до 01.06.2015 року заробітна плата видавалася кожного місяця, що підтвердили потерпілі, які вказали, що заробітна плата виплачувалася частинами 2-4 рази на місяць у сумі 200-300 грн. по мірі надходження коштів.

Але при цьому суд не врахував, що ч. 1 ст. 41 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати або виплату останньої не в повному обсязі, причому незалежно від розміру заборгованості. Тому кримінальна відповідальність за ст. 175 КК може наставати лише у випадку невиплати заробітної плати в повному обсязі, а в разі її неповної виплати кожного місяця керівника можна притягнути тільки до адміністративної відповідальності. Інакше зводиться нанівець дія ч. 1 ст. 41 КпАП і настає зайва й безпідставна криміналізація діянь керівників підприємств.

Суд не з`ясував чи мало підприємство кошти для виплати заробітної плати у цей період, відсутня будь-яка інформація щодо достатньої наявності грошових коштів на рахунках підприємства, яке не отримує фінансування з бюджету .

У вироку зазначено, що загальна сума заборгованості із заробітної плати становить 137528, 83 грн, проте при проведенні арифметичних дій шляхом додавання сум заборгованості перед кожним потерпілим вбачається, що загальна сума заборгованості складає 127109, 36 грн. тобто наявна розбіжність на суму 10419, 36 грн.

Суд не вказав які докази доводять висновки про наявність фінансової можливості виплачувати заробітну плату у повному обсязі

Виникнення поточної заборгованості із заробітної плати у той час як він очолював підприємство мало об`єктивні, незалежні від його волі причини у зв`язку з існуванням яких він не мав можливості вплинути, в тому числі вони були обумовлені і змінами в законодавстві.

Апелянт також вказує, що у вироку не знайшли належної правової оцінки його доводи про неправильність та необґрунтованість висновків судово-економічної експертизи від 21.09.2016 року. При проведенні експертизи експерт вийшов за межі постановлених питань, маніпулював цифрами та штучно визначив розмір витрат підприємства на інші потреби.

При цьому, фактично на необхідні потреби підприємства, пов`язані з крайньою необхідністю в період з 01.01.2013 року по 01.06.2015 року було витрачено з розрахункових рахунків підприємства кошти у сумі 423325,05 грн., в тому числі з каси підприємства 360258,70 грн.

Суд у вироку не зазначив, яка саме сума коштів, пов`язана з крайньою необхідністю, щомісячно потрібна підприємству для його функціонування.

Зазначає, що у зв`язку із звільненням із займаною посади, він не мав доступу до документів та фінансової звітності підприємства, не міг надати відомості щодо підтвердження виплати заробітної плати, а також долучити наказ №79 від 25.12.2012 року щодо попередження працівників підприємства під підпис про зміну істотних умов праці.

Його письмові клопотання, спрямовані до прокуратури, щодо витребування вказаних документів, правоохоронним органом проігноровано.

Посилається і на те, що рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 03.03.2020 року, яке набрало законної сили, встановлено, що заборгованість з виплати заробітної плати у підприємства була також і перед ним, а тому висновок щодо беззаперечної його вини у невиплаті заробітної плати, вважає не підтвердженим.

Не погоджуючись із вироком суду в частині визнання його винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, зазначає, що посилання суду на Форму №1-ПВ «Звіт з праці» є статистичним спостереженням, а не офіційним документом, оскільки не несе будь-яку інформацію.

Посилається на те, що відповідно до закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» статистичне спостереження форма №1ПВ «Звіт з праці» - не відноситься до первинних документів або фінансової звітності підприємства, відтак не може бути визнаний таким, що має юридично значущий характер та підтверджує факти, які мають спричинити наслідки правового характеру.

Посилається на постанову Касаційного кримінального суду Верховного суду від 01 березня 2018 року у справі №461/7315/15-к, де Судом зазначено ознаки офіційного документа, як предмету злочину, серед яких, наголошує на необхідності наявності у документі інформацію, що має юридично значущий характер.

Судом першої інстанції не вказано яка саме інформація була внесена до «Звіту з праці», який вигляд має така інформація, як саме вона зафіксована та який має юридично значущий характер та які наслідки правового характеру вона могла спричинити.

Стверджує, що суд навмисно визначив статистичне спостереження офіційним документом та зробив припущення щодо внесення до нього неправдивих відомостей.

Окрім того, вказує, що інформація про заборгованість на підприємстві, станом на 01.06.2015 року, у розмірі 137528,83 грн. у разі її невиплати працівникам підприємства необхідно було б відображати лише у формі №1-ПВ (місячна) «Звіт з праці» за січень-липень 2015 року, а не в звіті за поточний місяць.

Не дивлячись на те, що стороною обвинувачення надано висновки експертиз, в обвинувальному акті прокурором жодного разу не здійснено посилання на висновки судово-економічних експертиз, оскільки, на переконання апелянта, вони суперечать висунутому звинуваченню.

Про проведену експертизу йому було повідомлено вже після закінчення досудового розслідування, що є порушенням права на захист та є підставою для твердження про визнання висновку експерта недопустимим доказом.

Зазначає , що висновки експертиз є сумнівними, оскільки їх проведення було доручено фахівцям відомчої установи МВС, а саме Херсонському НДЕКЦ МВС, що ставить сумнів про відсутність службової чи відомчої залежності експерта від органу досудового розслідування.

Клопотання обвинуваченого про визнання експертиз неналежним та недопустимим доказом, судом залишено поза увагою.

Судом першої інстанції порушено його право на захист, яке обумовлене відмовою у задоволенні його клопотання про об`єднання даного кримінального провадження з кримінальним провадженням, внесеним до ЄРДР за №12019230140000128 за обвинуваченням апелянта у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, 3 ст. 191 КК України.

Позиції учасників судового провадження, висловлені в ході апеляційного розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_7 та адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги.

Захисник ОСОБА_8 в судове засідання 08.04.2021 року не з`явився, про дату , час проведення судового засідання був повідомлений завчасно, причини неявки не повідомив, заяви про відкладення апеляційного розгляду не подавав.

ОСОБА_7 вважав можливим закінчити апеляційний розгляд за відсутності захисника, зважаючи на те, що захисник висловив під час апеляційного розгляду своєї позиції.

Зважаючи на те, що участь захисника відповідно до ст. 52 КПК не є обов`язковою, захисник був присутнім в попередніх судових засіданнях та висловлював позицію, зважаючи на позицію обвинуваченого, колегія суддів вважала можливим провести судове засідання 08.04.2021 року за відсутності адвоката ОСОБА_8 .

Прокурор заперечив проти задоволення апеляційних вимог обвинуваченого.

Потерпілі в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду, заяв про відкладення судового засідання не подавали, направили заяви про здійснення апеляційного розгляду за їх відсутності та просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Їх неприбуття відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Мотиви Суду.

За приписами ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_7 , зокрема, вказує на необґрунтованість та невмотивованість вироку суду, відсутність у вироку оцінки доказів з точки зору їх допустимості та достатності для доведення його винуватості, відсутності мотивів чому суд відхилив доводи обвинуваченого на свій захист.

Перевіряючи доводи та вимоги апеляційної скарги апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно зі ст.374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов`язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду , з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

В резолютивній частині вироку має обов`язково бути зазначено покарання, призначене обвинуваченому, початок строку відбування покарання, рішення про залік досудового тримання під вартою, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації; рішення про відшкодування процесуальних витрат.

Ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати оцінку кожному доказу з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності, допустимості того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією.

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд, встановлений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду, який міститься у матеріалах провадження щодо ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст. 370,374 КПК України щодо обґрунтованості і вмотивованості.

