ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2021 р. Справа №914/1831/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.,

Суддів:Кордюк Г.Т.,

Кравчук Н.М.,

розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Гірськолижний комплекс Волосянка б/н від 11.01.2021 (вх. №01-05/327/21 від 21.01.2021),

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.12.2020, повний текст складено та підписано 21.12.2021

у справі №914/1831/20 (суддя Н.Є. Березяк)

за позовом Заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури, м. Стрий Львівської області, в інтересах держави в особі позивача Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, м. Сколе Сколівського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Гірськолижний комплекс Волосянка, с. Волосянка Сколівського району Львівської області

про: стягнення суми збитків у виді упущеної вигоди під час ухилення від укладення замовником будівництва договору пайової участі у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.12.2020 у справі №914/1831/20 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Гірськолижний комплекс Волосянка на користь Славської селищної ради 175 000, 00 грн збитків у виді упущеної вигоди під час ухилення від укладення замовником будівництва договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради та 2 625,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ Гірськолижний комплекс Волосянка оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 21.01.2021, тобто з пропуском строку для апеляційного оскарження рішення суду.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права. Так, апелянт зазначає, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507, призначеного для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні, в групі 241 Споруди спортивного та розважального призначення зазначений клас 2411 Стадіони, спортивні поля та майданчики.

Цей клас включає: спортивні майданчики, обладнані для занять спортом на відкритому повітрі, такими як футбол, бейсбол, регбі, водний спорт тощо; треки та поля для автомобільного, велосипедного та кінного спорту. До даного класу належить підклас 2411.3 Споруди для занять водним спортом. На думку апелянта, басейн, збудований на території туристичного комплексу Захар Беркут на вул. Б. Хмельницького у с. Волосянка Сколівського району Львівської області, належить до закладів спорту, відтак, ТзОВ ГК Волосянка не належить до категорії осіб, які залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій. спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру щодо обґрунтування прокурором у позові підстав для самостійного подання позову в інтересах держави виходжу з наступного.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до господарського суду з позовною заявою.

В позовній заяві прокурор обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 2 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган. на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до ст. ст. 6. 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У відповідності до вимог ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч.5 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначив, що прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до цього рішення Конституційного Суду України під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах на захист інтересів держави.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Позивачем у вказаному спорі визначено Славську селищну раду, яка у відповідності до ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Окрім того, згідно ст.18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Позовна заява пред`явлена в інтересах держави в особі Славської селищної ради, оскільки ненадходження чи несвоєчасне надходження коштів до бюджету територіальної громади Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, порушує економічні інтереси держави з огляду на структуру бюджетної системи України та в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів негативно впливає на стан виконання бюджету, що ставить під загрозу економічну безпеку держави, робить неможливим належне виконання державою своїх соціально- економічних функцій.

Тому, у даному випадку вбачається, що Славська селищна рада Сколівського району Львівської області, уповноважена державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, незважаючи на очевидний характер порушень з боку Відповідача, від виконання визначених чинним законодавством та акту органу місцевого самоврядування, володіючи інформацією про не укладення Відповідачем договору пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради та неотримання коштів до місцевого бюджету в сумі 175 000 грн, яка охоплюється визначенням упущеної вигоди, не вживала достатніх заходів до відшкодування вказаних недоотримаиих коштів Відповідачем на розвиток інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради, та за захистом до суду не зверталась, обмежившись скеруванням лише двох листів на адресу Відповідача про необхідність укладення вищевказаного договору (від 28.08.2018 та 26.12.2019).

Стрийською місцевою прокуратурою 25.05.2020 скеровувався запит №05-42-3387вих20 в орган місцевого самоврядування Сколівского району, в тому числі і Славську селищну раду, про надання інформації, зокрема, про вжиті ними заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку по договорах про пайову участі (а.с.18-19).

Славською селищною радою надано на вказаний запит інформацію від 30.01.2020 за №02-18/149 (а.с.17) та від 28.05.2020 за №02-18/698-1(а.с.20), згідно якої встановлено, що Славською селищною радою не вжито достатніх заходів, в тому числі позовного характеру до Відповідача щодо стягнення коштів зі сплати пайових внесків, що, в свою чергу підтверджує факт неналежного здійснення захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження та обґрунтовує факт звернення в інтересах держави в особі Славської селищною радою саме прокурором.

Вказані обставини свідчать про нездійснення Славською селищною радою захисту інтересів держави, що має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень та підтверджує наявність виключного випадку для звернення прокурора з даним позовом до суду.

Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить не неналежно.

В обґрунтування правових підстав для представництва інтересів держави слід зазначити, що Верховний Суд України у постанові від 08.02.2019 у справі 915/20/18 виклав правову позицію з приводу представництва прокуратурою інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.

А саме, посилаючись на ті ж норми права (п. 3 ст. 131-1 Конституції України. ч.3, 4 ст. 53 Г1ІК України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99) суд зазначає, що, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Тому, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, у тому числі на юридичну допомогу.

Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає інтереси великої кількості людей або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси чи майно (п. 33 рішення у справі Корольов проти Російської Федерації № 2 від 01.04.2010, заява № 5447/03; п. 35 рішення у справі Менчінська проти Російської Федерації від 15.01.2009, заява №42454/02).

В даному випадку прокурор не виступає у якості альтернативного суб`єкта звернення до суду, оскільки згаданий орган місцевого самоврядування хоча і має повноваження захистити інтереси держави, але не реалізував такі шляхом звернення до суду з позовною заявою про стягнення збитків у виді упущеної вигоди під час ухилення Відповідача від укладення замовником будівництва договору пайової участі у розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевою прокуратурою 18.06.2020 на адресу Славської селищної ради направлено повідомлення про намір звернутися з вказаним позовом в інтересах держави до Господарського суду Львівської області, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України Про Прокуратуру (а.с. 44). Доказів вжиття заходів на захист порушених інтересів держави, зокрема, самостійного пред`явлення Славською селищною радою відповідної позовної заяви чи про оскарження підстав для представництва до суду не подано.

Славська селищна рада є отримувачем коштів пайової участі, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, при цьому, Радою не вжито заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді пайової участі, а тому прокурор обґрунтовано звернувся з позовом до суду саме в інтересах селищної ради.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначає Закон України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 року №3038-VI (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 40 Закону порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Водночас, за ч. 5 зазначеної статті величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і поза майданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Таким чином, ст. 40 Закону встановлено обов`язок замовника будівництва взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування, такий договір має бути укладений в обов`язковому порядку в межах строку, встановленого ч. 9 ст. 40 Закону, а не укладення цього договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

У застосуванні наведеної норми суд звертається до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі №922/753/16 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі №904/914/18, згідно з яким аналіз положень ч.ч. 2, 3, 9 ст. 40 Закону дає підстави для висновку, що обов`язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов`язок пов`язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Водночас, наведені норми Закону та пункти положення, які за своїм змістом є ідентичними, встановлюють, що величина пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі (розрахунку, який є невід`ємною частиною договору), укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

З урахуванням наведених положень законодавства встановлено, що Відповідач у справі є замовником будівництва басейну на території туристичного комплексу Захар Беркут на вул. Б.Хмельницького, 1 в с. Волосянка Сколівського району Львівської області, а отже, на нього поширюється дія Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Як зазначалось вище, на момент здійснення робіт з будівництва басейну на території туристичного комплексу Захар Беркут на вул. Б.Хмельницького, 1 в с.Волосянка Сколівського району Львівської області, діяли норми Закону, які зобов`язували замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, у зв`язку з чим відповідач, як замовник будівництва, повинен був укласти з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради і сплатити пайові внески.

До матеріалів справи долучено звернення відповідача від 01.02.2019 №01-02-19/1 до позивача із пропозицією укласти договір про пайову участь в розвитку інфраструктури Славської ОТГ, однак доказів наявності відповідного договору, чи доказів оплати пайової участі у відповідному розмірі відповідачем суду надано не було.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву зазначив про те, що басейн збудований на території туристичного комплексу Захар Беркут на вул. Б. Хмельницького у с. Волосянка Сколівського району Львівської області належить до закладів спорту, відтак вважає, що ТзОВ ГК Волосянка не належить до категорії осіб, які залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Вказані доводи Відповідача, на думку суду, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

04.11.2019 за № ЛВ 141193080470 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській власті зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, розташованого на території с.Волосянка Сколівського району, а саме будівництво басейну на території туристичного комплексу Захар Беркут, замовником якого являється- Товариство з обмеженою відповідальністю Гірськолижний комплекс Волосянка.

Відповідно до п.20 вказаної декларації кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 2 500 тис.грн.

Згідно п.22 декларації кошти пайової участі у розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту не залучалися згідно п.п. 2,6 ч.4 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Встановлено, що п.1 декларації у графі код об`єкта згідно державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 зазначений код об`єкта - 2411.3. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд 018-2000 під кодом 2411.3 Споруди для занять водним спортом.

Вказаний вид будівель споруд згідно державною класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений і введений в дію наказом Держстандартом України від 17.08.200000 №507, код 411.3 Споруди для занять водним спортом є підпунктом в класі 24 Інші інженерні споруди.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про фізичну культуру і спорт під терміном заклад фізичної культури і спорту слід розуміти юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту вищих навчальних закладів, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров`я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Суб`єкти сфери фізичної культури і спорту - фізичні або юридичні особи, які здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту. Суб`єктами сфери фізичної культури і спорту є: фізичні особи, які займаються фізичною культурою і спортом, у тому числі спортсмени; фахівці сфери фізичної культури і спорту; заклади фізичної культури і спорту; відповідні органи влади. Фізкультурно-оздоровча діяльність це заходи, що здійснюються суб`єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку фізичної культури, а фізкультурно-спортивні послуги - це організація та проведення суб`єктами сфери фізичної культури і спорту фізкультурно-оздоровчої діяльності та/або фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю або підготовки спортсменів до змагань з видів спорту, визнаних в Україні.

Як вбачається з Детальної інформації про юридичну особу - ТзОВ ГК Волосянка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТзОВ ГК Волосянка є:

55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування (основний);

77.21 Прокат товарів для спорту та відпочинку;

82.11 Надання комбінованих офісних адміністративних послуг;

82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.;

93.11 Функціювання спортивних споруд;

96.04 Діяльність із забезпечення фізичного комфорту;

47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;

47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах;

47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах;

49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.;

56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування;

68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна

Будівництво басейну на території туристичного комплексу Захар Беркут, замовником якого являється Товариство з обмеженою відповідальністю Гірськолижний комплекс Волосянка, за своїм цільовим призначенням не відповідає положенням Закону України Про фізичну культуру і спорт, у зв`язку з чим не може бути віднесене до будівель фізичної культури і спорту.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що здійснення будівництва басейну на території туристичного комплексу Захар Беркут не підпадає під жодну зі підстав звільнення від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбачених частиною 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній до 01.01.2020).

У апеляційній скарзі апелянт посилається на ст.1 ЗУ «Про фізичну культуру та спорт», проте цитує лише її частину.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про фізичну культуру та спорт» заклад фізичної культури і спорту - юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, заклади спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров`я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

З детальної інформації про юридичну особу - ТзОВ ГК Волосянка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ТзОВ ГК Волосянка не є закладом фізичної культури і спорту.

Крім того, відповідно до ч.3 сг. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, а згідно абз. 3 ч.9 кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Відповідно до ч. 11 зазначеної норми, інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається в декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Таким чином, в декларації про готовність до експлуатації об`єкта, на яку в обґрунтуванні своїх доводів у запереченні посилається відповідач, в обов`язковому порядку передує укладення договору пайової участі та здійснення замовником будівництва повної оплати за таким договором.

Відповідно до ч.1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ч. 1 ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до п.4-1 ч.1 ст.71 Бюджетного кодексу України, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.

Частиною 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл. селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно із статтею 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 217 ГК України господарськими санкціями, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно - господарські та адміністративно-господарські санкції.

Статтею 224 ГК України, яка кореспондується із статтею 623 ЦК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з частиною другою статті 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Славською селищною радою розрахунок по об`єкту будівництва здійснено на підставі затвердженої в установленому порядку проектної документації, розробленої згідно з державними будівельними нормами, стандартами та правилами. Згідно із затвердженою проектною документацією загальна кошторисна вартість об`єкта будівництва становить - 2 500 тис.грн.

Згідно рішення Славської селищної ради від 20.06.2019 № 1025 Про укладення договору пайової участі з ТзОВ ГК Волосянка вирішено укласти договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради та встановлено пайову участь у розмірі 175 000 грн, що становить 7% від загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва.

Строк, визначений Законом України Про регулювання містобудівної діяльності та п.2.1. положення у 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлений саме для добровільного виконання стороною вказаного обов`язку, і невиконання такого зобов`язання не звільняє замовника від укладання договору.

Відтак, визначення позивачем величини пайової участі відповідача у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури у розмірі 175 000,00 грн є обґрунтованою.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько- правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків: причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою га збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Невнесення відповідачем коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради є збитками, тобто об`єктивним зменшенням майнових благ територіальної громади Славської селищної ради. Територіальній громаді населених пунктів Славської селищної ради протиправними діями відповідача завдано збитків в розмірі 175 000,00 грн.

Наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Внаслідок цього Славська селищна рада була позбавлена можливості отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка охоплюється визначенням упущена вигода. При цьому наслідки у виді упущеної вигоди перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Таким чином наявні усі елементи складу правопорушення у діях відповідача: протиправної поведінки у вигляді бездіяльності у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій, наявності у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками та вини відповідача, а сукупність наведених елементів є підставою для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 1 лютого 2017 у справі № 3-1441гс16, №908/312/1 б від 22.03.2017).

Таким чином, Славська селищна рада недоотримала кошти пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту у сумі 175000,00 грн, що є не одержаними нею доходами, які вона могла одержати б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності ТзОВ ГК Волосянка, що в силу приписів частини другої статті 224 ГК України є упущеною вигодою.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ТзОВ ГК Волосянка зобов`язане було укласти Договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Славської селищної ради, проте не виконало і не вжило дій, які б свідчили про намір виконати своє зобов`язання, адже всупереч вимогам закону та чинних актів органів місцевого самоврядування зареєструвало декларацію про готовність об`єкту до експлуатації без виконання обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта.