Господарський суд

Житомирської області

_______________________________________

___________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1066/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Шолодько М.М. - ордер ЖТ №12442 від 22.10.2020;

Гайдай Д.А. - паспорт ВР №059726 від 30.11.2002;

від відповідача: Кулеша О.А. - довіреність №88 від 13.01.2021;

від третьої особи: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Свято-Серафімівської Парафії Української Православної Церкви

до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_1

про зобов`язання укладення договору оренди нежитлового приміщення на новий строк

Свято-Серафімівська Парафія Української Православної Церкви звернулася до суду з позовом, згідно якого просить зобов`язати КЕВ м. Житомира укласти на новий термін Договір оренди з Свято-Серафимівською парафією Житомирської єпархії УПЦ на нежитлове приміщення клубу площею 25,7 кв.м. в будівлі інв.№4, військового містечка (військового шпиталю) №13, за адресою: м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 22 терміном на 2 роки 11 місяців. Також просить стягнути судовий збір у сумі 2102,00грн.

Ухвалою від 29.09.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 22.10.2020.

22.10.2020 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 12.11.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа №906/1066/20, призначена на 12.11.2020, в судове засідання не вносилась.

Ухвалою суду від 24.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 16.12.2020.

Ухвалою від 16.01.2021 суд залучив до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військову частину НОМЕР_1 та відклав підготовче засідання на 13.01.2021.

Протокольною ухвалою від 13.01.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження, згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та оголосив перерву до 28.01.2021.

Ухвалою від 28.01.2021 суд відмовив у задоволенні заяви позивача від 28.01.2021 про зміну предмета позову, закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 24.02.2021.

Ухвалою суду від 24.02.2021 розгляд справи по суті відкладено на 11.03.2021.

В судовому засіданні 11.03.2021 оголошувалась перерва до 25.03.2021.

В судовому засіданні 25.03.2021 представники позивача позов підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням обставин, додатково зазначених у заяві про зміну предмета позову, а саме просили суд врахувати, приписи підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№540-ІХ від 30.03.2020; №553-ІХ від 13.03.2020; №1071-ІХ від 14.12.2020), за яким строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його (їх) закінчення.

Представник відповідача позовні вимоги заперечила. В судовому засіданні наголосила, що Договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. При цьому не надання згоди на його укладення на новий термін є правом орендодавця.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи, що явка третьої особи не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі представника останньої.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно позовної заяви, позивач вказує, що з 15.01.2002 року в приміщенні нежитлового приміщення частини клубу Житомирського військового шпиталю площею 25,7 кв.м., за згодою начальника Головного військового медичного управління Міністерства Оборони України, проводяться богослужіння священнослужителями Житомирської та Новоград-Волинської Єпархії Української Православної Церкви. Вказане приміщення, як пояснив позивач, являється церковною спорудою, пам`ятником архітектури місцевого значення, оскільки ще 18 жовтня 1910 року було освячене во ім`я Преподобного Серафима Саровського та належить до Української православної церкви.

Зазначає, що 01.08.2017 між Свято-Серафимівською парафією Житомирської єпархії УПЦ (позивач, орендар) та КЕВ м. Житомира (відповідач, орендодавець) було укладено Договір оренди № 111/207 на нежитлове приміщення клубу площею 25,7 кв.м. в будівлі інв.№4, військового містечка (військового шпиталю) №13, за адресою: м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 22 терміном на 2 роки 11 місяців (далі - Договір (а.с. 7-14)). При цьому пояснив, що Договір укладено до 01.07.2020 включно, з можливістю подальшої пролонгації, згідно з його п. 6.2.

Зауважив, що відповідно до ч.1 ст. 15, ч. 2 ст. 18 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення конкурсу мають релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній.

Наголосив, що позивач, як орендар, виконує договірні зобов`язання у повному обсязі та своєчасно сплачує орендні платежі.

Зсилаючись на ст. 764 ЦК України, вважає вищезазначений Договір оренди продовженим, оскільки сплачує орендну плату, весь церковний інвентар знаходиться в приміщенні храму, а у зв`язку із запровадженим карантином, ні орендар, ні представники орендодавця не допускаються на територію Житомирського військового шпиталю.

Разом з тим, як вказав позивач, КЕВ м. Житомира заперечує проти укладання Договору оренди вказаного приміщення на новий термін, зсилаючись на пункт 10.6.3 Договору та наказ Генерального штабу ЗСУ від 20.11.2018 № 407 "Про затвердження Положення про духовні центри Збройних Сил України". Однак, на думку позивача, визначені у п. 10.6.2. Договору оренди підстави відсутні, тому заперечення відповідача щодо продовження строку Договору оренди є безпідставними.

