ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2010 р. Справа № 3/262/09

за позовом Військового прокурора Миколаївського гарнізону

м. Миколаїв, вул. Ні кольська, 18 а

в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України

03168, м. Київ, Повітрофлотський проект, 6

До 1-відповідача: Державного підприємства «Південь - Ольвія»

57212, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Енергетиків, 3

До 2-відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю«Калина-Агро»

57212, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Гоголя, 24

про: визнання недійсним договору № 01/10 від 01.10.2008 року.

Суддя Смородінова О.Г.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Кравець О.С., за довіреністю;

Від 1-відповідача: не з’явився;

Від 2-відповідача: не з’явився;

Прокурор: Кравченко Б.І.

СУТЬ СПОРУ:

Військовий прокурор Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України звернувся до суду з позовом визнати недійсним договір № 01/10 від 01.10.2008 року, укладений між ДП «Південь-Ольвія»та ТОВ «Калина - Агро»та зобов’язати ТОВ «Калина - Агро»повернути Міністерству оборони України майно (будівельні матеріали які раніше були у використанні перелічені в п. 1.2 договору), яке відповідно до вказаного договору останньому було передано у власність.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі норм Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», Закону України «Про правовий режим у Збройних Силах України», Земельного кодексу України, Господарського кодексу України, Статуту ДП «Південь-Ольвія», матеріалів прокурорської перевірки, Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що під час укладання оспорюваного договору керівник ДП «Південь-Ольвія»Сіріньок М.Я. діяв з перевищенням повноважень, оскільки відчудження майна відбулось з порушенням Статуту продавця, отже, зазначений договір є удаваним правочином та підлягає визнанню судом недійсним.

22.03.10 р. в судовому засіданні військова прокуратура надала суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд тільки визнати недійним договір № 01/10 від 01.10.2008 року, укладений між ДП «Південь-Ольвія»та ВАТ «Калина - Агро».

Представник позивача заяву про уточнення позовних вимог прокурора підтримує.

Відповідачі своїх представників в судове засідання з невідомих причин жодного разу не направили, відзиви по суті позову не надали, вимоги ухвал суду від 26.01.10 р., від 16.02.10 р. та від 11.03.10 р. не виконали, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать відмітки канцелярії на звороті ухвал суду.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача та прокурора, суд –

встановив:

01 жовтня 2008 року між ДП «Південь-Ольвія»(далі - продавець) та ТОВ «Калина - Агро»(далі –покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 01/10, згідно з умовами, якого, продавець зобов’язався передати у власність покупця належне продавцю майно: будівельні матеріали колишні у використанні, згідно додатку № 1 до цього договору, а покупець зобов’язався прийняти це майно та сплатити за нього до 30.12.2010 р. 72144,00 грн.

Будівельні матеріали знаходяться на виробничих участках № 106 с. Калинівка та № 107 п. Луч Жовтневого району Миколаївської області.

Право власності на майно переходить до покупця з моменту передачі майна по накладним або актам прийому-передачі.

Матеріали справи свідчать, що за актом прийому-передачі підписаним сторонами за договором та затвердженим печатками підприємств, майно (будівельні матеріали) продавцем були передані покупцю на загальну суму 72144,00 грн. Про зазначений факт також свідчить прибуткова накладна № ПН-0000005 від 01.10.2008 р.

Прокуратура та позивач в позові зазначають, що відповідачами в процесі купівлі-продажу будівельних матеріалів було порушено порядок використання військового майна та просять договір від 01.10.08 р. визнати недійсним.

Відповідно до акту на право постійного користування землею від 5 лютого 1975 року, який виданий Жовтневою районною радою Миколаївської області військовій частині 83409 (тепер військова частина АЗ767) було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 50,2 га., відповідно до плану і опису меж, що додаються до вказаного акту, до складу якої увійшли дві земельні ділянки загальною площею 38,0 га. та 11,8 га. на яких розмістилися військові містечка №106 (село Калинівка Миколаївської області) та №107 (село Луч Миколаївської області) відповідно.

Слід зазначити, що в процесі реформування Збройних Сил України військова частина 83409 була розформована, і в наступному правонаступником стала військова частина А3767, в користуванні якої і в теперішній час перебуває земельна ділянка.

Правовий режим майна у Збройних силах України та його особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні сили України" та Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", згідно яких майно у Збройних Сил України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України регламентується Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000р. "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", а Рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міністерства оборони України з погодженим у Міністерстві економіки України переліком відповідного майна.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України №696 від 18 травня 1998 року, розпорядження Кабінету Міністрів України №847-р від 18.08.1999 року 25.12.2003 року вищевказані військові містечка військовою частиною А3767 були передані Національному координаційному центру адаптації військовослужбовців звільнених у запас або відставку, який був створений постановою Кабінету Міністрів України №1275 від 17 жовтня 1996року.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 року «Про порядок відчуження та реалізації майна Збройних Сил», рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за відповідною формою.

У разі коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міноборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Мінекономіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено.

Додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань національної безпеки, оборони та правоохоронної діяльності.

Термін дії рішення Кабінету Міністрів України щодо затвердження переліку військового майна, яке може бути відчужено, становить три роки від дати його видання. Додаткові переліки військового майна, яке може бути відчужено, чинні до закінчення терміну чинності переліку військового майна, затвердженого рішенням Кабінету Міністрів України.

Не відчужене протягом встановленого терміну військове майно включається Міноборони до нового переліку для відчуження такого майна в наступні роки. Цей перелік складається не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну, протягом якого майно, зазначене у переліку, може бути відчужено, і подається Міноборони до Кабінету Міністрів України після погодження з Мінекономіки.

