Справа №751/8505/20

Провадження №2/751/189/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Овсієнко Ю. К.

за участю секретаря Ващиліна Т.В.,

представника позивачів ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» - Воронцової М.В., представника третьої особи приватного нотаріуса ЧМНО Бєлової О.С. - Шамко О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Державний реєстратор Воронківської сільської ради Бобровицького району Беляєва Катерина Андріївна, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Белова Ольга Степанівна, про скасування запису про проведену державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

встановив:

Представник позивачів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 - адвокат Леонов О.Є., звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати незаконним та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 30435234 від 21.02.2019 року на нерухоме майно, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи»; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна, реєстр. № 1772702974101: квартира, загальною площею 47,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 та поновлення у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно записів про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у рівних частках за ОСОБА_4 та ОСОБА_4 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 07.12.2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС- Комерцбанк», діючим від імені ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №2402/1207/02-066 на суму 16000 доларів США під заставу нерухомого майна.

В рахунок забезпечення виконання вищевказаного зобов`язання 07.12.2007 року між Чернігівським регіональним департаментом АКБ «ТАС- Комерцбанк», діючого від імені ВАТ «Сведбанк» (далі - іпотекодержатель), ОСОБА_4 та майновим поручителем ОСОБА_3 (Іпотекодавцем) було укладено Іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального кругу Красногором О.В., запис в реєстрі № 5774.

В рахунок забезпечення виконання зобов`язань Іпотекодержателю було передано належну ОСОБА_4 двохкімнатну квартиру, загальною площею 47,5 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому 28.11.2012 року, між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор-Плюс» було укладено договір факторингу, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» (фактора) було перейшло право вимоги по заборгованості по кредитних договорах, в тому числі й по основному зобов`язанню.

28.11.2012 року знову відбулась заміна кредитора і право вимоги по основному зобов`язанню перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

В лютому місяці 2019 року, ОСОБА_4 дізналася, що 21.02.2019 року право власності на предмет іпотеки було перереєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи» (копія відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно додається, далі - ДРРП).

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРП), підставою для даної державної реєстрації зазначено:

- Договір про передачу прав за іпотечним договором, серія та номер: 2187, виданий 28.11.2012 року;

- Договір факторингу, серія та номер: б/н від 28.11.2012, видавник:сторони договору;

- Іпотечний договір, серія та номер 5774 від 07.12.2007 року.

Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Згідно відомостей з ДРРП від 04.11.2020 року, право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 27.10.2020 року, посвідченого Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. за № 3667.

Звертає увагу, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.09.2019 року, справа № 751/3346/190 (дата набрання законної сили 08.10.2019 року) за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» було скасовано арешт з квартири, переданої в іпотеку, накладений постановою Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 1643/23 від 27.09.2010 року.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.09.2020 року, справа № 751/6383/19 (дата набрання законної сили 22.07.2020 року) за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи», ОСОБА_4 було визнано такою, що втратила право користування квартирою переданої в іпотеку.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2014 року, справа № 751/348/14 (дата набрання законної сили 15.05.2014 року) за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2402/1207/02-066 від 07.12.2007 року, яка станом на 01.09.2013 року в становить 266 072, 90 грн. та складається з заборгованості: за кредитом - 113 005,03 грн.; по відсотках - 62 177,39 грн.; пеня - 90 890, 48 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі іпотечного договору від 07.12.2007 року, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частинах на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Новозаводської районної ради 08.04.2002 року номер 238, зареєстроване в Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації 08.07.2002 року, про що зроблено запис в реєстраційній книзі № 192 за реєстровим № 17017.

На підставі виконавчого листа № 2/751/235/14 від 02.02.2015 року було відкрито виконавче провадження № 48659861.В рамках виконання вищевказаного рішення суду державним виконавцем було звернено стягнення на пенсію ОСОБА_4 .. Виконання (стягнення коштів) даного рішення триває й до сьогодні.

Таким чином, вважає, що ТОВ «Кредитні ініціативи», в 2014 році скористався своїм правом на захист своїх прав та інтересів шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Вважає також, що окремої уваги заслуговує той факт, що суд встановив суму боргу в розмірі 266072 грн. 90 коп. за порушення взятих позивачем своїх зобов`язань. Подальше звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «Кредитні ініціативи» і його державна реєстрація здійснена 21.02.2019 року, порушує принцип ст. 61 Конституції України.

Вищенаведене позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснене ТОВ «Кредитні ініціативи», позивач ОСОБА_4 вважає незаконним та таким, що має бути скасоване і як наслідок, спірна квартира має бути витребувана у ОСОБА_2 із чужого незаконного володіння, як похідна вимога у разі визнання незаконної державної реєстрації. Зокрема зазначає, що відповідач не тільки не надав позивачам доказів переходу до нього прав за основним зобов`язанням, а й взагалі не повідомив належним чином про наявну суму боргу, реквізити для сплати тощо (враховуючи що Позивач є тільки поручителем), позивач мала право не виконувати свого обов`язку щодо повернення коштів. Позивачі не отримували від ТОВ «Кредитні ініціативі» будь-яких повідомлень та вимог. Також вважає, що спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті (п. 1.5. Кредитного Договору № 2402/1207/02-066) та використовується як місце постійного проживання Позивача, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів. Відтак вважають, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи», а тому просять скасувати запис Державного реєстратора Воронківської сільської ради Бобровицького району Беляєвої Катерини Андріївни № 30435234 від 21.02.2019 року на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Також зазначає, що на момент подання цього позову спірна квартира вже не перебуває в власності ТОВ «Кредитні ініціативи», а було надалі відчужене ним на користь ОСОБА_2 , а тому заявлено похідну вимогу про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння поточного власника.

У судовому засіданні представник позивачів позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» у судовому засіданні позов не визнала і в його задоволенні просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 93-97).

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала і в його задоволенні просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 80-81) та додаткових письмових поясненнях (а.с. 125).

Представник третьої особи Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Белової О.С. у судовому засіданні вважав позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмових поясненнях по справі (а.с. 170-175).

Третя особа Державний реєстратор Воронківської сільської ради Бобровицького району Беляєва К.А. у судове засідання не з`явилась. Про час та місце його проведення повідомлялась у встановленому порядку. Причини неявки суду невідомі.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 07 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», який змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2402/1207/02-066, за яким надано кредит в сумі 16000,00 доларів США терміном до 06 березня 2017 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 11,9% річних (а.с. 19-23, 24-25).

В якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», ОСОБА_4 та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір від 07.12.2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4 та ОСОБА_4 передала в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк» квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26-27).

28.11.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. Договору Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. Вказана обставина встановлена рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 січня 2020 року по справі №751/6383/19 (а.с. 37-39).

Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу (а.с. 158-166, 167-168, 169).

Відповідно до п.2.1, 2.2. Договору Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором кредиту від 07.12.2007 року № 2402/1207/02-066 та договором іпотеки, позичальником/іпотекодателем згідно яких є ОСОБА_4 та ОСОБА_4

27 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С., зареєстрований в реєстрі за № 3667, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у ТОВ «Кредитні ініціативи» нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 82-84).

Згідно пунктів 1.2, 1.3 вказаного договору купівлі-продажу дане нерухоме майно належить ТОВ «Кредитні ініціативи» (продавцю) на підставі договору про передачу прав за іпотечним договором за реєстровим № 2187, що підтверджувалось під час укладання договору купівлі-продажу Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 229885855, сформованого 27.10.2020 року (а.с.82-84,85).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом абз.1 п.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - а у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заетаводержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з ч.1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до п.12.3 Іпотечного договору, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пп.12.3.1. та 12.3.2.цього пункту Договору.

Згідно п.п 12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на Предмет іпотеки. Сторони з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавців, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 16 цього Закону; 6) надання витягів з державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У даному випадку має місце відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі іпотеки.

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9 та 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

ТОВ «Кредитні ініціативи» через кур`єрську пошту EXPRESS MAIL направило вимогу позичальнику та майновому поручителю ОСОБА_4 та ОСОБА_4 за вихідним номером 1260/18 від 03.03.2018 про негайне повернення заборгованості по кредитному договору та повідомило, що у разі невиконання ними законної вимоги банку, буде розпочато звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», проте ОСОБА_4 відмовився від отримання відправлення відповідно до листа кур`єрської пошти EXPRESS MAIL № 229-К від 20.11.2018р., проте 17.10.2018р. особисто отримав відправлення, адресоване ОСОБА_4 , що підтверджується накладною № 20002042 (а.с. 98-99).

Якщо у законі і договорі по різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом. У даному випадку однією із умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю була добровільна передача іпотекодавцем предмета іпотеки.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, доводи позивачів, які стверджують, що цього відправлення не отримували, в свою чергу свідчать про недобросовісність позичальника та іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя в очікуванні таких дій (стаття 13 ЦК України).

Що стосується посилання представника позивача на Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як на підставу, що унеможливлює проведення реєстрації прав власності, та на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотеко держателя, слід зазначити наступне.

У пункті першому Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно ч. 4 ст. 263 ІІПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969 цс 16 зроблено висновок, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»: право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 цього Закону): передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»: право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України: недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У пункті 12.3 договору іпотеки його сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Тлумачення положень статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього іпотекодержателем не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Отже, положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності № 30435234 від 21.02.2019 року на нерухоме майно, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» є безпідставною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 та поновлення у Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно записів про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у рівних частках за ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , суд дійшов наступного висновку.

Дану вимогу стороною позивача заявлено як похідну та таку, що підлягає задоволенню з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема що спірна квартира вибула з володінні позивачів поза їх волею.

Відтак, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно приписів статті 330 ЦК України виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:

- факт відчуження майна;

- майно відчужене особою, яка не мала на це права;

- відчужене майно придбав добросовісний набувач;

- відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільним кодексом України передбачені як способи захисту порушених прав, зокрема, віндикація та реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У цій справі позов подано не стороною правочину про витребування майна, яка стверджує, що спірна квартира вибула з володіння позивачів поза їх волею, і ТОВ «Кредитні ініціативи» не мало права її відчужувати, про що відповідач ОСОБА_2 не знала і не могла знати.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Зокрема, в контексті спірних правовідносин та наведених доводів слід зазначити, що сама по собі правова природа добросовісності означає, що особа придбаваючи той чи інший актив, не знала, і проявивши розумну обачність, не могла знати про те, що актив є проблемним та існують права та претензії третіх осіб на нього.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.

Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, яка законним шляхом набула своє майно, покладаючись на добросовісність дій ТОВ «Кредитні ініціативи», а тому у неї не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях ТОВ «Кредитні ініціативи» відсутня воля на передачу майна іншій особі для приховування його.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у даному випадку та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Відповідач ОСОБА_2 , придбаваючи спірну квартиру, якою володіли позивачі, на підставі договору купівлі-продажу, укладений з відповідачем ТОВ «Кредитні ініціативи», мала усі підстави вважати, що такий договір є законним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що ТОВ «Кредитні ініціативи», відчужуючи їй нерухоме майно, має право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов в частині витребування майна, яке відчужене стороною дійсного правочину - ТОВ «Кредитні ініціативи», що за його твердженням не було вчинено з метою приховування цього майна, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким позивачі зловживали.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 271-273, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду або через Новозаводський районний суд м. Чернігова.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий - суддя Ю. К. Овсієнко