За вказаного, позивач просить суд зобов`язати КЕВ м. Житомира укласти на новий термін Договір оренди на орендоване приміщення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається на ст. 2, 4, 162, 164, 176, 236, 237 ГПК України, ст. 763, 764 ЦК України, ст. 15, 18 Закону України № 157-ІХ від 3 жовтня 2019 "Про оренду державного та комунального майна" (із змінами від 16.06.2020 та 21.07.2020).

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву (а.с. 52-56), позовні вимоги заперечив.

Пояснив, що повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 полковника медичної служби О.Серебрякова №1153 від 13.05.2020, було поінформовано КЕВ м. Житомир про те, що командування частини у подальшому не планує використовувати службове приміщення загальною площею 25,7 м.кв. під Свято-Серафимівську парафію УПЦ на території військового госпіталю для задоволення релігійних потреб постійного особового складу та хворих, які перебувають на лікуванні, тому листами від 25.05.2020, 17.06.2020, 01.07.2020, 17.07.2020 КЕВ повідомляв орендаря, що не планує продовжувати дію договору оренди та просив звільнити приміщення і повернути орендоване майно.

Також відповідач просив суд врахувати, що:

- відповідно до п.2.2. Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом МОУ від 02.02.2010 №46, орендодавці, на балансі яких перебуває нерухоме військове майно, готують проекти Переліків та за погодженням з командирами військових частин, за якими це майно закріплено, подають їх за підпорядкованістю до територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України;

- на підставі наказу начальника Житомирського гарнізону Міністерства оборони України від 17.03.2020 №5 "Про визначення старших військових містечок в Житомирському гарнізоні на 2020 рік" старшим військового містечка №13, де знаходиться, зокрема, приміщення клубу інвентарний №4, яке є предметом договору оренди №111/2017, визначено полковника Серебрякова Олександра;

- приміщення, яке є предметом договору оренди № 111/2017 знаходиться на території військової частини і має відповідний режим пропуску з урахуванням вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (розділ 10), керівних документів по військовій частині, наказів і директив Міністра оборони України;

- на підставі доручення заступника Міністра оборони України №889/деп від 08.10.2018 року, необхідно враховувати рішення Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, яке відбулося 5 вересня 2018 року щодо недопустимості перебування Української православної церкви (Московського патріархату) у військових частинах, госпіталях тощо усіх військових формувань.

Враховуючи вищенаведене, зсилаючись на приписи ст. 6, 627, 629, ч.1 ст. 753, ч.1 ст. 777 ЦК України та ч.2 ст. 291, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовну вимог у повному обсязі.

Третя особа у письмових поясненнях (а.с. 8-91) та заяві від 26.01.2021 (а.с. 111-113) навела обставини, аналогічні викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву. Додатково зауважила, що незважаючи на неодноразові повідомлення, станом на 06.01.2021 позивач приміщення не звільнив та не надав можливість використовувати вказане приміщення для виконання завдань за призначенням військового госпіталю, що перешкоджає лікувальному процесу, значно знижує можливість надання високоякісної, своєчасної допомоги військовослужбовцям, збереження їх життя та здоров`я.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши приписи законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини. Згідно з ч.3 цієї статті, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що 01.08.2017 між Свято-Серафимівською парафією Української православної церкви (позивач, орендар) та КЕВ м. Житомира (відповідач, орендодавець) було укладено Договір оренди № 111/207 нерухомого військового майна, розташованого в Житомирському гарнізоні за адресою: м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 22, військове містечко №13, нежитлові приміщення інв. №4 (далі - Договір (а.с. 7-14)).

Згідно з п. 1.1. Договору, предметом оренди є військове майно - нежитлові приміщення клубу площею 25,7 кв.м. в будівлі інв. №4, військового містечка №13, що знаходиться на балансі КЕВ м. Житомир та розміщене за вищевказаною адресою.

У п. 10.1 Договору сторони обумовили, що цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців , що діє з 01.08.2017 до 01.07.2020 включно.

Оскільки спір між сторонами виник саме у зв`язку із волевиявленням позивача, всупереч заперечень відповідача, орендувати зазначене майно понад визначений п. 1.1 Договору строк, суд враховує наступне.

Частина 1 статті 759 ЦК України та ст. 283 ГК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ч. 3 ст. 760 ЦК України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим кодексом та іншим законом.

Оскільки предметом Договору є нерухоме військове майно, на правовідносини між сторонами поширює свою дію ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до абз. 3 п. 6 ст. 2 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Відповідно до абз. 8 п. 1 ст. 3 ЗУ "Про оренду Державного та комунального майна", об`єктами оренди за цим Законом є майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем.

Так як строк дії Договору визначено з 01.08.2017 до 01.07.2020 включно (п. 10.1. Договору), то на спірні правовідносини поширюється дія ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX, який набрав чинності 01.02.2020. Згідно з ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного закону, Договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

За вказаного суд враховує, що у п. 6.2 Договору сторони погодили, що орендар, який належним чином виконує свої обов`язки за Договором оренди, після закінчення строку Договору має переважне право перед іншими особами, за умови рівних пропозицій щодо оренди, на укладення Договору на новий строк. У мови Договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов Договору переважне право орендаря на укладення Договору припиняється.

Також у п. 10.4 Договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви орендаря про припинення чи укладення Договору оренди на новий строк за місяць до закінчення строку оренди, дія Договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його укладено.

Також суд враховує, що згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 18 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які, зокрема, укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону.

Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України, право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають, зокрема, релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що в порядку, визначеному п. 10.4 Договору чи ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", орендар не звертався до орендодавця із відповідною заявою, тому, продовження Договору чи укладення його на новий строк, з визначених у вказаному пункті Договору та статті закону не відбулося.

При цьому судом встановлено, що Командир ВЧ НОМЕР_1 підполковник медичної служби О.Серебряков направив Начальнику КЕВ м. Житомир повідомлення від 13.05.2020 за №1153 (а.с. 58), зокрема, про те, що командування частини у подальшому не планує до здачі в оренду під Храм Св. Прп. Серафіма Саровського УПЦ Московського патріархату на території військового госпіталю для задоволення релігійних потреб; клопоче про припинення чинності дії договору оренди №111/2017 до 01.07.2020, у зв`язку із службовою необхідністю та потребою у вказаному приміщенні для виконання завдань за призначенням військового госпіталю та у відповідності з пунктом 10.7, внаслідок закінчення строку договору, на який його було укладено; враховуючи завершення терміну дії договору оренди №111/2017 до 01 липня 2020 року та пункту 10 договору, просить повідомити встановленим чином не пізніше ніж за 30 календарних днів орендаря про припинення дії оренди на підставі пункту 10.7, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено через службову необхідність використовувати вказане приміщення для виконання завдань за призначенням військового госпіталю у складі ЗСУ (а.с. 58).

28.05.2020 орендарем отримано від орендодавця попередження за №1966 від 25.05.2020, згідно якого позивач повідомлявся про вищевказаний лист командування ВЧ НОМЕР_1 , закінчення строку договору оренди та необхідність повернення орендованого майна протягом трьох робочих днів з підписанням акту приймання-передачі (а.с. 59).

Листом від 17.06.2020, орендодавець, на заперечення орендаря від 09.06.2020 повідомив, що: згідно доручення заступника Міністра оборони України №889/деп від 08.10.2018, неприпустимо перебування Української православної церкви (Московського патріархату) у військових частинах, госпіталях, тощо усіх військових формувань; враховуючи вказане та неодноразові звернення ВЧ- НОМЕР_1 , КЕВ м. Житомир не має наміру на продовження договору оренди №111/2017 від 01.08.2017. Також у вказаному листі орендодавець вимагав вивільнити орендовані приміщення після підписання акту приймання-передачі згідно п. 10.7. Договору (а.с. 60).

Згідно листа від 01.07.2020, орендодавець, зсилаючись на закінчення терміну дії Договору оренди №111/2017 від 01.08.2017, направляв для підписання Додаткову угоду до Договору з актом приймання-передачі майна та, зсилаючись на п. 10.9. Договору, просив орендаря в триденний термін після отримання, підписані та завірені мокрою печаткою примірники додаткових угод з актами приймання-передачі майна повернути для реєстрації та підпису до КЕВ м. Житомир.

Однак 14.07.2020 орендодавцем було отримано пропозицію від орендаря про укладення договору оренди терміном на три роки на період з 01.07.2020 по 01.07.2023 (а.с. 28-29).

У відповіді на вказану пропозицію, листом від 17.07.2020 (а.с. 30) орендар повідомив орендаря, що на його адресу 17.06.2020 направлявся лист, з викладеними обставинами щодо неможливості продовження договору оренди №111/2017 від 01.08.2017. Також орендар вимагав терміново повернути на адресу КЕВ м. Житомир підписані та завірені мокрою печаткою примірники додаткових угод з актами приймання-передачі, які були надіслані орендарю.

За п. 10.7. Договору, чинність останнього припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Як зазначалося вище, у п. 10.4 Договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви орендаря про припинення чи укладення Договору оренди на новий строк за місяць до закінчення строку оренди, дія Договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його укладено.

При цьому, факт подальшого користування приміщенням орендарем та сплата орендних платежів не свідчить про продовження дії Договору, оскільки згідно з його п. 3.10, у разі припинення (розірвання) Договору, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передачі включно.