Згідно п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 року «Про порядок відчуження та реалізації майна Збройних Сил», рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони із затвердженням його переліку станом на 1 вересня поточного року.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку №138 від 01.12.1998 року було створено державне підприємство «Південь-Ольвія», яке розмістилося на території колишніх військових містечок №106 і №107.

При цьому, вказані земельні ділянки продовжували перебувати у користуванні Міністерства оборони України в особі військової частини А3767, згоди ж землекористувача на вилучення вказаної земельної ділянки не надавалось, землекористувач не змінювався, земельна ділянка із земель оборони не вилучалась. Також, військова частина А3767 не ліквідовувалась і продовжує існувати у теперішній час.

Згідно зі статутом ДП «Південь-Ольвія», затвердженим Міністром оборони України 05.07.2006 року (далі за текстом - Статут) підприємство створене за рішенням Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас або відставку, та конверсії колишніх військових об’єктів на основі державної власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі за текстом –орган управління майном).

Пунктами 4.2, 4.4 Статуту обумовлено, що майно підприємства становлять основні фонди, оборотні активи та інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Після визначення чинним законодавством мінімального розміру статутного фонду державного унітарного комерційного підприємства, статутний фонд підприємства підлягає приведенню у відповідність із зазначеннями вимогами чинного законодавства. У разі якщо вартість активів підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбачений цим статутом, Орган управління майном проводить в установленому чинним законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого чинним законодавством мінімального статутного фонду. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, здійснююче яке, підприємство володіє, користується й розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, застосовуючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна, за згодою органу управління майном.

За умовами пункту 4.7 Статуту підприємство має право відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Згідно п. 4.10 Статуту списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів підприємства можуть проводитися лише за попередньою згодою органу управління майном.

Функції з управління майном, що є державною власністю, здійснює орган управління майном (п. 6.1 Статуту).

Матеріали справи свідчать, що відчуження майна за договором №01/10 від 01.10.2008 року було здійснено ДП «Південь-Ольвія»без погодження з органом управління майном. При списанні вказаного майна з балансу підприємства також відсутня попередня згода органу управління майном, а саме - Міністерства оборони України. Наведене свідчить про те, що відчуження майна за вказаним договором відбулося з порушенням норм Статуту 1-відповідача.

Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу № 01/10 від 01.10.08 р., 1- відповідач фактично проігнорував істотну умову пункту 4.7 Статуту, в зв’язку з чим, порушив як право позивача на згоду управління майном так і вимоги діючого законодавства щодо реалізації державного майна.

Та, оскільки ДП «Південь-Ольвія»не мало права без згоди позивача розпоряджатися майном, що фактично відбулось при укладанні договору купівлі-продажу від 01.10.08 р., то враховуючи загальні принципи цивільного права оскаржений договір повинен бути визнаний недійсним з причин його невідповідності положенням діючого законодавства.

Крім того, відповідно до п.п. 9.1-9.3 Статуту ліквідація та реорганізація підприємства здійснюються за рішенням органу управління майном або господарського суду згідно з чинним законодавством. Ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, створеною органом управління майном.

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління підприємством.

Наказом Міністра оборони України №554 від 19.09.2007 року «Про реорганізацію ДП «Південь-Ольвія»діяльність підприємства припинено; призначено ліквідаційну комісію; правонаступником усіх прав та обов’язків ДП «Південь-Ольвія»визначено ДП «Укрконверсбуд». Але, слід зазначити, що документальних доказів закінчення процедури ліквідації ДП «Південь-Ольвія»суду не надано.

Представник прокуратури в судовому засіданні зазначає, що керівник ДП «Південь-Ольвія»Сиринек М.Я. був ознайомлений з вищезазначеним наказом Міністра оборони України «Про реорганізацію ДП «Південь-Ольвія»02.11.2007 року, тобто ще перед укладанням договору №01/10 від 01.10.2008 року.

За правилами п. 1 ст. 202 та п. ст. 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, правочин –це дія особи, яка відображає внутрішню волю останньої. Зміст правочину становлять права та обов’язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники провочину домовилися. Зміст правочину закріплюється у його статтях (пунктах). Умовами чинності правочину є дотримання низки вимог щодо його змісту, дієздатності сторін, характеру волевиявлення, форми, ставлення до настання наслідків, спеціальних вимог щодо.

Тобто, необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. ст. 203, 215 ГПК України є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства і наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. При цьому суд має встановити у чому саме конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність наміру юридичної особи не може вважатися встановленою.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Отже, договір купівлі-продажу № 01/10 від 01.10.2008 р. укладений в особі директора Сиринек М.Я., тобто особою, яка не мала на момент вчинення відповідного правочину необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Наведене свідчить про те, що з боку продавця майна (ДП «Південь-Ольвія»в особі директора Сиринек М.Я.) договір підписаний з перевищенням повноважень.

Враховуючи положення ст.215 Цивільного кодексу України, вказана обставина є підставою визнання договору купівлі-продажу № 01/10 від 01.10.2008 р. недійсним.

За змістом частини 1 ст. 32, ст. ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Беручи до уваги встановлені судом в ході розгляду справи факти, суд за наявними матеріалами дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову та його задоволення.

Таким чином, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 01/10 від 01.10.2008 року, укладений між ДП «Південь-Ольвія»та ВАТ «Калина - Агро».

3. Стягнути з Державного підприємства «Південь - Ольвія»(57212, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Енергетиків, 3, код ЄДРПОУ 30283336) на користь Міністерства Оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проект, 6, код ЄДРПОУ 22990305) –42,50 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю«Калина-Агро»(57212, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Калинівка, вул. Гоголя, 24, код ЄДРПОУ 35817473) на користь Міністерства Оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проект, 6, код ЄДРПОУ 22990305) –42,50 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя