open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 910/13930/18
Моніторити
Постанова /06.04.2021/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /05.02.2021/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /11.01.2021/ Касаційний господарський суд Постанова /23.11.2020/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /10.08.2020/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /20.07.2020/ Північний апеляційний господарський суд Рішення /09.06.2020/ Господарський суд м. Києва Рішення /09.06.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.05.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /10.04.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.03.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /03.03.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /07.02.2020/ Господарський суд м. Києва Постанова /17.01.2020/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /20.11.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /08.10.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /08.08.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.02.2019/ Господарський суд м. Києва Рішення /16.01.2019/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /08.11.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.10.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.10.2018/ Господарський суд м. Києва
Це рішення містить правові висновки
Це рішення містить правові висновки
emblem
Це рішення містить правові висновки Справа № 910/13930/18
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /06.04.2021/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /05.02.2021/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /11.01.2021/ Касаційний господарський суд Постанова /23.11.2020/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /10.08.2020/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /20.07.2020/ Північний апеляційний господарський суд Рішення /09.06.2020/ Господарський суд м. Києва Рішення /09.06.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.05.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /10.04.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /17.03.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /03.03.2020/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /07.02.2020/ Господарський суд м. Києва Постанова /17.01.2020/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /20.11.2019/ Касаційний господарський суд Постанова /08.10.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /08.08.2019/ Північний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.02.2019/ Господарський суд м. Києва Рішення /16.01.2019/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /08.11.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.10.2018/ Господарський суд м. Києва Ухвала суду /22.10.2018/ Господарський суд м. Києва

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/13930/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін

касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020

за позовом акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Бізнес Технолоджіс"; ОСОБА_1

про стягнення 116 306,55 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У жовтні 2018 року акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (раніше - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", наразі і далі - АТ КБ "ПриватБанк", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до "Смарт Бізнес Технолоджіс" (далі - ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс", відповідач 1) і ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 2) про стягнення солідарно з відповідачів 80 150,00 грн заборгованості за кредитом і 36 156,55 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом за період із 01.11.2017 по 13.08.2018 за договором банківського обслуговування від 07.12.2012.

Позовні вимоги із посиланням на положення статей 525, 527, 530, 610 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України обґрунтовано порушенням ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" зобов`язань за договором банківського обслуговування від 07.12.2012 у частині повернення використаних кредитних коштів. Оскільки виконання зобов`язань ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" за цим договором забезпечено порукою згідно з договором поруки від 19.12.2014, укладеним між ОСОБА_1 - поручителем і АТ КБ "ПриватБанк" - кредитором, позивач вважав, що спірні суми необхідно стягнути з відповідачів солідарно.

Рух справи

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2019 (суддя Сташків Р.Б.) позов задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 (колегія суддів у складі: Мартюк А.І., Зубець Л.П., Пашкіна С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.01.2020 (колегія суддів у складі: Дроботова Т.Б. Пільков К.М., Чумак Ю.Я.) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/13930/18 скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий судовий розгляд, Верховний Суд вказав, що здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позов кредитора (АТ КБ "ПриватБанк") про солідарне стягнення як з боржника (ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс"), так і з поручителя ( ОСОБА_1 ) спірної заборгованості за кредитом і відсотків за користування ним за договором від 07.12.2012, попередні судові інстанції залишили поза увагою, що згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" про стягнення 175 745,79 грн заборгованості за кредитним договором від 07.12.2012, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі та стягнуто з ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти в сумі 175 745,79 грн, з яких: 80 150,00 грн - заборгованість за кредитом, 42 943,10 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 44 085,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, 8 567,43 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом. Відповідні обставини, установлені згідно з цим рішенням у справі № 910/3458/16, як і правові наслідки, у тому числі щодо чинності поруки, виходячи із зазначеного, залишилися нез`ясованими, що має суттєве значення для правильного вирішення цього спору в справі, що переглядається, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2020 (суддя Карабань Я.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 80 150 (вісімдесят тисяч сто п`ятдесят) грн 00 коп. заборгованості за кредитом та 1 214 (одну тисячу двісті чотирнадцять) грн 24 коп. судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (колегія суддів у складі: Станік С.Р., Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- договір поруки припинився у зв`язку з припиненням кредитного договору в момент набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 № 910/3458/16;

- судом першої інстанції не застосовано частину першу статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- договір поруки є припиненим з підстав закінчення строку на звернення до суду, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки договір поруки укладено 19.12.2014, а тому в силу наведеної норми порука припинилась 19.12.2017.

Скаржник обґрунтовує необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі її винятковістю для скаржника, а також фундаментальністю для формування єдиної правозастосовчої практики в сфері регулювання правовідносин поручительства й, зокрема, застосування статті 559 Цивільного кодексу України (припинення поруки). При цьому зазначає, що оскаржуваними судовими актами попередні інстанції відступили від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, а також Верховного Суду України, викладеної у постановах: від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, від 14.09.2016 у справі № 6-1451цс16, у справі № 6-53цс14, від 20.04.2016 у справі № 6-2662цс15, від 29.03.2017 у справі № 6-3087цс16.