З вищенаведеного вбачається, що пропозицію про укладення Договору позивач направив відповідачу після закінчення строку, на який його було укладено, вказавши до того ж строк його дії у своїй пропозиції з 01.07.2020 по 01.07.2023, тобто 3 роки.

Аналізуючи зміст вищевказаних листів, суд дійшов висновку, що орендодавець не мав наміру продовжувати строк дії Договору оренди №111/2017 від 01.08.2017, у зв`язку з тим, що мав намір використовувати спірне приміщення у власних потребах.

Зважаючи на те, що позивач просить суд зобов`язати КЕВ м. Житомира укласти на новий термін Договір оренди, терміном на 2 роки 11 місяців, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1,7 ст. 179 ГПК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Слово "зобов`язувати" в українській мові має декілька значень: накладати на кого-небудь якісь обов`язки, примушувати когось виконувати що-небудь; примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином (Словник української мови в 11 томах, том 3, стор. 675). Отже, словосполученням "про зобов`язання укласти договір у певній редакції, наданій позивачем" позивач відобразив своє волевиявлення до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та просив суд примусити відповідача до цього.

Вимога позивача зводиться до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач заперечує щодо укладення на новий термін Договору оренди. При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається на п. 6.2. Договору та вважає, що підстави для відмови в укладенні Договору оренди відсутні.

Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 ГК України, одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просив зобов`язати відповідача укласти договір оренди на новий термін, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.

Отже, визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.

Відтак, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Також, у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 по справі №924/1134/14 міститься висновок про те, що реалізуючи визначене у статті 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з прийняттям до уваги його правових обґрунтувань.. Отже, якщо позивач просить суд зобов`язати відповідача укласти договір у поданій ним редакції з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини - про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України та не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача відповідно до статті 5 ГПК України.

З правовою позицією про можливість надання судового захисту за позовною вимогою "про зобов`язання укласти договір у певній редакції" погодився Верховний Суд України у постанові №15/095 від 27.05.2015 у справі №924/1134/14, у випадку надання позивачем проєкту договору та якщо укладення такого договору є зобов`язанням відповідача в силу закону.

Отже, вимога позивача зобов`язати укласти договір оренди на новий термін, зважаючи на її обґрунтування у позовній заяві, суд розцінює як вимогу про визнання Договору оренди укладеним.

За вканого суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язковим для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядається судом.

Натомість судом встановлено факт припинення дії Договору оренди 01.07.2020, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, з урахуванням неодноразових завчасних повідомлень про відсутність намірів у орендодавця передавати зазначене майно в оренду. При цьому визначеного Договором чи законом обов`язку відповідача укласти з позивачем договір оренди щодо вказаного позивачем майна суд не встановив.

Відповідно до ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас цьому суд враховує, що позивач не зазначив у прохальній частині позовної заяви та не додав до неї проект відповідного договору, в редакції якого просить визнати Договір укладеним, при цьому з наявної у справі пропозиції про укладення договору оренди (а.с.28-29), вбачається невідповідність строку дії Договору, про який просить позивач у позові.

За вищенаведеного, позовна вимога задоволенню не підлягає.

Зсилання позивача на приписи підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (№540-ІХ від 30.03.2020; №553-ІХ від 13.03.2020; №1071-ІХ від 14.12.2020), за яким строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його (їх) закінчення, не впливає на результат вирішення спору, оскільки вказаний пункт Закону доповнено згідно із ЗУ №1071-ІХ від 04.12.2020, тобто в той час, коли строк Договору оренди №111/2017 закінчився. При цьому слід зазначити, що стосовно вказаного Закону Фонд Державного майна України надав роз`яснення та повідомив, що вказаний пункт закону має бути реалізований має бути реалізований на підставі заяв орендарів, чиї договори закінчуються в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), які орендарі подають на підставі частин 8 і 9 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". У заяві, окрім інформації, передбаченої законодавством про оренду, заявник, який бажає скористатися правом, передбаченим підпунктом 5 пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-IX (далі спеціальні положення Закону про COVID), зазначає про те, що діяльність заявника була заборонена або обмежена на період встановлення карантину, і що внаслідок цього заявник просить продовжити його договір на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення.

Разом з тим, позивачем не надано доказів звернення до відповідача з відповідною заявою. Доказів обмеження у здійсненні оренди з визначеною Договором метою, до справи також не надано.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на вищенаведене, вимоги позивача про зобов`язання КЕВ м. Житомира укласти на новий термін Договір оренди задоволенню не підлягають.

Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Свято-Серафімівської Парафії Української Православної Церкви (10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Фещенка - Чопівського, буд. 32, ід. код 26394025) до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир (10014, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, буд. 20, ід. код 08492505) відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 05.04.21

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек.).