печерський районний суд міста києва

Справа № 757/64631/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судових засідань - Габрись О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідування, Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві, Слідчий третього слідчого відділу другого управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань Тертишного Анатолія Сергійовича про стягнення 3 % річних, інфляційних та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення 3 % річних, інфляційних та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. В обгрунтування позову посилається , що 12.10.2018р. старшим слідчим ГСУ проведено обшук за місцем його проживання та вилучено грошові кошти в сумі 370 000 грн.,20600дол.США. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 12.03.2019рр. зобов`язано слідчого повернути йому кошти. Згодом кримінальне провадження було передано за підслідністю до ДБР . Неодноразово звертався до слідчого Тертишного А.С. про повернення коштів. ДБР відмовляється виконувати рішення суду ,чим порушує право власності і спричиняє моральну шкоду. Тому просить стягнути з слідчого Тертишного А.С. моральну шкоду в розмірі 54 249грн.,стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу 3% річних в розмірі 8 119,73 грн., інфляційні втрати у сумі 6 290 грн.що нараховані на утримувані грошові у валюті-гривня України, стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу 3% річних в розмірі 10830,40 грн., що нараховані на утримувані грошові у валюті-долар США. Позивач просив розгляд справи проводити за його відсутності. Позовні вимоги підтримав.

Відповідачі - представник Державного бюро розслідування , слідчий слідчого відділу другого управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань Тертишний А.С. подали відзив на позов, за якими позовні вимоги заперечили, вказували , що кошти повернуті 12.12.2019р.

Представник відповідача Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві відзив не надав.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 13.12.202019р. відкрито провадження по спаві в порядку загального.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 17.01.2021р. призначено справу до розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого.

Судом встановлено,що 12.10.2018р. старшим слідчим ГСУ проведено обшук за місцем його проживання та вилучено грошові кошти в сумі 370 000 грн.,20600дол.США. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 12.03.2019рр. зобов`язано слідчого повернути йому кошти. Згодом кримінальне провадження було передано за підслідністю до ДБР . Вилучені кошти повернуті 12.12.2019р. позивачу.

Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. (ст.55 Конституції України).

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про вілшкодування моральної (немайнової) шкоди»). В пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Збитками(майновою шкодою) є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повно обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі(ст.22 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

За висновком Верховного суду України у справі № 6-501цс17 шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода , завдана в тому числі внаслідок процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Для настання відповідальності перед позивачем обов`язковою умовою є визнання наведених рішень незаконними та їх подальше скасування, а також визнання дій або бездіяльності таких органів (посадових осіб) протиправними. Вина є підставою для відповідальності.

Відшкодування моральної шкоди відповідно до ст..4. Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» здійснюється за рахунок державного бюджету.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом(ст..81 ЦПК України). У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправя сторін, та враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, встановивши, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суду не надав, тому суд вважає підставною відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю. На момент розгляду справи в суді позивачу повернуті кошти відповідно до ухвали слідчого судді, що є безумовною сатисфакцією позивача.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності , суд приходить до висновку , що позовні вимоги позивача про стягнення коштів, моральної шкоди не знайшли підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст..ст.19,22,55,56 Конституції України, ст. ст.15,16,22,23,1166,1167,1173,1174,1176 ЦК України, статтями 10, 11,12,81,83,137,141, 259,353 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Державного бюро розслідування, Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві, Слідчий третього слідчого відділу другого управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань Тертишного Анатолія Сергійовича про стягнення 3 % річних, інфляційних та моральної шкоди.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

дата складання повного тексту рішення 2.04.2021р.

Суддя Остапчук Т.В.