Підставами касаційного оскарження, як зазначено у касаційній скарзі, є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та підпункти а), в) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

07.12.2012 ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява).

Згідно із Заявою відповідач 1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування від 07.12.2012 № б/н (далі - Договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до Договору відповідачу 1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок (номер вказаний в заяві) в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами.

Відповідно до пункту 3.18.1.16. Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт- банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Згідно з пунктом 3.18.1.1. Умов, кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди (пункт 3.18.1.3 Умов).

Відповідно до пункту 3.18.1.8. Умов, проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Згідно з пунктом 3.18.1.6. Умов, ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших).

Як підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечувалось учасниками спору, свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 80 150,00 грн.

На адресу відповідачів було направлено претензію з вимогою про погашення заборгованості за Договором, докази чого позивачем додано до позовної заяви.

Також, за наслідками розгляду справи встановлено, що відповідач 1, всупереч статтям 525, 526, 530, 629, 1054 ЦК України та статті 193 ГК України належним чином не виконав умови договору внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом в розмірі 80 150,00 грн, а також заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 01.11.2017 по 13.08.2018 у розмірі 36 156, 55 грн.

Суди також установили, що 19.12.2014 між АТ КБ "ПриватБанк" - кредитором і ОСОБА_1 - поручителем укладено договір поруки № POR1418985785564, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" - боржником зобов`язань за угодами-приєднання.

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою - 2", в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Відповідно до цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У пункті 1.5 договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником зобов`язань за "Угодою-1 і/або Угодою-2", боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до пункту 4.1 договору сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором поруки припиняється через 15 років після укладення зазначеного договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою-2", цей договір поруки припиняє свою дію.

За змістом пункту 2.1.2 договору поруки, у разі невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого у пункті 1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(их) зобов`язання(нь). Ненаправлення кредитором такої вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник, у разі невиконання боржником зобов`язань за "Угодою-1 та Угодою-2", незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої цим пунктом вимоги.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі №910/3458/16 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" про стягнення 175 745,79 грн заборгованості за кредитним договором від 07.12.2012, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто з ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" загалом 175 745,79 грн, з яких:

- 80 150,00 грн - заборгованості за кредитом;

- 42 943,10 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом;

- 44 085,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань;

- 8 567,43 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в даній справі в постанові від 17.01.2020, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами попередніх інстанцій залишилися нез`ясованими відповідні обставини, установлені згідно з рішенням у справі № 910/3458/16, як і правові наслідки, у тому числі щодо чинності поруки.

Разом з тим, згідно з відповіді Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16.03.2020 вих. №63218, у виконавчому провадженні №51239772, з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/3458/16 від 10.05.2016, 16.09.2019 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв`язку з відсутністю у боржника коштів та майна, а також станом на 16.09.2019 інформація щодо погашення боргу у виконавчому провадженні на момент його завершення відсутня.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили, на даний час є не виконаним.

Рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову до відповідача 2 мотивовано тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 задоволено вимоги кредитора (позивача у даній справі) та стягнуто з відповідача 1: 80 150,00 грн - заборгованості за кредитом, 42 943,10 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, 44 085,26 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, 8 567,43 грн - заборгованості з комісії за користування кредитом, яке боржник не виконав, що свідчить про зміну банком порядку, умов і строку дії кредитного договору, що засвідчено у вказаному рішенні, та виключає можливість стягнення процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку, а тому позовні вимоги в цій частині визнано судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2, як поручителя по договору поруки, на користь позивача 80 150, 00 грн основної заборгованості за кредитом.

Апеляційний господарський суд, погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив про те, що підстави, передбачені статтею 559 ЦК України, для припинення дії договору поруки - не встановлено за наслідками апеляційного розгляду справи і відповідачем 2 не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України наявність обумовлених статтею 559 ЦК України підстав для припинення поруки. При цьому, наведена норма також не передбачає такої підстави припинення поруки, як з припинення кредитного договору в момент набрання законної сили рішенням суду з присудженням до стягнення сум за ним з боржника.

