ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2021 р. Cправа № 902/1706/13(902/958/20)

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: Арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича в інтересах банкрута - ФОП Бойдаченка Антона Павловича

до: ОСОБА_1

про витребування земельної ділянки

в межах справи № 902/1706/13

за заявою: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк"

до: Фізичної особи-підприємця Бойдаченко Антона Павловича

про банкрутство

за участю:

представника арбітражного керуючого Микитьона В.В.: Луценка Р.М.

представника ОСОБА_1 : Ліфанової Л.М., за ордером

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває справа № 902/1706/13 за заявою АТ "ОТП Банк" про банкрутство ФОП Бойдаченка Антона Павловича.

Провадження у даній справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Так, ухвалою суду від 01.03.2021 року, зокрема, продовжено строк ліквідаційної процедури ФОП Бойдаченка А.П та повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) Микитьона В.В. по справі № 902/1706/13 до 23.08.2021 року; призначено справу до розгляду судовому засіданні на 23.08.2021 року.

30.09.2020 року від ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. на електронну адресу суду надійшла позовна заява б/н від 29.09.2020 року (вх. № 01-36/689/20) до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки по справі № 902/1706/13.

Згідно Витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи №902/1706/13(902/958/20) передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Відповідно до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України, 01.10.2020 року судом було здійснено запит до відповідного органу реєстрації щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача - гр. ОСОБА_1..

12.10.2020 року до суду від Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради надійшла довідка № 47840 від 06.10.2020 року про реєстрацію місця проживання гр. ОСОБА_1..

В подальшому, ухвалою суду від 19.10.2020 року призначено підготовче засідання з розгляду позовної заяви ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. б/н від 29.09.2020 року (вх. № 01-36/689/20) до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, в межах справи № 902/1706/13 на 17.11.2020 року.

Крім того, ухвалою суду від 01.10.2020 року було відмовлено в задоволенні, викладеної у позовній заяві б/н від 29.09.2020 року (вх. № 01-36/689/20) заяви ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. арбітражного керуючого Микитьона В.В. про вжиття заходів забезпечення позову по справі № 902/1706/13(902/958/20), повністю.

Разом з тим, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 року, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 01.10.2020 року у справі №902/1706/13(902/958/20) скасовано. Прийнято нове рішення, яким заяву арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову - задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101.

Поряд з цим, ухвалами суду підготовче засідання щодо розгляду вищевказаної позовної заяви по справі № 902/1706/13(902/958/20), в межах справи № 902/1706/13 відкладалося на іншу дату.

Водночас, ухвалою суду від 22.02.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу з розгляду позовної заяви б/н від 29.09.2020 року (вх. № 01-36/689/20) ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. - арбітражного керуючого Микитьона В.В. до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки по справі № 902/1706/13(902/958/20) в межах справи № 902/1706/13 - до судового розгляду по суті на 30.03.2021 року об 11:00 год..

Крім того, ухвалою суду від 29.03.2021 року, ухвалено забезпечити участь арбітражного керуючого Микитьона В.В. або його уповноваженого представника у судовому засіданні по справі № 902/1706/13(902/958/20), призначеному на 30.03.2021 року об 11:00 год. в режимі відеоконференції відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196.

На визначену дату в судове засідання, яке проведено проведено в режимі відеоконференції, з`явилися представники Позивача та Відповідача.

В ході розгляду справи по суті, представник Позивача підтримав позовні вимоги.

Представник Відповідача заперечила щодо задоволення позову та підтримала заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

В свою чергу, представник Позивача заперечив стосовно заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За змістом позову та наданих доказів, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13 було визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, за адресою: АДРЕСА_1 , (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48158251).

Крім того, заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі №127/5621/16-ц було витребувано від наступного набувача майна - ОСОБА_2 у власність банкрута Бойдаченка А.П. наступне майно:

- земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:012:0016, площею 0,1125 га, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, кадастровий номер 0510136300:01:010:0023, площею 0,0793 га, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- приміщення, магазин-кафе, з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями, загальною площею 378,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- магазин з прибудовою, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок, загальною площею 305,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

Все зазначене майно, на переконання Позивача, підлягає продажу в порядку визначеному КУзПБ та за рахунок коштів отриманих від його продажу буде здійснюватися задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство ФОП Бойдаченко А.П..

При цьому, наразі вулиця Стахурського в м. Вінниці перейменована у вулицю Андрія Первозванного.

Крім того, як встановлено арбітражним керуючим в ході здійснення ліквідаційної процедури, 14.05.2020 р. земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101, було відчужено поза волею власника (банкрута) та без відома арбітражного керуючого іншій особі.

Так, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 225692956 від 26.09.2020 р. земельна ділянка, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га була продана ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 630, виданий 14.05.2020, видавник: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В..

04.12.2020 року від приватного нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. супровідним листом № 110/01-16 від 01.12.2020 року надійшла завірена копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2020 року, який укладено між ОСОБА_2 (Продавець) від імені якого діяла представник - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (Покупець) на таких умовах :

Продавець продав, а Покупець купила земельну ділянку площею 0,0488 га в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки 0510136600:02:064:0033, цільове призначення - для ведення будівництва і обслуговування будівель торгівлі, яка розташована, згідно інформації з документу, що підтверджує право власності, за адресою : АДРЕСА_1 (п. 1.1).

Земельна ділянка, яка відчужується за цим договором належить Продавцю, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О., 09 жовтня 2014 року за реєстром № 2498, дублікат якого виданий 11 лютого 2020 року за реєстром № 387. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 179952805101. Державна реєстрація здійснена Вінницькою регіональною філією ДП "Центр ДЗК", що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0518732482020 від 17 лютого 2020 року (п. 1.2).

Під забороною відчуження (арештом), податковою заставою, іншими видами застав чи іпотекою, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. 14 травня 2020 року, земельна ділянка не перебуває (п. 1.7).

Право власності на земельну ділянку переходить до Покупця відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 334 Цивільного кодексу України - з моменту державної реєстрації цього права (п. 3.2).

Разом з тим, у позові повідомляється, що ні банкрут - Бойдаченко Антон Павлович особисто, ні арбітражний керуючий, який призначений ліквідатором банкрута не відчужували та не укладали з ОСОБА_1 вищевказаного договору.

На момент придбання Відповідачем спірного майна, власником вказаного майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно значився ОСОБА_2 - син банкрута Бойдаченка Антона Павловича .

Тобто, відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо власника майна не відповідали дійсності, оскільки спростовувалися заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц, згідно якого з 21.06.2016 р. власником спірного майна фактично був вже не ОСОБА_2 , а його батько - Бойдаченко Антон Павлович , який визнаний банкрутом господарським судом та щодо якого здійснюється ліквідаційна процедура.

При цьому, повний текст заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58692035.

А тому, Відповідач при необхідності мала можливість шляхом пошуку за ключовими словами в Єдиному державному реєстрі судових рішень довідатися про те, що відчужуване майно, яке вона має намір купити хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , однак йому насправді не належить відповідно до заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц. Тобто, ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна не був власником вищевказаного майна і Відповідач могла і повинна була це знати, оскільки відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень є загальнодоступними.

Крім того, не дивлячись на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про власника спірного майна ОСОБА_2 , на думку Позивача, пріоритет над вказаними записами має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц.

За наведених обставин, Позивач просить суд витребувати від ОСОБА_1 у власність Бойдаченка Антона Павловича , земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га.

Згідно відзиву б/н від 13.01.2021 року на позовну заяву, Відповідач заперечує щодо позову з таких підстав.

Відповідач придбала спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, який 14.05.2020 року посвідчений Терещенко В.В., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 630.

ОСОБА_5 , приватний нотаріус, при вчинені нотаріальної дії перевірила документи, що підтверджують право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, що відчужувалося (для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства) та перевірила наявність речових прав на вказане майно на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в результаті чого не було виявлено жодних заборон відчуження або арешту майна, а тому Відповідачка є добросовісним набувачем..

