Справа № 509/478/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

за участі секретаря Савченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Таїровської селищної ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, визнання особи такою, що втратила право користування житлом

ВСТАНОВИВ:

Позивач у лютому 2021 р. звернувся до суду із позовом до відповідача в якому просив розірвати шлюб укладений між ним та ОСОБА_2 , визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 з батьком, визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 . Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що спільне життя з відповідачем не склалось, сторони проживають окремо та не ведуть спільного господарства. Причиною розпаду сім`ї стали різні погляди на побутові проблеми та обов`язки подружжя в сім`ї. Позивач вважає, що ОСОБА_2 не спроможна надати доньці належний рівень виховання, не має постійного доходу, не піклується про розвиток дитини, а тому позивач просить визначити місце проживання доньки разом з ним. ОСОБА_2 не проживає у будинку АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин, позивач є власником вищевказаного будинку, а тому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .

Позивач у судове засідання не з`явився, представник позивача надав до суду заяву у якій вимоги позову підтримав у повному обсязі з підстав викладених у ньому, просив слухати справу за його відстуності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомленний належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов до суду не подав.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 10.09.2011 р.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За правилом ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Судом встановлено, що сторони не підтримують сімейно-шлюбні стосунки.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим.

Згідно з ст.ст. 21, 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Суд дійшов висновку, що причини, з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків і поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має. За таких умов подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ст. 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991 року, визначено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ст. 29 ч. 1 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ст. 29 ч. 4 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Згідно з вимогами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. 157 ч. 3 СК України той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Із системного тлумачення ст. 3 ч. 1, ст. 9 Конвенції про права дитини, ст. 11 ч. ч. 2 і 3 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Враховуючи вищевикладене, а також особисті якості батьків, можливість створення батьком дитини належних умов для її виховання, його більшу турботу і увагу до дитини, виходячи із найвищих інтересів дитини, аналізуючи кожен аспект відносин до дитини, висвітлений під час розгляду справи, оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимоги визначення місця проживання дитини.

Належним способом захисту цивільних прав є пред`явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, які є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК; ст. 405 ЦК).

Позивач є власником житлового будинку, що розташований за адресою: будинок АДРЕСА_1

Як вбачається з акту обстеження відповідач за зареєстрованою адресою місця проживання не проживає тривалий час.

Відповідно до ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Суд, захищаючи права власності позивача, усуває перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Частиною 2 ст.405 ЦК України передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідач ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у зазначеному будинку тривалий час, втратив зв`язок і зацікавленість до вказаного житла, а тому за правилами ч. 2 ст. 405 ЦК України втрачає право на користування цим житлом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 49, 76, 77-81, 178, 247, 263-265, 354, 355, ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати шлюб укладений 10.09.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1267.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. К. Кочко