При цьому, підстави для припинення основного зобов`язання обумовлені статтями 598-609 ЦК України, зокрема статтею 599 ЦК України визначено припинення зобов`язання виконанням, проведеним належним чином. Проте, суд апеляційної інстанції зазначив, про наявність невиконаного судового рішення, а відтак, і відсутність доказів належності виконання боржником основного зобов`язання - не свідчить про їх припинення саме внаслідок наявності судового рішення, яке встановило лише безспірність вимог кредитора до боржника, і як наслідок, не припинило ні в договірному, ні в законодавчо визначеному порядку наявність існуючого забезпечувального зобов`язання (поруки).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (частини перша, друга статті 543 Цивільного кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено що:

- відповідач 1 належним чином не виконав умови договору, внаслідок чого у відповідача 1 перед позивачем виникла заборгованість за кредитом в розмірі 80 150,00 грн, а також заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.11.2017 по 13.08.2018 у розмірі 36 156,55 грн за період з 01.11.2017 по 13.08.2018;

- рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" про стягнення 175 745,79 грн заборгованості за кредитним договором від 07.12.2012, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто з ТОВ "Смарт Бізнес Технолоджіс" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" загалом 175 745,79 грн, з яких:

- 80 150,00 грн - заборгованості за кредитом;

- 42 943,10 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом;

- 44 085,26 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань;

- 8 567,43 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом;

- сума заборгованості за кредитом в розмірі 80 150,00 грн., присуджена до стягнення за рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили 10.05.2016, заявлена позивачем в межах справи №910/13930/18 до солідарного стягнення до відповідача 1, як боржника, та відповідача-2, як поручителя.

Крім того, суди попередніх інстанцій врахували, що оскільки сума заборгованості за кредитом в розмірі 80 150,00 грн., присуджена до стягнення за рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили 10.05.2016, а з відповідним позовом про стягнення вказаної суми, зокрема і з відповідача 1, позивач звернувся у листопаді 2018 року, підстав для присудження до стягнення вказаної суми боргу з відповідача 1 немає. Крім того, у даній справі позивач заявив також до солідарного стягнення з відповідачів окрім суми основного боргу (80 150,00 грн.), заборгованість за процентам за користування кредитом за період з 01.11.2017 по 13.08.2018 у розмірі 36 156,55 грн. за період з 01.11.2017 по 13.08.2018, тобто за період, який не охоплювався у справі № 910/3458/16 (внаслідок його ненастання у часі).

У свою чергу, доводи скаржника зводяться до безпідставності присудження до стягнення з нього, як поручителя, суми основного боргу в розмірі 80 150,00 грн., вказуючи на те, що договір поруки припинився у зв`язку з припиненням кредитного договору в момент набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2016 № 910/3458/16.

При цьому під час нового розгляду справи судом першої інстанції було витребувано у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію щодо наявності заборгованості і стану її погашення у виконавчому провадженні, відкритому на підставі наказу господарського суду міста Києва від 10.05.2016 у справі № 910/3458/16.

Згідно з відповіді Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16.03.2020 вих. №63218, у виконавчому провадженні № 51239772, з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/3458/16 від 10.05.2016, 16.09.2019 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв`язку з відсутністю у боржника коштів та майна, а також станом на 16.09.2019 інформація щодо погашення боргу у виконавчому провадженні на момент його завершення відсутня.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16, яке набрало законної сили, на даний час не виконано боржником ні у примусовому, ні у добровільному порядку, а виконавче провадження з примусового його виконання закрито внаслідок відсутності у боржника коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що стягувач не позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання з метою отримання присуджених коштів в межах справи № 910/3458/16.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наявність рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2016 у справі № 910/3458/16 виключає можливість повторного стягнення з відповідача 1 суми основної заборгованості за кредитом (80 150,00 грн).

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у пункті 4.1 договору поруки сторонами встановлено строк поруки -15 років.

Крім того, закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Саме з цих підстав Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи скаржника щодо не врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №2-1283/11, а також у постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, від 14.09.2016 у справі №6-1451цс16, №6-53цс14, від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, від 29.03.2017 у справі №6-3087цс16 є безпідставними, оскільки в силу правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів застосовує до спірних правовідносин, які виникли у справі, що переглядається, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

З огляду на викладене, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка впливатиме на вирішення широкої маси спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи в контексті встановлених судами обставин справи, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, не є достатньо переконливими і обґрунтовано аргументованими щодо іншого формування правозастосовчої практики положень статті 559 ЦК України, аніж застосовано судами під час розгляду цієї справи, враховуючи умови конкретних правовідносин, які виникли у ній і фактично-доказової бази.

Верховний Суд також вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.

Верховний Суд відзначає, що частина третя статті 287 ГПК України регламентує які судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. Підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України визначені випадки, які є виключенням із загального правила про необхідність відкриття касаційного провадження у справі в судових рішеннях, які не підлягають касаційному оскарженню, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на підпункти а), в) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які на момент відкриття касаційного провадження не були очевидно неприйнятними, враховуючи вище викладене - не знайшли свого підтвердження. Аргументи скаржника є виключно формою незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

При цьому використання оціночних чинників, таких як: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 не спростував наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального права.

Судові витрати

Понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 зі справи № 910/13930/18 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Джерело: ЄДРСР 96040759
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку