ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2021Справа № 910/19530/20

За позовомАкціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Золота акція"простягнення 114 501, 65 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота акція" про стягнення 24 515, 40 грн орендної плати за період фактичного використання приміщення, 40 859, 00 грн штрафу в розмірі 50% від розміру щомісячної орендної плати, 49 030, 80 грн неустойки та 96, 45 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди від 18.04.2019 закінчив свою дію 31.05.2020, однак орендар не звільнив приміщення 31.05.2020 та фактично звільнив його лише 09.06.2020.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/19530/20, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.01.2021 через загальний відділ діловодства суду відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву.

Позивач, у свою чергу, 03.03.2021 долучив до справи відповідь на відзив.

Поряд із тим, розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID - 19" від 11.03.2020 за №211 з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.

Водночас, керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2019 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (як орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота Акція" (як орендарем) було укладено договір оренди в порядку та на умовах якого орендодавець зобов`язався передати орендарю, а орендар зобов`язався прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк.

19.04.2019 сторони підписали акт приймання-передачі до договору оренди б/н від 18.04.2019.

Як вбачається з п. 7.1. договору (в редакції додаткової годи від 03.01.2020) приміщення, яке передається в оренду за договором має загальну площу 179,60 кв.м. та знаходиться на 2-му поверсі будівлі за адресою: м. Київ, пров. Музейний,10.

Пунктом 2.2. договору передбачено (в редакції додаткової годи від 03.01.2020), що орендна плата визначається з розрахунку 379,17 грн за 1 кв.м. орендованої основної площі, крім того ПДВ (20%) - 75,83 грн, всього - 455, 00 грн за 1 кв.м. орендованої основної площі.

Загальна орендна плата за один повний календарний місяць користування приміщенням складає 68 098, 00 грн, крім того, ПДВ 20% - 13 619, 67 грн, всього до сплати - 81 718, 00 грн та оплачується на підставі договору.

Крім того, укладено додаткову угоду від 06.04.2020 якою, зокрема, сторони погодилися викласти абз. перший пункту 7.1. договору оренди в наступній редакції: "Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами і діє до 31.05.2020.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що договір оренди закінчив свою дію 31.05.2020, однак орендар не звільнив приміщення 31.05.2020, а фактично звільнив орендоване приміщення лише 09.06.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, відповідно до додаткової угоди від 06.04.2020 договір оренди від 18.04.2019 припинив свою дію 31.05.2020, однак, приміщення фактично повернуто на користь орендодавця лише 10.06.2020, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Акту приймання-передачі від 10.06.2020.

Також, 27.06.2020 позивач звернувся із письмовою претензією до відповідача, однак відповіді не отримав. При цьому, до вказаної претензії додано докази її відправлення та у тексті претензії чітко визначено адресата та роз`яснено,з яких правовідносин вона виникла.

Тому, суд вважає безпідставними та необгрутованими доводи відповідача щодо не направлення йому відповідної вимоги позивачем.

Більше того, відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Звернення із претензією в разі порушення умов господарського договору є правом, а не обов`язком потерпілої особи. Тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом своїх порушених прав до господарського суду.

Частиною 4. ст. 284 Господарського кодексу України встановлено те, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором оренди не надав, доводів позивача щодо наявності боргу не спростував.

З пункту 2.2. договору, орендна плата за неповний календарний місяць розраховується пропорційно кількості днів користування приміщенням у такому місяці, а саме: 9*81 718, 00/30 = 24 515, 40.

З огляду на наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи фактичні дані, суд вважає доводи позивача в частині стягнення суми боргу в розмірі 24 515, 40 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, АТ КБ "Приватбанк" заявило до стягнення з відповідача штраф в розмірі 40 859, 00 грн, неустойку в розмірі 49 030, 80 грн та пеню в розмірі 96,45 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом п. 6.5. договору, у випадку неповернення приміщення орендодавцю у строк, передбачений п. 7.1., орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50% від розміру місячної орендної плати.

Оскільки відповідачем не спростовано факту повернення майна орендодавцю поза строками, передбаченими п. 7.1. договору оренди, тоді суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача та стягнути штраф 50% у розмірі 40 859, 00 грн.

Крім того, у випадку заборгованості по виплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 цього ж Закону визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд приходить до висновку про його обґрунтованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 96,45 грн підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення неустойки в розмірі 49 030, 80 грн суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили факт вчасного повернення відповідачем орендованого майна з оренди.

З огляду на порушення відповідачем строків повернення майна з оренди, позивач нарахував неустойку в порядку ст. 785 ЦК України за загальний період 9 днів в розмірі 49 030, 80 грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок неустойки, суд приходить до висновку про його обґрунтованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 49 030, 80 грн підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що пеня, передбачена договором та неустойка в порядку ст. 785 ЦК України мають різну правову природу, а тому застосування таких видів штрафних санкцій не матимуть наслідком подвійного притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення у значенні ст. 61 Конституції України.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота акція" (04208, м. Київ, проспект Правди, 106, кв. 33; код ЄДРПОУ 37726734) на користь Акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість в розмірі 24 515, 40 грн, штраф в розмірі 40 859, 00 грн, неустойку в розмірі 49 030, 80 грн, пеню в розмірі 96,45 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 09.04.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко