ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/5422/20 Суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Редакція газети «Миронівський край» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2020 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач, Київське ОВ ФСЗІ) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства «Редакція газети «Миронівський край» (далі - Відповідач, ПП «Редакція газети «Миронівський край») про стягнення з ПП «Редакція газети «Миронівський край» на користь Київського ОВ ФСЗІ грошової суми в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 47 888,77 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ПП «Редакція газети «Миронівський край» були виконані всі законодавчо передбачені вимоги щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим підстави для притягнення останнього до адміністративно-господарської відповідальності відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким повністю задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Відповідачем не надано доказів безпосереднього перебування осіб з інвалідністю у трудових відносинах з ПП «Редакція газети «Миронівський край» як й аргументів на підтвердження створення відповідного робочого місця та подання до Київського обласного центру зайнятості звіту форми 3-ПН за 2019 рік. Наголошує, що саме по собі подання звітності до центру зайнятості, на переконання Апелянта, не звільняє підприємство від відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП «Редакція газети «Миронівський край» просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що звіти про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю направлялися протягом 2019 року, однак жодної особи на роботу не направлялося.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно поданого ПП «Редакція газети «Миронівський край» звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ Відповідачем визначена: середньооблікова кількість штатних працівників - 9 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 осіб (а.с. 8).

У зв`язку з тим, що Відповідачем не було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю протягом 2019 року, останній, на переконання Позивача, зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну непрацевлаштровану особу - 47 588,89 грн. (95 177,78 грн. х 50%) та пеню за несвоєчасну їх сплату в розмірі 299,88 грн.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 17, 18, 18-1, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. ст. 218, 238 Господарського кодексу України, а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що подання ПП «Редакція газети «Миронівський край» до служби зайнятості інформації для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2019 року свідчить про відсутність правових підстав для накладення на Відповідача адміністративно-господарських санкцій.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 ст. 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як було встановлено раніше, чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ст. 19 Закону, становила 1 осіб.

Судовою колегією враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Із змісту положень ст. 18-1 Закону вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, на чому безпідставно наголосило Київське ОВ ФСЗІ в апеляційній скарзі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі № П/811/696/17, від 06.02.2018 року у справі № П/811/693/17, від 08.05.2018 року у справі № 805/2275/17-а, від 24.04.2019 року у справі №817/1188/18, від 28.05.2019 року у справі №807/554/17, від 11.09.2020 року у справі № 440/2010/19, від 01.10.2020 року у справі № 520/3933/19

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.

Приписи пп. пп. 1.3 та 2.1 Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Відповідачем протягом 2019 року щомісячно подавалися звіти форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю до Миронівської районної філії Київського обласного центру зайнятості (а.с. 13-34, 71-81), що підтверджується, зокрема, відмітками уповноваженої особи центру зайнятості про їх прийняття. При цьому доказів направлення на роботу до підприємства осіб з інвалідністю та відмови у прийнятті їх на роботу Відповідачем матеріали справи не містять.

Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, ПП «Редакція газети «Миронівський край» було виконано у повному обсязі обов`язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено « 07» квітня 2021 року.