ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2021Справа № 910/16032/20Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В., при секретарі судового засідання Тарасюку А.Ю., розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (49000, м. Дніпро, узвіз Крутогірний, буд. 28, кв. 136) до Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1 А)

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01054, м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 31)

про визнання недійсним та скасування рішення Правління №49 від 06.10.2020 року про продаж третім особам права вимоги Банку до фізичних осіб - позичальників за простроченими ними кредитними договорами

Представники сторін:

від позивача: Бондар Є.І. - адвокат;

від відповідача: Баранов В.С. - адвокат;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20 жовтня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 19.10.2020 року до Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсним та скасування рішення Правління №49 від 06.10.2020 року про продаж третім особам права вимоги Банку до фізичних осіб - позичальників за простроченими ними кредитними договорами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане рішення є незаконним, оскільки суперечить майновим інтересам Банку.

Ухвалою господарського суду міста Києва було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію рішення Правління №49 від 06.10.2020 року про продаж третім особам права вимоги Банку до фізичних осіб - позичальників за простроченими ними кредитними договорами; підготовче засідання у справі призначено на 18.11.2020 року.

В підготовчому засіданні 18.11.2020 року було оголошено перерву на 09.12.2020 року.

20.11.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 02.12.2020 року з`явився представник відповідача, який надав клопотання про залишення позовної заяви без руху, клопотання про продовження строку на надання доказів та клопотання про розгляду справи у закритому судовому засіданні.

У підготовчому засіданні 09.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; задоволено клопотання представника відповідача про розгляд справи в закритому судовому засіданні; ухвалено проводити розгляд справи № 910/16032/20 в закритому судовому засіданні; задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку на подання доказів; встановлено відповідачу строк для подання доказів до 23.12.2020 року; ухвалено розглянути клопотання про залишення позовної заяви без руху в наступному підготовчому засіданні та відкладено підготовче засідання на 13.01.2021 року.

13.01.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

13.01.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про визнання позовної заяви зловживанням процесуальними правами та залишення позовної заяви без розгляду.

У підготовчому засіданні 13.01.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та оголошено перерву на 27.01.2021 року.

22.01.2021 року через відділ діловодства суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 26.10.2020 року.

27.01.2021 року судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, а також відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та зловживання правами; закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.02.2021 року.

У судовому засіданні 24.02.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, а також додаткові документи по справі.

24.02.2021 року відкладено судове засідання на 17.03.2021 року.

24.02.2021 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 року відмовлено в задоволенні заяви Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про забезпечення позову.

01.03.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.

17.03.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив та на клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 17.03.2021 року з`явилися представники сторін.

Представник позивача наполягав на задоволенні позову, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" стверджує, що здійснила звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених статтями 245-247 Кодексу законів про працю України, на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому частинами 2, 3 статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Предметом спору у даній справі є вимога Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним та скасування рішення Правління АТ КБ "ПРИВАТБАНК" №49 від 06.10.2020 року про продаж третім особам права вимоги Банку до фізичних осіб - позичальників за простроченими ними кредитними договорами.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на незаконність спірного рішення, оскільки воно суперечить майновим інтересам трудового колективу, банку та держави, яка є його єдиним та 100% власником, а для реалізації вказаного рішення Банком буде порушено "Міжнародний стандарт фінансової звітності".

Заперечуючи проти заявлених вимог відповідач посилається на те, що між банком та позивачем не було укладено колективного договору, тому звернення до суду «в інтересах трудового колективу» здійснено без наявності законних повноважень; окрім позивача, у банку створено та зареєстровано 32 профспілкові організації з різним статусом (від первинних до всеукраїнських), разом з тим, подання даної позовної заяви здійснено позивачем без узгодження зі всіма профспілковими організаціями; позивач не доводить суду в чому полягає порушення його прав та інтересів у зв`язку з прийняттям спірного рішення; матеріали справи не містять доказів на підтвердження завдання будь-якої матеріальної шкоди у зв`язку з прийняттям спірного рішення.

Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Як зазначалося вище позивач стверджує, що здійснив звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених статтями 245-247 Кодексу законів про працю України, на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому частинами 2, 3 статті 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Суд зазначає, що особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (Закон).

Відповідно до статті 1 Закону професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);

первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (положення ст. 2 Закону).

Згідно зі статтею 19 Закону профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Стаття 25 Закону ередбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об`єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

Частиною 2 статті 243 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян.

У розумінні статті 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.

Таким чином, в основу поняття «трудовий колектив», представництво інтересів якого здійснюють саме профспілки, законодавець поклав форми, що засновані виключно на трудових та пов`язаних з ними соціально-економічних відносинах.

Викладене вище свідчить, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Відповідно до Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", затвердженого протоколом №1 від 19.07.2019 року позачергових загальних зборів членів Первинної профспілкової організації співробітників Головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" є добровільною неприбутковою громадською організацією, яка створена відповідно до вимог чинного законодавства України і об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових та соціально - економічних прав та інтересів.

Згідно з п.2.1 Статуту метою Профспілки є захист трудових та соціально - економічних прав та законних інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК".

Відповідно до пункту 2.2. Статуту завданням Профспілки є: представництво членів Профспілки перед роботодавцем та Адміністрацією AT «КБ "ПРИВАТБАНК", а також в інших державних органах та органах місцевого самоврядування, в судах та правоохоронних органах для захисту їх трудових та соціально-економічних прав та законних інтересів; участь у розробленні та здійсненні правил внутрішнього трудового розпорядку Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК"; підготовка та затвердження нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між працівниками та Адміністрацією Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", тобто роботодавцем; внесення пропозицій керівним органам та роботодавцю - AT КБ "ПРИВАТБАНК" про прийняття або внесення змін до внутрішніх нормативно-правових актів, які регламентують трудові права та обов`язків членів Профспілки; розроблення та укладання колективного договору або погодження з Роботодавцем форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами; здійснення громадського контролю за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов; проведення незалежної експертизи умов праці, а також об`єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них; участь у розробці проектів відомчих рішень, що зачіпають інтереси членів Профспілки; організація поліпшення умов службової діяльності членів Профспілки, їх побуту, відпочинку, медичного обслуговування, культурно-масових і спортивно-масових заходів, надання допомоги сім`ям членів Профспілки; надання членам Профспілки правової допомоги, проведення методичної роботи, спрямованої на кваліфікований захист індивідуальних і колективних прав та інтересів членів Профспілки.

Отже, приймаючи до уваги положення Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК", суд зазначає, що метою створення вказаної Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" є захист трудових та соціально - економічних прав та інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК".

Суд зауважує, що позивач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", проте в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження укладання колективного договору, а тому дана профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору.

Окрім цього, відповідачем у справі вказане саме Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК", проте позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про порушення (невизнання, оспорення) відповідачем прав та інтересів членів профспілки.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "ПРИВАТБАНК" наділена правом на звернення до суду саме з метою захисту трудових та соціально-економічних прав та інтересів членів даної профспілки.

Щодо доводів позивача про те, що спірне рішення зменшило госпрозрахунковий дохід Банку, суд зазначає натупне.

Відповідно до п. 3 Статуту Банку його організаційно-правовою формою є акціонерне товариство.

Як передбачено ч. 1 ст. З Закону України "Про акціонерні товариства" (Закон) акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства (ч. 1 ст. 4 Закону).

Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства, (ч. 1 ст. 20 Закону). Корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами (п. 8 ст. 2 Закону).

Як передбачено п. 20 Статуту Банку, Банк самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном та коштами відповідно до законодавства.

Таким чином, виключно акціонер має право на активи (майно) Банку та має право отримувати дивіденди.

Суд зауважує, що концепція впливу розміру госпрозрахункового доходу безпосередньо на трудовий колектив була відображена у ст. 20 Закону України "Про власність" (який втратив чинність 27.04.2007 року), відповідно до якої суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні парт та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Однак, в чинному законодавстві України вона відсутня, саме тому отримання товариством прибутку чи збитку має безпосередній вплив виключно на власника такого товариства.

Таким чином позивачем не надано жодних доказів на підтвердження зменшення прибутку.

Також з позовної заяви вбачається, що позивачем робиться припущення про те, що умови угоди про продаж прав вимоги є заздалегіть невигідними для Банку.

На підтвердження своїх доводів позивач посилається виключно на заяви фізичних осіб-боржників, з яких останній робить припущення, що Банк нібито може отримати в 60 разів більше суму, за яку на його думку будуть продані права вимоги вказані в оскаржуваному рішенні.

Суд звертає увагу на те, що на підтвердження своїх припущень позивач не надав жодних належних доказів щодо будь-яких негативних наслідків, які б вже настали для Банку.

Щодо тверджень позивача про порушення Банком міжнародних стандатрів ведення фінансової звітності, суд зазначає таке.

Оскаржуваним рішенням Банк продає належне йому право вимоги до фізичних осіб-боржників, які прострочили виконання своїх зобов`язань, тобто відбувається саме продаж, а не списання.

Відповідно до п. 3.1.2. Міжнародного сндарту фінансової звітності 9 (МСФЗ 9) фінансові інструменти визнання та, у відповідних падках, припинення визнання звичайного придбання або продажу фінансових активів здійснюється, з використанням обліку за датою операції або обліку за датою розрахунків.

Як визначено п.п. 3.2.3 та 3.2.4 МСФЗ 9 суб`єкт господарювання припиняє визнання фінансового активу у випадку, якщо він передає контракті права на одержання грошових потоків.

Відповідно до Додатку А до МСФЗ 9: припинення визнання (derecognition) - це ключення фінансового активу або фінансового зобов`язання, що був (було) раніше визнаний (визнане), зі звіту про фінансовий стан суб`єкта господарювання.

Розділом 3.3. МСФЗ 9 визначено порядок припинення визнання фінансових зобов`язань. У 3.3.3. цього розділу зазначено, що різниця між балансовою вартістю фінансового зобов`язання (або частини фінансового зобов`язання), яке було погашене або передане іншій стороні, та плаченою компенсацією, включаючи будь-які передані негрошові активи або прийняті бов`язання, визнається в прибутку або збитку.

Однак, позивач не дивлячись на змість п. 3.2.3 МСФЗ 9, на який він посилається у позовній заяві продовжує стверджувати що відбудеться списання.

При цьому позивачем не зазначається яке саме його право порушено та підлягає захисту.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган владиз обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen.), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 року Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, оскільки позивачем не доведено обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення цього права відповідачем, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача .

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 07.04.2021 року (у зв`язку з перебуванням судді Данилової М.М. у відпустці, на лікарняному та у нарадчій кімнаті).

Суддя М.В. Данилова