ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6934/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Жарої О.І., розглянув спір

за позовом Фермерського господарства "Радуга Агро", смт. Софіївка Дніпропетровської області

до Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, с. Девладове Софіївського району Дніпропетровської області

про визнання протиправним, скасування рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою

Представники:

від позивача Омельченко Ю.А.

від відповідача Єремєєв А.В.

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "Радуга Агро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, громадянина ОСОБА_2 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059;

- визнати за Фермерським господарством "Радуга Агро" (код ЄДРПОУ 30010442), право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, площею 50,0 га, яка розташована на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998, серії ДП СФ № 000059, виданого на підставі рішення сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області № 13-2/XXIII від 30.06.1998.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, громадянина ОСОБА_2 " порушує права позивача, як фактичного землекористувача на користування земельною ділянкою, а тому є протиправним, таким що не відповідає нормам Конституції України та нормам Земельного законодавства України.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення вимог позивача заперечує у повному обсязі та вказує про наступне.

Оскаржуване рішення стосується припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1225287700:01:002:0454 площею 50,0 га.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серія ДПСФ № 000059 від 06.08.1998 вказана земельна ділянка була надана громадянину ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Дана земельна ділянка знаходиться на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області і належить до комунальної власності територіальної громади.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду України та діючого ВС, які в постановах (в тому числі № 376/2038/14) констатували про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи, на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належить таке право.

Таким чином, підводить підсумок відповідач у відзиві, право постійного користування спірною земельною ділянкою припинилося зі смертю ОСОБА_2 .

Доказів набуття позивачем права постійного користування вказаною ділянкою, на думку відповідача, до матеріалів справи не залучено, як не надано позивачем і інформації про використання спірної земельної ділянки після смерті фізичної особи користувача.

Вказані у відзиві на позов обставини, на думку відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповіді на відзив, позивач не погоджується із запереченнями відповідача та вказує про таке.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на докази, що залучені до матеріалів справи, які свідчать про створення та реєстрацію селянського (фермерського) господарства "Радуга Агро" на підставі надання земельної ділянки, і як наслідок, переходу права користування земельною ділянкою до створеної юридичної особи селянського (фермерського) господарства.

З моменту реєстрації, набуття позивачем статусу юридичної особи, саме фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалась відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, здійснює обов`язки землекористувача.

Позивач також посилається на практику застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельною ділянкою до фермерського господарства з дня його реєстрації викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду в тому числі № 628/776/18 від 03.04.2019.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає наступне.

Невиконання позивачем свого процесуального обов`язку щодо надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог свідчить про відсутність переходу права постійного користування від фізичної особи-користувача до юридичної особи - Фермерського господарства «Радуга Агро». За відсутності доказів переходу права постійного користування земельною ділянкою до фермерського господарства спір фактично зводиться до визнання можливості успадкування права постійного користування земельною ділянкою, що належить до компетенції загальних судів і мав би розглядатися в порядку цивільного судочинства.

На думку відповідача, у даній справі позивач всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України, правовій позиції великої Палати Верховного Суду та принципу верховенства права не надає належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених ним обставин та фактично спирається на концепцію негативного доказу, у зв`язку з чим позовні вимоги ФГ «Радуга Агро» не можуть бути задоволені.

Ухвалою від 28.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.01.2021.

Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився, у зв`язку з чим підготовче засідання відкладалося до 23.02.2021, про що постановлено ухвалу суду.

23.02.2021 представник відповідача надав клопотання про витребування у позивача доказів по справі, яке господарським судом відповідно до ст.118 ГПК України залишено без розгляду.

Також, представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду підготовчого засідання з метою надання заперечень, яке задоволено господарським судом.

Ухвалою суду від 23.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 16.03.2021.

Представник відповідача у підготовче засідання 16.03.2021 не з`явився, надіславши клопотання про розгляд справи без його участі.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим господарським судом завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.03.2021, про що постановлено ухвалу суду.

30.03.2021 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, які можуть бути підставою для скасування рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, громадянина ОСОБА_2 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059; визнання за Фермерським господарством "Радуга Агро", право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, площею 50,0 га, яка розташована на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998, серії ДП СФ № 000059, виданого на підставі рішення сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області № 13-2/XXIII ВЫД 30.06.1998.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 20.03.1998 року рішенням сесії Софіївської районної ради № 154-16/XXII від 20.03.1998 року було надано дозвіл на складання проекту на відведення земельної ділянки селянському (фермерському) господарству із земель запасу - ОСОБА_2 на території Першотравенської сільської ради в розмірі 50,0 га орної землі.

Рішенням сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області від 30 червня 1998 року № 13-2/ХХШ ОСОБА_2 надано в постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (зараз - Девладівської сільської ради) для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 06 серпня 1998 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП СФ № 000059. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59.

На момент виникнення права користування земельною ділянкою діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року N 561-ХІІ. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для створення фермерського господарства без обмеження строку.

Враховуючи, що земельна ділянка була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, 17 вересня 1998 року було створено та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство «РАДУГА», код ЄДРПОУ 30010442, як юридична особа, що засвідчується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 17.09.1998 року, номер запису 12171200000000182, місцезнаходження с. Перше Травня Софіївський район Дніпропетровська область та зареєстровано Статут господарства. Таким чином, вищевказана земельна ділянка була та залишається необхідною матеріальною основою для створення та функціонування фермерського господарства.

Згідно Статуту господарства, зареєстрованого Софіївською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 06.04.2001 року, реєстраційний номер 04052399100010005, засновником господарства вказаний ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 5.1. Статуту господарства, зареєстрованого державним реєстратором Софіївської районної державної адміністрації від 30.07.2009 року, номер запису 12171050006000182, - до земель господарства належать: землі, передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею.

22 лютого 2012 року протоколом загальних зборів № 1 Селянського (фермерського) господарства «РАДУГА» - обрано головою господарства ОСОБА_3 та виключено з числа підписанта ОСОБА_2 , визначено місцезнаходження господарства за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі протоколу № 1 від 27 березня 2017 року та Статуту господарства в новій редакції Селянське (фермерське) господарство «РАДУГА» перейменовано в Фермерське господарство «РАДУГА АГРО».

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що засвідчує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Софіївським районним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, дата видачі 10 квітня 2019 року, який являвся Засновником та володів 40 % Статутного (складеного) капіталу господарства.

Рішенням голови Фермерського господарства «РАДУГА АГРО» № 1/2020 від 26 лютого 2020 року було вирішено виключити з числа засновників господарства - ОСОБА_2 на підставі смерті.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Позивач не припинив свою господарську діяльність та залишається діючим суб`єктом господарювання.

Отже, Позивач залишається діючим суб`єктом господарювання, а документи, якими посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), видано відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинними й на сьогодні.

У Державному земельному кадастрі земельна ділянка зареєстрована як землі комунальної власності, що використовується для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, що засвідчується Викопіюванням з плану землекористування земель запасу для ведення фермерського господарства, виданого Відділом Держкомзему в Софіївському районі, Викопіюванням з Державного земельного кадастру та технічним звітом по встановленню меж земельної ділянки в натурі гр. ОСОБА_2 .

Повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою належать органу місцевого самоврядування - Девладівській сільській раді, як розпоряднику земель комунальної власності.

За життя ОСОБА_2 склав заповіт від 04 квітня 2017 року, серія бланку НМА № 804486, який був посвідчений у встановленому законом порядку приватним нотаріусом Кот Л.І. Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, де зробив розпорядження щодо своєї частки в Статутному (складеному) капіталі Фермерського господарства «РАДУГА АГРО» та заповів її ОСОБА_3 , позивачу.

Як зазначає позивач, в подальшому, 06 лютого 2020 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії НОІ № 244410, ОСОБА_3 успадкував цілу частину, що складається з 40% Статутного (складеного) капіталу Фермерського господарства «РАДУГА АГРО».

Після чого ОСОБА_3 став власником всього майнового комплексу Фермерського господарства «РАДУГА АГРО», всього майна та являється Головою фермерського господарства. Інших членів у Фермерському господарстві «РАДУГА АГРО» немає.

Голова ФГ «РАДУГА АГРО» 02.03.2020 року звернувся з заявою щодо видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 50,0 га переданого для ведення селянського (фермерського) господарства, яка належить померлому ОСОБА_2 .