Доводи арбітражного керуючого про те, що відчужуване майно, хоча і зареєстроване за ОСОБА_2 , однак насправді йому не належить відповідно до заочного рішення суду, на переконання Відповідача є необґрунтованими та незаконними, а саме такими, що суперечать вимогам ст. 334 ЦК України та ст. ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Разом з тим, Відповідачка не знала і не могла знати, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати вказане майно або мав інші обмеження щодо розпорядження спірним майном, оскільки відповідно до п. 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідченні правочинів про відчуження нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас, Бойдаченко А.П. допустив вибуття спірного майна з його володіння з власної волі, оскільки знехтував своїм цивільним обов`язком реєстрації права власності на нерухоме майно, обов`язковість якого встановлена Цивільним кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Після визнання господарським судом 05.08.2015 року договору дарування спірного майна недійсним та витребування майна від попереднього власника за рішенням місцевого суду від 21.06.2016 року, ні Бойдаченко А.П. , ні арбітражний керуючий, до моменту відчуження спірного майна у 2020 році, не вчинили ніяких дій з приводу реєстрації права власності на вказане майно, чи виконання рішення суду щодо повернення власнику майна, чи накладення будь-яких обмежень щодо розпорядження чи користування цим майном.

Враховуючи викладене, Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову про витребування майна.

У запереченнях представника Позивача (вх. № 01-34/1643/21 від 22.02.2021) на відзив повідомляється, що рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. набрало законної сили лише після прийняття постанови Верховного Суду України від 21.08.2018 р., якою було залишене в силі вказане рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р..

Окрім того, арбітражний керуючий після отримання належної копії рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. неодноразово звертався до державного реєстратора для державної реєстрації права власності на спірне майно, однак з невідомих причини в реєстрації права власності рішенням державного реєстратора було незаконно відмовлено, що підтверджується відповідними рішеннями (копії додаються).

Отже, з наведеного вбачається, що Позивач не нехтував своїми обов`язками в частині державної реєстрації за ним спірного нерухомого майна, оскільки здійснював і до цих пір здійснює дії спрямовані на державну реєстрацію права власності на все майно, що зазначене в рішенні Вінницького міського суду від 21.06.2016 року.

За змістом пояснень представника Відповідача (вх. № 01-34/1631/21 від 22.02.2021 року), Відповідач є добросовісним набувачем, який законним шляхом набув своє майно, покладаючись на добросовісність дій ОСОБА_2 , тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях Позивача наявна воля на передачу майна іншим особам, а договори визнані недійсними на підставі рішень судів, наслідком яких Позивач набув права власності.

Крім того, ОСОБА_1 мала усі підстави вважати, що договори відчуження, за якими вона придбавала спірне майно є законними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що ОСОБА_2 , відчужуючи їй нерухоме майно, має право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

За викладених обставин, перекладання на третіх осіб наслідків визнання недійсними договорів ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі №902/1706/13, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 ..

Враховуючи встановлені обставини справи, суд зважає на наступні законодавчі положення.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Приписи ч. 1 ст. 2 ГПК України передбачають, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Судом встановлено, що згідно підстав позову, у власності Боржника - Бойдаченка А.П. перебуває, земельна ділянка (кадастровий номер 0510136600:02:064:0033), площею 0,0488 га, що підтверджується заочним рішенням Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц.

Разом з тим, за відомостями із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 225692956 від 26.09.2020 р. вищевказана земельна ділянка була продана Відповідачу за договором купівлі-продажу від 14.05.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В..

Поряд з цим, у позові повідомляється, що ні банкрут - Бойдаченка А.П. , ні ліквідатор боржника не відчужували та не укладали із Відповідачем вищевказаного договору.

За цих обставин, Позивачем заявлено позов про витребування від Відповідача у власність Бойдаченка А.П. зазначеної вище земельної ділянки.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, зокрема, визнано недійсним договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчений 14 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2940.

Також, даною ухвалою було припинено провадження у справі № 902/1706/13 в частині заяви ПАТ "ОТП Банк" (вх. № 06-54/137/15 від 16.06.2015 року) стосовно витребування з володіння ОСОБА_2 належних йому : земельної ділянки НОМЕР_1 , кадастровий номер 0510136600:02:012:0016, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; приміщення магазину-кафе, з офісними, підсобними і побутовими приміщеннями, що розташовані за адресою : АДРЕСА_2 ; земельну ділянку НОМЕР_2 , кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; магазин з прибудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку НОМЕР_3 , кадастровий номер: 0510136300:01:010:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , об`єкт житлової нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідна ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася на набула законної сили.

При цьому, в ухвалі від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, суд дійшов висновку, що боржник - ФОП Бойдаченко А.П. напротязі року до порушення справи про банкрутство №902/1706/13 та після порушення даної справи, на підставі договорів безоплатно здійснив відчуження нерухомого майна за рахунок якого можливе виконання боргових зобов`язань боржника перед кредитором та прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, в зв`язку з чим, наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з врахуванням заяви про уточнення вимог.

Окрім того, за змістом вищевказаної ухвали суду, розглянувши вимогу кредитора щодо витребування з володіння ОСОБА_2 зазначених у заяві про уточнення вимог земельних ділянок, приміщень та житлового будинку, суд звернув увагу на те, що відповідачем за вимогою стосовно витребування майна у даному спорі є фізична особа.

За цих обставин, в ухвалі від 05.08.2015 р. суд дійшов висновку про припинення провадження у справі № 902/1706/13 в частині заяви щодо витребування з володіння ОСОБА_2 земельних ділянок, приміщень та житлового будинку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, якою було визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Водночас, судом встановлено, що арбітражний керуючий ОСОБА_6 звернувся до Вінницького міського суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна.

Так, згідно наявного в матеріалах даної справи заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц за позовом арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна, вирішено : витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка Антона Павловича , зокрема, земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101.

Відтак, зазначеним вище судовим рішенням було вирішено питання щодо витребування майна у власність Бойдаченка А.П. , в т.ч., оспорюваної земельної ділянки.

При цьому, даним заочним рішенням суду встановлено, що сторонами договорів дарування були Бойдаченко А.П. та ОСОБА_7 , особа, яка незаконно отримала у власність від Бойдаченка А.П. майно. Тобто, на момент відчуження майна Бойдаченко А.П. був власником, однак втратив своє право власності внаслідок укладення договорів дарування, які в подальшому були визнані недійсними ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13.

Разом з тим, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким: у задоволені позову арбітражного керуючого Василика Віталія Валентиновича до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ "ОТП Банк" та на стороні відповідача ОСОБА_7 про витребування майна відмовлено.

В подальшому, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 року у справі № 127/5621/16-ц, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 року скасовано, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року залишено в силі.

У вищевказаній постанові Верховного Суду зазначено, що розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що останній власник спірного майна, яке належало ФОП Бойдаченку А.П. , ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки є рідним сином Бойдаченка А.П. та онуком ОСОБА_7 , а тому знав чи міг знати про процедуру банкрутства ФОП Бойдаченка А.П. та необхідність включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.

До того ж, як свідчать наявні в матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 набув права власності на спірне майно на підставі договорів дарування, тобто на безоплатній основі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування від ОСОБА_2 у власність ФОП Бойдаченка А.П. спірних об`єктів нерухомості та земельних ділянок. Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, та надав їм відповідну юридичну оцінку, а тому ухвалене ним рішення про задоволення позову арбітражного керуючого Василика В. В. є законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, встановлені вказаним вище заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц обставини щодо витребування від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. оспорюваної земельної ділянки, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду позовної заяви ліквідатора боржника у справі № 902/1706/13(902/958/20).

Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га була продана ОСОБА_2 . Відповідачу - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційним номером 630, що підтверджується наявним у матеріалах справи відповідним договором.

Також, на підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, право власності на оспорювану земельну ділянку було зареєстровано 14.05.2020 року за Відповідачем приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 179952805101, що підтверджується долученою до позову Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 225692956 від 26.09.2020 року.

Відтак, наразі право власності на оспорювану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1, ч. 5 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Відповідні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Як вказувалося вище, ухвалою суду від 05.08.2015 р. у справі № 902/1706/13, зокрема, було визнано недійсним договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, що посвідчений 14.10.2013 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Курановою О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2940.