На порушення вказаних вимог, суд у вироку формально перелічив докази, виклав їх зміст, проте ґрунтовну оцінку кожному із доказів з точки зору належності, допустимості, достатності не надав.

Вказавши на те, що дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ч.1 ст.175 , ч.1 ст. 366 КК України, суд не зазначив кваліфікуючі ознаки кваліфікації дій обвинуваченого за цими статтями Кримінального кодексу України.

Апелянт слушно наголошує на тому, що жодної оцінки у вироку суду не отримали доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, зокрема висновків експертиз, порушень вимог КПК України при проведенні досудового розслідування, посилання обвинуваченого на те, що його дії не підпадають під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст.175 КК України, оскільки виплата заробітної плати здійснювалася частково, а відповідальність на виплату заробітної плати не у повному обсязі передбачена ст. 41 КУпАП, посилання на те, що звіт з праці не є офіційним документом, посилання на допущені порушення вимог КПК України при проведенні досудового розслідування.

Вирішуючи питання про можливість ухвалення судом апеляційної інстанції власного процесуального рішення та перевіряючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги щодо обґрунтованості та вмотивованості вироку колегія суддів встановила, що у наявний у матеріалах провадження оригінал вироку не відповідає змісту вироку, який було проголошено судом після виходу з нарадчої кімнати.

Із технічного запису судового засідання від 27.07.2020 року видно, що зміст оголошеного тексту вироку суттєво відрізняється від тексту вироку, наявного у матеріалах провадження, зокрема в частині обвинувачення, визнаного судом доведеним, обсягу та змісту доказів, речових доказів, покладених в основу висновку про винуватість ОСОБА_7 , в частині мотивування призначення покарання, в частині призначеного покарання, вирішення питання про речові докази та судові витрати. Крім того, згідно тексту резолютивної частини проголошеного вироку, суд на підставі ст.49 КК України звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 125, ч. 1 ст. 366 КК України, тоді як у наявному у справі вироку вказано про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Тобто після проголошення вироку до його змісту вносилися суттєві зміни та доповнення, що є неприпустимим.

Ці дії суду, а саме непроголошення судом, зокрема обсягу доказів, врахованих судом, як такі, що підтверджують висунуте обвинувачення, мотивування висновків щодо оцінки доказів ставлять під сумнів законність і обґрунтованість ухваленого рішення та справедливість процесу в цілому, і свідчить про істотні порушення судом вимог КПК, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 371 КПК вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз`яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

Системний аналіз процесуальних норм указує на те, що вирок має бути складено в нарадчій кімнаті, а його повний текст - оголошено негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.

При цьому текст вироку, проголошений головуючим, має відповідати тексту, підписаного суддями того складу суду, який його ухвалив, та долученого до матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Наявність двох протилежних варіантів вироку, які дуже суттєво відрізняються між собою за змістом, свідчить про істотні порушення судом вимог КПК, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412 КПК є підставами для скасування вироку, що узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 року у справі №500/6587/16-к, від 03.03.2021 року у справі № 660/1122/18 , від 02 грудня 2020 року у справа № 575/835/16-к з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, оскільки як вже було зазначено, через невідповідність проголошеного вироку змісту вироку, наявному у провадженні, апеляційний суд не має процесуальної можливості перевірити правильність висновків суду першої інстанції з тих доводів та вимог, які вказані в апеляційній скарзі та ухвалити власне рішення за результатами апеляційного розгляду.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, провести розгляд відповідно до вимог КПК і постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Одночасно мають бути перевірені доводи, викладені ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, оскільки у зв`язку з наявністю істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування ухваленого щодо ОСОБА_7 вироку, колегія суддів відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Отже, апеляційну скаргу обвинуваченого належить задовольнити частково.

Керуючись ст. 404, 405,407, 409, 412, 415, 419 , 376 ч. 2 КПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Іванівського районного суду Херсонської області від 27 липня 2020 року, відносно ОСОБА_7 скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Судді: (три підписи)

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4