Проте, 02 березня 2020 року приватний нотаріус Кот Л.І. Софіївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, де зазначила, що Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 50,0 га переданого для ведення селянського (фермерського) господарства, яка належить померлому ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серії ДП СФ № 000059, виданого 06 серпня 1998 року, не може бути видане.

На думку позивача, право постійного користування на земельну ділянку, належить Фермерському господарству «РАДУГА АГРО», у зв`язку з чим останній звертався до Софіївського районного суд Дніпропетровської області 01.03.2020 року з позовом до Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області про визнання права користування в порядку спадкування за заповітом. Проте ухвалою суду від 29 вересня 2020 року позовну заяву залишено без розгляду.

З огляду на викладене, позивач вказує на те, що не зважаючи на те, що спірна земельна ділянка перейшла в користування до Фермерського господарство «РАДУГА АГРО» рішенням сесії Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області № 1017-30Л/П від 21 січня 2020 року було вирішено: 1. Скасувати та визнати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування серії ДП СФ № 000059 від 06.08.1998 року, виданого громадянину ОСОБА_2 ; 2. Припинити право користування земельною ділянкою площею 50,0 га, кадастровий номер для ведення фермерського господарства та перевести до земель запасу сільськогосподарського призначення Девладівської сільської ради.

Таким чином позивач вважає, що вказане рішення порушує права Фермерського господарство «РАДУГА АГРО», як фактичного землекористувача на користування земельною ділянкою, а тому є протиправним, таким що не відповідає нормам Конституції України та нормам Земельного законодавства України, в зв`язку з чим це рішення підлягає скасуванню.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Радуга») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Радуга») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Радуга») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення ФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ «Радуга»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ «Радуга», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення ФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації ФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення ФГ, без створення такого ФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Водночас згідно зі статтею 92 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Таким чином господарський суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «Радуга», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ФГ відсутня.

Адже правове становище ФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення ФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття ФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації ФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника ФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Таким чином, господарський суд зазначає, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Як установлено судом, рішенням сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області від 30 червня 1998 року № 13-2/ХХШ Артеменку Григорію Матвійовичу надано в постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (зараз - Девладівської сільської ради) для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 06 серпня 1998 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП СФ № 000059. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ «Радуга», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що зі смертю гр. ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 06 серпня 1998 року серії ДП СФ № 000059, таке право не є таким, що припинилось.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, громадянина ОСОБА_2 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059, суд зазначає таке.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів місцевого самоврядування, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

За таких обставин оспорюване рішення не може вважатися таким, що ухвалено на підставі закону, оскільки діяльність ФГ «Радуга Агро» на момент ухвалення спірного рішення не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, Девладівська сільська рада Софіївського району Дніпропетровської області, ухвалюючи спірне рішення, діяао всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ «Радуга Агро» права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Ухваленням оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище викладене, вимоги позивача слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області від 21.01.2020 № 1017-30/VII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, громадянина ОСОБА_2 " площею 50,0 га, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, надану ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998 серії ДП СФ № 000059;

Визнати за Фермерським господарством "Радуга Агро" (53100, Дніпропетровська обл., смт Софіївка, вул. Меліоративна, буд. 9, кв. 9, код ЄДРПОУ 30010442), право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1225287700:01:002:0454, площею 50,0 га, яка розташована на території Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, призначена для організації фермерського господарства, надана засновнику ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею від 06.08.1998, серії ДП СФ № 000059, виданого на підставі рішення сесії Софіївської районної ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області № 13-2/XXIII від 30.06.1998.

Стягнути з Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області (53132, Дніпропетровська обл., Софіївський р-н, с. Девладове, вул. Привокзальна, будинок 10, код ЄДРПОУ 41848295) на користь Фермерського господарства "Радуга Агро" (53100, Дніпропетровська обл., смт Софіївка, вул. Меліоративна, буд. 9, кв. 9, код ЄДРПОУ 30010442) 4 204,00 грн. - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом

Повне рішення складено 09.04.2021.

Суддя І.Ф. Мельниченко