Водночас, даним судовим рішенням встановлено, що згідно з укладеним 14.10.2013 року договором дарування земельної ділянки кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , її власником, стала ОСОБА_7 . В подальшому, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі за № 2498), укладеного 09.10.2014 року між ОСОБА_7 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець), Продавець продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0488 га, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, судовими рішеннями у справі № 127/5621/16-ц були встановлені обставини неправомірності перебування у власності ОСОБА_2 , зокрема, оспорюваної земельної ділянки та наявність підстав для її витребування у власність Бойдаченка А.П. , про що Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято заочне рішення від 21.06.2016 року у відповідній справі.

Отже, беручи до уваги те, що земельна ділянка площею 0,0488 га, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033 перебувала у власності ОСОБА_2 неправомірно, відтак подальше відчуження останнім у власність ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 14.05.2020 року відповідної земельної ділянки, суперечить вищевказаним судовим рішенням, які були чинними на момент укладення відповідного договору.

Принагідно, суд звертає увагу на те, що вищевказані відомості про право власності Відповідача на оспорювану земельну ділянку були внесені у період чинності заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц (набрало законної сили 21.08.2018 року згідно постанови Верховного Суду від 21.08.2018 року по вказаній справі), яким вирішено витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га.

За цих обставин, існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про власника спірного майна ОСОБА_2 , та в подальшому внесення запису про нового власника - ОСОБА_1 , на підставі укладеного між даними особами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2020 року, не є підставами, які підтверджують набуття Відповідачем права власності на оспорювану земельну ділянку, оскільки згідно наведених вище правових висновків Верховного Суду та обставин справи, пріоритет над вказаним записом має правовстановлюючий документ, яким спростовується такий запис, а саме - заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц.

Разом з тим, стаття 387 ЦК України, передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року по справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі N 6-140цс14).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 року у справі № 910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правоморчностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У своїй постанові від 20.02.2020 року по справі № 922/719/16, Верховний Суд вказав, що в разі, коли відчуження майна відбулося іншою особою після правочину, вчиненого боржником у підозрілий період з такою іншою особою ("кредитор" у розумінні статті 20 Закону про банкрутство) і визнаного недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, ліквідатор боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України, звернення ліквідатора боржника із заявою в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням ліквідатора боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

Так, згідно п. 12 ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження : вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлені факти неправомірності перебування у власності ОСОБА_2 оспорюваної земельної ділянки, яка належить Боржнику - Бойдаченку А.П. та її відчуження у власність Відповідача за договором купівлі-продажу від 14.05.2020 року, в зв`язку з чим, набута ОСОБА_1 оспорювана земельна ділянка підлягає витребуванню у власність Боржника - Бойдаченка А.П ..

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Також, суд звертає увагу на заяву представника Відповідача про застосування строків позовної давності, яка міситься у поданих до суду поясненнях (вх. № 01-34/1631/21 від 22.02.2021 року).

Слід зазначити, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Таке розуміння реалізації звернення до суду з заявою про сплив строку позовної давності є усталеним у судовій практиці та підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 16.08.2017, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 303/238/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 360/1415/15-ц.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Як вбачається із змісту вищевказаної заяви, остання мотивована тим, що ні арбітражний керуючий, а ні Бойдаченко Антон Павлович не вчинив жодних дій передбачених законом, щодо реєстрації права власності та набуття права власності на протязі більш ніж 3 роки.

При цьому, на переконання представника Відповідача Позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату - 21.06.2016 р. постановлення заочного рішення Вінницького міського суду, і щонайменше з цієї дати починає перебіг строк позовної давності для звернення з даним позовом.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 року року по справі № 10/5026/995/2012, в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.

В основу конструкції частини першої статті 261 ЦК України покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено, тобто носія права, а не іншої особи, у тому числі якій за законом надано повноваження із захисту цього права (у справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий).

А тому, Суд дійшов висновку, що у разі пред`явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 10/Б-743, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права, згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В силу ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписи ст. 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі № 922/1467/19, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Суд звертає увагу на те, що ліквідатором боржника вчинялись дії щодо реєстрації права власності на оспорювану земельну ділянку, однак державним реєстратором було відмовлено у державній реєстрації права власності, що підтверджується наданою представником арбітражного керуючого копією рішення № 48307296 від 20.08.2019 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Крім того, ухвалою суду від 12.11.2019 року було відмовлено у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" від 16.01.2019 р. (клопотання вх. №02.1-36/34/19 від 16.01.2019 року) в частині вимог про визнання неналежним виконання обов`язків ліквідатора Фізичної особи-підприємця Бойдаченка Антона Павловича арбітражним керуючим Василиком Віталієм Валентиновичем у справі № 902/1706/13.

Вказана ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили.

При цьому, як вбачається із змісту даного судового рішення, основною підставою скарги ПАТ "ОТП Банк" на дії та бездіяльність арбітражного керуючого Василика В.В. з вимогою припинити його повноваження була констатація невиконання з червня 2016 року по січень 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц.

Так, ухвалою суду від 12.11.2019 року у справі № 902/1706/13 були встановлені такі обставини.

У період з 17.02.2017 року по 21.08.2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.06.2016 року у справі № 127/5621/16-ц не мало статусу законного внаслідок тривалості апеляційного провадження та в зв`язку зі скасуванням рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30.03.2017 року.

Крім того, суд погодився з доводами арбітражного керуючого відносно вчинення активних дій, спрямованих на оформлення за ФОП Бойдаченко А.П. права власності на витребувані об`єкти нерухомого майна.

Так, з Витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.04.2017 року (том. 16 а.с. 22-26) вбачається, що ліквідатором 14.03.2017 року зареєстровано права власності на зазначені об`єкти нерухомості.

Також, з наданих Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради документів (том. 15 а.с. 139-191) судом встановлено, що 22.03.2017 року представниками ліквідатора подавалися заяви про державну реєстрацію прав; 19.04.2017 року направлено заяви про скасування такої реєстрації в зв`язку з винесенням 30.03.2017 року рішення Апеляційного суду Вінницької області.

Отже, ліквідатором використовувались повноваження щодо реєстрації права власності, так і відносно приведення у відповідність з чинними судовими актами реєстраційний дій з огляду на результати розгляду справи № 127/5621/16-ц.

20.08.2018 року державним реєстратором відмовлено ліквідатору у вчинені дій з реєстрації за банкрутом права власності, оскільки не надано документів, які підтверджують таке право (том. 16 а.с. 27-29).

Тому, об`єктивна можливість оформити права на майно виникла у ліквідатора лише з моменту отримання повного тексту Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 127/5621/16-ц.

При цьому, з матеріалів справи № 127/5621/16-ц встановлено, що арбітражний керуючий 29.11.2018 року звернувся до Вінницького міського суду з заявою про видачу копій судового рішення, які видано лише 13.12.2018 року.

Отже, вищенаведене спростовує доводи ПАТ "ОТП Банк" відносно зволікання та порушення майнових інтересів кредиторів арбітражним керуючим Василиком В.В. у період з 21.06.2016 по 13.12.2018 року.

Наведені вище обставини, спростовують викладені у відзиві на позов та заяві про застосування строків позовної давності твердження представника Відповідача стосовно не вчинення жодних дій арбітражним керуючим щодо реєстрації права власності на майно, чи виконання рішення суду щодо повернення власнику майна після визнання господарським судом 05.08.2015 року договору дарування спірного майна недійсним та витребування майна від попереднього власника за рішенням місцевого суду від 21.06.2016 року, до моменту відчуження спірного майна у 2020 році.

Крім того, як підтверджено матеріалами справи, заочним рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. по справі № 127/5621/16-ц було вирішено витребувати від ОСОБА_2 у власність Бойдаченка А.П. , зокрема, оспорювану земельну ділянку.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

За цих обставин, суд приходить до висновку, що вищевказаним заочним рішення суду відновлено право власності Бойдаченка А.П. на земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, яке останнім було втрачено внаслідок укладення договору дарування, який в подальшому був визнаний недійсним ухвалою суду від 05.08.2015 року у справі № 902/1706/13.

Відтак, твердження представника Відповідача про те, що Позивачу було відомо про порушення його прав на дату постановления заочного рішення Вінницького міського суду - 21.06.2016 р. є необґрунтованим, оскільки відповідним судовим рішенням було відновлено право власності Бойдаченка А.П. на земельну ділянку.

Поряд з цим, зазначене вище заочне рішення суду набрало законної сили 21.08.2018 року згідно постанови Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі № 127/5621/16-ц, а тому саме з цієї дати 21.08.2018 року дане заочне рішення набуло статусу законного та виникли правові підстави для вчинення відповідних реєстраційних дій.

Крім того, за наявності заочного рішення Вінницького міського суду від 21.06.2016 р. у справі № 127/5621/16-ц, яке набрало законної сили 21.08.2018 року, у ліквідатора боржника були відсутні підстави для звернення до суду із позовом про витребування майна, аж до моменту укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2020 року.

Водночас, суд звертає увагу на те, що саме з дати укладення вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки - 14.05.2020 року відбулося порушення права власності на належну на підставі заочного рішення суду від 21.06.2016 р. Бойдаченку А.П. оспорювану земельну ділянку, яка була набута Відповідачем у власність, про що свідчать даний договір купівлі-продажу та вчинені реєстраційні дії, яким надано оцінку судом вище.

Таким чином, твердження представника Відповідача про те, що з 21.06.2016 р. розпочав перебіг строк позовної давності для звернення із позовом про витребування майна у цій справі, не відповідає встановленим обставинам справи.

Окрім того, ухвалою суду від 18.12.2019 року було відсторонено арбітражного керуючого Василика В.В. від виконання повноважень ліквідатора ФОП Бойдаченка А.П. та призначено ліквідатором Фізичної особи-підприємця Бойдаченко А.П. у справі №902/1706/13 арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича.

Як повідомлено, ліквідатором боржника у позовній заяві, обставини відчуження оспорюваної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 14.05.2020 року були встановлені в ході ліквідаційної процедури, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер 225692956 від 26.09.2020 року.

Також, зазначені вище обставини щодо відчуження земельної ділянки поза волею боржника та арбітражного керуючого, були повідомлені ліквідатором у поданому до суду 21.10.2020 року проміжному звіті про хід ліквідаційної процедури у справі № 902/1706/13.

Отже, про факт відчуження оспорюваної земельної ділянки арбітражний керуючий Микитьон В.В. дізнався 26.09.2020 року, за наслідками формування та отримання вищевказаної Інформаційної довідки (доказів зворотнього Відповідачем не надано).

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна у даній справі розпочав свій перебіг, коли ліквідатор боржника дізнався про вибуття майна боржника до Відповідача.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до позовних вимог у цій справі, оскільки Позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності, в зв`язку з чим, заява представника Відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 369,55 грн, підлягають віднесенню на Відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. 7 ст. 145 ГПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відтак, застосовані постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 року у справі № 902/1706/13(902/958/20) заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101, наразі зберігають свою чинність.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 18, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Задоволити позов ліквідатора ФОП Бойдаченка Антона Павловича - арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича б/н від 29.09.2020 року (вх. № 01-36/689/20) до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки у справі №902/1706/13(902/958/20), в межах справи № 902/1706/13, повністю.

2. Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), у власність Бойдаченка Антона Павловича ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ), земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:064:0033, площею 0,0488 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 179952805101.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 11 від 31.01.2013 року; поштова адреса офісу: а/с 289-В, м. Київ, 01001; ідент. код НОМЕР_6 ) 2 369,55 грн - витрат на сплату судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

5. Копію рішення направити згідно переліку реконмедованим листом із повідомленням про вручення поштового відправлення та на адреси електронної пошти арбітражного керуючого ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 17.5 Перехідних положень ГПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 09 квітня 2021 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи;

2 - ФОП Бойдаченко А.П. - АДРЕСА_6 ;

3 - ОСОБА_1 - АДРЕСА_5